Літопис Івано-Франківська. Негатив чи позитив?

Сьогодні місто Івано-Франківськ святкує свій день народження. На відміну від інших міст України, які наводять приблизні роки свого народження, виходячи скоріше з політичних, ніж історичних факторів, столиця Прикарпаття веде своє літочислення від дати отримання містом Магдебурзького права – 7 травня 1662 року. Але й у нас вистачає істориків та науковців, котрі хотіли б збільшити вік міста як мінімум на кілька сторіч, мовляв на цьому місті існувало поселення Княгинин, а ще раніше - село Заболоття. Проте, громадськість міста відстояла право на молодий «вік» міста – 347 років. І навіть на святкування дня міста - 7 травня, адже до 1998 року міські власті (з огляду на те що цей день співпадає з святкуваннями 9 травня) перенесли його на… 24 серпня – День незалежності України.

І якщо з днем міста вдалося якось розібратися, то ось з історією все ще дуже заплутано...

ЛІТОПИС МІСТА ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА

Однiєю з найбiльших проблем iсторiографiї Iвано-Франкiвська є описання перiоду заснування мiста.В радянський час iсторики-комунiсти напрацювали єдиний стандарт офiцiйної iсторiї мiста, яким усi послуговуються й досi.

Короткi виклади мiського лiтопису дуже часто використовуються в енциклопедiях, в путiвниках, в довiдниках, на вебсторінкахв інтернеті, в рекламнiй продукцiї, в журнальних публикаціях, в iнформацiйних презентацiях та буклетах.

I кожного разу про рiдне мiсто прочитаеш одне й те саме радянське трактування:«Iвано Франкiвськ (колишня назва Станiслав) заснував польський магнат А.Потоцький i назвав на честь свого сина Станiслава».

Це наче аксiома. Далi вже можуть бути рiзнi варiацiї в продовження теми: про кляту шляхту та польських панiв, що знущалися над бiдним українським народом, про жорстоких i ненависних поміщиків Потоцьких, протерпiння й недолю нещасних українських селян і так далi...

З року в рiк учнi та студенти переписують пролетарську iсторiю мiста у своїх рефератах та дипломних роботах, а працівники міськвиконкому використовують її для "популяризацiї" рідного мiста у свiтi.

Дуже часто при цьому доморощенi невiгласи послуговуються навіть такими радянськими штампами як от "панська Польща" i "боярська Румунiя". Радянськi компартiйнi iдеологи намагалися зобразити укранцiв неповноцiнною нацiєю i протиставляли їх як "забитих селюхiв" сусiдам окупантам, що виступають виключно в якостi панiв та магнатiв.

I якщо термiн " панськаПольща" ще якось можна пояснювати, то чому Румунію називають "боярською" не скаже нiхто. Просто так пішло з руки якогось комуняки, а недолугi властi та мiсцевi графомани все це тупо мавпують. Так нiби й не було в минулому укранської шляхти та iнтелiгенцiї, українського священства та мiщанства.

Історiографiя нашого мiста вже від самого початку несе повний негатив, розпалює національну ворожнечу та  спотворюєiсторичну правду. Традиційно всi мiста подають красивий виклад своєїiсторiї. Нашi сусiди (Львiв, Коломия, Тернопiль, Чернiвцi,Мукачево, Дрогобич),  iсторична доля яких дуже схожа,  усіляко хизуються своїми першоджерелами та засновниками. I тiльки наше мiсто подає свiй лiтопис приблизно в такому контекстi:

          «клятий польський римо-католицький магнат в перервi мiж полюванням, черговою пиятикою та вишуканим садиським знущаням над нещасними укранськими греко-православними селянами заснував мiсто i назвав його на честь свого розбещеного паньського синка (також поляка) Станiслава».

Можна довго дискутувати про особу Потоцького та його родину, вивчати й доказувати його українське чи польське походження, визначати розмiри його статкiв та маєткiв, сперечатися про його полiтичнi та релiгiйнi погляди: зрозумiло лише одне - iсторiя мiста не повинна терпіти вiд цього. Мiсто потребує об’єктивної, полiтично не заангажованої iсторiї, і, водночас, iсторiї яскравої та героїчної, яку б не соромно було розповiдатти нашим дiтям та гостям нашого мiста, а також численним iноземцям (в т. ч. полякам), яких мiськi властi так гаряче запрошують в рамках концепцiї розвитку мiсцевого туризму. Історiя повинна нести позитив i саме це повинно стати лейтмотивом мiського лiтопису.

Тому вiдкинувши нацiоналiстичний та вузькорелiгiйний пiдхiд, а заодно й пролетарський соцреалiзм та елементарну неграмотнiсть мiсцевоi "елiти", офiцiйний мiський лiтопис мiг би починатися так:

 

Івано-Франківськ (Станиславів - до 1939 р, Станіслав - до 1962 р.) — королівське вільне місто, що розкинулось у межиріччі двох Бистриць — Солотвинської і Надвірнянської у передгір’ї мальовничих Карпат, у самому серці Галичини, неподалік древнього Галича — столиці Королівства Галичини та Володимирії.

Місто виникло наприкінці 17 ст. — досить пізно в порівнянні з іншими галицькими містами, в складний історичний період.

В цей час Галичина, перебуваючи у складі литовсько-польської держави і межуючи з Угорщиною, Бесарабією, Семигороддям та Російською імперією, перетворюється на арену військових подій. Збройні набіги турків й татар , постійний перерозподіл кордонів між сусідніми державами, боротьба за право володіти Галичиною - все це стало тоді причиною занепаду багатьох славних галицьких міст, міграції населення. Ховаючись від чужинців, люди цілими сім’ями та поселеннями переходять на нові місця. Таким чином у 1662 році на місці с. Заболоття в межиріччі двох Бистриць виникає фортеця, збудована хоробрими ратниками за кошти власника цих земель А. Потоцького. Будівництво міцної фортеці у голландському стилі у формі шестикутника з шістьма бастіонами на кутах здійснювалося під керівництвом французького інженера-фортифікатора Француа Корасінні з Авіньйону. Засновниками нового міста стали місцеві жителі краю, яких притягувала до себе фортеця, що служила захистом від численних ворогів.

Підприємливий власник, київський воєвода Андрій Потоцький, зумів скористатися всіма перевагами новозбудованого міста-фортеці. Вже в перші роки свого існування місто забезпечило розвиток господарства, ремесла, стало оборонним пунктом на перехресті важливих торгових шляхів, пристанищем багатих купців та відважних лицарів. Щедро фінансуючи будівництво міста, А. Потоцький побажав назвати його іменем свого первістка Станіслава. Доля його сина склалась трагічно — у 1683 р. він героїчно загинув в бою під час оборони Відня (та Європи) від турецької навали.

Офіційно місто Станиславів веде своє літочислення від 7 травня 1662 року, коли цивільне поселення і фортеця отримали магдебурзьке право, що дозволило трьом тодішнім місцевим громадам (українсько-польській, єврейській та вірменській) створювати свої органи самоуправління, тобто засновувати самостійні управи, обирати війта, суд, раду. Цей привілей надавав можливість вільного віросповідання для кожної громади та давав право на заснування цехів і ремісничих спілок.

Від самого свого початку місто заклало основи мирного співіснування різних за віросповіданням та національними ознаками громад, гарантувало права та свободу кожному. Станиславів став твердинею для захисту горожан, які дістали можливість спільно господарювати, боронитися і творити нову культуру та нові традиції.

Андрій Микитин, «ОстроВ»

Статьи

Луганск
27.03.2024
17:45

"Бери и делай!" Как переселенцу начать зарабатывать в новой нише на новом месте

"Надо осознавать, что почти никто на новом месте не начинает действительно с абсолютного "нуля" - потому что у вас есть образование, опыт, личные ценности и тому подобное. Все это уже есть у человека, является неотъемлемой частью его бытия"
Страна
27.03.2024
12:46

Валютный вопрос, или Как олигархи споткнулись об Нацбанк

Дальнейшее снижение курса гривни окончательно добьет потребительский спрос, который в условиях полномасштабной войны и так уже давно "ниже плинтуса". Ну а "мертвый" потребительский спрос – это "мертвая" экономика.
Мир
26.03.2024
07:36

«Уже сейчас можно купить билеты в Крым на июнь». Российские СМИ об Украине

"В реакции Киева - вся суть этого террористического режима. Трудно даже описать ту смесь восторга, злорадства и упоения, которую трагедия вызвала в украинских СМИ…"
Все статьи