Мета будь-якої війни - захоплення територій . Неоголошена війна на Сході України не стала виключенням. Але до традиційних методів ведення війн все частіше додаються новітні методи, направлені на мирне населення. Розглянемо способи ведення нових війн на прикладі війни в Сербії в 1993 році. Боснійські серби хотіли створити свою, автономну територію. Але районів, в яких домінували б етнічні серби ( а краще сказати – екстремістські серби) було не багато, тому для здійснення цього наміру прийшлося застосувати етнічні чистки. Така тактика «сербських автономних районів» була схожа на війну в Хорватії, де такі методи були вперше успішно випробувані. Опис цих процесів можна знайти в багаточисленних звітах журналістів, звітах ООН та незалежних недержавних організацій, таких як Helsinki Watch. Ця типова модель застосовувалась в сільській місцевості. Райони спочатку обстрілювали ся, потім там пускали жахливі чутки , щоб викликати панічні настрої в населення. Повідомлення про терори в сусідніх населених пунктах посилювали паніку. Наступним кроком було стягування воєнізованих формування, які тероризували, вбивали та ґвалтували населення. Над місцевими органами влади встановлювався контроль. Чоловіків та жінок вивозили,катували та ґвалтували. З особливою жорстокі всю руйнувалися культурно - релігійні об’єкти (мечеті, церкви тощо). Лідерів общин страчували. Все це заставляло людей емігрувати, полишаючи роками об лаштовані території. Таки чином, можна прослідкувати створення технік переміщення населення: 1. Систематичний тиск на населення,яке полягає в розповсюдженні чуток, влаштування терорів для тих, хто розмовляє на іншій мові. 2. Етнічні чистки, коли фізично винищується населення 3. Перетворення місцевості в непридатну для проживання. Це може бути як мінування територій , так і проведення обстрілів жилих будинків з застосуванням важкої техніки. Деякі автори висловлюють думку, що такі методи ведення війни пояснюються економічними мотивами. Але для пояснення масштабів, жорстокості та явної порочності нових воєн не достатньо економічних мотивів. Без сумнівів, дехто приєднується до бойових дій, вбачаючи можливість збагачення, легалізувавши кримінальну діяльність. Є й такі, які забезпечують свої власні воєнно-політичні цілі. Є й такі, які були втягнуті в військові конфлікти через страх та голод . Але, швидше за все, справа в тому, що зникають кордони між політичним та економічним, цивільним та військовим, громадським та особистим. Є цікавий опис розмови норвежського психолога з 9-ти річним хлопчиком з Боснії та Герцеговини. «На питання - як можна пояснити,що твій батько застрелив свого кращого друга – хлопчик пояснив: - Мені здається, дорослі щось таке п’ють, що труїть їм мізки. Якусь отруту . Потім додав: - Мені здається, це у воді . Нам треба думати, як почистити водойми. Я спитав, чи чув він таке слово, як «політика»? Хлопчик майже підскочив на місці, глянув на мене і сказав: - Так, це і є назва тієї отрути. Що ж робити, щоб населення не отруїлося політикою? Можливо є якась протиотрута? Звичайно, є. Потрібно боротися з пропагандою, припинити як моральний, так і фізичний тиск на місцевих жителів. Створення та функціонування безпечного інформаційного середовища ефективніше процесу фізичного роззброєння. Велике значення мають інвестиції в освіту та розвиток незалежних ЗМІ. Ці умови набагато важливіші за формальні процедури демократії. Навіть вибори, як орієнтир встановлення демократії, в умовах відсутності безпечного інформаційного простору, примирення та відкритого діалогу можуть перетворитися в боротьбу учасників процесу за визнання їх суспільством, що же більше ускладнить політичну ситуацію. Олена Куденко, для "ОстроВа"
