Героям залишили тільки славу. Огляд галицької преси

Минулого тижня Галичину сколихнула нова політична вістка:

«Вищий адміністративний суд підтвердив незаконність присвоєння звання Героя України головнокомандувачу УПА Роману Шухевичу та провіднику ОУН Степану Бандері, - пише газета «Галицький Кореспондент»:

- Вищий адміністративний суд залишивши без змін минулорічні рішення Донецького апеляційного адміністративного суду, якими Романа Шухевича та Степана Бандеру за позовом адвоката Володимира Оленцевича було позбавлено звання "Герой України" у зв'язку з тим, що вони не були громадянами України.

Син головнокомандуючого УПА Романа Шухевича Юрій вважає таке рішення суду ганебним і стверджує, що надалі буде звертатися до Європейського суду із прав людини й домагатися справедливості там.

Це рішення спонукало галицьких депутатів повернутися з курортів та відпочинку і збирати позачергові сесії міських та обласних рад з метою висловити Президенту Януковчу і українському правосуддю «вічну ганьбу».

Голова фракції «Батьківщина» в Івано-Франківській обласній раді Юрій Романюк публікує свою гнівну заяву в газеті «Галичина»:

«Цей ганебний «подарунок» Банкової, вчинений руками продажних судів і суддей, зроблено для антиукраїнських сил у середині країни та їхніх ляльководів у Кремлі. Цим судовим рішенням владний режим Януковича продемонстрував українському народові своє справжнє ставлення до його історії, її героїчних сторінок та особистостей, що поклали своє життя на вівтар свободи і незалежності України.

Цей ляпас всьому українству є ще більш ганебним і цинічним у часовому контексті, а саме напередодні святкування 20-річчя проголошення Акта про державний суверенітет України.

Як відомо, чинна влада не знайшла коштів на проведення військового параду, на виготовлення ювілейних медалей та навіть на салют у столиці. Зате їй вистачає сотні мільйонів гривень на майданчики для гелікоптерів, на реконструкцію власних резиденцій і дач, на закупівлю нових літаків і гелікоптерів...»

Львівська газета «Поступ» публікує на цю ж тему цілу статтю «самозаспокоєння» щирих галичан:

«Родичі Шухевича та Бандери обіцяють оскаржити відповідне рішення Вищого адмінсуду в Європейському суді. На думку сина Шухевича Юрія, рішення суду є ганебним. Він сподівався, що рішення Окружного адмінсуду скасують, а потім довго і нудно розглядатимуть справу по новій, але цього не сталося. Відтак шанси на оскарження суттєво зменшуються, оскільки Європейський суд розглядає не саме рішення, а дотримання прав людей у судовому процесі судів першої та другої інстанції.

Син Шухевича також переконаний, що рішення суду не має значення, адже можна сто разів визнавати Шухевича та Бандеру героями чи негідниками, проте «щоб суд не визнав, вони які є й такими залишаться».


У свою чергу внук лідера ОУН Степана Бандери його тезка Степан Бандера заявив, що поверне державні нагороди діда тільки за рішенням суду за позовом Адміністрації президента. Справа в тому, що нагороди є власністю, а їхнє примусове повернення стає можливим лише після відповідного національного суду вже в цивільно-процесуальному порядку за позовом винятково адміністрації президента України. Як відзначив адвокат сторони Бандери, наступним кроком стане звернення у Верховний Суд, який вирішить чи дозволити перегляд справи у суді…

Закономірно, що таке рішення ВАСУ було зустрінуте опором та протестам в західних областях України. Так, Львівська обласна рада на своїй позачерговій сесії висловила протест проти незаконного позбавлення через суд Степана Бандери звання Героя України. У заяві йдеться, що відповідне рішення суд прийняв «за вказівкою Банкової на догоду Путіну і Медведєву» На переконання депутатів Львівської облради, «це рішення стало можливим тому, що режим Януковича позбавив незалежності судову гілку влади – і сьогодні суди демонстративно виконують політичні замовлення Адміністрації президента, ухвалюючи абсурдні і неправочинні рішення».

Тим часом літні вакації тривають, і газети публікують масу матеріалів про подорожі та враження від них. Львівська газета «Високий Замок» розповідає про Донецьк, яким його побачила львівська журналістка:

«Перша в моєму житті поїздка до Донецька була робочою – у рамках обміну їхала працювати у місцеву газету «Донбас»…Місцеві жителі дуже ображені на поширений стереотип, що це, мовляв, місто бандитів.

Спускаючись вниз Університетською, яку мені представили як одну з центральних вулиць, шукаю, за що б зачепитися оком: підстаркуваті радянські будиночки в ряд, «прошиті» внизу суцільною стрічкою магазинів, доволі вузька і добряче покоцана дорога... Таке враження, ніби потрапила у зовсім невелике містечко, а не в гігант-мільйонник. У голові бамкає нав’язлива думка: «А де всі?». Вихідний, шоста вечора, а на вулиці, далеко не периферійній, лише час від часу зустрічаєш людей. Для львів’янки, яка у вікенд звикла, що місто має кипіти, це дивно. «Всіх» я таки знайшла – на двісті метрів вище – на бульварі Пушкіна та площі Леніна.

Якщо подивитися на Донецьк не задумуючись, побачимо класичне радянське місто. Назви вулиць не міняли, пам’ятників не зносили. Тут, окрім Леніна, зберігся увесь радянський пантеон: є тут і Гуров, і Кіров, і пам’ятник Артему... Мер міста Олександр Лук’янченко запевнив, що навіть під Євро-2012 зносити ці монументи не будуть. Проте, якщо трохи довше подивитися, за «совковою» «штукатуркою» помічаєш, як мінімум, ще два обличчя міста.

Крізь радянське тло космічними темпами проростає місто сучасне. То тут, то там – скелети хмарочосів у процесі будівництва – бізнес-центри чи елітні житлові комплекси. Щоправда, інколи складається враження, що усіх їх проектував один архітектор, увінчавши десятки коробок куполами, дуже схожими на той, що на нашому Домініканському соборі…Серед залишків старого міста – одноповерхові старі будиночки.


Львівські науковці під час дослідження «Львів-Донецьк» виявили, що там дуже сильна місцева ідентичність. Донеччани не ототожнюють себе зі східняками (у 2004 р. таку ідентичність підтримали лише 6,3% донеччан); вони і раніше, в часи СРСР і зараз, вважають себе щонайменше жителями Донбасу, а щонайбільше – жителями його столиці, себто Донецька. І досліджень не роби, місцевий патріотизм тут дуже сильний. Якщо у львів’ян чужого можуть і не покритикувати, а своє точно гострим слівцем зачеплять, то тут усі сили направлені на побудову виключно позитивного власного іміджу.


Місто – тотально російськомовне, проте до української в Донецьку ставляться нормально. Експеримент, який проводила разом з колегами, це засвідчив. Кілька годин ми ходили містом, чіпляючись до перехожих з різними питаннями та демонструючи свою українськість. І ніхто не те що слова поганого не сказав, – навпаки, всі були приязними. А от від’їдеш трохи від міста, і – диво дивне, селяни спілкуються між собою українською!

Місцеві жителі стомилися від політики та економічних негараздів (бо живуть, якщо чесно, небагато), попри стереотипи, вони не фанатіють масово від Януковича. Так, у них свій погляд на минуле, а у декого і на «західняків» (чула розмову двох дідусів у трамваї, що, мовляв, «вони на Західній Україні» тільки й те роблять, що байдикують), а от у поглядах на майбутнє донеччани готові шукати консенсус.

«Зрозуміло, що жителі сходу і заходу виростали на різних правдах. Якщо у Львові у когось родичів розстріляла радянська влада, звісно, він буде проти цієї влади. А якщо хтось на сході з дитинства чув, як зашкодили його родині УПІвці... Треба переступити через минуле і рухатися разом вперед», – запевняв мене місцевий історик. І мав рацію. Принаймні Донецьк мені здався далеко не крайньою точкою кипіння, як це намагаються представити сьогодні...»

А ось газета «Репортер» публікує «наївні враження французького студента Олександра Жоао, який недавно гостював на Прикарпатті»:

«В архітектурі Івано-Франківська домінує польський та австрійський стиль. Як і повсюди на заході країни, переважає українська мова спілкування.

У Карпатах сонні села мирно співіснують з туристичними центрами. Наприклад, Буковель – маленький український Куршевель, який дихає шиком та новизною. Готелі тут виростають, наче гриби.

Можна багато розповідати про те, що мене вразило чи шокувало. Але найбільше я був здивований ставленням українців до релігії. Якщо у Франції прихід повністю складається зі старших людей, то в Україні ходять молитися цілими сім’ями. Однією із несподіванок стала велика кількість прихожан, які стають у чергу, щоб поцілувати ікону. Для француза незвично бачити стільки людей у церкві одночасно. Іншим сюрпризом став прейскурант на церковні послуги – молебень, весілля чи хрестини.

Безпека на дорогах не є пріоритетом українців. Стан доріг є, м’яко кажучи, тривожним, навіть у великих містах. Про ремені безпеки тут згадують рідко. Водії маршруток більше покладаються на свої маленькі іконки, ніж на правила дорожнього руху.

Я шокований кількістю політичної реклами. Білборди, плакати, безплатні газети на вулицях. У Франції ця практика заборонена, за винятком виборчої кампанії, але в Україні – в порядку речей.

Судячи з кількості пенсіонерів, які працюють на своїх дачах і ділянках, молоді просто ніколи займатися господарством. Чи то навіть ліньки. Тоді Україна має нове покоління «білоручок».

При цьому виникає враження, що деякі городяни недалеко відійшли від сільського життя. Курей, гусей, свиней можна легко побачити на околицях навіть великих міст. А в селах свійські тварини мають повну свободу: корови можуть ходити по дорозі, перешкоджаючи руху авто. Це стало для мене екзотикою, адже у Франції люди вже давно не тримають вдома ані курей, ані корів, а овочі вирощуються лише на великих фермах».

Ще один цікавий турист приїхав на Прикарпаття. Газета «Західний кур’єр»:

«Нещодавно Івано-Франківськ відвідав чеський громадянин Микола, котрий активно бореться за легалізацію марихуани. Тримаючи у руках газету "Конопляна правда", він активно розповідав всім охочим  про користь невинної рослини. А ще наводив переконливі аргументи про те, що жодної залежності  вона не викликає, а тільки сприяє покращенню життєвих циклів в організмі. Він запевняв, що володіє інформацією, про зміст якої не здогадуються ні медицина, ні молодь, котра вживає коноплю.

"Пробивають" коноплю через знайомих, через знайомих знайомих, через знайомих знайомих знайомих… Село Нижнів Тлумацького району – рай для курців.  Переважно звідси передають  великі партії марихуани. А щоб пильне око правоохоронних органів не довідалося про нелегальний врожай, то коноплю обсаджують кукурудзою (в кукурудзі самому загубитися можна, не те, що дрібну зелену травичку знайти)». 

 

Огляд підготував Андрій Микитин, «ОстроВ»

Статьи

Луганск
27.03.2024
17:45

"Бери и делай!" Как переселенцу начать зарабатывать в новой нише на новом месте

"Надо осознавать, что почти никто на новом месте не начинает действительно с абсолютного "нуля" - потому что у вас есть образование, опыт, личные ценности и тому подобное. Все это уже есть у человека, является неотъемлемой частью его бытия"
Страна
27.03.2024
12:46

Валютный вопрос, или Как олигархи споткнулись об Нацбанк

Дальнейшее снижение курса гривни окончательно добьет потребительский спрос, который в условиях полномасштабной войны и так уже давно "ниже плинтуса". Ну а "мертвый" потребительский спрос – это "мертвая" экономика.
Мир
26.03.2024
07:36

«Уже сейчас можно купить билеты в Крым на июнь». Российские СМИ об Украине

"В реакции Киева - вся суть этого террористического режима. Трудно даже описать ту смесь восторга, злорадства и упоения, которую трагедия вызвала в украинских СМИ…"
Все статьи