Ярослав Заборовський, кандидат історичних наук, професор Прикарпатського університету один з перших науковців, що прийняв на початку 90-тих дієву участь у відновленні греко-католицької церкви та її інституцій. В 2003 році в рамках ґранту Американської ради Наукових Товариств (при Фонді Карнеґі) Я. Заборовський провів науокве дослідження, що лягло в основу його книги «На стежинах історії». Ця робота викликала серйозний резонанс в церковному та політичному середовищі Галичини. Пропонуємо інтерв’ю, яке професор Заборовський дав спеціально для сайту «ОстроВ». -Пане професоре, які найбільш актуальні проблеми виникають сьогодні в релігійному житті галичан ? - Я дуже стривожений релігійною ситуацією в нас в Галичині. Церква політизується, і це один з самих страшних злочинів. Духовенство зараз не правильно розуміє свою роль в незалежній Україні. Воно повинно забезпечити духовну опіку всіх громадян України. Натомість духівники кожного разу втягуються в політичну боротьбу. Я не знаю виборів чи перевиборів, де б церква не приймала активної участі. Так не можна. Всяка влада від Бога - так каже апостол Павло у своєму посланні. Раз так, то треба молитися не за конкретно якогось кандидата, але за всіх кандидатів загалом. Подивіться, у літургії Івана Златоуста моляться не за конкретного президента, але за владу, моляться за військо, а не за конкретного генерала. Тому й треба молитися за те, щоб вся влада, все військо було більш українським, більш національним. А як виходить у нас: дев’ятнадцять мільйонів православних на Сході України моляться за одного «Мойсея», три з половиною мільйони греко-католиків у Галичині моляться за іншого «Мойсея». А як бути Господу? Адже молитви одних і других йдуть прямо на його престол... - Внаслідок маємо ситуацію, коли Президент нашої країни відвідує тільки одну церкву… - Тут є дві крайності. Була крайність, коли президент, як той комарик скакав від одної церкви до другої, щоб відвідати їх всіх протягом одної ночі. А з другої сторони – коли глава держави відвідує і вітає виключно одну конфесію. Хоча в цьому є певна логіка – а як він піде в іншу церкву, коли та церква напередодні виборів на Софіївській площі у Києві виступала проти нього? Там єпископи замість того, щоб молилися за всю Україну, підтримували одного кандидата, чи то кандидатку. - Священикам заборонено приймати участь у виборах, але ж не заборонено агітувати ? - Перед виборами кардинал Любомир Гузар чітко заявив, що священики не повинні приймати участь в жодній виборчій боротьбі. Але ось у нас на Прикарпатті в селі Лісовий Хлібичин маємо священика греко-католицького, що балотувався і був обраний головою сільради. Таке не може бути. Митрополит Андрей Шептицький свого часу був депутатом австрійського парламенту, бо в палаті панів було визначено місце для галицького митрополита. І не залежно від того, хто був митрополитом, той і засідав у парламенті постійно. А коли встановилася на Галичині польська влада, то всупереч рішенню Берестейської церковної унії, за яким в польському сеймі було зарезервовано місце для українського уніатського митрополита, поляки заявили, що вони не проти, але нехай митрополит приймає участь у виборах. Шептицький категорично відмовився. Все своє життя митрополит Андрей участі у виборах не приймав. Отже, мова йде про те, що будь-яке балотування - це політична боротьба. Назвіть мені політичну боротьбу, яка б робилася в білих рукавчиках та за всіма правилами політики. Політика була завжди брудною справою. - Отже, церква має бути поза всілякою політикою ? -Безумовно. Більше того, скажу вам, що політична церква - це гірше ніж атеїзм. Бо політична церква - це церква, яка освячує всілякі політичні злочини тої політичної сили, яку вона старається підтримати. - Як же відносно останніх рішень УГКЦ про присвоєння звання мученика за віру батькові провідника ОУН отцю Андрію Бандері ? - Я ставлюся до цього негативно. Я висловив більш детально свою позицію у моїй книзі «На стежинах історії»: була громадянська війна, де українець воював з українцем. Андрей Шептицький її засудив, зокрема в своєму посланні «Не убий». Отже, Церква повинна стояти осторонь таких питань. Ну добре, проголосять святим Андрія Бандеру, але вибачайте мені будь-ласка, діти тих, які загинули від рук бандерівців, внуки їхні - їм як тоді бути? - Шептицького звинувачують за те, що він офіційно привітав німецьку владу в 1941 році… - Так привітав, тільки це було слово Шептицького, це не було пастирське послання. Це слово коротеньке. А як йому інакше треба було поступити? Зрештою, до нього підходили провідники організації ОУН, багато з яких були синами греко-католицьких священників. Вони переконували митрополита в тому, що німці визнають українську державність, озброять і обмундирують українське військо. А що далі вийшло - ми добре знаємо. Причому треба віддати належне митрополиту - він звернувся до Гімлера з листом, в якому категорично ставив питання про недопущення знищення єврейського населення. Крім того, відомо, що у церкві святого Юра у Львові переховувалися єврейські рабини. В монастирях під егідою брата Андрея - Климентія Шептицького зберегли сотні єврейських дітей. Причому жодну єврейську дитину, яку врятували, не перетворили в греко-католика чи християнина. Вони залишилися євреями. - Ви мали можливість працювати з секретними матеріалами з архів КДБ, що стосувалися знищення УГКЦ. Що вас найбільше вразило? - Безпорадність священників перед тими подіями, до яких вони повинні бути були підготовлені. Один приклад дам. Коли я перечитував протоколи допитів, мене вразила в багатьох випадках та відвертість, з якою священики УГКЦ розмовляти з енкаведистами. А як інакше вони могли поводититися, коли їх зобов’язувала заповідь «Не свідчи ложно» ? І тільки пізніше Семеон Лукаш, єпископ підпільної церкви, розробив формулу, яку потім стихійно підхопили священики, згідно якої він заявляв так: що стосується мене особисто - я буду говорити відверто, а все, що стосується справ церви - про це не питайте. Чому духовенство не готували до тих випробувань наперед? А ще більше скажу, у церкві перед війною проводилися різні заходи щодо вивчення та відновлення православного обряду. Я можу називати десятки праць, які розроблялися львівською богословською академією по вивченню православної традиції. До речі, собор з ліквідації УГКЦ в 1946 році розпочинали з панахиди по Андрею Шептицькому. Я знаю багато прикладів по Івано-Франківській області, коли деякі священики УГКЦ свідомо й добровільно сприймали перехід до православ’я. - Сьогодні також багато говорять про об’єднання УГКЦ з православними церквами в одну українську помісну церкву… - Зараз це не є реальні речі. Ця ідея не нова і вперше була висунута Андреєм Шептицьким в 1943 році. Більше того, він ставив питання таким чином, що він готовий був зняти свою кандидатуру з виборів майбутнього патріарха майбутньої об’єднаної української церкви. Але була у нього лише одна умова – щоб ця церква була під егідою і під керівництвом папи римського. Причому йшлося не про перехід в іншу церкву, а про об’єднання. Христове стадо може бути різним: є вівці не тільки білі, але й сірі, і чорні, і так далі. Головне, щоб був один пастир. - Нині,здається, вже не так просто з «одним пастором» в тій же УКГЦ, яка боляче переживає свій розкол. Як ви відноситися до створення УПГКЦ за ініціативою підгорецьких монахів? - Абсолютно негативно. Мова йде про те, що недоліки в церкві можуть бути і будуть, бо церкву творять прості люди, тому правдива чиста церква буде на тому світі. А зараз маємо таку церкву, яке маємо відповідно суспільство. Звідки взяти інших священників? Хоча священик це не професія, а призвання, покликання. А тут інша ситуація - в 1989 році був зроблений величезний злочин і злочин цей полягає в тому, що у нас раптом всі себе проголосили християнами. Те що проголосили – непогано. Але, взявши на себе звання християнина, треба брати на себе обов’язки християнина. А обов’язків християнина ніхто брати не хоче. Таким чином відбулася підміна поняття філософського ідеалізму на поняття релігії. Людина, яка вірить, що Бог сотворив все суще на землі, і на цьому ставить крапку - у вірі нічого собою не представляє. В Новому Заповіті сказано: «віра без діл мертва». Це послання апостола Якова. - Що ж тоді з ділами декотрих священників, які погрузли в корупції ? - Сталося так, що частина духовенства одержала доступ до священства в чисто політичній сфері. Хтось колись, наприклад, був близький до єпископа в підпіллі, переховував підпільного священика, чи кілька разів давав допомогу церкві. Таких не раз висвячували в священики і давали духовний сан. Треба було віддячуватися напевно іншими речами. Але цього було зроблено не було. І що маємо сьогодні? До мене доходять чутки про те, що подекуди за хрещення дитини беруть 300 гривень, за парастас просять 600 гривень. Я вам скажу як історик, що, починаючи з четвертого Халкедонського собору у 456 році, і, закінчуючи дев’ятнадцятим собором в Триденті (1543 рік ) категорично заборонялося священикам брати гроші за виконання обрядових обов’язків. Це називається в церкві «симонія». Колись за це позбавляли сану. А зараз прейскуранти вішають. Це не в’яжеться з християнським поняттям віри. Більше того, що діється нині в церквах? Ви заходити до церкви, а справа сидить на лавочці сестра і торгує всім, що завгодно, причому в часі служби божої. У церкві триває євхаристія - тайна вечеря і тут же рядом в храмі торгують речами: образочками, свічечками. Може вони й потрібні, але Ісус брав нагай та виганяв всіх, хто торгував у храмі. Не подумайте, що в єрусалимському храмі торгували секонд-хендом? Ні. Там торгували ладаном, жертвенними тваринами. Отже, підсумовуючи нашу розмову, кажу, що найбільш пекуча проблема зараз в церкві - це та, яку ще ставив Андрей Шептицький: про гідне призвання священників. І до цього треба прагнути. В Господа немає нічого не можливого. Коли ми говоримо про християнську Україну, то вона буде існувати тоді, коли ми всі будемо молити Бога про це. В історії церкви є сотні історій, коли матері, діти які були язичниками, щиро молили Господа і їх діти ставали не тільки християнами, але й святими мучениками за віру. Треба тільки щиро вірити, і ту віру підтримувати ділами. Розмову вів Андрій Мева, «ОстроВ»
