Ірма Вітовська: Війна дала стимул для розвитку українського кіно

З початком війни українська акторка Ірма Вітовська принципово відмовляється зніматися у російському кіно. І не переймається цим, тому що в неї тепер є декілька цікавих проектів. Один з них має важливу соціальну складову - допомога онкохворим дітям. Ірма встигає грати в театрі, сопродюсувати вистави, зніматися в кіно. Вона впевнена - мистецтво не повинно бути осторонь суспільно-політичного життя, тому що саме культура закладає фундамент для майбутнього економічного розвитку України. Яким чином цього можна досягти через кіно, телебачення, театр і про що треба говорити з жителями Донбасу - Ірма Вітовська розповіла "ОстроВу".

- Ви нещодавно повернулися з Таллінна, де проходив кінофестиваль, на якому презентували новий фільм з Вашою участю - "Брама"?

- Так, це була світова прем'єра. Кінострічку було представлено в основній програмі кінофестивалю.

- Наскільки відрізняється Ваша героїня фільму від театрального образу у виставі "Сталкери"?

- Це абсолютно різне режисерське трактування. Якщо у Стаса Жиркова (режисер вистави – ред.) закладено одну концепцію, то у Володі (Тихого - режисер "Брами" – ред.) - іншу. Драматургічний матеріал - єдиний, але акценти і підхід до створення образу різні. Театральна форма потребує більш умовності, навіть гротесковості, а в кіно - більшої натуральності. У виставі баба Пріся більш схожа на шалену авантюристку, у фільмі зовсім інакша. Вона здичавіла, бо більше 20 років ні з ким не спілкується, втрачаючи елементарні цивілізаційні, етичні навички. Змінюється її фізіологічна людська подоба – вона краще розуміється з тваринним світом, ніж з людьми. Для мене цей фільм дуже дорогий надзвичайно тим, що пожертвувала здоров'ям. Якщо у виставі я не використовую ніяких масок, то в кіно для цього образу спеціально створили силіконову маску. І ти фактично знаходишся 12-13 годин у кадрі, в той час як шкіра обличчя позбавлена дихання, тобто вона "заклеєна". Внаслідок цього шкіра облазить і виникає необхідність лікуватися. До того ж впродовж дня приходилось пити лише через трубочку, їсти один раз; три години сну на добу. Це надзвичайно важко фізично і морально.

- Ви одразу погодилися на зйомки в "Брамі"?

- Ні, мене навіть вмовляли, бо я боялася, що в кіно цей матеріал буде настільки інакшим, що може перекреслити успішні здобутки на театральній сцені. Тільки тоді, коли ми побачили цей грим, зрозуміла, що зможу працювати. І хочу ще раз наголосити, що пишаюся "Брамою", бо це перша в житті робота, заради якої я пожертвувала здоров'ям.

Трейлер "Брама"

- Коли глядач побачить фільм у прокаті?

- Навесні 2018 року.

- Де ще Ви знімалися в цьому році?

- У фільмі режисера Леся Янчука "Таємний щоденник Симона Петлюри". Кінострічка має вийти теж у 2018 році.

- Чи були від українських режисерів пропозиції, які Ви відхилили?

- Від зйомок наших режисерів, які створюють українське кіно, я не відмовляюсь. Відмовляю лише тим, хто знімає російські серіали.

- В цьому році вийшло досить багато українських фільмів. Які з останніх українських кінопрем'єр Вас найбільше вразили?

- "Будинок слова" режисера Тараса Томенка. Надзвичайно ціную його фільми. В цьому кіно майстерно представлено історію будинку, де мешкали митці - жертви «Розстріляного відродження» - Хвильовий, Курбас та інші.

Вражає, як актори відтворюють діалоги, що тоді відбувалися в квартирах українських митців. Таке враження, нібито ти сам перебуваєш у сусідній квартирі і чуєш ці голоси. І починаєш замислюватися: чи можливо це зараз, у наші часи, - жити крізь систему прослуховування та агентів. Цей фільм необхідно включити до шкільної програми старших класів. Дуже важливо, щоб молоде покоління (не тільки ті, хто займається мистецтвом) розуміло і відчуло через кіно, що і яким чином відбувалося в ті часи.

Я вітаю кожний український фільм. Зараз йде у прокаті фільм - "Кіборги", який вважаю удачею нашого кінематографа: тільки за два вікенди фільм зібрав вже більш ніж 15,7 млн гривень і подивились понад 200 тисяч глядачів!

Нещодавно в прокаті було чудове українське фентезі - "Сторожова застава", від якого мій малий був у захваті. Ще вразив фільм "Червоний": творча група зробила неможливе, враховуючи невеликий бюджет для такого жанру. Звичайно, коли дивишся "Той, що біжить по лезу", розумієш, яка відстань між західною кіноіндустрією і нашою. Але українці дуже швидко вчаться. І нам потрібно два-три роки, щоб навчитися того, чого ми були штучно позбавлені більш ніж 20 років у кіно. Тому що ми були в абсолютному просторі впливу сусідньої країни.

Тривалий час великі мас-медіа нав'язували нам культмасовий продукт як здобуток культури. Наприклад, я знімалася в популярному тоді серіалі "Леся +Рома", але ніколи не говорила, що це витвір мистецтва. Так, серіал має нагороду "Телетріумф", бо це якісно зроблений сітком, але не найкращий. Власне, це як "телевізійна жуйка" для глядача. Але такий популярний україномовний продукт потрібен і має бути для людей, які хочуть посміятися, розважитися. Не треба насильно тягнути глядача до здобутків високохудожнього контенту. Телебачення не повинно претендувати на велике мистецтво, але воно має пропонувати якісні програми, фільми, серіали.

Сьогодні на телебаченні я не бачу альтернатив на кшталт програм Ю.Макарова, В.Скуратівського. Це особистості, які задають інтелект усій державі. Чи є на сьогодні якісь топові культурні програми, крім шоу?

- Є програми на тему культури, але вони транслюються переважно після 23.00….

- Власне про це йде мова. Таке враження, що це робиться навмисно - щоб українці не розвивалися. Нещодавно десь прочитала результати опитування, від яких я в шоці - в нашій країні лише 1% культурного населення. Один відсоток! А задля того, щоб країна мала добрий стартап-розвиток, потрібно щонайменше 4-6%. Виникає питання: куди ми йдемо? Телебачення має великий вплив на аудиторію, але багато хто сидить в інтернеті і споживає той контент, який йому потрібен. Добре, що зараз почала активно працювати кіноіндустрія, є Держкіно, але скільки людей відвідує кінотеатри? Музеї і театри?

- Щодо кіно, то деякі глядачі сприймають наші фільми трохи поблажливо, мовляв, ну це ж український продукт і сподіватися на щось якісне не варто.

- Це, по-перше, довгонав'язлива думка, що український фільм апріорі поганий. По-друге, насправді ми маємо досвід невдач за останні роки. Але чому вони були? Де були наші кадри? Як відмивалися гроші? Куди вони витрачалися? Ми добре розуміємо, що відбувалося з коштами за часів стагнації, а в результаті бачимо, вибачте, "костюмований цирк". Звичайно, українцю стає соромно.

Сьогодні я втішена тим, що війна стимулювала розвиток вітчизняного кіно. І в нашій державі починають розуміти, що кіно - це важлива і потужна сила. Хотілось, щоб і на телебаченні це розуміли і робили якісний контент.

- Але чи готові українські глядачі споживати такий продукт? Знаєте, нещодавно мене вразило, що в кінотеатрі було три (!) людини в залі на фільмі "Стрімоголов".

- Треба розуміти - поки що українські фільми не можуть змагатися з американськими. Українського глядача необхідно виховувати, а не нав'язувати йому той чи інший продукт. Давайте одразу будемо говорити з ним (глядачем – ред.), умовно кажучи, категоріями А Б С: є високохудожній, середнього рівня і маскультовий продукт. І тоді ми не будемо презентувати серіал як високе мистецтво. Ця проблема стосується не тільки кіновиробництва, але й інших галузей. Наразі ми спостерігаємо ситуацію, коли домінує людина-споживач. Власне, є людина-творець, людина-споживач і людина-руйнівник. І саме ера людини-споживача найбільш небезпечна - це період стагнації і занепаду. А після людини-руйнівника завжди прийде людина-творець - історія циклічна. І тому необхідно рухатися в бік творення за допомогою сили мистецтва.

- Щодо мистецтва, наприклад, театру, то не всюди це є доступним для громадян. На Донбасі наразі залишилось два драматичних театри, які працюють на підконтрольній Україні території. І один театр не в змозі охопити все населення. Яку виставу запропонували б Ви глядачу на Донбасі?

- Ми хотіли поїхати и показати "Сталкерів" у Бахмуті, Маріуполі, Краматорську і Сєвєродонецкьку. Але справа в тому, що поки не вдалося домовитися щодо майданчика, бо всі театри мають репертуар за планом. Можливо, легше буде приїжджати з фільмом.

- А чому саме "Сталкери"?

- Доцільно показувати мотивуючі вистави. Я вважаю, що саме зараз для Сходу нашої країни "Сталкери" - найкраща вистава. У спектаклі йдеться про передмайданний час, а серед мешканців Донбасу багато хто вважає, що війну і всі проблеми спричинив саме Майдан. Насправді це все почалося раніше, а Майдан спрацював як детонатор. По-перше, покоління могли б бути позбавлені розвитку в напрямку до цивілізованого світу, а розверталися б до азійської історії.

По-друге, у виставі добре розкривається сутність цього передмайданного часу - вседозволеність прокурорів, чиновників. І баба Пріся - як один із тих майданівців, повстає проти несправедливості за допомогою ножа, для того щоб відстояти свою гідність. Про ці речі треба говорити з глядачем. Людина має право на повстання. У нас не монархія, не деспотизм, у нас чиновник, який обирається через вибори. А громадяни теж повинні нести відповідальність за свій вибір, а не брати гречку і всілякі «дивіденди», що пропонують під час виборчої кампанії. Держава - це я, ви, він, вона, - кожен з нас. Починати треба з себе і мати сміливість відповідати за свої вчинки.

Знаєте, коли на Донбасі був Івано-Франківський театр з виставою "Солодка Даруся", то до режисера Ростислава Держипільского підійшла жінка і сказала: "Раньше я поддерживала сепаратистов, но после вашего спектакля я буду очень думать". І тому я впевнена, якщо навіть дві людини в залі "повернуться", замисляться, то це вже перемога. Необхідно боротися за людей.

- Наскільки я знаю, Ви займаєтесь ще продюсуванням? Що Вас спонукало до цього?

- З початком війни я відмовилась зніматися в російському кіно. Зарплата в театрі мені дозволяє проіснувати, але не прожити, тому почала шукати інший спосіб заробітку. Так склалося, що за допомогою фонду "Відродження" ми з колегами поставили виставу "Оскар і Рожева пані" (де Ірма виконує роль Рожевої пані – ред.). Але тут я виступила в якості скоріш ідеологічного продюсера, бо головна мета - допомогти важкохворим паліативним дітям у містах. Завдяки цій виставі вдалося зібрати вже більше мільйона гривень.

Після цього я зрозуміла, що можу знайти і організувати команду. Далі був проект "Слава героям", де я теж допомагала з ідеологічної складової, але не була фінансовим продюсером.

Потім вже вирішила вкласти свої кошти в створення вистави "Мерилін Монро: тріумф і агонія" - це вже виявився незалежний повноцінний проект. З точки зору фінансів – недешевий: дорогі костюми, декорації, жива музика на сцені.

Ще одна вистава - "Афродізіак" - це копродукція з "Диким театром". Я разом з чоловіком і Михайлом Бондаренко вирішила фінансово підтримати цей проект. Це перша вистава, яка відбулась в приміщенні цирку.

- Ви вважаєте успішним "Афродізіак"?

- Насамперед проект успішний у досягненні своєї мети - провокації. Тому що у виставі йде мова про світ без цензури: реалії і проблеми нашого суспільства. І десь 10% обурених глядачів йдуть з вистави, а інші 90% залу потім діляться своїми враженнями серед знайомих і у соцмережах. Перші прем'єрні покази були трохи "сирі", але потім ми їх "відшліфували". І наразі вистава користується попитом. На мою думку, це перший масштабний приклад проектного театру в Україні.

- Зараз в Україні важко вижити незалежному театру. Що потрібно змінити?

- Незалежному театру без реформування неможливо існувати. В недержавному секторі театр не є інституцією, і це - проблема. Ми маємо інститут книги, то чому ж не має досі інституту театру? Недержавний театр потребує перш за все відповідних змін у законодавчому полі, податковій сфері. Для того, щоб театр мав доступ до ресурсів - людських, технічних, фінансових, - має бути визначено його статус. У нього повинна бути цілком легальна податкова історія: щоб він існував не в якості ФОП, як це робиться у нас, а як театр. Тоді ми можемо робити копродукцію, співпрацювати з державними інституціями. Це повинні зрозуміти на самому вищому рівні.

- До речі, в Росії це розуміють.

- І тому вона присутня у всіх можливих мистецьких проектах по всій Європі. Культура - це те, що презентує нашу країну. І відрізняє її від Росії, Польщі, Румунії та інших.

Сильний дух творить сильну економіку. Культура - це той інструмент, що виховує могутній дух, і вона повинна бути в пріоритеті нашої держави.

Ірина Голіздра, "ОстроВ"

Статьи

Луганск
27.03.2024
17:45

"Бери и делай!" Как переселенцу начать зарабатывать в новой нише на новом месте

"Надо осознавать, что почти никто на новом месте не начинает действительно с абсолютного "нуля" - потому что у вас есть образование, опыт, личные ценности и тому подобное. Все это уже есть у человека, является неотъемлемой частью его бытия"
Страна
27.03.2024
12:46

Валютный вопрос, или Как олигархи споткнулись об Нацбанк

Дальнейшее снижение курса гривни окончательно добьет потребительский спрос, который в условиях полномасштабной войны и так уже давно "ниже плинтуса". Ну а "мертвый" потребительский спрос – это "мертвая" экономика.
Мир
26.03.2024
07:36

«Уже сейчас можно купить билеты в Крым на июнь». Российские СМИ об Украине

"В реакции Киева - вся суть этого террористического режима. Трудно даже описать ту смесь восторга, злорадства и упоения, которую трагедия вызвала в украинских СМИ…"
Все статьи