Галичина “безплідна” на… лідерів. Огляд преси

Галичина потроху приходять до тями після виборів президента, а також формування нової вертикалі влади. «Львівська газета» досліджує феномени галицької політики і приходить до висновку, що Галичина чомусь не дає країні своїх лідерів, як це робить Донбас, наприклад:

«Упродовж чи не всього періоду незалежності Галичина майже не мала власних політичних лідерів, здатних повести за собою народ і зайняти чільне місце у владному П’ємонті. Галичани завжди були змушені гуртуватися навколо персоналій з інших регіонів.

Під час цьогорічних президентських виборів проблема відсутності власного політичного лідера постала чи не найгостріше – більшість західноукраїнських виборців відчувала розгубленість: серед реальних кандидатів на найвищу державну посаду не було не лише ви­хідця зі Львова, а й людини, яка сповідувала б ті самі цінності, що й більшість галичан. І навіть якщо говорити про лідерів другого чи третього ешелону, то мусимо констатувати, що їх у Галичині немає…

Політолог Анатолій Романюк вважає, що наразі немає жодних передумов для появи на Львів­щині політиків загальнонаціонального масштабу:

Для початку маємо принаймні чесно сказати, на чому стоїмо. А стоїмо на тому, що наші найбільші платники податків – базари. У нас немає під­приємств, наша область де­фіцитна, вона отримує гроші від інших для того, щоб задовольнити себе. Відтак, щоб мати змогу претендувати на лідерство, ми повинні переглянути наявну ситуацію та працювати». 

Тим часом львівський політичний лідер Іван Вакарчук з посади міністра освіти повернувся до рідного Львова і на свою колишню посаду ректора Львівського національного університету.

«Іван Вакарчук «виграв» посаду ректора з рахунком 252:18, - пише газета «Високий замок». - Гра була… в одні ворота. Окрім Івана Вакарчука, претендентів не знайшлося. Хоча майже протягом року подейкували, що на цю посаду можуть претендувати декан міжнародного факультету Маркіян Мальський, механіко-математичного Михайло Зарічний, філософського Володимир Мельник... Очевидно, вони вирішили засвідчити солідарність зі своїм колишнім ректором і екс-міністром, з огляду на політичну ситуацію, яка склалася з призначенням нового уряду і нового міністра освіти...

Делегати отримали 252 бюлетні. «Проти» було 18 делегатів. Виходить, що «за» 87,1 відсотка голосів. Перемога переконлива…Підсумок голосування можна розглядати як палкий привіт галичан Дмитру Табачнику…



Міністр освіти і науки Дмитро Табачник має ще підписати контракт. Якщо у Дмитра Володимировича з відомих причин рука не підніметься поставити свій підпис (а це він має неодмінно зробити, якщо претендент отримає не менше 30 відсотків голосів «за»), то укласти контракт зможе і перший заступник міністра…».

Поки галицькі політики разом з своєю численною братією помічників вертають домів, то пересічні галичани продовжують підтримувати рідну батьківщину валютними кошами, які справно надсилають з-за кордону. Газета «Експрес» пробує підрахувати суми, які надходять з-за «паркана» і з’ясовує сенсаційну цифру:

«Наші заробітчани заробили минулого року суму, що дорівнює 20% ВВП України. А за розрахунками експертів переказали додому 6 мільярдів доларів. Приблизно такої самої суми, яку ми очікуємо від міжнародного валютного фонду.

Гроші надіслані через міжнародні системи переказів, це ще не вся сума, - розповідає Андрій Гайдуцький, кандидат економічних наук, експерт Нацбанку. – Крім цього, є перекази, які проходять через систему (між резидентами і нерезидентами), ті, що проходять за категорією робітників, які працюють за кордоном. Останньою групою коштів, що надходять в країну, є оплата праці мігрантів. Якщо всі ці гроші підсумувати то й вийде ті 6 мільярдів доларів».

Оскільки, гроші мають властивість втрачати свою вартість і потребують капітального вкладення, то галичани пробують інвестувати переважно в сектор будівництва.

«Забудова – чи не найприбутковіший бізнес як в Івано-Франківську. Відтак, нині будують усі: фізичні особи, комунальні підприємства, а тепер вже й… церква. Навіщо це священикам? -  з’ясовує івано-франківська газета «Репортер».

«У 2000 році міськвиконком дав дозвіл релігійній громаді Української Православної церкви Київського Патріархату (УПЦ КП) на проектно-пошукові роботи для будівництва храму «Всіх святих землі Української» по вул. Івасюка на ділянці 1,4 га. На початку 2000‑х років був залитий фундамент. На цьому будівництво храму спинилося. Певне, не вистачило коштів. Нині ж плани помінялися, а фундамент розібрали.

У 2008 році церковники звернулися із заявою надати їм дозвіл для будівництва та обслуговування культової споруди. У документах уточнили: храм та парафіяльне управління з релігійно-просвітницьким та житлово‑господарським комплексом. Сесія міської ради прийняла позитивне рішення…

Проте, в кінці 2009 року УПЦ КП звернулася до міської влади із клопотанням про наміри забудови. Церква пояснила, що у складі культурно-просвітницького комплексу передбачалося влаштування недільної школи, бібліотеки церковної книги, крамниці культових товарів, а у складі житлово‑господарського комплексу – спорудження восьмисекційного багатоквартирного житлового будинку із приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом…

Отець Василь Бурак, настоятель храму «Всіх святих землі Української», каже, що …будівництво має виглядати приблизно так: забудовник споруджує їм церкву, а потім – обидва комплекси. Все це він робить безкоштовно…

Цікаво, що ім’я забудовника отець Василь не зміг назвати. Сказав, що не пам’ятає точну назву, мовляв, має справу із «Григорієм Івановичем». А головний архітектор міста Ігор Гаркот говорить, що ймовірний забудовник є невідомим і для них. «Планувальні матеріали, подані отцем Василем Бураком на розгляд містобудівельної ради, – каже Гаркот, – передбачають спорудження церкви та кварталу багатоповерхових житлових будинків, під саму ж церкву передбачено використати десь приблизно п’яту частину відведеної земельної ділянки».

Відтак, виглядає, що хто-хто, а забудовник у цій справі точно не програє. Зрештою, й уся схема виглядає не надто прозорою. Тим більше, що й сам священик наразі не знає, скільки та яких приміщень отримає церква…»

Поки священики займаються питаннями забудови своїх територій та будівельним бізнсмеом Івано-Франківськ потроху перетворюється на Гарлем. Гарячі точки Івано-Франківська описує газета «Галицький кореспондент»:

«За інсайдерською інформацією, нічні клуби Івано-Франківська дотепер ще залишилися тими місцями, де можна зустріти блатних і приблатнених, які мають привілейоване становище в закладі і допомагають окремим відвідувачам задовольнити якісь протиправні бажання. Звичайно, торгівля наркотиками чи проститутками не відбувається відкрито. У клубному середовищі потрібно бути своїм, щоб отримати те, чого душа бажає. Своїм у таких закладах все сходить з рук, охорона може причепитися хіба до якогось випадкового відвідувача… Ходовим товаром тут є кокаїн і, звичайно, дівчата. Міліцейських рейдів чи перевірок, принаймні за останні півроку, не було…

Найгарячішою криміногенною точкою в Івано-Франківську правоохоронці називають територію довкола залізничного вокзалу. На привокзальній площі торгують сурогатом, тут продаються найдешевші проститутки, процвітає бізнес із заманювання приїжджих чоловіків на ніч на квартири, які знімають в житловому будинку неподалік, де повії надають сексуальні послуги або грабують, використовуючи клофелін. Прикметно, що звернень до міліції від потерпілих надходить звідси небагато, оскільки жертвами стають здебільшого транзитні пасажири, яким або ніколи, або соромно зізнатися в тому, що сталося».

Василь Хом’як, «ОстроВ»