Василь Марчук: хочу побачити звіт президента, звіт губернатора…

В Україні вибори стають перманентним явищем, тому все більше і більше фахівців потребується для здійснення цього процесу. Здобути фах політолога на Прикарпатті можна тільки в одному закладі – в Прикарпатському національному університеті ім. В.Стефаника. Пропонуємо інтерв’ю з доктором історичних наук, професором і завідувачем кафедри політології Василем Марчуком.

 - Пане Василю, сьогодні у нас виборчими процесами в країні хто тільки не займається. Чи є, взагалі, попит на ваших студентів та випускників?

- Так справді, коли я стикаюся з виборчими структурами певних штабів партій чи виборчих блоків, то мені дивно бачити там на керівних і відповідальних посадах людей, далеких від виборчих технологій. Приміром, медика чи геофізика ставлять на посаду начальника виборчого штабу. Про які ж виборчі технології можна тоді говорити? На жаль, кожна людина думає, що вона добре розбирається у двох речах: у футболі та у виборах.

Тим часом у нашому закладі ми готуємо фахівців, які вже зарекомендували себе доброю професійною роботою в районних та обласних адміністраціях, в управліннях внутрішньої політики обласної адміністрації, на різних посадах в ЗМІ, навіть прес-секретар нашого губернатора Ігор Марковський – це наш студент третього курсу.

На жаль, зараз в місцевих осередках політичних партій часто задіяні родичі чи куми,  але ситуація поступово змінюється і наші студенти вже стають на вагу золота. Вони працюють по різних виборчих штабах, куди ми їх направляємо, бо нам потрібно дати їм практичний досвід.

Всі начебто знають все про вибори, але коли копнеш глибше, то навіть термінологією не володіють, не можуть прості елементи відрізнити. Наші студенти підготовлені на порядок вище: вони повигравали, до речі, всі вибори, які є у нас в університеті: чи то по лінії студентського самоврядування, чи будь де. Голова студентського профкому теж політолог.

- А ви особисто є прихильником якоїсь політичної партії?

- Я не можу бути прихильником політичної партії тільки з тої точки зору, що ми із студентами вивчаємо різні технології, різні політичні стратегії і на практиці співпрацюємо з усіма політичними партіями. Хоча, по правді, я є більше прихильником громадянського суспільства, а ніж політичних партій.

Я за те, щоби більше створювали громадські організації самого різноманітного спрямування: чи поличного характеру, чи муніципального, пов’язаного з вирішенням тим чи інших проблем. Адже громадська організація - це своєрідний тиск на владу, а з іншого боку  втягнення пересічних громадян в розбудову громадянського суспільства. Сьогодні це навіть важливіше ніж участь у декотрих обанкрочених політичних партіях.

- Що ви маєте на увазі під тиском на владу?

- Я вважаю, що будь-який посадовець чи будь-яка людина, що перебуває на виборчій посаді, повинна бути підзвітна перед своїми виборцями. Ось ми бачимо, що закінчилися президентські вибори, а я би хотів побачити звіти діючого президента, я би хотів побачити звіт губернатора, мерів та голів селищних рад. У нас ніхто ніколи за це не питав і ніхто ніколи не звітував, а це означає втрату відповідальності перед людьми.

Також вважаю, що треба вдосконалювати законодавчу базу, чого у нас в порівнянні з європейським законодавством немає. І це тільки тому, що наші політики роблять закони під себе. І це видно, коли найбільші фракції, що не сходяться між собою ідеологічно, коли їм вигідно, наприклад, у питаннях виборчого закону, то вони діють злагоджено і спільно. Без тиску з боку громадянського суспільства на можновладців і очільників держави ці проблеми навряд чи вдасться розв’язувати.

- Впродовж останніх років вам вдалося зреалізувати кілька цікавих проектів в цьому напрямку…

- «Україна соборна» - так називався наш  спільний проект між кількома провідними вузами України у 2004 році. Це був достатньо сильний проект. Одним з наших партнерів виступав  Донецький національний університет (історичний факультет). Внаслідок реалізації цього проекту сьогодні ми співпрацюємо і далі, зокрема щодо організації літньої школи академії європейської демократії спільно з Варшавським університетом у Польщі. У 2009 році у цій школі брали участь не тільки івано-франківські студенти, але були студенти з Вінниці, зі Львова, з Києва, а також вперше приїхали студенти з Донецького національного університету. І ось вже цього року своє зацікавлення у літній школі  виявили більше ніж 70 осіб на одне місце саме по Донецькій області.

В рамках літньої школи, яка проходить у Варшаві, студентам лекції читають відомі люди, наприклад, заступник голови Європарламенту Марек Сівіс. До речі, він приходить на лекції в джинсах, розповідає про свій досвід у роботі в сеймі Польщі в комісії з українсько-польських питань. Цього літа також була зустріч з колишнім президентом Польщі, лауреатом нобелівської премії Лехом Валенсою в його домі . І вже в такому живому спілкуванні студентів з Донецька не треба особливо переконувати, що таке Європа та європейські цінності. У нас же буває, що коли якщо людина вже має посаду голови чи заступника голови ОДА, чи заступника мера, то до цієї людини вже не так легко й підійти.

Хоча треба сказати, що зараз багато політиків орієнтується на то, чи піде молодь голосувати, чи не піде, бо зрозуміло, кого обирає молодь - за тим і майбутнє. Молодь все-таки вибирає Європу. І дуже болюче мені було чути заклики на минулих президентських виборах не голосувати, або голосувати проти всіх. Так це ж означає не що інше як виховання у молодих людей байдужості до життя своєї країни.  Якщо молода людина не йде на вибори, то вона втрачає не тільки можливість змінювати життя, але чисто практичний досвід і, взагалі, стає байдужою.

- Отже, молоді ще доведеться братися за політику і за творення нової національної ідеї. Чи не так?

- Національна ідея - то є перш за все національні українські інтереси. А зараз для нас найбільший національний інтерес - це консолідація української нації. Якщо ми станемо централізованими, єдиними, соборними - тоді ми зможемо розв’язувати і питання зовнішньої політики. Якщо ми будемо слабкими в середині, то нас будуть розхапувати сусіди і зазіхати на Закарпаття, і на Крим, і на острів Зміїний.

Я був в 2006-2007 року на виборах Донецьку, так от, тоді туди окрім Арсенія Яценюка ніхто не приїжджав на вибори. Тобто за всю кампанію 2007 року на позачергових виборах до Верховної ради приїхав тільки Арсеній Яценюк, і то хворий. Він тоді був тоді міністром закордонних страв.

- Так, а що з Партії регіонів ніхто не приїздив?

- Та ні, я маю на увазі лідерів демократичного табору. І в той же час у тому ж таки  Івано-Франківську в день бувають по п’ять чоловік: Кириленко, Костенко, Луценко - кого тільки немає?

- А в чому ж справа?

- Тут можуть бути тільки два пояснення: або вони просто не хотіли їхати,  або вони просто віддали Донбас на відкуп регіоналам. Причому самі виборці в Донбасі й на Луганщині були навіть дуже схвильовані тим, чому до них ніхто не приїздить. Нам не раз дорікали: чому регіони закидали нас агітацією, а програми демократичних партій у нас і близько немає. Люди хочуть бачити, що до них приїздить лідер і не тільки агітує, але й надає своєрідну підтримку та захист тим, які за нього виступають.

- Ви приймали участь у виборах на Донбасі. Розкажіть про ваш досвід.

- Ми виїхали з Прикарпаття великою групою 3 000 осіб, щоб працювати в рамках проекту «Чисті вибори» з метою запобігти фальсифікаціям. Ми плідно тоді попрацювали, познайомилися з багатьма прекрасними людьми. Наприклад, Марія Олійник, кандидат наук в донецькому Університеті - істинний патріот України, була дуже схвильована тим, що політики демократичних партій так мало відвідували Донецьк.

Доречі, коли я організовував зустріч в донецькому університеті з Арсенієм Яценюком, то перше, що він сказав студентам: підніміть руки, хто знає англійську мову. Половина авдиторії підняли руки, тобто студенти були готові спілкуватися англійською мовою. Іншими словами, то вже люди, яких не треба агітувати, вони вже розуміють, що таке Європа.

А що стосується наших політиків, то їм більше треба працювати в Криму, на Донбасі, на півдні України, а не тільки в Галичині.

- Так, але ж може вони борються за галицького виборця і не мають часу тратити сили та ресурси на сході?

- Знаєте, і в Галичині ситуація змінюється. У нас до 2004 року існувала проста технологія проведення місцевих виборів: приїде Ющенко, назве на майдані коло церкви кандидатів і вони стануть мерами, сільськими головами, депутатами.

Але зараз прийшов час вникати в таке поняття як передвиборчі технології. Тобто сам виборчий процес уже може мати дуже мале значення, якщо наперед провести достатньо ефективно передвиборчу діяльність. Наприклад, вибрали міського голову: вже наступний день, тобто перший день його роботи, стає і це першим днем боротьби за наступного мера. Якщо використати цей процес ефективно, то вже самі вибори можуть відіграти тільки підсилюючу роль: збільшити або зменшити рейтинг. Тому вибори, наприклад, наступні президентські вже треба починати зараз, і ще раз кажу більшу увагу приділяти сходу країни, де власне й не допрацювали.

- Може й не допрацювали, але у нас є ще й політичні сили, які діяли відверто на розвал демократичного табору. Чому таке відбувається у нашій політиці?

- В українців є три негативні речі, про які я часто говорю: амбіції, зрада і заздрість. Ці речі дуже часто проявляються на політичному рівні: вони не дають поступального розвитку і таким чином не сприяють  консолідації суспільства. Тому вважаю, що треба дивитися більш глибше, насамперед виходити із завдання консолідація нашої нації. Але бачимо, що ця тема не цікавить провідних лідерів держави.

- Назовіть тоді ваші рецепти, щоб вивести Україну з цього зачарованого політичного кола.

- Мої поради прості: по-перше, політики й очільники держави повинні прислухатися до науковців, бо в нас політика відірвана від науки; по-друге, треба думати про українську національну ідею як консолідацію української нації, і третє, треба бути відповідальними і звітувати перед народом.  

Розмову вів Андрій Мева, «ОстроВ»