Минулого тижня Галичина й Україна жили в очікуванні нових політичних провокацій у Львові та Івано-Франківську. На щастя, «Провокацій у Львові 22 червня не було – рапортує львівська газета «Поступ». «Львів'ян після подій 9 травня щоденно готували до провокацій. Дійшло до того, що готувався справжній українсько-єврейський конфлікт. Провокатори виявили бажання налаштувати українців і львів'ян зокрема проти євреїв. Та, на щастя, євреї як завжди виявилися хитрішими: взяли і на сайті Євразійського єврейського конгресу розписали хто фінансує тих “євреїв”, які обіцяли львів'янам мітингувати з 4 години ранку 22 червня. Між іншим, зранку 22 червня біля Пагорба слави окрім міліціонерів нікого не було, що вже свідчило про відсутність провокацій упродовж всього дня. Можна припустити, що так звані “євреї” не з'явилися лише тому, що громадськості стало відомо про їхній зв'язок з російськими націоналістами, шовіністами та іншими “сталіністами”. Окрім цього, голови єврейських громад закликали своїх громадян в жодному разі не підтримувати цих провокаторів. А оскільки євреї народ згуртований, то расових конфліктів, запланованих одеськими “євреями-антисемітами” не відбулось. Що ж, тепер 22 червня можна відзначати день провалу діяльності російських провокаційних сил у Львові та й в Україні загалом». Виявляється, наші місцеві галицькі політики та чиновники використали численні заяви на тему провокацій на свою «розкрутку» та організували у Львові відповідь «провокаторам». Газета «Високий Замок» пише: «Одеські провокатори, які подали заявку на проведення там акції о 4-й годині ранку, послухалися рішення львівського суду, який заборонив їм це, і до Львова чемно не приїхали. Хоча міліціонерів і спецпідрозділів на Пагорбі було безпрецедентно багато, вони були усміхненими і лагідними, а міліція супроводжувала пенсіонерів, які прийшли покласти квіти до могил полеглих воїнів. «Свободівці», які зайняли позицію збоку від Пагорба, до ветеранів навіть не наблизилися, були сумирними, наче овечки. Не було жодних “людей із закритими обличчями”, ніхто не стріляв, не ганяв по вулиці, не виголошував гасел... Декілька сучасно одягнених, із пірсингом, молодиків з Одеси, які таки прийшли на Пагорб, розповіли, що приїхали, аби... висловити протест червоному прапору, хочуть показати, що в Одесі не тільки русофіли живуть. Їм сказали: “Ласкаво просимо!”... Навіть серед “свободівців” був один “москаль”- член “Русского гражданского союза” - організації російських націоналістів. Чоловік був у футболці з написом “УПА”. Він приїхав з Москви, аби підтримати ідейних братів - українських націоналістів. “Я по-доброму заздрю українцям - якщо десь і зможуть побудувати незалежну державу, то тільки в Україні”, - стверджував чоловік. І навіть червоний прапор у Львові того дня начебто підняли! Але його ніхто не побачив... Як стверджував перший секретар Львівського обкому КПУ Михайло Стула, який разом з однопартійцями безперешкодно поклав вінок “Воїнам-переможцям від комуністів” до Вічного вогню, зранку біля Монумента Слави, що на вул. Стрийській, комуністи запустили у небо червоний прапор на повітряній кулі...» Тим часом реальне життя простих галичан не таке веселе та безпечне як у політиків. Газета «Галичина» розповідає про життя 75-річної жінки, що живе в центрі Івано-Франківська просто неба: «Бабу Олю і язик не повернеться назвати зневажливо волоцюгою, п’яницею, блудягою чи галайдою. Та й жебрачкою — також, бо хоч і приймає людську милостиню, але не зробила свій стан ремеслом для заробляння, бо має пенсію і не б’є торбами поміж люди... На задвірках кінотеатру «Космос», біля парадного фасаду колишньої лазні, баба Оля облаштувала собі житло просто неба: понатягувала старого лахміття та начиння, з-за якого визирає своїм півтораметровим зростом. Люди з сусідніх вулиць бабу Олю не забувають — хтось перекусити принесе, хтось тепленького попити. Її тут пам’ятають уже не один десяток років. Але достеменно про цю жінку мало що знають. Та й ми хіба що з її слів дещо довідалися, розуміючи, що роки і на її здоров’ї відбиток залишили, тож не можна все сприймати як дійсне. А дійсне одне: стара жінка (а скільки таких, як вона!) у нашому європейському місті зримо прозябає на узбіччі державної уваги. З короткої розмови з бабою Олею ми довідалися, що вона 1935 року народження — Ольга Петрівна Дмитрів. «Німці мені давали цукерки, мадяри — ралки цукру... А від своїх дістала’м сяку вдячність?» — каже жінка і пояснює, що має доньку «десь на чехах», яка запрошувала її до себе, але вона любить Україну і нікуди їхати не збирається. Мовляв, чекає на той гуртожиток, що їй пообіцяли. Бо не хоче до пансіонату для людей похилого віку, а в одному з монастирів області не прижилася. — А у дощі як даєте собі раду? — питаю, а сам з острахом думаю про осінньо-зимові холоди. — Клійонков сі вкриваю і так сплю... У кишені своєї бунди жінка носить клаптик паперу, де написано, що звати її Олею і мешкає вона у лазні. Річ у тім, що баба Оля свого часу і справді роки відпрацювала у міській комунальній лазні позаду «Космосу». А після того, як помешкання десь у районі залізничного вокзалу згоріло, жінку прихистили в одній з комірчинок лазні. І жила там, і працювала. Та все минає. Нові господарі спочатку випхали бабу Олю до тимчасової будівельної будки, а відтак — і на вулицю викопали. Баба Оля — не виняток. Наше місто аж кишить різнобарв’ям безхатченків». Проблему безхатченків, безбатченків та всіх сотень соціальних явищ, що пишуться з префіксом «без-» галицькі політики та чиновники вирішувати не поспішають. Газета «Репортер» проводить розвідку на тему існування проституції в місті Івано-Франківську, де вона «заборонена» і забута владою. «Знайти собі трохи тілесного задоволення нескладно навіть у Франківську. Навіть попри те, що від гостей з інших міст доволі часто можна почути компліментарні висловлювання про нібито аж надмірну цнотливість франківчанок. Буцімто у Києві чи Дніпропетровську чи не на кожному кроці – бери – не хочу. А тут треба ноги виходити, щоби знайти оті «злачні» місця чи панянку за гроші. Серед тих, що перебувають нині на обліку, є й неповнолітні повії, яких облікує кримінальна міліція у справах неповнолітніх. Діти здебільшого ступають на такий шлях заради їжі та одягу. На обліку кримінальної міліції у справах неповнолітніх за проституцію перебувають четверо дівчат. Серед них – дівчинка, яку позаминулого року втягнув у проституцію вчитель фізкультури зі Старих Кут. Інші – із неблагополучних сімей, які просто змушені таким чином заробляти гроші. Оксанка – дев’ятикласниця однієї з франківських шкіл. Розповідає, що часто свариться з татом. Здебільшого це трапляється після її гулянок до четвертої ранку у нічних клубах. Або ще десь. «Він у мене дуже суворий, – каже Оксана. – Десь півроку тому відвів мене до гінеколога. А коли лікарка сказала йому, що я вже не дівчинка, то мені добряче дісталося». Вперше Оксана спробувала секс, коли їй виповнилось 14, і сталося це, за її словами, «на п’яну голову». Стверджує, що саме в такому віці та в такому стані більшість сучасних дівчат і втрачають цноту. Востаннє Оксану затримували разом з її подружками Іриною та Мариною в одному з місцевих готелів. Симпатична юна білявка каже, що їй подобаються молоді чорняві хлопці. Проте більше доводиться мати справу зі старшими. «Кого вже підрулить тітка Валя – мачуха моєї найкращої подруги Марини, той і є, – розповідає дівчина. Валі трохи за тридцять, вона – проститутка з досвідом, проводить навчання для менш досвідчених, а відтак і клієнтуру підшукує». До речі, стосовно вартості однієї години «кохання за гроші», то, за словами Оксани, у Франківську це щонайменше 350-400 грн. Дівчина каже, що дуже не зле, коли клієнт замовляє собі сексу на дві чи три години». Журналісти газети «Галицький кореспондент» у свою чергу проводять розвідку «слідами Роксолани», досліджуючи життя знаменитої прикарпатської секс-рабині часів середньовіччя. «До султанського гарему Настя Лiсовська потрапила ще зовсім юною дівчиною у віці 12-15 рокiв… За однiєю з версiй, Настю до Криму не гнали, як решту бранцiв, пiшки, а везли верхи, не зв'язуючи їй при цьому рук мотузками, щоб не пошкодити нiжної шкiри. Після того бранку, начебто, якийсь час утримували у палацi кримського хана, де вона отримувала освiту, знайомилася з мiсцевими звичаями, приймала мусульманство. За іншим переказом, на невільничому ринку у Кафі Настю спершу запримітив візир Рустем-паша, i продавець невiльникiв подарував дiвчину цьому вельможi. Рустем-паша натомість зробив подарунок султанові - Сулейманові Пишному. Можливо, остання легенда вигадана, щоб засвідчити, що за дружину султана жодного разу не було заплачено грошей. Дехто з дослідників припускає, що Роксолана домоглася прихильностi султана завдяки любощам, хитрощам та підступності. Мовляв, вона не гребувала нічим для досягнення своєї мети - возведення свого сина Селiма на султанський престол. Одразу після смертi султаншi в європейськiй лiтературi з'явилося чимало художнiх творiв, у яких iсторiя її життя переплетена з домислами та тогочасними плiтками. Скажiмо, фiнський письменник Мiкi Вальтарi змалював Роксолану схожою на шекспiрiвську ледi Макбет, стверджуючи, що Настя була справжньою вiдьмою. Насправді ж Роксолана залишила по собі яскравий слід в історії наймогутнішої у той час Османської імперії, вона була діяльною співправителькою султана. На її честь у Стамбулi названа велика міська дільниця, на якій дотепер стоять збудовані за наказом Роксолани мечеть, притулок для убогих та лiкарня - до речі, на мiсцi Аврет-базару, ще одного тогочасного невільничого ринку. Зрештою, жодна iнша жiнка в Османськiй iмперiї не удостоїлася бути похованою в окремому мавзолеї, який дотепер височіє у Стамбулi поруч iз мавзолеєм Сулеймана Пишного. Щоправда, вiдвiдини мiсця, де покояться останки Роксолани, для європейців, кажуть, чомусь забороненi». Оскільки галичани, схоже, не спроможні самостійно облаштувати достойне життя своїм убогим, то сподіватися на вирішення наших проблем доводиться за рахунок нових зайд, чи то інвесторів. Івано-Франківська комунальна газета «Західний кур’єр» описує нові голосні ініціативи прикарпатської влади: «Перебуваючи в Києві, голова Івано-Франківської обласної державної адміністрації Михайло Вишиванюк підписав Угоду з офіційними представниками КНР на будівництво у Калуші заводу безхлорних калійних добрив з інвестиціями майже півтора мільярда доларів США, – повідомила прес-служба голови ОДА. «Новому калійному заводу в Калуші дано зелене світло», – сказав Михайло Вишиванюк по дорозі із Києва на Івано-Франківщину, не приховуючи задоволення. Голова ОДА високо оцінив результати візиту в Україну Голови КНР Ху Цзіньтао та проведених з ним перемовин главою української держави Віктором Януковичем, які, за його словами, «мають високий коефіцієнт корисної дії». Раніше Михайло Вишиванюк брав участь у першому спільному засіданні Міжурядової комісії зі співпраці між Україною і Китайською Народною Республікою, що відбулося під головуванням першого віце-прем’єр-міністра України Андрія Клюєва і віце-прем’єра Державної Ради КНР Чжан Децзяна. Тоді ж Михайло Вишиванюк підписав Рамкову угоду про спільне фінансування проекту з виробництва безхлорних калієвих добрив у місті Калуші з Китайською інженерною компанією Ухунь та Експортно-імпортним банком Китаю. Крім цього, за словами голови ОДА, китайці одночасно пропонують вирішити проблему карстових провалів у Калуші за допомогою золи із Бурштинської ТЕС, а також переробити розсоли, якими заповнені кар’єри на території міста. Таким чином, вважає Михайло Вишиванюк, вдасться повністю вирішити екологічні проблеми Калуша». Тим часом природа Галичини, не дочекавшись вирішення китайцями наших екологічних проблем, починає лякати населення краю: «У криницях закипає вода. Деякі науковці вважають це явище передвісником землетрусу – пише західноукраїнська газета «Експрес». - У колодязі, що на подвір’ї В’ячеслава Нікітіна, крижана вода упродовж кількох днів нагрілася до… 55-60 градусів. І далі стає ще гарячішаю. Подібні явища спостерігають і сусіди В’ячеслава. Пан Нікітін, який працює головним державним санітарним лікарем, перевірив воду з криниці за всіма показниками. Ні радіологія, ні хіманаліз відхилень від норми не виявили. Тож вода якісна тільки гаряченька. «Столичні геофізики кажуть, такі події можуть вказувати на майбутній землетрус, - зауважує В’ячеслав Нікітін. – Геофізики порадили мені поспостерігати за тваринами, плазунами, тощо. Не хочу паніку сіяти. Сподіваюся, що минеться». «Гарячі води – це наслідок вулканічних явищ, - каже доцент географічного факультету Чернівецького Університету. – А взагалі вони справді є передвісниками певних зрушень у земній корі». «Тектонічні рухи у західній частині України – явище звичне, - додає Андрій Ніколаєв, директор лабораторії Чернівецького Університету. – Карпатська територія поділена на блоки – розломи. Найімовірніше, відбулося зрушення цих блоків, тому до колодязя почали надходити термальні води. Наші спеціалісти вже про це знають. Це ще не факт, що таке явище не є обов’язковою ознакою того, що станеться землетрус чи який інший природний катаклізм. Але мабуть чекати можна всього». Огляд преси підготував Андрій Микитин, «ОстроВ»
