Пихатість перейшла до галичан, мабуть, від поляків. Особливо такими властивостями славляться львів’яни. Львів’яни в кращих традиціях популярної польської пісеньки «Тилько ве Львовє» приписують собі мало не все на світі. Так, наприклад, вже всім добре відомо, що перше пиво в Україні зварили у Львові, першу каву змололи у Львові, перший раз зіграли у футбол у Львові, і перша команда також була львівська. Перший університет відкрили у Львові, перший гасовий ліхтар запалили теж там. Перший трамвай виїхав на вперше забруковані вулиці того ж Львова, і перше кіно прокрутили також на львівському простирадлі. І так все підряд: перший мотор, перший літак, перший телеграф, перша поштова марка, перший бюстгальтер, перші купальні панталони з рюшечками - і так далі і без кінця, і все це - у Львові, у Львові і тілько у Львові. Звичайно в порівнянні з іншими українськими містами. Але якщо Львів поставити в ряд з сусідніми центрально-європейськими столицями Прагою, Краковом чи Будапештом, то всі новинки та відкриття виявляються пізнішими в часовому просторі порівняно з пресловутим Львовом. А якщо порівняти із західними столицями Парижем, Лондоном чи Берліном - то і поготів. З таким же успіхом Донецьк міг би хизуватися перед Ханти-Мансійськом чи Улан-Уде, виписавши собі всі «львівські» досягнення, хоча у донеччан навряд чи це получиться, оскільки в своїй пихатості львів’яни вже витворили такий стереотип, що скоро зможуть приписувати Львову і перший вітрильник, і перший крейсер-льодокол, і може й навіть перший марсохід. Більше того, львівські політики проголосили, що Львів був завжди найцивілізованішим європейським містом в Україні, а подеколи крокував навіть попереду самої Європи. І все найперше, найкраще, найбільше, найпередовіше, що було написано, надруковано, збудовано, винайдено, засновано – це все могло бути зробленим лише у Львові. «Кожна жаба хвалить своє болото» – твердить народна мудрість і нам би тільки посміхнутися з гонорового львівського паньства, та якби ж ця риса не перекинулася і не стала базисом галицької і навіть всеукраїнської політики. Певні політичні сили в Україні взяли собі за правило наводити галицькі досягнення, які в усій своїй масовості є культурним надбанням виключно західноєвропейської цивілізації, а часто навіть суто природнім фактором. Декотрі українські політики, використовуючи самовпевнених галичан, намагаються переконати сxiднякiв у перевагах галицького стилю життя, приписуючи все унікальне в Галичині чомусь виключно своїй політичній силі. Внаслідок численних акцій та пропагандистських заходів брати з-за Збруча відверто захоплюються архiтектурою галицьких мiст i карпатськими краєвидами. Але вклад саме української і місцевої влади до цих надбань надто вже мізерний. Більшість міст та містечок Галичини збудували з благословiння австрiйського монарха Франца Йосипа i за проектами європейських (переважно iталiйських) архiтекторiв ще в ХIХ i на початку ХХ сторiчч. Навіть поляки, що «ґаздували» в Галичині впродовж 1919-1939 років мало доклалися до витвореного в попередні до них часи. Тодішнє прислів’я «польскє уліце, жидовскє камєніце» стосувалися всіх галицьких міст і засвідчувало той факт, що поляки тільки що й давали назви вулицям, в час, коли будинки будували власники-підприємці, багато з яких мали суто єврейське походження. Українські власті за польським взірцем старанно перейменували всі вулиці. А от щодо архітектурної і культурної спадщини, то в цій сфері здебільшого доклалися хіба що до руйнування багатьох шедеврів. Галицькі доморощенi невiгласи щоденно з неймовiрною заповзядливiстю знищують все, що тільки оточує їх довкола: старовиннi фрески та розписи, лiпку та вiтражi, балкони та балюстради, стару брукiвку i ковку, а навiть... каналiзацiйнi люки, які колись також були предметом особливої гордості та урбаністичного стилю в мистецтві. В галицьких мiстах руйнується iсторичне середовище та лiнiйна забудова, а помпезнi iмперськi будiвлi поступово приходять в негiднiсть. Центральнi частини галицьких мiст в гонитві за дорогим квадратним метром забудовуються багатоповерховими бетонними потворами, руйнується гiдрологiчна система та екобаланс, усувається древня символiка. А якщо уявити собi все збудоване за останнi роки місцевою владою i вiртуально розмiстити все це на однiй вулицi, то мабуть получиться такий гiбрид в шанхайському стилi, що радянськi "черьомушки" покажуться взiрцем архiтектури. Ще більш нахабніше виглядають політичні спекуляції на предмет карпатських пейзажів, до яких місцева влада вже точно немає ніякого відношення, за винятком хіба екологічних збитків, завданих впродож усіх років їх «ґаздування». Чим же тодi пишатися галичанам? В чім же ми перші ? Може наша влада здобула якiсь наздвичайнi досягнення i готова подiлитися досвiдом, наприклад в подоланнi бандитизму, корупцiї чи хоча б бiдностi? В розбудові міст чи сіл, у створенні унікальної системи екологічного балансу? Xiба хвалений високий рiвень нашої духовностi полягає у великiй кiлькостi малограмотного духовенства i баготопющої пастви? Звичайна пихатість переросла у політичний стандарт, коли певні цінності підміняються витвореними стереотипами, і люди часто вже не задумуються над походженням того чи іншого феномену, але приписують його власне тим, хто до нього часто жодного відношення немає. Тому перш ніж хвалитися чужими здобутками, треба подбати про наявність своїх власних. І лише тоді співати «Тілько у Львові». Андрій Микитин, «ОстроВ»
