Символ заробітчан-українців стоятиме у Зарваниці












Багато часу пройшло від того 1891 року, коли перші заробітчани з Галичини виїхали до Канади. Двоє селян Василь Ілиняк та Іван Пилипів з с. Небилова (нині Рожнятівського району Івано-Франківської області) перші наважились покинути рідні домівки у пошуках кращого життя.

Сьогодні, уже в третьому тисячолітті, наша держава все одно переживає такі ж проблеми необлаштованого і далеко незабезпеченого життя для більшості: її і далі переслідує чи не найбільше зло – масові виїзди українців за кордон у пошуках високооплачуваної роботи стали уже хронічною «хворобою» суспільства, яка загрожує руйнації української родини, підриває її корені, позбавляє перспектив у рідній державі і не створює сприятливого ґрунту для розквіту нації.

Проблема заробітчанства нині стоїть дуже гостро. І, на жаль, нею особливо не переймається влада. Навіть після «помаранчевої» революції надії більшості громадян не оправдалися: українці продовжують виїжджати за кордон у держави Європи: в Канаду, Америку, Росію і, навіть, в далекі Аргентину та Австралію шукати доброго життя. Повертаються тільки одиниці. Втікають від злиднів уже не тільки галичани.

На жаль, точної статистики, скільки за кордоном сьогодні трудиться українців-емігрантів  ніхто сказати не може. Варто, наприклад, тільки проїхатися західними регіонами України – Львівщиною, Івано-Франківщиною, Волинню, Закарпаттям, Хмельниччиною, Буковиною, то в кожному селі знайдеться добрий десяток родин, з яких хтось (батько, мати, чоловік чи дружина) працює за кордоном.

Тернопільщина сьогодні чи не один з основних донорів дешевої робочої сили. Ще в 2000 році з багатьох населених пунктів Тернопілля проклали дорогу до Іспанії та Італії перші десятки сміливців, які не знайшли для себе порятунку від злиднів вдома.

Отже, навіть далеко не посвяченим в цю гірку проблематику, стає зрозумілим, що вона не буде розв’язаною допоки цим важливим соціальним питанням впритул не почне займатися уряд, держава в цілому.

Можливо, чи не одним із головних обов’язків – загострити увагу громадкості та влади на цій проблемі вважали ініціатори задуму зведення пам’ятника заробітчанам-українцям – емігранти з Франківщини Оксана Пронюк, Ігор Лазоришин, о. Василь Поточняк. Більше двох років тому заробітчани Болоньї зі своїм вище згаданим парохом зійшлися на тому, що гірка правда новітнього рабства з глибокими коренями має своє продовження і загрожує перерости у соціальну катастрофу для держави, а, отже, на їх думку, на цьому питанні уже слід сконцентровувати зусилля спільноти, бити на сполох і, як кажуть, всім миром рятувати українську родину від безперспективності.

Логічне продовження їхнього задуму на перших порах створити пам’ятник – скульптурну композицію, яка б символізувала не руйнацію, а єдність української родини, одностайно підтримали учасники пішої прощі з Самбора до Зарваниці  – українські емігранти-заробітчани в 2008 році.

Тож тема спорудження пам’ятника, а точніше скульптурної композиції заробітчанам-українцям усіх хвиль еміграції, активно почала обговорюватися уже на широкому загалі під час багатьох зустрічей колишніх заробітчан, їхніх родин (і в Гошеві, Івано-Франківську, Самборі) під час чергової наймасовішої прощі від Самбора до Зарваниці минулого 2009 року, яка організовувалася пасторально-місійним відділом УГКЦ, на чолі з колишнім Пасторальним координатором українців греко-католиків в Італії, головним редактором християнського часопису українців в Італії «До Світла» («Verso La Luce») Апостольської Візитатури УГКЦ в Італії, нині виконавчим секретарем о. Василем Поточняком.

До слова сказати, цьому уже передувало остаточно прийняте рішення, що монумент, який би символізував унаочнення трагедії української родини і був би пересторогою до її руйнації, закликав громадськість бути не байдужою і привертав би особливу увагу всіх тих, хто мріє про кращу долю України, доречно було б встановити у духовному центрі «Зарваниця» української греко-католицької церкви, який розташований на території Тернопільсько-Зборівської єпархії. Бо саме сюди щороку приїжджають тисячі паломників з усіх кінців світу, заробітчан, які трудяться за кордоном, ідуть пішим ходом прочани з Львівщини, молячись, протягом десяти днів ходьби, за здоров’я своїх рідних, які заробляють на хліб за межами рідної держави. Зауважимо також, що робочою групою, яку очолює о. Василь Поточняк, і в яку входять найактивніші члени спільноти колишніх заробітчан в Італії «Пієта», організованої при молодіжному християнському центрі Св. Дон Баска УГКЦ м. Івано-Франківська уже затвердили робочий проект пам’ятника – монументальної композиції заробітчанам-українцям. Підкреслимо, що до активного обговорення залучалися і фахівці-професіонали, і теологи, оскільки в основу задуму було вирішено покласти образ Святої Родини, яка в часи свого гоніння, рятуючи Немовля від переслідування, подалася пішки до Єгипту і в такий спосіб, будучи разом, зберегла життя месії.

Мусимо сказати, що ініціатори задуму від самого початку хотіли, щоб творцями майбутньої символічної композиції були не просто скульптори, а ті майстри, які самі пережили гіркоту новітнього рабства, добре знаються на цій проблематиці, розуміють і відчувають її серцем. Тож авторами було обрано випускника Косовського інституту прикладного та декоративного мистецтва ім.. В. Касіяна, майстра-художника з металу (нині завершує курс магістра у Львівській художній Академії мистецтв) – Андрія Пилипіва. Співавтором, а також консультантом, є колишній заробітчанин в Італії,  неординарний художник Богдан Пилипів.

Дотримуючись ідеї непорушності та єдності християнської родини у стилізованому варіанті автори зобразили молоду українську сім’ю у момент повернення до рідного дому. Мама-заробітчанка і батько-заробітчанин, ніби застигли на порозі рідної хати: до них птахом «лине» дитя, яке зачекалося рідних батьків із заробітків.

Скульптурна цілісна композиція складається з трьох фігур, висотою з постаментом у 3 метри. Увінчуватимуть композицію, на задньому плані, символічне родинне дерево та на побажання Патріарха української греко-католицької церкви Верховного Архієпископа Києво-Галицького Любомира Гузара, який підтримав і схвалив цю ідею, – капличка у формі півкулі, з викладеною у техніці  мозаїки, Орантою.

Своє погодження і благословення на встановлення скульптурної композиції в Зарваниці дав і Єпарх Тернопільсько-Зборівський Владика Василій Семенюк.

На сьогодні уже визначено і висвячено місце, де стоятиме, як сподіваються організатори, в цьому році скульптурна композиція з металу, виконана у техніці художньої ковки.

Споруджуватись пам’ятник буде виключно на пожертви заробітчан-емігрантів, а також всіх бажаючих, хто хотів би докластися до реалізації проекту.

 

 

 

Ірина Пилипів, «ОстроВ»

Статьи

Луганск
27.03.2024
17:45

"Бери и делай!" Как переселенцу начать зарабатывать в новой нише на новом месте

"Надо осознавать, что почти никто на новом месте не начинает действительно с абсолютного "нуля" - потому что у вас есть образование, опыт, личные ценности и тому подобное. Все это уже есть у человека, является неотъемлемой частью его бытия"
Страна
27.03.2024
12:46

Валютный вопрос, или Как олигархи споткнулись об Нацбанк

Дальнейшее снижение курса гривни окончательно добьет потребительский спрос, который в условиях полномасштабной войны и так уже давно "ниже плинтуса". Ну а "мертвый" потребительский спрос – это "мертвая" экономика.
Мир
26.03.2024
07:36

«Уже сейчас можно купить билеты в Крым на июнь». Российские СМИ об Украине

"В реакции Киева - вся суть этого террористического режима. Трудно даже описать ту смесь восторга, злорадства и упоения, которую трагедия вызвала в украинских СМИ…"
Все статьи