Свобода пересування по-українськи, або навіщо скасували інститут прописки

14 листопада 2001 року Конституційний Суд України визнав неконституційними норми, що передбачали застосовування як загальне правило дозвільного порядку вибору особою місця проживання, тобто прописку. З відповідним поданням тоді звернулись 48 народних депутатів України, які вважали, що інститут прописки порушує вимоги статті 33 Конституції України, що гарантує право кожного громадянина на свободу пересування та вільний вибір місця проживання.

Натомість, з мотивів дотримання законності і збереження правопорядку скасований «антидемократичний» інститут прописки наша влада замінила «демократичним» інститутом добровільної (!) реєстрації. Зі слів представників структур, які безпосередньо опікуються питаннями реєстрації, цей інститут дійсно добровільний. Скажімо, начальник Івано-Франківського ЖЕО № 2 Олександра Петрик переконує: «Людина може мати власність в будь-якому регіоні України і їй не обов’язково реєструватись». В той же час, погодьтесь: відсутність державної реєстрації тягне деякі обмеження для громадянина в плані, скажімо, працевлаштування, започаткування власного бізнесу тощо. Крім того, до реєстрації людину примушують наприклад органи ДПА та й зрештою священний для кожного громадянина військовий обов’язок.

Як свідчить практика, реєстрація не лише обмежує права громадян, а й створює їм безліч проблем бюрократичного характеру Так, наприкінці минулого року житель м. Івано-Франківська Олексій К. купив квартиру в м. Івано-Франківську. Знаєте, у кожного з нас колись настає такий момент: одружився, до батьків у двокімнатну «хрущовку» дружину не приведеш та й взагалі хочеться свого, окремого домашнього затишку, а кошти які-неякі були, ну і...  Після оформлення усіх формальностей, пов’язаних з купівлею-продажем нерухомості, він, як законослухняний громадянин нашої держави, взявши паспорт та домову книгу, пішов до житлово-експлуатаційної організації за місцем попереднього проживання, щоб знятись там з реєстрації і потім вже, так би мовити «з чистою совістю» (перефразовуючи відоме гасло), зареєструватись за новою адресою. Адже законодавство не передбачає реєстрації одночасно за двома різними адресами. Одночасно, домовився з попереднім власником придбаної квартири, що той паралельно “випишеться” з вже проданої житлової площі.

Та, як виявилось, не все так просто в демократичній Україні. З самого початку мало би насторожити запитання паспортистки в ЖЕО: «А ви куди виписуєтесь?» Дізнавшись, що Микола збирається зареєструватись в межах м.Івано-Франківська (а не виїжджає в інший населений пункт) вона повідомила, що йому необхідно звернутись до паспортного столу ЖЕО за новим місцем проживання за ... (цитую) «дозволом на прописку», тобто довідкою про те, що житлово-експлуатаційна організація згодна (!) «явити милість» і прийняти його для проживання на своїй території. Одразу виникло питання: А якщо не згодна? Що тоді? Байдуже, що квартиру придбано у приватну власність, що за неї заплачено гроші (і немаленькі, зважаючи на сучасні ціни на житло, навіть на потримані «хрущовки»)? І взагалі, яке право має державна установа, головною метою діяльності якої є створення належних умов проживання для громадян, на кошти яких (зокрема, податки та квартплата) вона власне і снує, дозволяти чи забороняти реєструватись громадянину у власній жилплощі?. Тут звертає на себе увагу той нюанс, що попередньому власнику квартири, щоб виписатись також необхідно отримати дозвіл на реєстрацію за новим місцем проживання.

А що як йому такого дозволу ЖЕО не дасть? А може він сам не захоче завантажувати себе зайвими бюрократичними проблемами? І хоча, за словами начальника ЖЕО № 1 м. Івано-Франківська Мирослава Курчія, жоден нотаріус не оформлятиме документи купівлі-продажу на житло, в якому є прописані люди, на практиці, приклад чому випадок Олексія, це не так. В гонитві за швидкими грошима нотаріуси у абсолютній більшості роблять правочини з житлом без огляду на зареєстрованих там осіб (виключення – зареєстровані неповнолітні).

Додамо, що дозвіл на реєстрацію ЖЕО дає тільки в тому випадку, коли всі зареєстровані на даній житловій площі особи на це погодяться. При цьому усі вони мають бути присутні в житлово-експлуатаційній організації з документами, які підтверджують їх особи (таким документом в Україні згідно чинного законодавства є паспорт громадянина України). А тепер уявімо собі ситуацію, що хтось із членів сім’ї фізично не може прибути по причині відсутності в місті (скажімо, перебуває у тривалому відрядженні або у відпустці) або хвороби (наприклад, параліч)… 

Але навряд чи існує така безвихідна ситуація, з якої кмітливі українці не знайшли би виходу. Автор не даремно згадав запитання паспортистки: «А ви куди прописуєтесь?» Виявляється, усіх наведених вище перипетій навколо «дозволу на прописку» можна уникнути (і цей спосіб нашому герою підказали самі паспортисти), якщо ... «чесно» збрехати, що ви виписуєтесь в інше місто. В цьому випадку достатньо написати в ЖЕО заяву з проханням зняти вас з реєстрації в зв’язку з виїздом до міста ... (вказати якого). При цьому навіть не потрібно вигадувати якусь адресу в цьому місті. Цікавим є той факт, що зняття з реєстрації в такий спосіб абсолютно не зобов’язує вас виїжджати до іншого міста і при бажанні і наявності відповідних підстав ви зможете зареєструватися за іншим місцем проживання. Можливо, це і є той самий механізм реалізації принципу добровільності реєстрації?

Найстрашніше в даній ситуації – це те, що влада свідомо заохочує наших громадян до порушення закону, намагань обійти його, уникнувши в такий спосіб тих чи інших бюрократичних перепетій. То чи дійсно таким є шлях до нормальної, цивілізованої демократичної держави? Можливо, саме в таких здавалось би дрібницях слід шукати причини того, що дев’ятнадцятому році Незалежності ми досі блукаємо у пітьми вибору шляху розвитку, шукаємо «доброго дядька», котрий прийде і побудує нам державу, принесе нам на підносі добробут і процвітання? І чи не в цьому відповідь на запитання, чому ми ще досі, м’яко кажучи, небажані гості у Європейському співтоваристві…

Ярема Ясіньський, «ОстроВ»