Невеселі будні з життя галичан поза Галичиною «Україну сколихнула трагічна звістка про загадкову смерть львів’янки Віри Подлевської, - пише газета «Високий Замок». - Шістдесятирічна жінка була на заробітках в Італії. Її тіло знайшли на тротуарі біля багатоповерхівки у місті Римі. Місцева преса рясніла здогадами, що жінка сама викинулася з четвертого поверху. Припускали, що випадково могла впасти, коли відчиняла вікно, бо запаморочилося у голові. На заробітках Віра Подлевська доглядала літню жінку. Як повідомили у Християнському товаристві українців в Італії, італійські правоохоронці розглядають версію самогубства. Деякі італійські джерела повідомляють, що мотивом такого вчинку стала інформація про звільнення з роботи. Однак Віра Подлевська планувала назавжди покласти край заробітчанському життю і повернутися додому. Про це розповідала своїм подругам та рідним. У Львові в неї залишилися чоловік, дві дорослі доньки, внуки і батьки. Голова Християнського товариства українців в Італії Олесь Городецький розповідає, що подруги Віри Подлевської, які теж працюють у Римі, збирають кошти, щоб доправити тіло з труною до Львова. Витрати з похороном вони взяли на себе. Допомагають священики, церковна громада. Олесь Городецький пояснює, що дешевше переправити тіло з труною з Італії до Латинської Америки, ніж до України. Компанії, які цим займаються, монополізували ринок, правлять високі ціни. Такса – 11 євро за один кілограм багажу. Загалом переправлення труни з тілом коштуватиме щонайменше 3,5 тисячі євро. Максимум - 4,5 тисячі євро. У суму входять послуги похоронної агенції та транспортування. Діаспора українців в Італії уже десять років звертається до урядів обох країн, щоб зменшити плату за перевезення померлих людей до України. Пояснюють, українська сім’я, яка втратила за кордоном годувальника, не потягне таких витрат. “Авіакомпанії можуть теж піти на поступки і зменшити вартість послуги, - каже він. - Кошти збирають священики на своїх парафіях… трагічні випадки трапляються часто (в середньому по п’ять самогубств на рік), тому церковні парафії не в силі допомогти кожному, хто потребує. Є випадки, коли помирає заробітчанин, який не має родичів в Україні. Тоді тіло ховають в Італії (це на півтори тисячі євро дешевше, ніж переправити до України) або спалюють”. Газета «Галицький кореспондент» публікує збірку листів дітей заробітчан, в яких стільки болю, страждання і розпачу: «Іванка, 14 років, учениця ЗШ №16 Добрий день, моя наймиліша, найжаданіша на цім світі, люба Мамочко! Я довго думала і наважилась написати Тобі своє наболіле, відчайдушне послання. Уявляю в цю хвилину здивування на Твоєму милому, вічно заклопотаному обличчі: чому лист, коли Ти кожної неділі дзвониш до мене із тепер уже своєї Барселони, майже десять хвилин розмовляєш... Я давно хочу Тобі сказати про свої почуття: як я люблю Тебе, як сумую без Тебе, як мені бракує Твоєї турботи, ніжності, яка вимірюється не кавою, подарунками чи грошима, а Твоєю присутністю поруч, Твоєю ласкою і співчуттям. На жаль, я не маю змоги поділитися з Тобою своїми захопленнями і розчаруваннями, відчути, що Тебе хвилюють мої радощі і прикрощі. Мені так бракує Тебе, рідна моя! Повертайся додому, люба моя. Ти дуже потрібна мені... Таня, 16 років, учениця ЗШ №19 Люба мамо! Сьогодні я прокинулась від запаху бабусиних пиріжків (ти ж знаєш, що бабуся завжди пече пиріжки на свята) і відразу згадала тебе і тата. Пам'ятаєш, як ми збиралися на свята разом, завжди до нас приходили гості, завжди було весело і гамірно? Найвеселіше було те, як тато кидав у нас сніжки, а ми з тобою дружно відбивалися і падали в сніг. Пам'ятаєш? А тепер ви так далеко, у країні, де ніколи не падає сніг, де немає мене... Не можу збагнути, чому ви вирішили зробити саме так - поїхати за грошима, а нас з бабусею залишити. Ви б могли спробувати заробити гроші тут, в Україні. Оля, 16 років, ЗШ №16 Неділя. Вечір. Я сиджу біля телефону в очікуванні дзвінка, дзвінка від найдорожчої в світі людини, від мами… Я часто згадую, як ми жили з тобою колись, до Італії. Адже тепер моє життя поділилося на дві частини: з тобою і без тебе. І тепер я знаю: життя з мамою - справжнє щастя. Пам'ятаєш, коли ти мене зранку будила до школи? Так ніжно і лагідно казала, що я твоя красуня, пташка, називала мене пшеничкою, коли чесала мої коси. Ти готувала мені сніданки, обіди, вечері з такою любов'ю! А ще мені дуже подобалися наші вечори: ми розмовляли, радилися, сміялися... Совтус Наталя, 10 клас, ЗШ №24 Лист до тата в Італію «... Навіть не знаю, як до тебе звернутись. І чи варто взагалі... після того, як ти зробив боляче мені. Я тебе ледь пам'ятаю, адже ще змалку ти далеко. І зараз намагаюсь відтворити твій образ, але не можу. Невже тебе не болить серце, не мучить совість через те, що ти не брав участі у моєму вихованні? І зараз ти навіть не поцікавишся, як у мене справи? Чи я здорова? Як навчаюсь? Невже рідному батьку не цікаво, як далеко десь живе його кровинка? Лежачи в тяжкому стані, після перенесеної восьмигодинної операції, я чекала... чекала, що ти подзвониш і запитаєш, як моє самопочуття. І як боляче було усвідомити, що тобі до мене байдуже. Невже ти не мріяв почути від когось рідного таке для багатьох очікуване слово «тату»? Я не розумію тебе, твоїх дій!» Невеселі будні з життя галичан в Галичині Газета «Репортер» описує терпіння підприємців, і їх сумне майбутнє: «На Прикарпатті, як і по всій Україні, все більше приватних підприємців просто опускають руки – прибутки падають, податки душать, невтішні новації не закінчуються. Але виявляється, і капітулювати не так просто… Один приватний підприємець каже: «Проблеми почалися з третього кварталу минулого року, відколи нас зобов’язали платити внески до Пенсійного фонду. Це 32% від зарплати. За квартал я заплатив близько 900 грн. І ця сума буде рости, бо як піднімають мінімалку, збільшуються і пенсійні внески. Крім того, піднялася ціна на бензин – а це доставка матеріалу, тож і його ціна піде вгору. А мені піднімати ціни – то нереально. У людей і так грошей нема. Тож виходить, як у тому анекдоті – заплати податки і спи спокійно». Інший підприємець, розповідає, що його колег, які просто «не вигребли», у нас дуже багато. «Перша хвиля закриття пішла після третього кварталу 2010-го. Тоді тисячі людей пішли, – каже він. – До того ж, сама процедура закриття надзвичайно складна. Треба йти в реєстраційну палату. Хто не знає – іде в податкову, морочить там людям голову. Їх відправляють в реєстраційну, там треба вистояти чергу, написати заяву. Кажуть – прийдеш за два місяці. Буває, що люди не знають, що за той час треба і далі платити нарахування. Треба принести ще й довідку з податкової про відсутність заборгованості і довідку з пенсійного. У Пенсійному фонді, хто не заплатив у 2010 році третій-четвертий квартал – нараховують пеню і штрафні санкції. Люди просто мучаться». Мучаться не тільки підприємці. Тернопільська газета «Вільне життя» прогнозує значне подорожчання і ускладнення життя через ріст цін на пальне: «За останні тижні ціна на бензин так різко підскочила, що чимало власників автомобілів уже не сідають за кермо. Експерти почали робити прогнози, від яких округлювались у здивуванні очі: пальне до кінця березня коштуватиме понад 10 грн. за літр, а до кінця весни може подорожчати до 15 грн. Можна тільки уявити, як би після цього подорожчало наше й без того недешеве життя, адже в товарі до 30 відсотків — ціна на його транспортування. Варто лише порівняти. До прикладу, торік 23 листопада на Тернопіллі мінімальна ціна пального була такою: дизельне — 6,65 грн., бензин А-76 — 6,75, А-92 — 7,05, А-95 — 7,35 грн… Для середньостатистичного українця, якого «обклали» цінами на газ, електроенергію, комунальні послуги, що тепер зростають не днями, а мало не годинами, може бути недалеким той час, коли, як років сто тому, поодинокі автівки й маршрутки курсуватимуть нашими вулицями». Не легше живеться й собакам… Причому агресивність суспільства змушує їх проявляти природною агресію. Івано-Франківська комунальна газета "Західний кур'єр" розповідає: «З настанням весни зграї бездомних псів заполоняють місто…Часто вони збираються у великі зграї і тоді ходити містом страшно. Міська влада роками намагається вирішити цю проблему, проте собак на вулицях не меншає. За минулий рік у місті було виловлено 3721 тварину, з них стерилізували 405. З початку цього року вже зловлено 162 тварини, з яких стерилізовано 64. Тільки одиниці з упійманих собак знайшли нових господарів. Для решти випала евтаназія. Ці цифри шокують. Хоча існують й інші, не менш вражаючі цифри. В.о. заввідділом особливо небезпечних інфекцій обласної санепідемстанції Надія Галюк розповіла, що торік до медиків з приводу укусів собак звернулося 494 іванофранківці, 111 з яких постраждали саме від безпритульних тварин. По області таких випадків сталося 2066, з вини безпритульних тварин – 282. Кожному п’ятому потерпілому довелося пройти спеціальне лікування». Підготував Андрій Мева, «ОстроВ»
