Сергій Жадан: Донбас за свій український вибір платить, на жаль, дуже високу ціну

З початком війни на сході країни письменник Сергій Жадан активно їздить у прифронтові міста Донбасу на зустрічі з читачами, бійцями. Допомагає не тільки словом, але й ділом: займається волонтерською діяльністю, підтримує військових, дітей і сім'ї загиблих Героїв, а також залучається до культурних та освітніх ініціатив, різноманітних гуманітарних проектів. Про свої поїздки на Донбас і вихід у світ нового роману Сергій Жадан розповів «ОстроВу».

- Ви часто берете участь в різних проектах і культурних ініціативах на Донбасі Наскільки, на ваш погляд, змінюється світоcприйняття мешканців прифронтових міст?

- В когось міняється, в когось – не дуже. Люди різні, настрої в них – так само. В цілому, мені здається, атмосфера в цих регіонах справді міняється. Міняється «в український бік». Наскільки ці зміни посутні й масштабні – питання риторичне. Наскільки змінилась, скажімо, за останні три роки українська влада? Наскільки змінились українські чиновники? Наскільки змінились українські ЗМІ? Зміни кожного з нас – складний і суперечливий процес, який важко звести до якогось знаменника, до якихось цифр і відсотків. З Донбасом те саме – це складний регіон, де сьогодні відбуваються надзвичайно складні й визначальні процеси. Донбас за свій український вибір платить, на жаль, дуже високу ціну. Тому, гадаю, тут ніколи вже не буде так, як було до війни.

- А щодо бійців на фронті? Наскільки вони потребують «десанту» діячів культури?

- Мені здається, потребують. Потребують підтримки, потребують солідарності, потребують співучасті. Якщо ми, в наших мирних тилових містах, часто потребуємо співрозмовників та однодумців, то що вже говорити про людей, які знаходяться ближче до фронту.

- Ініціатива втілення в життя цих проектів частіше надходить від Вас або від інших волонтерських організацій?

- Буває по-різному. Іноді самі військові виходять, запрошують. Все залежить від того, яка частина, хто командир. Із деякими підрозділами у нас уже традиційно добрі стосунки, їздимо до них регулярно.

- І наскільки складно залучити інших письменників, артистів, художників до участі в таких акціях?

- Зазвичай усі радо й охоче погоджуються. Мені здається, українська культура давно й чітко визначилась, із ким і за кого вона в цій війні.

- До війни переважно більшість теперішніх прифронтових міст була, відверто кажучи, не дуже популярними серед діячів культури. Наскільки Ви відчуваєте культурний голод у цих містах?

- Культурний голод відчувається не лише тут – він відчувається в усіх містах нашої країни, навіть таких як Харків чи Одеса. Ну і це не так погано, мабуть. Куди гірша за культурний голод культурна ситість, культурна байдужість.

- Чим для Вас відрізняється читач прифронтових міст і більш віддалених (за межами Донбасу)? Це різні аудиторії, і які їхні літературні смаки?

- Ні, не відрізняється. Людина, яка читає, зазвичай уважна й відверта. Незалежно від того, як далеко від лінії фронту вона живе.

- Зустрічі з читачами на Донбасі – який фідбек особисто Ви відчуваєте? Наскільки спілкування з мешканцями дає розуміння того культурного простору сходу країни?

- Я особисто почуваю повагу до людей та бажання працювати далі.

- У якому обсязі представлені ваші книги в бібліотеках на Донбасі? Чи достатньо цього?

- Мої? Не знаю, чесно кажучи, не надто цим цікавлюсь. Ми з друзями-волонтерами зазвичай привозимо на Донбас свіжі видання – хочеться, аби в бібліотеках були новинки.

- Культурний фронт, зокрема література, якою мірою може служити інструментом для контрпропаганди?

- Може, мабуть. Просто мені особисто не цікаво бути інструментом контрпропаганди. Мені хочеться, аби українська література читалася й була затребуваною, щоби на ній виростали свідомі відповідальні громадяни нашої країни.

- У вересні буде презентовано Антологію української літератури Донбасу. Особисто Вас цей проект чим зацікавив?

- Особисто для мене це можливість показати цілий пласт літератури в її природній спорідненості з вітчизняним письменством. Донбас дав (і продовжує давати) Україні велику кількість надзвичайно талановитих імен. Добре було б про це пам’ятати, даючи оцінки нашим співгромадянам, що живуть на Сході.

- Як Ви вважаєте, такі проекти, як видання Антології, якоюсь мірою можуть сприяти деокупації?

- Вони, мені здається, можуть сприяти нормальній повноцінній українізації. Чим ми, зрештою, і займаємось.

- Уже у серпні Ви презентуєте свій роман «Інтернат». Про що він?

- Про війну. Про людей на війні. Про людей у цілому. Про цивільних, які опинились на лінії фронту.

- Під метафоричною назвою мається на увазі наша країна чи тільки схід?

- Схід – це невід’ємна частина країни, тому його проблеми тією чи іншою мірою стосується й решти країни.

- Якою мірою цей роман є документальним?

- Це художня книга. Там упізнаються якісь події чи ситуації, але в цілому – це не репортаж.

- Ви висловились десь, що погляди героя роману відрізняються від вашої позиції. Що конкретно ви мали на увазі?

- Мається на увазі його громадянська позиція. Вірніше – її відсутність в головного героя.

- Ваш новий роман – це рефлексія на почуте і побачене на Донбасі або, скоріше, вираження громадської позиції через словесну зброю?

- Це рефлексія, безперечно, це те, що так чи інакше було побачене та почуте за останні три роки.

- На Ваш погляд, на сьогодні культурний фронт – це ..?

-

Місце сили й поступу.

Ірина Голіздра. "ОстроВ"