Зазвичай панк-рок асоціюється з підлітками-алкоголіками, наркоманами, (з так званим “drunk punk’ом”) проте, зважаймо на те, що він еволюціонував й такий його розгляд є, як мінімум, однобоким. Так, дійсно, ще досі є алко-панки “протест” і радикальність (хіба що зовнішня) яких зводиться до напивання і засинання на лавочках місцевої стометрівки. Слід брати до уваги свідомих панків, які вважають, що для того щоб щось змінити варто розпочати з себе. Адже, з часу виникнення такого явища як хардкор панк (пришвидшений/ тяжчий (в музичному плані) і більш зрілий (у світоглядному)), ця суб- (контр-) культура значно зросла в етично-філософському розумінні. Зокрема, ідея Яна МакКея (Ian MacKaye), автора текстів гурту Minor Threat, “контролювати речі і не дозволяти їм контролювати себе” отримала широку підтримку серед американського панк-середовища на початку 1980 –х і, в підсумку, докотилась до Європи з настанням 90-х. Послідовники “чіткої межі” (Straight edge (скорочено sXe)) є і у Франківську. Що ж таке sXe? Для чого слідувати цій позиції? “сХе це більше ніж слово це точно. Стиль життя, бачення речей, мабуть так. – відповідає франківський стрейт еджер Олександр, – Це сприйняття речей під інакшим кутом, ніж це подається суспільству, тверезе мислення. Адже найлегший спосіб керування людьми - гіпноз, пропаганда, цьому і протистою, живу за власними правилами і визначаю сам що для мене добре, а що ні. Тобто маю власну межу, за яку мені не дозволяють перейти переконання та принципи. Завдяки такому стилю життя з’являється відчуття межі, повний самоконтроль, здатність адекватно мислити та аналізувати, керувати собою в будь-якій ситуації, а це в свою чергу допомагає уникнути багатьох проблем та помилок. Натомість наші люди дійшли вже до того, що вважають “неправильними” тих людей, які взагалі не вживають алкоголю та наркотиків, дбають про власне тіло і розум”. Дещо відходячи від розмови зауважимо цікавий факт, так, згідно даних дослідження Всесвітньої організації охорони здоров’я українські школярі зайняли перше місце в світі за кількістю споживання алкоголю. В рамках цього дослідження науковці опитали понад 200 тисяч учнів 5-го, 8-го і 10-го класів з 41-ої країни світу. За результатами отриманого матеріалу вчені склали список країн, починаючи з тих, де явище підліткового алкоголізму набуло особливо загрозливого масштабу. Перше місце, як вже зазначалось вище, за Україною, де 40% підлітків споживають алкогольні напої принаймні раз на місяць, і це при тому, що алкогольні напої особам до 18 років заборонено продавати. На другому - молоді ізраїльтяни з 28% любителів алкоголю. Далі в списку - Чехія. Російські школярі зайняли 15 сходинку, а останні в списку - Ісландія та Ірландія. Складно не погодитись з тим, що статистика доволі невтішна. Повертаючись до вище розпочатого спілкування з Олександром, звертаємо увагу на те, що феномен сХе, не обмежується відмовою від алкоголю і наркотиків, характерними рисами руху є відмова й від паління, розбірливість у статевих зв’язках. Це одне з філософських відгалужень панк/хардкору. Інші до уваги не берем навмисно, позаяк кожне з цих відгалужень вартує більш ніж банальної згадки “одним словом” (хоча б той самий ALF (animal liberation front)). Зрештою, наступними запитанням, які цікавили кореспондента “ОстроВ” були: - Яке ставлення стрейтеджерів ІФ міста до тих хто не приймає положень руху? - Іноді помічаю за деякими еджерами таку рису як зверхність, неповагу до тих хто палить, п’є і т.п. Я вважаю таке ставлення неправильним, кожна людина господар свого життя і їй обирати, що робити. А обливання брудом, зневага вже є проявом дискримінації та егоїзму, що вже суперечить принципам сХе. - Зараз спостерігається тенденція перебирання ідей стрейт еджу прихильниками правих ідеологій, як вважаєш це правомірно? - Так, останнім часом неонацисти, так звані “бонхеди” (boneheads, тут і далі прим. авт.) почали називати себе sXe (а конкретніше: ns sXе) не маючи на те підстав. Вже сам факт зародження цього феномену в руслі хардкор панк сцени, яка не приймає і протистоїть ідеям расизму, сексизму й будь-яким проявам нерівності, свідчить про безглуздість подібних дій. Ці люди можуть називати себе такими, що піклуються про своє здоров’я, але ні в якому випадку не стрейт еджерами. За неповну тридцятилітню історію стрейт едж перетворився з бажання йти власним шляхом, незважаючи на існуючі стереотипи і норми, на явище, що “обросло” купою вигадок. Дехто навіть порівнює це явище з нацизмом, мачизмом (від слова “мачо”), про що вже згадувалось, і, слід зауважити, це не пусті розмови. Навколо них постійно ведуться дискусії. Хоча, наскільки відомо з історії розвитку цього руху, сХе не можна розглядати як спосіб піднятись над іншими людьми (самовдоволеність, хизування власною силою волі і тому подібне), також це не віяння моди, адже, як вважають панки, мода – це те, що притаманне натовпу, а не індивідуальності. Стати стрейт едж - значить бути послідовним у своїх вчинках, працювати над собою. Цікаву точку зору висловив Сергій Гончарук, франківський репер (який, щоправда, вирішив не розголошувати сценічний нікнейм), людина не приналежна до стрейт еджу, так би мовити пересічний громадянин. Запитання, пропоновані до відповіді спровокували наступні думки, які, наразі, з’являються нам в словах: “сХе для меня ничего не означает, потому что не следую полностью этому движению. Люблю выпить и поштопать кого нить. (Сміється) Не следую его идеям потому что мне и так нормално пока. Если будет в этом необходимость, буду следовать, а пока не вижу в этом смысла. Хотя отношение к этому явлению позитивное, ведь утверждать что человек не прав если он себя не гробит не верно! Всех благ им и удачи в продвижение своих идей!” Врешті-решт, положення руху сХе є скоріше позитивним явищем ніж негативним для суспільства молодь якого лідирує в такому не престижному рейтингу як “кількість споживання алкоголю”, та ще й країни з великою кількістю здійснюваних абортів і стрімким поширенням ВІЛ інфекції. Щоправда, у випадку поширення ідей стрейт едж у маси ми вже знову матимемо справу з прагненням до здорового/свідомого способу життя, а не з ним. Позаяк, сХе невіддільне від панк хардкору. Артем Лєтошинскі, спеціально для “ОстроВ”
