Всі галицькі газети наввипередки восхваляють новообраного Главу УГКЦ Святослава Шевчука, якого удостоїли одразу титулу Блаженніший. Найбільше відзначилася головна західноукраїнська газета «Експрес»: «Святослав – десь у вісім місяців заговорив. І відразу цілими фразами. Й почав рано ходити,- пише газета. – Про дитячу поважність майбутнього Патріарха говорять багато… - Ми були бешкетниками, а Святослав – ні. Він був урівноваженим завжди і чесним, - згадують однокласники, як списували у нинішнього очільника Церкви математику, фізику й правопис… Святослав якось підібрав пташку з пораненим крилом, то здається була ластівка. Ми її лікували-лікували, а вона померла. То зібрав Святослав із цілої вулиці дітлахів, і ми влаштували похорон тому пташеняті. Й панахиду відправили, і хрест поставили…» - згадує Оксана… - Святослава пам’ятаю найбільше, каже перша вчителька, - Він відрізнявся від інших, і дуже. Мав глибокий розум, здібності великі, вчився надзвичайно добре, завжди такий акуратний. Та найбільше мене вражала якась доросла поважність у цій дитині». Львівська газета «Високий Замок» проводить свою розвідку загадкового дитинства нового Патріарха УГКЦ: «Святослав у дитинстві був таким, як інші діти, але я ніколи його не бив, – розповідає батько Юрій. – Якось він провинився, я зняв ремінь і вже хотів виховувати, але подивився сину в очі, і рука не піднялася». Батьки підказали Святославу вступити в медучилище – хотіли, щоб знайшов хорошу роботу. «Зі шкільного віку Святослав цікавився народною медициною – збирав лікарські трави, – веде далі пан Юрій. – Дідусь, який був кравцем, шив для нього спеціальні мішечки, щоб ті трави зберігати. Лікував ними знайомих, сусідів. Хворіли Святославова бабця і прабабця, він від них не відходив». Після медучилища Святослава Шевчука забрали в армію. Потрапив у Луганськ – служив у Вищому авіаційному училищі штурманів і працював медбратом. «Якось я приїхав до сина в частину, і він видав таку фразу: «Буду на бетоні спати, їсти хліб і пити воду, аби лише гризти граніт науки». Сказав, що хоче навчатися за кордоном. Повернувшись з армії, Святослав Шевчук влаштувався на роботу в реанімаційне відділення Залізничної лікарні міста Стрия. Після нічних чергувань кілька годин спав і їхав до Львова на збори організації «Українська молодь – Христові». Через її членів познайомився з Владикою Андрієм Сапеляком, і він запросив Святослава на навчання в Аргентину – у Центр філософсько-богословських студій «Дон Боско». «Син показав йому усі дипломи з відзнаками… і його без вагань взяли на навчання за кордоном, – каже батько. – Після цього перевели відразу аж на третій курс Львівської духовної семінарії Святого Духа. Побувавши на батьківщині новообраного Патріарха УГКЦ, неможливо було оминути увагою храм, в якому він молився, – Успіння Пресвятої Богородиці. Його настоятель отець Мирон Гринишин розповів…, що навчався із Блаженнійшим у духовній семінарії Святого Духа, але на різних курсах. «Святослав Шевчук перший приходив у каплицю, а виходив з неї – останній, – згадує. – Багато часу присвячував духовній літературі. Рівних за здібностями йому не було. Керівництво семінарії не мало сумнівів у тому, що у цього студента – велике майбутнє». Семінарист Святослав Шевчук запам’ятався отцю Мирону і тим, що вів здоровий спосіб життя. «Щоранку бігав на стадіоні і робив зарядку, – каже священик. – До цього заохочував інших». Однокурсник Блаженнійшого з Бориславського медичного училища Ярема Гук, який працює фельдшером у медпункті Стрийського вагоноремонтного заводу, розповів… що і в цьому закладі Святослав Шевчук вирізнявся неабиякими здібностями. «Він не був «зубрилкою», – каже пан Ярема. – Мав талант від Бога. Якби не став священиком, був би прекрасним медиком». З новим Главою УГКЦ Ярема Гук навчався чотири роки. «Під час канікул Святослав проходив акушерсько-фельдшерську практику у різних медичних закладах, – веде він далі. – Сам напрошувався на чергування. До кінця четвертого курсу прийняв близько сорока пологів! Дівчатам, які мали стати акушерками, було до нього далеко». Очевидно, таких розповідей з часом тільки побільшиться. А от прості галичани в силу своїх менших здібностей та прихильності Господа Бога на разі просто виживають… «Дорожчає все – від шнурка до мила – так описує існуючу ситуацію газета «Західний Кур’єр». - Зашморг на комунальній шиї вирішили трохи попустити, відтермінувавши подорожчання газу на 50% ще на квартал…Ще один «презент» – чергове подорожчання електрики на 15%. Мабуть, доведеться перейти на лампи…Це вже не сміх, а гріх. На ринок краще не потикайтесь. Ціни на продукти – непристойно високі. Спершу зникла з полиць гречка. Це як би в Африці банани пропали. І стали українці в чергу за крупою вартістю як червона ікра. До цього часу і дивитися на неї не дивилися, а тепер вона як справжній делікатес. Дивно тільки те, що наступними дефіцитами стали саме ті продукти, якими вдосталь наділяє нас щедра українська земля – соняшникова олія і борошно. Буквально за місяць олія подорожчала на 5 грн… країною повзуть чутки, що вже й борошна не вистачає!» Про те, як живе проста галицька багатодітна сім’я у хатині без туалету і ванної кімнати – описує газета «Високий Замок». «В одній кімнаті тулиться шестеро дітей з бабусею, в іншій – подружжя з чотирма дітьми. Надія Федчин, 39-річна домогосподарка зі села Неділиськ Перемишлянського району Львівської області, вдесяте стала мамою. Щоправда, виховувати їй доведеться дванадцятеро дітей. Кілька років тому жінка народила двійнят – хлопчика та дівчинку. А днями сім’я Федчиних знову поповнилася двійнею. Цього разу – дівчатками. Зі своїм чоловіком Богданом Надія побралася 18 років тому. Богдану було 27 років, його нареченій – 20. Обоє – з одного села. Жінка зізнається: не планували мати стількох дітей, але Бог розпорядився по-своєму. Першою народилася Оля, через півтора року – Іванка, через рік – Василь. Потім з’явився на світ Михайлик, згодом - Марічка. Коли Надія завагітніла вшосте, лікарі ошелешили її новиною – матиме двійню. Народжувати Андрійчика і Андріяну поїхала до Львова. Через якийсь час Надія знову завагітніла – народила Дмитра. А невдовзі “знайшла у капусті” ще двох синочків – Віталика та Володю. Коли дізналася, що виношує чергову двійню, вперше злякалася… “Дівчатка з’явилися на світ природним шляхом, доношеними… Надія вирішила назвати новонароджених Христинкою та Софійкою. У січні 2010 року Надія подала документи, щоб отримати звання “Мати-героїня”. Чекає досі. “Мені нічого не треба. Якось на бульбі з молоком переб’ємося. Але діти ростуть, їм треба десь жити. Хоч би якусь квартиру у Львові дали – вже би легше було. Принаймні Оля з Іванкою мали би свій куточок. А хлопці якось дадуть собі раду, – каже Надія. На її очі навертаються сльози. – Мій Василько знаєте який молодчина? Наточив березового соку, попросив бабцю, щоб закрутила його у банки, і пішов на трасу продавати”. Тим часом чиновновники та можновладці, схоже, більше переймаються своїми проблемами. Львівска газета «Поступ» пише: «На V сесії Львівської обласної ради депутати заслухали виступ в. о. начальника Контрольно-ревізійного управління у Львівській області пана Кроляка Р. Й… Цифри, які були озвучені просто вражають масштабами. «Протягом 2010 року… за результатами 505 ревізій підприємств, установ та організацій, які здійснювали операції з комунальними ресурсами виявлено фінансових порушень, що призвели до втрат фінансових і матеріальних ресурсів на суму 116,3 млн. грн. Особлива увага управлінням приділялася питанню контролю за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів, які виділялися для будівництва об’єктів до ЄВРО-2012…. Тут виявлено фінансових порушень, що призвели до втрат фінансових та матеріальних цінностей на загальну суму 33,4 млн. грн. Протягом 2010 року на підприємствах та установах, що здійснюють свою діяльність у галузі житлово-комунального господарства встановлено втрат на суму 8,1 млн. гривень». Поки посадовці розкрадають людське добро мільйонами, на Верховинщині злодій пограбував музей Івана Франка в селі Криворівня. Газета «Галичина» пише: «За словами завідувачки музею Ганни Луцюк, злодії просто вибили вікно і проникли в приміщення музею. Зникли автентичні речі, зокрема гуцульські цимбали, котрим більше ста років, бесаги, скрипка, виготовлені майстрами, сучасниками Франка, а також сідло, постоли і давня хустка. Всі експонати музею мають історичну й мистецьку цінність. Незрозуміло чому, але зловмисники позбулися одного з експонатів — вони кинули скрипку на дорозі. З каси також зникла невелика сума грошей. Правоохоронці прибули на виклик оперативно, сьогодні вони вже напали на слід викрадачів і запевняють, що повернуть найцінніші експонати Франкового музею. Як каже Ганна Луцюк, музей не мав ні сигналізації, ні грат на вікнах. Їх лише недавно почали встановлювати. Тепер працівники довше затримуються на роботі, щоб захистити незахищений музей, бо хоч, за їхніми словами, сьогодні в музеї не залишилося цінних автентичних речей, котрі дорого коштують на чорному ринку, однак відомо, що там зберігаються ліжко, на якому спав Франко, крісло-розкладачка, на котрій відпочивав Коцюбинський, столик, топірець-бартка, годинник». Огляд підготував Андрій Мева, «ОстроВ»
