Ю. Ключковський: Думаю, в деталях нового закону про вибори буде сидіти дуже серйозний диявол

16 березня Міністерство юстиції повідомило, що робоча група при Президенті з питань удосконалення законодавства про вибори «звершила роботу над концепцією майбутнього закону про вибори народних депутатів», а її пропозиції розглянув і частково схвалив Віктор Янукович.

Завданням групи було обговорення концепції майбутнього закону, писати ж його текст тепер належить фахівцям Мінюсту, говорилося у повідомленні. У Міністерстві також зазначали, що «концепція закону розроблялася за участю представників усіх депутатських фракцій Верховної ради, позафракційних народних депутатів, представників міжнародних та вітчизняних неурядових організацій. При цьому, значна частина пропозицій, врахованих Главою держави, належала представникам опозиційних політичних сил та ОБСЄ».

Між тим, після появи цього повідомлення американські експерти з Національного демократичного інституту, які брали участь у групі, заявили про призупинення своєї діяльності в ній, «поки робота над проектом закону не стане більш прозорою та такою, яка враховує різні думки».

Заступник голови парламентського комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування, член фракції НУНС Юрій Ключковський входив у групу як визнаний експерт з виборчого законодавства, і як керівник робочої групи з підготовки проекту Виборчого кодексу, співавтор цього документу, зареєстрованого у Верховній Раді рівно рік тому.

Історія Виборчого кодексу дає красномовне свідчення того, що і навіщо насправді готує сьогодні Мінюст. Ключковський розповідає, що «регіонали» свого часу без пояснення причин відмовилися брати участь у його розробці. Але навіть після цього вони заявляли, що мають наміри змінити виборче законодавство країни саме шляхом створення Виборчого кодексу, причому з урахуванням положень документу, розробленого групою Ключковського, - пізніше ж відмовилися від анонсованих планів, взявшись за розробку закону при вибори народних депутатів.  

«Через це я думаю, що у них немає найменшого бажання приймати той проект Виборчого кодексу, навіть за основу, - каже Ключковський в інтерв’ю «ОстроВ». - Звичайно, вони будуть це пояснювати тим, що у Виборчому кодексі закладена інша виборча система, однак сама робоча група з підготовки Кодексу пропонувала неодноразово: давайте приймемо рішення, яку виборчу систему закладемо, і тоді будемо допрацьовувати проект. Тому насправді проблема не у виборчій системі. Я думаю, що проблема у так званій процедурній частині Кодексу, яка відпрацьована так, щоби забезпечити чесний демократичний характер виборів і дати можливість боротися зі зловживаннями. Закон може або дати зброю для боротьби зі зловживаннями, або її не дати, як це було на місцевих виборах».

- Юрію Богдановичу, згідно з повідомленням Мінюсту, робоча група зі створення нового закону про вибори народних депутатів завершила обговорення цього закону, і тепер Мінюст починає працювати над його текстом. Чи значить це, що комісія припиняє свою роботу, і подальший процес від неї не залежить?

- Я не знаю, що буде далі в цій комісії. Вона закінчила певний етап роботи. Було чотири чи п’ять засідань, і вважається, що за цей час ми обговорили всі проблеми виборчого законодавства.

Щоправда, обговорення, як на мене, було достатньо загальним. Маючи досвід роботи над законодавством, я знаю, що обговорювати концептуальні речі можна, але кінець кінцем треба говорити щодо конкретних формулювань. Стара істина, що чорт завжди сидить в деталях, і можна мати гарну ідею, а не зуміти її реалізувати. У нас часто буває так, що законодавець задумує одне прочитання норми, а при застосуванні норма читається зовсім інакше.

Треба віддати належне організації роботи групи: в межах виділеного часу якихось перешкод в обговоренні тих чи інших проблем не було. Однак що буде закладено в законопроект, який розробляє не ця робоча група, і який буде показаний їй вже готовий, і чи буде можливість обговорювати його далі в межах робочої групи, я не знаю.

- Ви сказали «в межах виділеного часу». Вибори у нас нескоро, часу було б достатньо, щоб група ще попрацювала. Чому часу було відведено так мало?

- Група з розробки закону про вибори народних депутатів збиралася раз на місяць. Я розумію, що і міністр юстиції, і заступник голови Адміністрації Президента – люди дуже зайняті, тим не менше, я не вважаю, що над ідеями законопроекту велася дуже напружена робота.

- Питання виборчої системи, треба розуміти, вже вирішене?

- Цього я не знаю, для цього треба мати доступ до таємної кімнати вироблення рішень в Адміністрації Президента. Була заява Президента на першому засіданні робочої групи, про те, що питання змішаної системи вирішене і не обговорюється. Але через пару місяців після того були публічні заяви Президента про те, що він ще не визначився і розглядає також можливість чисто мажоритарної системи. Чи визначився Президент, чи ні – питання до нього.

- Тобто, положення щодо виборчої системи взагалі не обговорювалися робочою групою?

- Ні.

- Як відбувалося обговорення тих чи інших положень на засіданнях? Хтось щось пропонував, йшла дискусія, потім – голосування за той чи інший запропонований варіант…

- Ні-ні. Лише на останньому засіданні голова робочої групи – міністр юстиції розказав про свою зустріч з Президентом, на якій він доповів про певні пропозиції, які обговорювалися на засіданнях, і про те, що Президент схвалив певні пропозиції.

- Іншими словами, робота групи носила чисто рекомендаційний характер.

- А вона так і була задумана. Президент може створити тільки допоміжний орган, який виробляє рекомендації для нього, і з урахуванням яких він приймає рішення. Він може прийняти рішення, який законопроект внести, інша річ, що остаточне рішення приймає зал. Але при теперішній машині голосування зрозуміло: що Президент внесе, те й буде проголосоване.  

- Ви читали повідомлення Мінюсту? Там говорилося, що більшість врахованих пропозицій належали представникам опозиції і іноземним експертам.

- Це було дуже цікаво. Кожного разу, коли говорилося про якусь пропозицію, міністр Лавринович називав, кому вона належала. Найчастіше називали Інститут законодавства, Харківську юридичну академію, і чомусь мене. Мені навіть довелося публічно сказати, що деякі з цих пропозицій я не вносив, і я з ними не згодний.

Між іншим мушу зазначити, що є такий підхід: спочатку зробити дуже погано, а потім трошки покращити. Закон про місцеві вибори був настільки поганим, що тепер ми тішимося будь-якому поліпшенню ситуації. Вона буде далеко гіршою, ніж є в чинному законі про вибори народних депутатів, але кращою, ніж в законі про місцеві вибори. І це викликає великий оптимізм (сміється).

- Американські експерти залишили робочу групу через непрозорість прийняття рішень. Як вони там працювали?

- Вони виступали, вносили пропозиції. Мушу сказати, що деякі з цих пропозицій, навіть з моєї точки зору, були неприйнятними. На превеликий жаль, одну таку пропозицію Президент схвалив – щодо неможливості суб’єкту подання кандидатури до складу комісії потім відкликати цю кандидатуру. Мотиви очевидні: відкликання здійснювалося тоді, коли цього члена комісії перекупили. Тепер хоча й перекуплять, на жаль, змінити ситуацію буде неможливо.

- Чи потрібна там взагалі була участь іноземних експертів?

- З моєї точки зору, діяльність цієї робочої групи корисна в одному: вона дозволяє публічно говорити про проблеми. Я не маю великої надії, що навіть якщо якісь ідеї будуть прийняті, вони будуть реалізовані в повному обсязі. Думаю, в деталях буде сидіти дуже серйозний диявол.

Але якщо після обговорення ці ідеї не будуть реалізовані, буде кінець кінцем видно, хто цього не хотів. І тоді вже не можна буде відкараскатися: а ми не знали, а нам не казали, а нам не звертали уваги.

Чи потрібно брати в цьому участь нашим колегам іноземцям, я думаю, їм самим видніше. Мені здавалося, що потрібно, і що вони теж повинні бачити на власні очі, як це відбувається.

- Але тут і важлива небезпека. Зараз Мінюст заявляє, що у законопроекті враховані пропозиції іноземних експертів і опозиції. Значить, якщо будуть претензії до документу, вони так само мають адресуватися і вам, що б і як там насправді не було враховане. Ви вже, по суті, підписалися під документом, якого ще навіть не бачили.

- На щастя, поки я маю мандат народного депутата, я маю право подання поправок до законопроекту і виступу при їх обговоренні. І тому мені не припишуть тих пропозицій, яких я не вносив. Я думаю, що це стосується й інших колег, які є народними депутатами.

- А міжнародні інституції? Вони працювали над цим законопроектом – все.

- Кінець кінцем, позиція міжнародних інституцій буде визначатися не процесом обговорення ідей законопроекту – вони будуть аналізувати текст прийнятого закону. Це буде робити і Бюро демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ, і Венеціанська Комісія. Це інституції настільки серйозні, настільки кваліфіковані, що їм не вдасться вішати на вуха локшину.

Про зміни до закону про вибори Президента вони казали, що це серйозний крок назад у розвитку виборчого законодавства, по місцевих виборах вони взагалі були «в захопленні» від того, як це було зроблено. Як би там дехто не робив вигляд, що все в порядку, була жорстка критика закону про судоустрій. Найближче засідання Венеціанської комісії буде розглядати проблеми навколо Конституційної Асамблеї. Побачимо, що вони скажуть.

- Мінюст також повідомив про узгодження норми щодо рівного представництва парламентських партій у виборчих комісіях. Аналогічне положення дискутувалося у законі про місцеві вибори, і оцінки його були здебільшого негативні.

- Така норма є і в Кодексі. Однак ми думали писати перехідні положення. Річ у тім, що і Кодекс, і законопроект, який буде готувати Мінюст, не передбачають існування блоків. В такому випадку що таке парламентська партія – цілком зрозуміло. Однак у випадку наявності блоків я вже не знаю, що таке парламентська партія, і хто має подавати кандидатури від імені фракції.

Ми вже бачили, як це було зроблено на місцевих виборах. Передбачалося, що від партій, які входять до складу блоку, подається однакова кількість кандидатур, а потім той, хто формував комісії, собі вибирав, хто піде в комісію. А враховуючи, наприклад, що в блоці Нашої України дев’ять партій, і деякі з них уже двома ногами в коаліції, ясно, що виберуть представників не опозиційних партій, а коаліційних.

Крім того, залишається проблема співвідношення: яка частина комісій формується з парламентських партій, а яка – з позапарламентських. У сьогоднішньому законі про вибори народних депутатів п’ять членів – від парламентських фракцій, а десять-п'ятнадцять-двадцять від всіх інших. У законі про місцеві вибори – п'ятнадцять від парламентських партій, а три – від всіх інших. І це співвідношення теж показує, як хочуть формувати комісії.

- Питання виборчого бар’єру обговорювалося?

- Ні, і я не бачу жодних підстав його обговорювати. Чи бар’єр складає три відсотки, чи чотири, з моєї точки зору, це не принципово. На останніх виборах ті партії, що пройшли бар’єр, мали чотири і більше відсотків, а за ними були партії з двома відсотками і менше. Тобто, був би бар’єр три чи чотири відсотки, не мало значення.

Якщо бар’єр в розумних межах, він дуже мало впливає на результати виборів. Вважається, що нормальний бар’єр – від трьох до п’яти відсотків. Менше трьох – він неефективний, а вище п’яти – дискримінаційний.

- Скасування блоків і повернення змішаної системи – це калька з російського виборчого законодавства?

- Я думаю, що ні. Річ у тім, що блоки – це був певний паліатив, тимчасове рішення, яке мало певну мету: допомогти партіям згуртуватися і укрупнитися. Однак, як і будь-яке паліативне рішення, воно мало і негативні сторони. Зокрема: існує фракція блоку, а блок утворений на час виборів. Що таке сьогодні, між виборами, блок? Тобто з’являється ціла низка юридичних проблем зі статусом того суб’єкта.

Більше того, вже пройшли вибори 2002 року, 2006 року, 2007 року, і ви бачите, що блоки не консолідуються у партії. Тобто, насправді вони виконали перше маленьке завдання, а далі не пішли. А тому я не бачу доцільності сьогодні далі передбачати блоки. До речі, такі передвиборчі блоки мало де застосовуються в світі. Частіше використовується інший механізм – так звані зв’язані списки, коли партії заявляють про те, що голоси за одних і за других – спільні, і потім разом їх рахують. Але бар’єр такі партії проходять самостійно.

- Змішана система. Ваша позиція – що вона суміщає негативні риси пропорційної і мажоритарної систем?

- Це не моя точка зору – це точка зору російських професорів права, які послідовно виступали проти змішаної системи. Вона має багато недоліків, тому що вона дезорієнтує виборців – ми бачили не один раз, що змішана система приводила до дзеркально протилежних результатів за списками і в округах. Ця система формує депутатів двох категорій, які потім дуже важко вирівняти у статусі.

Але, з моєї точки зору, для України сьогодні при виборі виборчої системи дуже важливо не забувати, що ми проголосили боротьбу з корупцією. І тому система має бути мінімально корупціогенною, тобто, вона не повинна стимулювати корупцію. Чим менші розміри округів, тим більше стимулюється корупція: тим легше підкупити виборця, тим легше сфальсифікувати за допомогою грошей результати голосування. Тому одномандатні округи дуже відкриті для корупції. Чим більше мандатів в окрузі, тим менше впливає корупція на результати виборів, тим менший вона має сенс. І тому я не вважаю, що на нас буде чекати хороший результат з мажоритарною системою.

Мажоритарна система має ще дві серйозні правові проблеми, які можуть мати практичні ризики. Я прекрасно розумію, що механізм самовисування неможливий у межах теперішньої системи, коли висувається один список на всю державу. Однак коли ми маємо одномандатні округи, я не бачу, що перешкоджає самовисуванню. Це просто конституційне право – бути кандидатом на виборах. Якщо цього не буде допущено, як було на місцевих виборах, це знову порушуватиме конституційні права громадян.

Іще одна проблема пов’язана з голосуванням у так званому закордонному виборчому окрузі. Коли у нас був єдиний округ на всю державу, все було в порядку. Якщо ми створюємо одномандатні округи, кількість виборців у них повинна бути приблизно однаковою. Якщо 225 округів, то це приблизно 170-190 тисяч виборців. За кордоном у нас, за даними Державного реєстру виборців, 420-430 тисяч. Однак утворювати одномандатні округи за кордоном – як? Як кандидат, висунутий в тому окрузі, буде вести агітацію, якщо цей округ буде охоплювати територію Сполучених Штатів, Канади, Мексики і Бразилії, наприклад? Це абсурд. Включати всіх цих виборців в один з округів в Україні – тоді він охоплюватиме півмільйона виборців, яка ж тут рівність? І знову тут – відповідь проста: чим більші округи, тим легше розчинити цю закордонну кількість виборців.

Раніше були такі ситуації, коли всі, хто голосував за кордоном, відносилися до Шевченківського виборчого округу в Києві, бо там знаходиться Міністерство закордонних справ. Але ми тоді не мали уявлення, скільки виборців є за кордоном, і фактично скільки проголосувало, стільки і було. А тепер ми знаємо цю кількість виборців.

- Це питання піднімалося на засіданнях групи?

- Піднімалося, воно навіть кілька разів наводилося Лавриновичем як проблема, але останнього разу було запропоновано, щоб всі виборці закордонного округу були включені в один округ в Києві. І такий округ буде порушувати принципи формування одномандатних округів.

- Я правильно зрозуміла, що, як і на місцевих виборах, кандидати-мажоритарники висуватимуться виключно партіями?

- Я не знаю. Ця проблема згадувалася, і згадувалася потреба забезпечення самовисування, коментарів вона не викликала. Але насправді тут є ще кілька проблем. Перехід до пропорційної системи мав на меті розвиток партійної системи держави. Тому що чим більш рихла партійна система, тим менше механізмів публічного контролю за владою. Якщо ми тепер переходимо до одномандатних округів, то виникає питання: хто має висувати кандидатів в одномандатних округах від імені партій? Партія як ціле на з’їзді, чи обласні організації?

- На Вашу думку?

- З моєї точки зору, має висувати партія.

- До всього іншого, є претензії експертів до закону про політичні партії. Його змінами ніхто займатися не збирається?

- Я не бачив у Верховній Раді якихось серйозних підходів щодо цього. Є кілька законопроектів, які пропонують певні дрібні зміни. Насправді це дійсно дуже серйозна проблема, оскільки закон 2001 року був другою спробою пера, після закону про об’єднання громадян від 1992 року, який був взагалі романтичний. І практика функціонування партій показує, що є багато неврегульованих проблем.

Зокрема, якщо ви звернете увагу на статути багатьох сучасних партій, ви побачите, що у них надзвичайно висока роль першої особи партії. У політології існує таке поняття: «лідерська партія». «Лідер» – це англійське слово, український еквівалент – «вождь», а німецький – «фюрер». Це партії недемократичні за своєю природою.

Науковці вже давно звертали на це увагу, а недавно ця фраза потрапила у документ Венеціанської комісії, який називається «Кодекс належної практики щодо політичних партій». Це рекомендаційний документ для держав-членів Ради Європи, і там написано, що партія, яка не дотримується принципів демократії у внутрішньопартійній діяльності, не може буди демократичною не тільки з принципу, але й тому, що вона не виховує своїх членів у демократичному дусі, внаслідок чого її члени відтворюють її недемократичні методи управління, приходячи до влади. Вони просто не навчені демократичного керування.

Є кілька держав у Європі, які на рівні закону ставлять вимоги щодо дотримання принципів внутрішньопартійної демократії. Перша – це Німеччина, у неї деякі країни це скопіювали. Я думаю, що подібні норми потрібні і в Україні.

Інший приклад: як можна зрозуміти проведення з’їзду всеукраїнської політичної партії у складі двадцяти осіб? А це досить поширена практика. Я не можу сказати, що такі дрібні партії не мають більше членів, я цього не знаю, але вони проводять такі з’їзди. І тоді виникає питання: так ця партія існує чи не існує?

Назви партій. Їх безкінечне клонування, створення двійників з подібними назвами має на меті тільки одне – ввести в оману виборців, щоб вони переплутали когось з кимсь. Це нечиста гра, але це ніяк законодавчо не врегульовано. А багато країн це регулюють: встановлюють жорсткі вимоги щодо того, як має виглядати назва партії, зокрема, забороняють будь-яке повторення тих самих слів, наприклад, може бути тільки одна соціал-демократична партія, тільки одна комуністична партія, незалежно від того, які додаткові слова чіпляються до цієї назви.

Є проблеми, пов’язані зі статусом місцевих організацій. Є проблеми з тим, як саме контролювати дотримання норм статутів чи внутрішньопартійних нормативних актів у їх діяльності, бо, скажімо, безкінечні розколи в партіях, конфлікти в керівництву призводять до того, що на виборах невідомо, хто дійсно представляє партію, і чи ця група людей дійсно є місцевою організацією цієї партії. Останні місцеві вибори показали це дуже яскраво.

Багато інших проблем. Скажімо, при утворенні партії реєструється партія. Статут не реєструється – він просто при цьому присутній. А зміни до статуту – реєструються. Так пише закон. А в таких речах термінологія має значення. Це значить, що статут можна і не зареєструвати. І виникає ситуація: партія провела з’їзд, змінила статут, статутом змінила спосіб обрання керівництва, і на тому самому з’їзді проводиться обрання керівництва за новим статутом. Потім подаються документи на реєстрацію, і Мінюст каже: а у вас там порушення закону, ми не реєструємо цей статут. Що робити з обраним керівництвом? Воно є чи його немає? Відсутня відповідь на це питання. Хтось його визнає, хтось ні. Але це провокування конфлікту у партії.

- Двадцять осіб, які проводять з’їзд партії…

- А мають право. По закону партія повинна мати свої структури не менше як у половині областей. Значить, чотирнадцять. От і уявіть собі: по одній особі з чотирнадцяти областей, і ще чотири представники керівництва. І маєте вісімнадцять осіб.

- І ці партії «прокидаються» тільки перед виборами.

- Цього року вперше буде застосована норма закону про політичні партії, щодо анулювання свідоцтв партій, які протягом десяти років не брали участі у виборах. Побачимо, що з цього вийде. Але якщо підходити до питання серйозніше, то насправді значно більше партій є чисто фіктивними.

- Після місцевих виборів Віктор Янукович визнав, що закон про місцеві вибори мав недоліки. Чи йдеться  мова про його змінення?

- Мені про це невідомо. Знаєте, зізнаватися після виборів про те, що закон був поганий і в результаті на виборах було багато проблем, - це так смішно. Уявіть собі ситуацію, яка, очевидно, була керованою: найбільш популярний кандидат, який був легально зареєстрований, а в день виборів виявляється, що його прізвища нема в бюлетені. Помилка, при друці бюлетеня. Вибори проводяться. Він оскаржує вибори, а суд каже: але ж люди проголосували, вибори відбулись…

В законі немає підстави визнавати вибори недійсними, коли кандидата пропустили в бюлетені. Розумієте, в нашому законі доводиться передбачати такі речі, які в тверезу голову, звичайно, не приходять. Але на практиці вони трапляються. Якщо тепер знову таке не буде передбачено, ми побачимо проблеми в мажоритарних округах, коли когось з кандидатів «забудуть».

- Які іще проблеми цього закону Ви назвали б, виходячи з досвіду останніх виборів?

- Для фахівців є цікавою проблема опції «Проти всіх». Я відстоюю позицію, що вона не потрібна. «Проти всіх» не є кандидатом. Можна не приходити на вибори, можна нікого не відзначати, можна робити бюлетень недійсним – це однаково, це означає, що ви не даєте нікому свого голосу. Яка різниця між недійсним бюлетенем і голосуванням «Проти всіх», я не знаю: і те, і друге не впливає на результат виборів.

- Хіба це принципово, є ця опція чи її нема?

- Як сказати. Росіяни дуже довго мучилися з цією опцією. Справа в тому, що у них дуже часто, особливо на регіональних виборах, були ситуації, коли опція «Проти всіх» перемагала. І тоді виникало питання, чи відбулися вибори, обрано чи не обрано кандидатів.

Було кілька рішень Конституційного суду Російської Федерації з цього приводу. Останнє його рішення зводилося до того, що немає підстав казати, що опції «Проти всіх» не може бути, але «Проти всіх» - не кандидат, і тому не може впливати на розподіл мандатів. І тут стало зрозуміло, що якщо воно не кандидат і не впливає не розподіл мандатів, то яке значення цієї опції?

Кінець кінцем, людина повинна вибирати з того, що є. Інше питання, як спонукати людей не голосувати проти всіх. Нещодавно наш комітет розбирався з одним селом, де на місцевих виборах сільська виборча комісія не зареєструвала найбільш популярного кандидата, і до ради, і на сільського голову, і в результаті з двох з половиною тисяч виборців сільський голова був обраний десь двомастами голосів, а інші були проти всіх.

- Але так і виходить, «Проти всіх» нема, люди просто не приходять на вибори, у підсумку перемагає людина, за яку проголосувала абсолютна меншість людей.

- Але я б бачив проблему не в опції «Проти всіх», а в тій комісії, яка не зареєструвала бажаного кандидата.

- А якщо бажаного кандидата взагалі нема?

- Це насправді дуже цікаве питання, і воно має глибокий зміст. Скажімо, на місцевих виборах обираються органи місцевого самоврядування. За 140 статтею Конституції, місцеве самоврядування – це право територіальної громади. Що таке право? Це та можливість, якою хтось розпоряджається на свій розсуд: хоче – користується, хоче – не користується. Моє питання: чи можна громаді не користуватися правом місцевого самоврядування? Можна не обирати раду, голову? Виходить, що це обов’язок.

Тобто, з одного боку є право на самоврядність, а з другого боку – є система управління в державі, яка повинна функціонувати. Не може бути некерованої адміністративної одиниці. І якщо там інших органів влади не передбачено, окрім самоврядних, то мають бути створеними самоврядні органи. А люди вже мають подумати, як їх створити якнайкраще для себе. І в цьому їм не треба заважати.

Тобто, тут є складний клубок проблем, але треба знайти їхні корені, щоб правильно їх вирішувати. У нас же часто здається, що боремося з проблемою, а насправді створюємо три нових.

- Влітку, коли голосували за зміни до Конституції щодо прирівнювання термінів повноважень голів місцевих рад до термінів повноважень місцевих рад, говорилось також про визначення єдиної дати проведення виборів до місцевих органів влади, обраних як на чергових, так і на позачергових виборах.

- Воно й пройшло в тих змінах до Конституції, які були прийняті недавно. Ідея цих змін полягала у двох речах. Перша річ – це була власне реалізація того попереднього проекту змін до Конституції, він був спрямований на те, щоб подолати негативні наслідки рішення Конституційного суду, який сказав, що термін повноважень місцевих органів влади має бути повним незалежно від того, чи на чергових, чи на позачергових виборах вони були сформовані.

Суд визначив, що це можна змінити тільки змінами до Конституції. Тоді з’явився відповідний законопроект, він був скерований до Конституційного суду, Суд дав позитивний висновок. І депутати були готові до того, щоб його прийняти.

Але потім виникла друга проблема – пов’язана зі скасуванням конституційної реформи, абсолютно абсурдного скасування, яке Європа м’яко назвала «безпрецедентним». Це рішення створило колізію: народні депутати України були обрані на п’ять років – це була воля народу при голосуванні. Хто скоротив мандат? І власне друга проблема була – розв’язання цієї дилеми. Конституційний суд скасував реформу, значить, вибори у березні?

Ми змінили Конституцію і відновили норму про п’ятирічний термін повноважень народних депутатів, на який їх і було обрано. Я думаю, що, в принципі, цей хід правильний, за винятком одного: восени виборів народних депутатів не повинно бути, тому що осінь – це час бюджетного процесу. Раніше в Конституції було написано правильно: весною – парламентські вибори, восени – президентські.

До речі, я би радив подивитися теперішній текст статті Конституції про чергові вибори Президента. Я підозрюю, що за прийнятими змінами до Конституції вибори Президента мають відбутися у березні 2014-го, а не 2015 року, тому що там написано «в останню неділю березня п’ятого року повноважень», а теперішній Президент отримав повноваження у лютому 2010 року. Виходить, що перехідні положення, де прописана дата наступних виборів Президента у 2015 році, суперечать основному тексту Конституції.

- Але коли тепер мають відбуватися чергові вибори до місцевих органів влади, обраних позачергово?

- Тепер у Конституції написано, що термін повноважень органів місцевої влади, обраних на чергових виборах, становить п’ять років. А на позачергових це буде встановлювати закон. Так що проблема майже вирішена. Правда, мені не ясно, як бути з Києвом і Тернопільською областю, бо тоді вийде, що у них термін повноважень буде шість з половиною років. Але Верховна Рада з такими частковостями дуже вміє справлятися (сміється).

Розмовляла Юлія Абібок, «ОстроВ»

Статьи

Луганск
27.03.2024
17:45

"Бери и делай!" Как переселенцу начать зарабатывать в новой нише на новом месте

"Надо осознавать, что почти никто на новом месте не начинает действительно с абсолютного "нуля" - потому что у вас есть образование, опыт, личные ценности и тому подобное. Все это уже есть у человека, является неотъемлемой частью его бытия"
Страна
27.03.2024
12:46

Валютный вопрос, или Как олигархи споткнулись об Нацбанк

Дальнейшее снижение курса гривни окончательно добьет потребительский спрос, который в условиях полномасштабной войны и так уже давно "ниже плинтуса". Ну а "мертвый" потребительский спрос – это "мертвая" экономика.
Мир
26.03.2024
07:36

«Уже сейчас можно купить билеты в Крым на июнь». Российские СМИ об Украине

"В реакции Киева - вся суть этого террористического режима. Трудно даже описать ту смесь восторга, злорадства и упоения, которую трагедия вызвала в украинских СМИ…"
Все статьи