Призначення 1.Сонячні окуляри, та все, що з ними пов’язано Так повелося у моєму житті, що воно пов’язало мене не тільки з журналістикою, а й з оптикою. Вже з першого курсу, коли мої однолітки відпочивали та насолоджувалися літніми канікулами, я завдяки протекції своєї подруги працювала продавцем-консультантом у салоні-магазині „Оптика”, що на вул. Незалежності в Івано-Франківську. З входом у робочу колізію відразу почалися неприємності: з каси почали зникати гроші, їх вираховували з чергових продавців, отож і я не стала винятком, хоч не мала до неї ніякого відношення. Таким чином замість 400 грн. за місяць, працюючи день у день, окрім неділі, на руки могла отримати 350-375 грн. А якось пропала дорога оправа (325 грн.), яку я поклала на робочий стіл майстра. Ніхто мені кривого слова не сказав, але в очах начальства чітко проступала підозра, адже я останньою тримала її в руках. А все виявилося досить прозаїчним: „шефиня” закрила в тумбочці з лінзами. Проте як би її так і не знайшли, за місяць я отримала 75 грн. Я ледь допрацювала до кінця місяця. Наступне моє знайомство з окулярами відбулося на ринку, де я продавала сонячні окуляри за 25 гривень, переконуючи, що вони справді захищають від ультрафіолету, хоча єдине від чого вони справді могли захистити споживача так це від пилюки. Тай то, це ще під знаком запитання. Як завжди в мене були недостачі, за які вираховувалися гроші, як казав „шеф”: по собівартості. Недостач не виникало тільки тоді, коли він вибирався за товаром в Одесу, на так званий „сьомий кілометр”, де можна придбати все і вся крупними партіями за невелику плату. Ставка була 20 грн., плюс нараховувалася гривня за кожну продану одиницю товару, починаючи від двадцяти штук, і день у день без вихідних на палючому сонці. Єдине щастя випадало тоді, коли починався дощ, і не було торгу і можна було відпочити, правда і заробітку також не було. Але то вже, як кажуть, „недоліки професії”. Та якось зовсім випадково я розгадала собівартість дешевих окулярів. На них справді вигідно починати свій малий бізнес. Правда за «точки» потрібно буде трохи заплатити, тай „дах” міцний поставити. Так ось виходять вони 5-10 гривень за штуку, інколи і зовсім мало, залежно по скільки ті окуляри продаються. Але на цьому і закінчилася моя кар’єра продавця на базарі. Як сказала мені одна обізнана людина, щоб відкрити власну точку з окулярами на «Ратуші» ( на цетральній площі Івано-Франківська – прим. «ОстроВ»), принаймні треба було заплатити у казну міста 1000 доларів, і не менше, тим людям, які „кришують”. А ось оренда оптики, що нещодавно відкрилася в центрі міста коштує двадцять тисяч гривень, тож чим далі від нього, тим менше слід платити, наприклад, у моїх знайомих, що відкрили свою оптику ця сума складає сім тисяч гривень. Але це не всі проблеми з якими можуть стикнутися, ті люди, які вирішили пов’язати свою долю з цим бізнесом. А як зазначив мій знайомий Михайло Дорош, щоб в оптиці було все гаразд, і ніхто не цупив окуляри, слід знайти людей, які будуть займатися її безпекою. І звичайно, він мав на увазі не службу безпеки, хоча і їм слід заплатити, але це вже входить у плату за оренду. Ціни „кришувальників” починаються від 500 доларів, в залежності від приміщення та „злачної” точки. Інакше діла не буде… А я маючи вже певний досвід та навчена гірким досвідом, я як за соломинку спохватилася, коли мені подруга запропонувала курувати точку від їхньої оптики у торговому центрі. Знаєте, є професії, які приносять задоволення, і ті, які приносять гроші. Оптика саме є тим зв’язковим між мною та грошима, особливо тепер, під час фінансової та політичної кризи в Україні. Роботи я не мала. Мене з неї ввічливо відправили у відпустку, в якій я знаходжуся і дотепер. Отож, що зробиш. Прийшлося пристати на ці умови, знову заглушити голос гордості, і відповідати на запитання неосвічених у оптиці людей, які вважали, що вони знають більше ніж я. Наступного дня зайшла в оптику до подруги віддати виручку за тиждень та взяти свою зарплату, що складала 5 % від виручки та кількості годин, але, як-то кажуть не судилося. Відразу за мною зайшов чоловік, що представився інспектором Івано-Франківської обласної державної податкової інспекції, та попрохав знайти якісні окуляри. Він, мов чарівник, махнувши рукою дістав чи то посвідчення, чи то візитку, на яких чітко було вказано, де він працює, але відразу забрав, коли ми намагалися розгледіти прізвище та ім’я. Як потім вияснилося, він мав свій мотив. Знайшовши ті окуляри, які йому підходять та зачекавши, коли закінчиться потік клієнтів, він „попрохав” зробити йому знижку. Окуляри для водіння коштували 250 гривень, він наполягав, щоб йому віддали їх за 150. Подруга відмовила. Тоді він заходився погрожувати, що мовляв, якщо не віддасте по-доброму, то невдовзі оптика перестане існувати, адже він наведе таку перевірку, що мало не буде. „У нас всі документи в порядку” – відповіла вона. „Ви впевнені. Як нема, то буде” – іронічно зауважив він. Від такого хамства ми з нею впали в ступор. Знижку таки довелося зробити. Начальство було поза зоною досягнення, щоб владнати цю ситуацію. Проте я запам’ятала ім’я цього покупця, а подруга прізвище. Звідси і вимальовувалася картина: Непран Роман, якого потім було пробито по базі Державної податкової інспекції. Знайшлося двоє людей з таким прізвищем, але не таким ім’ям, один з яких перебував у відпустці, а інший – на пенсії. Проте цього пана Непрана таки знайшли у базі, але ніякого відношення до податкової інспекції він немає. Ось таке-то життя в оптичному бізнесі. А через два дні постраждала і точка, яку я курувала у торгівельному центрі „Сільпо”. Після того, як я зачинила на ключ усі фаготи(по нашому „стойки”) та їх перевірила, то на другий день знайшла виламану ячейку з окулярами за 280 гривень, а вже на наступний таких було чотири, відкритих за допомогою плоскогубців. Дешеві їм не підійшли, а підійшли тільки з серії по 280 та по 300 гривень. Начальник охорони сказав, що це не їхня парафія, і вони не несуть за це ніякої відповідальності. Так, я вперше стикнулася з людською безвідповідальністю, та девізом: „Ніхто нічого не бачив та не чув”. У цій історії багато темних плям, через що і почалося службове розслідування. Є підозра, що це зробили охоронці цього торгового центру, проте час покаже. Тож точку закрили. А я знову залишилися без роботи… Проте всі міфи та правду про сонячні окуляри я знаю вже напевно. Тож маю право деякі з них розвіяти. До Івано-Франківська вони поступають з Харкова, Києва, Ужгорода тощо, як брендові окуляри, так і більш простіші моделі, і всі мають мати свідоцтво і право споживача побачити його. Зараз більшість сонячних окулярів мають пластикові лінзи, які цілком безпечні для очей, і захищають від ультрафіолету. Окуляри з склом майже зняті з виробництва, і коштують аж ніяк не 50 гривень, і навіть не 300, як думали мої покупці у „Сільпо”. Зараз виробники використовують полікарбонатну лінзу, яка має властивості, як скла, так і пластику. Добре захищає від ультрафіолету, легка лінза, що має спеціальне покриття, яке захищає від механічних подряпин, створена спеціально для людей з активним способом життя. Тож, коли ви вирішили купити собі сонячні окуляри, спершу задумайтеся, скільки може коштувати їх собівартість… …А я залишившись без роботи, невдовзі знайшла іншу, про що розповім вже в наступній історії. Далі буде… Людмила Ходоровська, спеціально для «ОстроВ»
