Уже традиційною технологією проведення виборчих кампаній в Україні є її поділ на Схід-Захід. Це в більшій мірі стосується саме президентської гонки. Такий підхід до виборів свідчить лише про одне – в Україні немає політичного лідера здатного об’єднати електорат по обидва береги Дніпра. Як би не хотілось кандидатам президентських виборів 2010 балансувати між виборцями Сходу та Заходу, їм доведеться зробити остаточну ставку лише на половину України, в іншому випадку їх кампанія приречена на поразку. Адже виробити уніфіковані меседжі кампанії для принципово різного електорального поля, неможливо. А будь-яка спроба грати на два „фронти” викликатиме електоральну алергію і на Сході і на Заході. Президентські вибори у 2004 році остаточно поділили електорат на східний і західний. Клин вбитий в Україну протистоянням Янукович – Ющенко розфарбував карту держави у два кольори – помаранчевий захід та біло-голубий схід. До сьогодні електоральне мислення українців зводиться до асоціативного ототожнення політиків з табором „помаранчевих” чи „біло-голубих”. Загалом, така ситуація пояснюється більше геополітичними розбіжностями та тяжінням до різних полюсів – східна Україна бачить свою перспективу у співпраці із Росією, західна – із Європою. Однак, за роки незалежності ці зовнішньополітичні розбіжності політики вміло трансформували у внутрішнє протистояння, що породило умовний розкол Схід-Захід. Відповідно до цього, з плином часу, в Україні була сформована умовна двополюсна партійна система, її складовими стали проєвропейські та проросійські партії. Електоральна підтримка Віктора Януковича, якого вважають лідером „біло-голубих” та прихильником проросійського курсу, виявилась більш стабільною, консолідованою та монолітною, ніж у „помаранчевих”. З часу „помаранчевої революції” підтримка Януковича у східних регіонах України не пережила такої девальвації, як підтримка помаранчевих на Галичині. Натомість, команда помаранчевих розлетілась на дрібні політичні угрупування, на чолі яких стоять амбітні князькі з ілюзіями про свою політичну самодостатність. Принциповою відмінністю президентської гонки 2010 стане специфіка проведення виборів на Заході України. Якщо, усі попередні кампанії боротьба точилась по асоціативній лінії „свій-чужий”, то цього разу війна йтиме у розрізі „хто ж зі своїх кращий?”. Такий хід подій дає перевагу кандидату в президенти Вікторові Януковичу. Адже, битва між помаранчевими, екс-помаранчевими, псевдопомаранчевими і т.д. на Галичині дозволить особливо і не агітувати за себе, оскільки така велика колотнеча не додасть жодному із „проєвропейських” кандидатів. Коротко охарактеризуємо кандидатів у президенти, які асоціюються з помаранчевим табором, та їх електоральне поле. Згідно останніх соціологічних досліджень, лідером на Галичині є молодий політик Арсеній Яценюк. Його рейтинг на сьогодні у західних областях України становить 24,4%, що робить ймовірним його вихід у другий тур президентських виборів. Сильною стороною цього кандидата у Президенти є міф про його політичну незаплямованість. Це комплексне поняття, до якого можна віднести ряд „мініміфів” та характеристик. Міф перший: Арсеній Яценюк – політик нової генерації. Досить потужний стереотип, з яким буде важко боротись опонентам Яценюка. В умах пересічних Галичан побутує думка, що Яценюк у політиці з’явився із приходом Віктора Ющенка до влади. Насправді ж, своїм різким кар’єрним злетом Арсеній Петрович більше мав би завдячувати Леоніду Кучмі, якого львів’яни, м’яко кажучи недолюблюють. Однак, зламати таку міцну психологічну конструкцію навряд чи комусь вдасться. Міф другий: Арсеній Яценюк – політик незалежний від фінансово-промилових груп (кланів). Ця теза є більш уразливою, оскільки, розмах інформаційної кампанії кандидата у президенти зовсім нескромний. Проте, не всі прихильники Яценюка орієнтуються в цінах на рекламу та проведення виборчої агітації. А його прив’язку до, демонізованого Юлією Тимошенко, олігарха Дмитра Фірташа більшість прихильників Яценюка розцінюватимуть як чорний піар проти останнього. Міф третій: Арсеній Яценюк – український політик та ефективний управлінець. За час своєї стрімкої політично-управлінської кар’єри Яценюк посідав ряд високих посад. Найбільше він запам’ятався українцям на посаді міністра економіки, міністра закордонних справ та спікера Верховної Ради України. В усіх трьох іпостасях він показав себе людиною гострого розуму, енциклопедичних знань та справді ефективним управлінцем. Крім того, на посаді спікера Яценюк у стилі Степана Плюща з легкої руки випускав у маси гумористичні фрази, чим теж прививав симпатію певних верств населення. Політик із почуттям гумору все таки ближчий до народу. До слабких сторін Арсенія Яценюка з погляду галицького електорату можна зарахувати нечітку позицію політика у питаннях визнання УПА, вступу України до НАТО, мови та геополітичного вектору. Саме в цих питаннях Яценюк намагається балансувати між виборцем Львова та Луганська. Тобто, львів’янам він намагається сподобатись одними гаслами, а луганчанам іншими. Це „ахілесова п’ята” наймолодшого кандидата у президенти, яка під час виборчої кампанії у Львові буде піддаватись масованим інформаційним атакам з боку штабів Ющенка та Тягнибока. Попри це, нинішній рейтинг Яценюка дозволяє йому, в певному сенсі, лукавити та маніпулювати думкою громади, дозволяючи собі таку ідеологічну нечіткість. Адже запас електоральної міцності вагомий аргумент для виборця. Йдучи на вибори кожен буде думати не лише про те, аби віддати голос тому, хто подобається, але й думати про реальні перспективи того чи іншого кандидата і його можливий вихід у другий тур. Багато експертів та аналітиків твердять про те, що Яценюк зробив „фальшстарт” у своїй передвиборчій кампанії, однак, з іншого боку, такий випереджувальний удар уже сьогодні затвердив його лідируючі позиції на західних теренах України. На нашу думку, це дозволить йому, набравши певної інформаційної інерції, краще маневрувати під час усієї кампанії. Водночас, надмірне захоплення віртуальним простором, як полігону для ведення виборчої кампанії, може дещо звузити аудиторію виборців Яценюка. Наступним кандидатом у президенти за симпатіями галичан є діючий прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко. Якщо б вибори відбувались у найближчу неділю у Західній Україні за Тимошенко проголосували б 19,8 % виборців. За час свого другого пришестя на посаду прем’єр-міністра Тимошенко зробила неможливе і парадоксальне з точки зору політології. Вона змогла начепити на себе дуже вигідний ярлик „прем’єр-опозиціонер”. Ні для кого не секрет, що український громадянин лояльніше ставиться до того, кого, на його думку, несправедливо ображають. В той же час виборець, м’яко кажучи, недолюблює владних мужів. Хто не бачив, як Президент Ющенко в особі глави Секретаріату Президента Віктора Балоги всіляко вставляв „палки в колеса” Тимошенко, яка „працює” і роздає заощадження радянських часів? Ідеальний фундамент для будівництва агресивної виборчої кампанії кандидата у президенти. Ідеологема „Вони руйнують – вона працює” чітко вписується в рамки такої кампанії. Мрія будь-якого політика йти на вибори перебуваючи на посаді глави Уряду і водночас не нести відповідальності за помилки свого ж владарювання. Крім того, що це площадка для дешевого піару (як з точки зору витрачених коштів, так і якості самого піару), посада прем’єра – це величезний адміністративний ресурс. Нехай не в такому брутальному значенні, як за часів Кучми-Медведчука, але ж ресурс. Навіть посада президента в Україні на сьогодні не дає стільки „бонусів” кандидату, як головне крісло в Уряді. Але Юлія Тимошенко допустила помилку, про яку ми вже говорили. Її спроба сподобатись виборцям на Сході України своїми проросійськими, антигрузинськими тезами призвела до того, що вона втратила певний, хоч і незначний, відсоток своїх виборців на Галичині, але так і не здобула на лівому березі Дніпра. На відміну від наймолодшого кандидата у президенти, який поки обходить гострі кути невдячних тем, Тимошенко досить прозоро спозиціонувала себе у питаннях УПА, що є дражливим для галичан. Неголосування у Верховній Раді Блоку Юлії Тимошенко за визнання УПА стало лакмусовим папірцем справжньої позиції лідера одноіменного блоку. Не треба забувати і про інші причини, які відвертають виборців від Тимошенко. Безумовно, її, м’яко кажучи, незрозуміла урядова політика призвела до того, що реальні доходи громадян зменшились на порядок. Інфляція все більше поглинає заощадження, емісія грошової маси вимірюється сотнями мільйонів, фінансування деяких соціальних програм припинено (кредитування молодіжного житла), підприємці в час кризи обкладені додатковими податками (додатковий податок до пенсійного фонду для СПД ФО). Найгірше те, що на фоні наростаючих темпів погіршення життя населення Тимошенко бадьоро рапортує про закінчення кризи в державі. Не дивно, що прихильність до неї певних груп населення у західних регіонах країни зменшується. Увага! Третє місце за симпатіями виборців Західної України посідає… посідає… Віктор… Я..Н..У..К..О..В..И..Ч! Чи не вперше в історії незалежної України рейтинги Януковича та Ющенка на Заході країни зрівнялись у своєму кількісному виразі. Віктор Янукович – 8,0%, Віктор Ющенко – 7,4%. Різниця в межах соціологічної похибки. Проте, розмова далі піде про Віктора Ющенка. Нинішній рейтинг діючого Президента Віктора Ющенка у 7,4% цілком логічно пояснюється декількома аспектами його діяльності. По-перше, Ющенко, на відміну від Тимошенко, ніколи не був популістом за своєю суттю. Він не боявся приймати непопулярні рішення. Його послідовна позиція у питаннях відродження національної пам’яті стала саме тою непопулярною темою. Спроби Ющенка впровадити в політичне життя України демократичні норми та механізми, політичну культуру не дали результатів. Натомість, Ющенка експерти та політологи почали називати слабким політиком. Чи це так, - можна дискутувати, адже спроба встановити чіткі та прозорі правила гри в політиці, не застосовуючи інших „недемократичних” важелів, що зробив Ющенко, не може вважатись слабкістю політика, що притримується демократичних принципів. На жаль, його непомітний, на перший погляд, проте вагомий за своєю суттю внесок у становлення та закріпленні демократичних цінностей в українське суспільство так ніхто і не помітив, навіть на правому березі Дніпра. По-друге, робота команди Ющенка не була націлена на піар. Інколи мимоволі виникає думка, що діючий Президент свідомо ігнорував цю складову своєї діяльності. Непоспішність роботи штабу кандидата Віктора Ющенка можна пояснити швидше не фінансовими проблемами, про що неодноразово заявляють представники партії „Наша Україна”, а тверезою оцінкою передвиборчої ситуації. Навіть потужні передвиборчі технології не дають примарного шансу Ющенкові вдруге посісти пост Глави Держави. В одному із інтерв’ю керівник виконавчого комітету „Наша Україна” Роман Безмертний заявив, що його завданням на сьогодні є зробити усе аби у 2012 році Ющенко став сильним претендентом на посаду прем’єр-міністра. Подивимось. Щодо Олега Тягнибока, то на заході України його підтримка сягає 3,7 %. Протягом 5 років він так і не зміг розширити своє електоральне поле. Голосування за Тягнибока ускладнене розумінням виборців про його непрохідність на посаду президента, проте, його метою є парламентські вибори, які цього разу (невідомо коли вони відбудуться) можуть стати успішними для ВО „Свобода”. Соціологічні дослідження проведені групою „Рейтинг” свідчать, що електорат Тимошенко має здатність до перетікання у голоси на підтримку Арсенія Яценюка. Крім того, вони показують цікаву тенденцію, яка стосується залежності підтримки Яценюка від освіти виборців - чим вища освіта у респондентів дослідження, тим більша підтримка кандидата. А от виборці Януковича – це люди переважно із середньою, та середньою спеціальною освітою, а от підтримка Тимошенко не залежить від рівня освіти опитаних. Підсумовуючи усе, можна сказати, що складні процеси перетікання електорату від одного політика до іншого на Західній Україні були цілком прогнозованими. Яценюк, як губка увібрав в себе поміркований електорат Ющенка та виборців Тимошенко, здатних до критичного мислення. Під дією сили тяжіння влади електорат Ющенка знизився до 7%, це магічна цифра підтримки влади в західних областях Україні, яка протягом довгих років коливається в цих межах. Феномен не новий. Для прикладу Президент CША Барак Обама дедалі менше подобається американцям. Попри те, що більшість усе ще схвалює його діяльність на посту глави Білого дому за перші 200 днів президентського терміну, популярність Обами падає. Про це свідчать результати опитування громадської думки дослідницької служби Геллап (Gallup). Так, 51% респондентів заявили, що вони задоволені тим, як нинішній глава Білого дому виконує свої обов'язки. При цьому ще в червні цього року в ході аналогічного опиту даний показник становив 62%, а в липні знизився до 56%. Пропорційно зростає і кількість незадоволених результатами роботи президента країни. Наприклад, у червні 31% опитаних негативно оцінили цей показник Обами. У липні вже - 38, а в серпні цифра досягла 44%. Коли в січні цього року Обама тільки прийшов до влади, його рейтинги перевищували 70%. Усі соціологічні дані по західній Україні були взяті із дослідження соціологічної групи „Рейтинг”. Андрій Панін, Львів, спеціально для “ОстроВ”
