Про Юду написано багато. Тепер вже почав «писати» і сам Юда: нещодавно начебто знайшли його Євангелія. Хоч в наш час розвинутої кібернетики та не менш розвинутого окультизму Юда міг би запросто дати он-лайн інтерв’ю в Інтернеті з того світу. Але це, мабуть, ще попереду. Тим часом всі читають новоявлене апокрифічне Євангеліє і знову й знову переосмислюють вчинок апостола-зрадника. Очевидно, що Євангеліє від Юди частково оправдує вчинок «автора», а окремі дослідники навіть кажуть, що без Юди не відбулася б і сама місія Ісуса Христа. Декотрі вже припускають, що сам Ісус попросив Юду про таку зраду. Інакше його (Iсуса) не розіп’яли б. Ті, що читають канонічні Євангелія, можуть дізнатися про Юду достатньо, як для одного з апостолів. Йому присвячено значно більше оповiдей ніж багатьом іншим учням Христа. Юда подається як зрадник, що був поруч з Ісусом і в остатню ніч, коли Ісуса схопили, саме вiн Юда видав свого учителя поцілунком. Перед тим, змовившись з зацікавленими особами, він пообіцяв вказати на Ісуса саме в такий незвичайний спосіб. Тому Месію заарештували швидко та оперативно. Можна сказати провели блискавичну операцію по затриманню та знешкодженню Iсуса з Назарету за сприянням одного з його спільників Юди Іскаріота. Це власне й все, в чому допоміг Юда. Він не відкрив жодної таємниці для замовників схоплення Ісуса. Він не надав жодних інформацій про діяльність Ісуса (все було вiдомо й без нього). Він навіть не установив співпрацi з властями. Він не вбив Ісуса тайком, не отруїв його, не задушив. Він не вчинив і не готував теракту. За цей й плата порівняно невелика – 30 срібняків. Чи могли б обійтися без Юди? Звичайно, Ісуса схопили б рано чи пізно. Це питання стояло на порядку денному: Ісус заважав багатьом, викликав велике занепокоєння, проповiдуючи нетрадицiйнi речi (про надприродню любов, про царство небесне) і тому його замовили дуже впливові люди. Навіть тої останньої ночі в Гетсиманському саду Ісус був би так чи інакше виявлений і без старань Юди, адже він не ховався і не конспірувався, а навпаки відкрито ходив і проповідував на вулицях та в синагогах. Так в чому ж тодi полягає особлива місія Юди? Юда підло зрадив Ісуса і побачив, що сам по собi він нікому не потрібен. Тоді спробував повернути злощасні 30 срібняків замовникам , але ті від них відмовились. Прийшлося анонімно вкинути грошi у святилище: за ту суму була куплена ділянка неліквідної землі на якій влаштували цвинтар для бомжів. Юда повісився. Так закінчилася його історія. Історія повна розчарувань та сумнівів. Як же Юда дійшов до такого стану? Що побудило його на такий вчинок - бажання заробити? Але ж тридцять срібняків, то вкрай мала сума для такого вчинку, зрештою Юда мав в своїх руках збірку грошей, які жертвували для проповіді та допомоги бідним. Там напевно було набагато більше. Може він отримав певну посаду, чи став став «своїм», попавши в «тусовку» фарисеїв та садукеїв? Ні, йому не подякували і відмовили в елементарному спілкуванні. Навіть самі замовники кваліфікували його вчинок як ганебний. Може Юда прагнув, щоб Ісус виконав свою місію, помер на хресті і воскрес? Ісус про це говорив неодноразово усім апостолам, а не тільки Юді. Але нiхто з них цього так i не зрозумів аж до факту воскресіння Ісуса. Зрештою, Ісуса могли б заарештувати і без Юди його запросто могли видати й iншi (слухачi чи прохачi) бажаючi отримати (на халяву) 30 срібняків. Перед тим як вчинити зраду, Юда пішов до священників до духовних лiдерiв свого народу. Вони виношували намiр схопити Ісуса: бо ненавиділи його. Саме вони були справжніми замовниками убивста. Юда запропонував їм послугу, особливо не торгувався за оплату й відразу погодився на умови замовників, вказавши на спосіб «здачі» учителя -поцілунок. Що ще треба придумати для нового Євангелія. Здавалося б все просто і зрозуміло – отримав кiнцевi директиви й виконав завдання. Проте його вчинок непокоїть багатьох: про це говорять, пишуть, знімають кіно, обмірковують, аналізують і не перестають сперечатися. Адже вчинок Юди не від жадності, не з помсти, не вiд комплексу неповноцiнностi - вiн пішов до священників, до владик людських сердець та помислів, до держателів істини і керманичів рідної нації, і виконав свій громадянський обов’язок – здав Ісуса тодiшнiм правоохоронним органам. Увага, прикута до Юди, не випадкова. Зрад у житті кожна людина потерпає не мало. Кожен з нас мав свого Юду. Часом не одного. Втім, це досить банальна річ, щоб викликати стільки уваги усього людства. Але причина в тому, що Юда зрадив не людину, не товариша, не спільника в бізнесі, не батька чи матір – Юда зрадив Бога. Тільки тому це викликає такий ажіотаж. Юда Зрадив Бога, бо вважав що поступає правильно, так як всі порядні громадяни. Зрадив бо традиції і уподобання тогочасного суспільства не могли примиритися з тим, чого навчав Христос. Суспільство не приймало Ісуса, громада вимагала публічно його страти. Навіть Понтій Пилат, римський прокуратор, був вельми здивований таким масовим переконанням юрби. Натовп вимагав крові Ісуса. І ця кров пролилася. Юда був таким же правильним як і ті що кричали під проводом своїх лідерів - «розіпни». Юда розчинився в масі, яка зрадила Ісуса (ще кілька днів перед тим вони радiсно вітали його в’їзд до Єрусалиму пальмовими гілками). Натовп виконав набагато більшу місію, ніж сам Юда – натовп домiгся страти Ісуса. Без вимоги підбуреного люпмену навряд чи вдалося б священникам так легко розправитися з Ісусом. Якби натовп не настояв на стратi довелося б відпустити Ісуса Христа, а вiдтак спробувати вбити його якимсь іншим чином. Тому місія зради Ісуса випала на народ. Народ може не тільки творити, народ може і зрадити, навіть Бога. Навряд чи кожен поодинокий учасник мітингу перед палацом Пилата особисто міг би видати такий жахливий присуд абсолютно невинній особі. Але в юрбі, під загальною ейфорією, під впливом особливого духа, такий засуд був виголошений тисячами уст: «Розіпни його, хай кров його буде на нас та наших дітях!». Юда зрадник. Так говорять усі. Мовляв одна людина зрадила Ісуса Христа. Насправді, натовп зрадив надзвичайну людину. Натовп – це жахливе явище, яке запросто може відірвати поодиноку людину і втягнути його до будь-якого вчинку. Натовп не потрапляє в царство Боже, адже «дорога до нього вузька і терниста»: натовпу там не пройти. Але натовп під благими гаслами і з добрими намірами може втягнути окрему людину на шлях, що веде до погибелі. При цьому натовп може бути різний за кольорами і під різними хорухвами, навіть під образом самого Спасителя. Натовп обезличує людину, вiдучує її мислити, приймати рiшення, знiмає особисту вiдповiдальнiсть. Натовп – це смерть особистості, загибель людини, як унікального творіння. Хочеш стати вiльним - бійся натовпу, а то Юдою станеш і ти. Ти зрадиш свого Творця, який вчинив тебе вільною ЛЮДИНОЮ. Андрій Микитин, «ОстроВ»
