Єврейські дисиденти більше зробили для незалежності України, ніж бандерівці, - Богдан Ребрик

55 років тому Хрущов розвінчав культ Сталіна. Почалася так звана «хрущовська відлига». Про ті події згадує багатолітній політв’язень і дисидент з Івано-Франківська Богдан Ребрик. Він відсидів 16 років в радянських таборах, був депутатом Верховної ради України першого демократичного скликання 1990-1994 років, зараз працює викладачем київської філії Університету Соломона по темі ГУЛАГ.

- Пане Богдане, розкажіть про те, що для Вас означали події 55-ти річної давності, коли Хрущов викрив культ Сталіна.

- Для мене це було переломним моментом в моєму житті. Я навчався в Росії, в Магнітогорську, куди були вислані мої родичі з села Павлівки з-під Івано-Франківська за сприяння українському підпіллю. Після чого я вступив до військового авіаційного училища, служив в авіації, став старшим лейтенантом. Під час бойових вильотів в район Аляски, куди нас направляли, щоб вивідати слабкі місця в протиповітряній обороні США, сталася катастрофа. Наш літак загорівся, і ми, пілоти, катапультувалися. Внаслідок цього я осліп, проходив тривале лікування. Зір вдалося відновити тільки частково, на 30%. Відтак мене комісували, і я приїхав до Івано-Франківська, хоч міг вибрати будь-яке місто для проживання в СРСР: хоч Москву, хоч Ленінград. Але я хотів вернутися на батьківщину. В Івано-Франківську я влаштувався на роботу в радіо школу та працював у воєнкоматі, де вів підготовку новобранців до служби в радянській Армії. 

Власне хрущовська відлига корінним чином змінила мою свідомість. Хрущов видав всі плани Сталіна, викинув його з мавзолею. Тоді почали писати Солженіцин, Аксьонов, Євтушенко. Я ж під їх впливом хотів щось зробити для українського відродження і шукав однодумців в Івано-Франківську, оскільки вважав, що мусіло тут залишитися якесь українське національне підпілля. Я хотів виробити певні методи боротьби, оскільки розумів, що нам протистоїть така сила, з якою надзвичайно тяжко боротися, страшна сила. Як би там не було, але радянська влада поширювала українську мову, відкривала українські школи. У нас в Галичині не було за Польщі стільки українських шкіл. Поляки вчили лічити тільки до 10-ти, щоб добре вівці рахувати. І все. Шевченка забороняли. Навіть єпископ Станиславівський УГКЦ Григорій Хомишин заборонив в 1914 році святкувати день народження Кобзаря. Я виробив свою концепцію: треба демократизувати радянський режим. Якщо ми його демократизуємо - він розвалиться.

- Як же ж ви «демократизували» той режим?

- У воєнкоматі я закликав новобранців бути українцями, пам’ятати українських героїв, підтримувати один одного в армії. Однак один з новобранців був сином кегебіста, тому мене видав.

- Потім звісно суд, в’язниця…

- Так, мене заарештували і засудили за антирадянську пропаганду на 3 роки. Після півроку, які я провів у тюрмі, мене відправили в табір в Мордовію. Тут мене зустріли наші холопці, зокрема Михайло Зеленчук (нині голова всеукраїнського братства вояків ОУН-УПА). Тут в лагері сиділи тільки політичні в’язні. Я дивлюся - тут наче парк: доріжки, квіти, дерева, стадіон. Це таке враження після тюрми. Якраз була 11 ранку - всі засуджені на роботі, це не суворий режим, а вони ще не рецидивісти.

До речі, перед Солженіцином були ще два дисиденти Даніель та Синявський, які почали писати і їх судили раніше. І ось заводять мене в барак, показують мені на двохярусну койку, і кажуть: "ти будеш зверху". Я дивлюся, а знизу піді мною напис «Андрій Синявський». Як це я прочитав, радість переповнила мене. Думаю собі, це ж я з самим Синявським буду поруч. До речі, він так само мав проблеми із зором як і я, і ми працювали ще й удвох напарниками на вагонетці в цеху, де переробляли дерево.

- Отже, лагер тільки розширив ваш світогляд?

- В лагері я зрозумів, що є такі люди як я. Мене ніби Господь спеціально осліпив, аби я прозрів. Ось, Синявський - відомий на весь Союз. І до нього приходять дисиденти, як правило євреї, а його найближчий друг Рабинович, професор ленінградського університету. Він підпільно викладав математичну логіку. А в Союзі було заборонено викладати мат логіку. Його викрили і дали йому 10 років лагерів. Одного разу я познайомився з Рабиновичем, а він питає мене: "звідки ти?". Кажу: – з України. "Ага, самостійної України хочеш?", - питає. І тоді каже мені: «Богдане, Україна самостійна буде тоді, коли євреї в Україні заговорять українською мовою. Тоді Київ стане другим Єрусалимом». 

А ще були тут в лагері відомі хлопці-дисиденти Кузнєцов, Морженко, Буковський Володя. Вони готували вибух мавзолею на Красній площі в Москві з «нагоди» 50-ти річчя радянської влади. Їх звісно викрили і посадили. Мене одразу потягнуло до них. В 1968 році збунтувався Андрій Сахаров, організував комітет захисту прав людини в Москві. А його дружина Єлена Боннар, то цьоця Кузнєцова. А Буковський - то родина Ґолди Мейєр, а вона сама з Києва. Розумієте, тут все пов’язане. Я ввійшов в їхнє оточення, мене прийняли до себе. Наші українці зляться на мене: «що ти там з москалями й жидами зв’язався?!»

- Ви стрічалися з Сахаровим?

- Так. В 1970 тому я звільнився. Мені дали адресу до Сахарова в Москві, на вулицю Чкалова 48б, якраз навпроти Курського вокзалу. Заїхав якраз по дорозі додому. Мене вже там чекали. В Сахарова була однокімнатна квартира. Відтак вернувся до Івано-Франківська, з труднощами приписався. До речі, в день звільнення мені вручили заяву про розлучення з дружиною. Виявляється вони ще з самого початку змусили її відректися від мене й подати на розвід. Розвалили мою сім’ю. Я листів в лагері з дому не отримував, а хлопці попереджали мене, що таке може бути. Я ж ще надіявся, що може листи просто не допускають.

- Ви почали співпрацювати з підпіллям?

- Коли я звільнився, то одразу прийнявся шукати людей, адреси яких дістав в лагері. Ось я поїхав до Данила Шумка, колишнього керівника КПЗУ. Сталін  їх комуністів Західної України першими репресував. До речі, Данило сидів кілька разів за Польщі в таборі Береза Картузька, знався з багатьма українськими націоналістами. Як прийшла радянська влада, про яку наші комуністи на Волині розповідали як про прогресивну й проукраїнську владу, то молодший брат Данила першим побачив  радянських офіцерів на конях. І перший сказав: «То не та влада, про яку ми людям розповідали. В них, - каже, - офіцери коней за шнурочки ведуть». Для наших українців, які звикли бачити офіцерів австрійської та польської армії при параді, й добре зналися на кінській збруї, ті шнурочки й бідність радянських офіцерів виглядали дикістю. Брат Данила драпанув зразу же в Канаду, де й залишився. А Данило пробував встановлювати радянську владу. Правда, йому прислали першого секретаря Волинського обкому - тупого комуніста, алкоголіка. А Данило - вчена людина, читав твори марксистів, ленінців. Звісно за таку грамотність скоро опинився в лагерях. Данило керував повстанням в Норильську в 1954, коли в’язні піднялися на революцію. А загалом він 27 літ відсидів - все життя в тюрмі. Відтак повернувся до доньки в Богуслав, під Києвом, написав книгу «За східним обрядом».

- Отже, ви зв’язалися з ним?

- Так, я поїхав до нього. Він влаштувався працювати на Дніпрі охоронцем приватних човнів. Тоді ми поїхали з ним до останнього командира УПА Василя Кука. Той жив на Нивках, тоді ще це була сільська околиця Києва. Дивимося: в нього тут особняк. Ми увечері ідемо, але нас ближче як за 50 метрів до будинку не пустили: охорона, пси, дріт колючий.

Тим часом Кук видав підпілля, а сам жодної днини не просидів у криміналі. І працював в Академії наук України, викладав там. А ще понаписував статті зрадницького характеру в газеті «Молодь України».

- А що ж тоді з підпіллям?

- Потім Данило познайомив мене з Стусом та багатьма інакше думаючими. Я стрівся зі Світличним, з Мартиненком, з Назаренком Олексою. Після чого я розвинув бурну діяльність. 

- Що ж ви робили в таких умовах?

- Ну, наприклад, 1971 рік - 110 років від дня смерті Шевченка. Треба відсвяткувати цю подію, але ж по-українськи. Тож я з своїми хлопцями збираємо гроші, купуємо синьо-жовтий матеріал. А ще ж треба файний текст написати, і то такий, аби за душу брало. Тоді звертаємося до художників, збираємо їх, а знаємо, що де два-три, там вже один сексот. А я кажу їм: «хлопці, будемо писати з вами по одній літері». І так зробили, вночі принесли й поклали вінка з написами до пам’ятника Шевченку в Івано-Франківську.

Або ось ще, першотравневе свято. А нам треба, щоби в момент демонстрації появилися синьо-жовті прапори. А тоді демонстрації у Франківську проходили повз старий обком на вулиці Ґрюнвальдській. А ми ж там в будинках навпроти, де флагштоки для радянських прапорів, закладаємо наші прапори. Але як: шиємо синьо-жовті прапори, складаємо їх гармошкою, чіпаємо до них жилку, а поверх - радянські червоні прапори. Коли йде демонстрація - хтось з наших хлопців із садку, що в районі будинків, де нині редакція газети «Західний кур’єр», за жилку потягне і радянські прапори спадуть, а українські синьо-жовті розправляються й майорять по всій вулиці напроти головної трибуни. Так ми стали нагадувати людям, що Україна є.

- Звісно вас викрили й …

- … заарештували в 1974 році – дали 7 років тюрми за націоналістичну антирадянську агітацію. Вони знали, що я займаюся цим. Цей раз мене відправили знову таки в Мордовію, але вже в лагеря для особливо небезпечних рецидивістів. Тут вже доводилося сидіти в камерах.

Сюди теж посадили тих же хлопців, що мавзолей хотіли підірвати. Тепер вони задумали були літак викрасти і втікати до Ізраїлю. Хоча то було безглуздя: летіти з Петрозаводська на кукурудзнику. Але ця акція  стала відома на весь світ - люди казали на Заході: «бачити як євреї прагнуть вернутися на свою батьківщину, що готові на смерть». А їх не випускали. 

А тут ще одна знаменна подія сталася - Сахарову дають Нобелівську премію. Коли ж довкола  Сахарова зібралися всі відомі західні журналісти, навіть брат президента Кеннеді приїжджав до нього в однокімнатну квартиру на Чкалова 48б, то радянські власті побоялися хлопців тих розстріляти, а перше їм дали вищу міру, потім же замінили смертну кару на 15 років тюрми.

А дружина Сахарова Єлена Боннар привезла  гроші в лагер. Вона ж якраз рідна тітка Кузнєцова. Її пустили до Едіка на побачення і її навіть не шманали.

Едік заніс гроші в камеру: треба було підкупити начальство тюрми, щоб нам контактувати якось зі світом, бо радянська влада заявляла, що політичних в’язнів у СРСР немає. А в камері сиділи якраз Едік, наш покійний патріарх Романюк, Михайло Осадчий і я. 

- Відома компанія…

- На волі тоді тільки один Щаранський залишився. Але коли він намагався сфотографувати лагеря політв’язнів й передати знимки на Захід, то його заарештували й також посадили в тюрму. Потім він сидів разом з нами. До речі, я був минулого року на дні народження у нього в Єрусалимі. 

Ми сиділи 24 години в камері. І згадували, як то легко було нам в тому лагері загального режиму. Скільки можна було тоді передавати матеріалів. А тепер як щось передаш? Пишеш щось, наприклад, і не знаєш, чи на тебе охоронець дивиться у вічко дверей чи ні. А як побачить, що пишеш - вривається в камеру і бере. І от постало питання у нас, як підкупити лагерну адміністрацію? А Едік мав гроші від Боннер. І ми з ним взялися завербувати внутрі лагерну охорону. І таки завербували двох прапорщиків. Вони погодилися, хоча один про одного не знали. Тоді ми почали писати і через них передати інформацію на волю. Була налагоджена система таким чином, що під’їжджали гінці, ті прапорщики навіть не знали, що там було написано, клали інформацію в певних тайниках і потім та інформація йшла нашим людям. Коли вона доходила до адресата, нам поступали «маячки» і прапорщики отримували гроші. 

- Отак, Радянський Союз і розвалювався потроху. А у нас тепер всі твердять, що то бандерівське підпілля його розвалило…

- Без Сахарова, без тих хлопців - нічого б не зробили. Євреї в тюрмі більше зробили для незалежності України, як всі бандерівці. Фактично Союз був розвалений гельсінкським процесом. В 1976 році була створена Гельсінська Спілка, до якої я вступив в 1979 році. Ця група передавала матеріали на Захід. Там діяли Григоренко, Надійка Світлична, Леонід Плющ - їх вигнали з Радянського Союзу, а нас заарештували. Ми ж давали їм інформацію і всі документи через Сахарова, а вони вже переправляли в ОБСЄ і у всі міжнародні організації, щоб показути справжнє лице Радянського Союзу і заставити відповідно Союз виконувати ту декларацію про свободи, що він підписав. 

- А що ж  українське націоналістичне підпілля?

- Частина українських дисидентів об’єдналися довкола Дзюби з його ідеєю поправити Радянський Союз. Інші були навколо Валентина Мороза, і вимагали діяти по-бандерівськи. Треті казали йти еволюційним шляхом – поступово, без революцій.

А взагалі, бандерівці не сприйняли ті процеси. Коли у 1989 році ми розгорнули тут в Україні відкриту роботу, то власне з нас, учасників гельсінської Спілки, й почалося відродження: було створено Спілку захисту української мови, народний Рух, інші громадські організації.

А що зробили бандерівці з Заходу? Послали з Німеччини в 1971 році агента Ярослава Добуша, передали йому 300 доларів: 100 –для Лук’яненка, 100 - Чорноволу та 100 –Світличному. Написали їх адреси, повні імена. Добуша спіймали на кордоні і звинуватили  в замаху на режим, налякали Сибіром - той все розказав, всіх видав. Після того почалися арешти, тоді нас всіх загребли. Сам Добуш розумово помішався після того, поселився десь у Бельгії, нікого до нього не підпускають.

- Виходить, що то була провокація?

- То вже вам судити. Я скажу, що я від наших також натерпівся. Коли в 1994 році мене не обрали повторно у Верховну Раду, то тут декотрі казали, що ми доведемо Ребрика до того, що він викинеться з вікна. Я не мав роботи, нікуди мене не працевлаштовували. Я не раз згадую собі слова Параджанова, які він сказав ще в 1990 році на запитання патріарха Романюка про те, яким він бачить майбутнє України:

«Никаким не видися мне, все что есть сегодня, так будет и через сотню лет - ничего произойти не может. Хуторянство и трусость. Научились только уничтожать друг друга и все. А без мужетвенних единиц не поможет тут никакая ревоюлюция, ни социальная ни культурная».

 

Розмову записав Андрій Мева, «ОстроВ».

Статьи

Луганск
27.03.2024
17:45

"Бери и делай!" Как переселенцу начать зарабатывать в новой нише на новом месте

"Надо осознавать, что почти никто на новом месте не начинает действительно с абсолютного "нуля" - потому что у вас есть образование, опыт, личные ценности и тому подобное. Все это уже есть у человека, является неотъемлемой частью его бытия"
Страна
27.03.2024
12:46

Валютный вопрос, или Как олигархи споткнулись об Нацбанк

Дальнейшее снижение курса гривни окончательно добьет потребительский спрос, который в условиях полномасштабной войны и так уже давно "ниже плинтуса". Ну а "мертвый" потребительский спрос – это "мертвая" экономика.
Мир
26.03.2024
07:36

«Уже сейчас можно купить билеты в Крым на июнь». Российские СМИ об Украине

"В реакции Киева - вся суть этого террористического режима. Трудно даже описать ту смесь восторга, злорадства и упоения, которую трагедия вызвала в украинских СМИ…"
Все статьи