В українців та поляків є немало моментів в історії, які кожна сторона трактує по-своєму. Щоб не псувати добросусідських відносин краще разом шукати істину, а ще краще — це оминати «гострі кути». Здавалось би, що одним із кроків для примирення є добра воля влади Львова встановлення пам’ятника польським професорам Університету Яна Казимира, Львівської політехніки і Академії торгівлі, розстріляним нацистами у 1941 році на Вулецьких пагорбах у Львові. Встановлення пам’ятника — спільна ініціатива міського голови Львова Андрія Садового і президента міста Вроцлава Рафала Людкевича. В листопаді 2009 року відбувся конкурс на кращий проект цього пам’ятника, де переміг скульптор з польського Кракова Олександр Сьліва. Конкурс відбувався за участі українських та польських архітекторів. Головою журі конкурсу був доктор історичних наук, професор Українського Католицького Університету Ярослав Грицак. Пам’ятник було заплановано збудувати за бюджетні кошти Вроцлава і Львова. Але є одне але… Проблема в тому, що радянська пропаганда активно нав’язувала міф, що до вбивства поляків у Львові була причетна ОУН та українці, які служили в батальйоні «Нахтігаль». Тому історія із розстрілом львівських професорів завжди використовувалась в антиукраїнський пропаганді і проти головнокомандувача УПА Романа Шухевича, який в той час керував батальйоном «Нахтігаль». Пам’ятник розстріляним професорам планували встановити у 1970-х роках: навіть було здійснено проектування та розпочато будівництво. Назва пам’ятника у проектній документації того часу — „Вченим розстріляним гітлерівцями та українськими буржуазними націоналістами”. Проте з невідомих причин будівництво було зупинене і зараз залишився лише бетонний фундамент. І до сьогодні об’єднання кресов’ян, тобто поляків походженням із сьогоднішньої території Західної України, яка, як відомо, до 1939 року була під владою Польщі, у своїх офіційних заявах звинувачують українців, зокрема ОУН у причетності до розстрілу польських інтелектуалів на початку липня 1941 року. Одне з останніх таких звернень кресов’ян до польського міністра освіти було в грудні 2010 року. „Недавно, а властиве, 7 грудня 2010 р. екстремісти, що не припиняють сумувати за минулим і об’єднуються під термінами «кресов’яки та «мілусніки Кресув всходніх», тобто – польські шовіністи із схильностями до імперіалізму, опублікували відкритий лист до міністра народної освіти – пані Катажини Галл з вимогою негайно внести корективи щодо підручників і програм гуманітарного циклу з метою всестороннього висвітлення «людобуйства», що було «вчинене на поляках» бійцями ОУН та УПА на «Кресах всходніх» та Волині”, — пише львівський історик Ігор Федик у одній із своїх праць. Хоча українські фахівці історії в один голос стверджують, що українці не причетні до вбивства польських вчених. „Нині вже і молодшим школярам відомо про спеціальну зондеркоманду, що прибула з Берліну і знищила польських вчених на Вулецьких горах, що у Львові”, — пише Ігор Федик. На сьогодні поблизу фундаменту недобудованого в радянські часи пам’ятника стоїть меморіальний хрест, встановлений у 2000 році Львівським Товариством Польської Культури. На цьому пам’ятному знакові є напис польською та українською мовами: ”У цьому місці 4 липня 1941 року гітлерівські кати розстріляли польських професорів львівських навчальних закладів і членів їх родин”, а також подано список розстріляних. Це фраза нейтральна і не мала би викликати незадоволення жодної із сторін. Але що ж буде в майбутньому? В січні 2011 року відбулись громадські слухання проекту містобудівного обґрунтування спорудження нового пам’ятника розстріляним нацистами польським вченим. Цей захід не викликав значного ажіотажу у ЗМІ, а дарма — адже встановлення цього пам’ятника при допущенні викривлень як в одну чи іншу сторону може стати ще одним проблемною ділянкою у взаємовідносинах українців та поляків як-от польський меч-щербець на Личаківському цвинтарі у Львові. Власне саме на цьому наголошували окремі учасники громадських слухань. Зокрема, як відзначено в протоколі слухань, помічник народного депутата від БЮТ Андрія Шкіля Остап Козак припустив, що спорудження помпезного пам'ятника є провокативним кроком. Він вважає, що спочатку треба вирішити історичні аспекти цього питання, створивши українсько-польську комісію, та підписати за результатами її роботи меморандум. А тому встановлення пам'ятника розстріляним вченим є передчасним. Водночас завідувач кафедри «Реставрації та реконструкції архітектурних комплексів» Національного університету «Львівська політехніка»Микола Бевз відзначив, що ідеологія пам'ятника вченим є нейтральною. За його словами, у Львівській міській раді проводилась нарада, результатом якої було рішення про необхідність створення кваліфікованої української історичної довідки щодо подій розстрілу вчених на Вулецьких пагорбах. Для остаточного вирішення цього питання, Микола Бевз запропонував створити комісію у складі львівських істориків під головуванням Ярослава Грицака. В свою чергу директор інституту архітектури НУ «Львівська політехніка» Богдан Черкес пояснив, що згідно задуму автора пам’ятник буде у вигляді арки, що символізує десять заповідей Божих. Наріжний камінь, що символізує п'яту заповідь «Не убий» — зміщений. А начальник управління архітектури Львівської міськради Юрій Криворучко додав, що проект містобудівної документації спорудження пам'ятника також ще буде винесено на розгляд Львівського міськвиконкому. Попри дискусію, за підсумками громадських слухань вирішено рекомендувати проект містобудівної документації спорудження пам'ятника польським вченим до подальшого затвердження, а розробникам розглянути озвучені пропозиції та зауваження. Підсумовуючи можна відзначити, що встановлення будь-якого пам’ятника повинно бути під пильною увагою громадськості і бути виявом взаємоповаги обох сторін, а не перетворюватись у пошук лояльності окремих представників української влади у польської сторони. Власне, здавалось би, чого турбуватись: у Львові в міськраді та облраді ситуація контролюється націоналістами з ВО „Свобода”. Але треба врахувати, що перебування при владі вкрай негативно діє на пам'ять політиків і вони забувають свої обіцянки та гасла… Олександр Сніжинський, „ОстроВ”
