VIP-селюки. Огляд преси

Читаючи прикарпатську пресу за цей тиждень, чомусь піддаєшся роздумуванню на філософські теми про вищі матерії і про земні реалії в дуалістичному єднанні політики та моралі.

Газета «Вечірній Івано-Франківськ» вимальовує художній образ наших політичних «небожителів» - вічних представників еліти Прикарпаття, нашої влади:

«Напуцовані мешти, накрохмалені сорочки, старанно випрасувані костюми або демонстративно дорогі джинси та автівки – все це з маскувальної амуніції VIP-селюків…Ще у благодатні радянські часи вони охрестилися у владу і відтоді люблять наш край. У всіх позах…. Поволі парткомівські кабінети зі скрипучими кріслами та одноманітними кумачами поміняли на євроремонтівські офіси зі зручними шкіряними кріслами, де замість кумачів стовбичать довгоногі секретарки… У вільні шпарки між ними зрідка попротискалися недозрілі плоди наших сімнадцятирічних незалежних пологів VIP-село. Вічні їх пестять, немов домашні вазони, бо тоді сморід їх совкової цвілі розбавляється благоуханням про демократію та лібералізм, що проявляється у спонтанному вигукуванні останніми завчених на мітингах фраз, якими вони у стилі Еллочки-людожерки послуговуються перед телевізійними камерами».

Один з таких «сімнадцятирічних» представників влади, вже колишній перший заступник голови Івано-Франківської ОДА і поки що ще депутат обласної ради Андрій Романчук нещодавно на халяву побував у США у складі делегації, що підписувала побратимство між Івано-Франківськом та Арлінгтоном. І хоч американська кухня видалася йому несмачною, а особливо американська кава, проте, політична кухня в Арлінгтоні цілком припала йому до душі:

«Там (в Арлінгтоні) щороку відбуваються місцеві вибори, і це, до речі, нікого не напружує, - каже А.Романчук в інтерв’ю газеті «Галицький Кореспондент». - Керує містом так звана Рада директорів, що складається з п’яти осіб. Щороку один з директорів виходить зі складу Ради, і, відповідно, одного дообирають. Тобто повний склад Ради оновлюється раз на 5 років. Очолює місто з повноваженнями мера голова ради директорів, якого вони обирають з-поміж себе також щороку. Насправді, Рада зовсім не керує поточними процесами в місті: для цього директори винаймають топ-менеджера міста (наш найближчий відповідник – голова виконкому). Тобто Рада директорів визначає стратегію розвитку міста, основні пріоритети, а топ-менеджер виконує і забезпечує дотримання цієї стратегії. Топ-менеджер отримує заробітну плату, а директори працюють на громадських посадах, правда, раз на рік отримують певну винагороду за свою діяльність.

До речі, один з напрямків їхньої роботи – укладання зв’язків з іншими містами світу. А комунальна господарка взагалі мало обходить міську владу, ця ділянка – в компетенції приватних структур…»

Тим часом нинішній голова ОДА, теж походженням з молодих VIP-селюків, на відміну від своїх американських колег, що працюють на громадських посадах, приймають гостей та підписують меморандуми про побратимства, продовжує керувати нашою старою VIP-селюківською елітою в ручному режимі. Газета «Галичина» знову пише про методи роботи губернатора: 

«Голова ОДА Микола Палійчук наголосив на необхідності ефективно використовувати «кожну бюджетну копійку»… Економити в тому значенні, щоб не переплачувати учасникам тендерів, які продають олію, макарони, крупи, цукор, інші продукти набагато дорожче, ніж роздрібні ціни на них. Такі факти виявлено в центральних лікарнях Галича, Тисмениці, Лисця і Надвірни, хоч керівники цих районів доповідали голові ОДА, що у них порушень не спостерігалось. Якщо ці зловживання не буде усунуто найближчим часом, М. Палійчук категорично пообіцяв «звільнення з посад уже в травні, без будь-яких пояснень і попереджень». Як особливо показовий приклад проциндрування бюджетних коштів М. Палійчук назвав закупівлю обладнання для санітарної служби через дрібненьку івано-франківську фірмочку. Це мало коштувати для бюджету майже на 100 тисяч гривень більше, ніж за ціною виробника».

Поки влада бореться за «кожну бюджетну копійку» та за «духовність», на зміну VIP-селюкам підростає нова еліта. Газета «Івано-Франківський Оглядач» інформує:

«Десять днів тому сантехніки знайшли труп бомжа. Його вбили… Пальці рук поламані, ліве око виколоте, сім ножових ран, на шиї сліди від удавки. Душили його ще живого. Сім підлітків, від 12 до 15 років. Вони перебувають в організації «надія нації». Чисті, охайні, блакитноокі янголятка, борються за чистоту нації, знищуючи сміття суспільства… Вони ввічливі молоді люди. Вони не пиячать, не курять, не матюкаються. Вони – ВБИВАЮТЬ».

Звідки береться такий ось VIP-молодняк - пробують з’ясувати журналісти місцевих газет. Газета «Репортер» пише:

«Не більше, ніж десятиліття тому, батьки хвалилися успіхами своїх чад приблизно так: «Моєму чотири, а він уже букви всі знає». Тепер частіше можна почути приблизно таке: «Мій такий розумний, чотири, а вже у комп’ютері петрає»…На жаль, схожі сімейні сцени зараз не рідкість. Діти замість батьків, друзів, школи обирають комп’ютерних персонажів та вимальований кимсь віртуальний світ. На сполох б’ють педагоги: з року в рік в дітей падає рівень текстового мислення — вміння адекватно сприймати, відтворювати, інтерпретувати різні тексти, а також створювати власні. Не відстають від них і психологи: у дітей, які захоплюються комп’ютерними іграми, розвиваються фобії».

Іван Климишин – професор, доктор фізико-математичних наук – відомий на Прикарпатті вчений, який скромно не хоче, щоб його називали академіком, і який відмовився від гранту  фонду Сороса в розмірі 500 доларів США, в інтерв’ю газеті «Західний Кур’єр» зокрема каже про те, що

«зараз існує теорія, що вироджуються українці через бездуховність, не дивлячись на те, що у нас величезна культурна спадщина.

Занепад моралі був у будь-які часи. Наприклад, на перших сторінках Біблії сказано, що від початку світу серед перших людей були лише Каїн та Авель і земля була безмежна. Та два ці брати все одно конфліктували, що призвело до трагедії. На такій землі ми живемо. Сюди ми закинуті. В кожному людському поколінні з’являються каїни, пилати. Одні вбивають, інші «вмивають руки».

Наразі професор працює над вичисленням «формули Бога» і з’ясуванням суті добра і зла.

А поки формула божественної істини поки що в наукові розробці, а діти грають в комп’ютерні ігри, та «чистять» суспільство від бомжів, прості мешканці Прикарпаття змушені вдаватися із своїми ментальними проблемами до фахівців:

«Кожного року до обласної психоневрологічної лікарні добровільно звертається приблизно п’ять тисяч осіб, які відчувають, що з ними щось не так, - пише газета «Галицький Кореспондент». - Психіатри пропонують медикаментозне лікування, яке приносить полегшення, але не усуває причини… Спостереження вказують, що принаймні половині з цих пацієнтів краще було би звернутися до психотерапевтів… Найбільшою проблемою психотерапії в Івано-Франківську є те, що ми погано уявляємо собі, що ж це таке і як воно може допомогти людині, котра не є очевидним божевільним.

Судячи з того, як ми живемо один з одним, що діється у кожній окремо взятій голові, місцева психотерапія невдовзі мала би перестати бути якоюсь екзотикою, перетворившись у звичне явище, якого не треба ні боятися, ні соромитися…»

І справді чого соромитися, коли всі ми під одним небом ходимо і в одному світі живемо. І хоч наші VIP-селюки все ще розповідають з владних висот казки про «високу духовність» тим, хто не може похвалитися «напуцованими мештами» з крокодилячої шкіри, проте очевидним стає те, що в нашому суспільстві щось справді не в порядку. Так от, «вбивати (це суспільство) чи вмивати руки» залежить, зрештою, від кожного з нас.

Василь Хом’як, «ОстроВ»