На це банальне запитання шукати відповідь у фахівців не потрібно. Навіть люди, які не тямлять нічого у скотарстві розуміють, що стрижену вівцю не стрижуть, бо нічого знімати. Звісна річ, скажете, а якщо глянути на це по-філософськи, чи б то, пак, підійти до проблеми, яка набула конкретності суто по-комерційному. Себто, якщо не виходить встригти з вівці шерсті, бо ще руно не підросло, то, може, хоча б здоїти якщо, певна річ, вівця продуктивна? І не раз, а підряд, поспіль. З молочка – сир смачненький, та й бринза – не в збитки… Так, при великому бажанні можна чинити так. Єдине тут застереження слід пам’ятати господареві – не блеятимуть вівці і бритимуться в кошарі йому на втіху доти, поки він дбатиме про них, поїтиме, годуватиме і – не стригтиме стрижених і не доїтиме здоєних. Ця істина проста і тут зайві якісь аналогії чи асоціації. Вони б і не виникали в українців, якби не сьогоднішня криза. Не будемо вдаватися до висновків щодо даної ситуації, фахівців-аналітиків, політологів, економістів. Сьогодні кожна душа по собі відчуває, на своєму власному гаманці – добре їй живеться (краще, ніж вчора), чи, тугіше груди здавлює. Народ наш грамотний, комунікабельний – подорожує багато (по заробітках їздить скрізь рідного цвіту по білому світу), до політики – не збайдужів, тож, обізнаний, як борються з світовою кризою уряди зарубіжних держав. Отож і співставляє, аналізує. Багато чуємо про те, що в Раді європейських країн, уряди намагаються фінансово підтримати банки, які обвалюються, щоб ті не згортали інвестування промислових підприємств, кредитували населення, малий і середній бізнес. В Україні на банківському плацдармі все по-іншому: гроші з кілька мільярдного міжнародного кредиту банки від держави отримали, зате ніхто, крім них, від цього не зігрівся: швидше навпаки – приплив свіжих сил дозволив їм пограти підпухлими м’язами – до небес підгвинтили (односторонньо) відсотки на взяті позичальниками кредити. «Чому у нас завжди навпаки?» – запитує себе кожен. Чому там існують на час кризи, фінансової нестабільності канікули на виплати за позиками, у нас – банки ж не знаходять іншого виходу, ніж забирати заставлене житло навіть у тих, кому ніде потім жити? Знову таки – чому там господар стриже з вівці тільки шерсть, а у нас практика – золоте руно знімати сьогодні, а завтра – шкіру з овечки здерти й копитця підкоротити. Простій людині ніяк не второпати: якщо важко в цьому колапсі придумати щось оптимальне, дієве, мудре, рятівне, то чому б не робити так, як чинять уряди ряду Європейських держав – мінімізуючи податковий тиск, заохочуючи всіляко дрібний і середній бізнес? Ось, для прикладу, той же дрібний, середній бізнес в нас. В якому стані – немає потреби розповідати – зупиняється, згортається, закривається, і… не розвивається… отже – меншає їхнього табору, а, отже, скільки б не навантажували (додатковими), не збільшували податкові збори – казна щораз більше порожнішатиме… З банальної зрозумілої причини – виробництво завмерло – нікому платити. Щораз більші черги безробітних шикуються в центри зайнятості… Як в білий день ясно – в такій ситуації держава не зможе субсидіювати тих, що позбулись роботи, їхнє число росте, як у відомій казці – Котигорошко – не за днями, а – годинами, не вирішать проблеми тут й зміни умов реєстрації та виплати безробітним… Додаймо бюджетників, які теж чекають зарплат… На цьому мало оптимістичному, поки-що, шляху Європейським відблиском блимають і засліплюють хіба-що штрафи. Справжній наступ на невихованих автолюбителів і водіїв. Тут нам можуть позаздрити багатії Європи. Згадаємо, не один з них потіє, з цікавості, як може наш брат з худеньким гаманцем, за те, що зівнув і не там де слід, (приміром, припаркувався, зупинився) викласти суму, якої йому з сім’єю вистачило б на два тижні жити? Мабуть хотілося б цим допитливим іноземцям володіти худеньким, але чудо-гаманцем… Нашим же – навпаки – сниться й сниться: їду з кейсом багача… Мова тут не про випивак та любителів шоу на українських шляхах, які від захмарних штрафів чомусь не стали якісними, європейськими. Не стали, на жаль, в більшості своїй й стражі порядку – працівники дорожньо-патрульних служб. Бачачи їх із жезлом на дорогах – автолюбитель мимоволі починає хвилюватися, бо знає – в нас можуть зупинити безпричинно (не місцеві номери, чи, скажімо, побажали пересвідчитись, що катаєтеся на авто по довіреності)… Це в них, за кордоном ви можете покотитися на автомобілі товариша, маючи лишень своє водійське посвідчення, відповідні документи на авто та усну згоду власника. Йому зателефонують, коли що, уточнять… Щоб сувора дійсність змінилася на краще, в країні в цілому і на дорогах, зокрема на переконання звичайних людей, будувати державу слід по-Європейському. Бо не збудуємо цивілізованих відносин, ущемляючи (незалежно в який спосіб) права громадян. Як і не викорінимо безлад на наших дорогах, застосовуючи тільки непомірні штрафи, забуваючи про необхідність добре відлагодити систему навчання водіїв, усунення будь-яких можливостей придбання в сумнівний спосіб водійських посвідчень, виховання стражів порядку за кардинально іншими принципами і критеріями – високопрофесійність, високоморальність, чуйність, зорієнтованість на необхідність допомогти. В нас же вони орієнтовані тільки на покарання. І так куди не глянь - скрізь держава, і ті хто її уособлює, намагаються здерти с тебе, вирішити за твій рахунок власні проблеми... Спробуймо разом творити добро, плюсові умови життя, які б не викликали спротив душі, не погіршували становища простої більшості. Адже навіть світова криза не є такою кризовою, коли держава знає, як долати її не в ущерб низам. Адже кожен з нас вважає себе добрим господарем (не кажемо свідомо – менеджером, бізнесменом і т.п.). а дбайливий газда не стриже – стрижене, не доїть – здоєне. Б. Пилипів, спеціально для “Острова”
