Вівці, мої вівці… Історичний карпатський промисел вмирає. Але...

На Верховинщені стартує інвестиційний проект: іноземці підніматимуть місцеве сільське господарство. Три сотні гуцульських родин отримають стартові кошти на розвиток тваринництва. Взамін американці 60% екологічно чистої продукції експортуватимуть. Проект розрахований на підтримку багатодітних сімей, що займаються вівчарством та сільським туризмом. 

«Мы бедные овечки никто нас не пасет, мы таем словно свечки, ну кто же нас спасет…» - автор дитячої пісеньки не міг гадати, що написані ним слова стануть для Прикарпатського регіону пророчими. Нині за статистикою із 100 тис. овець в області залишилась навіть не десята частина, - всього 7 тис. В основному вівчарством займаються ґазди, які з тих чи інших причин не змогли виїхати закордон на заробітки та вирішили працювати вдома. Промисел став збитковим відтоді як держава зменшила дотації.

Бринза та овеча шерсть завжди були візитівкою Івано-Франківщини. Потужного розвитку вівчарство набуло, як не дивно, саме за Радянського Союзу. Тоді Україна за поголів’ям овець посідала четверте місце серед інших республік. 20 років тому ми мали понад вісім мільйонів голів. Частка вовни у сировині легкої промисловості становила 80%. Були навіть чабани-стаханівці, їх удостоювали орденами Леніна та Трудового Червоного Прапора. Роботу чабана здавна вважали поважною працею. Та отепер молоді верховинці аж ніяк не хочуть ставати пастухами, сьогодні це не модно.

Ґазда із гірського села Бистрець Верховинського району Іван Мойсюк хазяйнує на рідній землі. Утримує разом із цьогорічним приплодом півсотні овець, кілька корів та свиней. У нього найбільша у населеному пункті господарка. Ведення сільського господарства поєднує із зеленим туризмом. У його садибі гамірно взимку та влітку, у міжсезоння потік відпочивальників різко зменшується. Тому і рятуються горяни розведенням овець. Доглядати тварин - важка праця, але й без них гуцули не уявляють свого суворого життя. Адже, вівця споконвіку була годувальницею у великій гуцульській сім’ї.

«Якщо буде достойна ціна на продукцію, тоді можна працювати, - переконаний селянин. -Вівця повинна коштувати зараз 700–800 гривень, а ягнятко - 300 гривень, не менше. Ви порахуйте, який дорогий сир в магазині, а в нас кілограм скуповують по 20 гривен, а то й менше».

Не дивно, що гуцульськими вівцями зацікавились американці. «Кілограм овечого м’яса - 12 гривень. Такої ціни ніде в світі нема, - обурюється голова Верховинської райдержадміністрації Петро Кермощук. - Це чиста екологічна продукція. Неправильний підхід до селянства довів до того, що корову чи вівцю наші діти зможуть побачити тільки на картинках». 

Заморські інвестори ще не бачили Карпат та вже дають 125 мільйонів гривень на вівчарство. За них куплять десять тисяч овечок, корм для тварин і безкоштовно віддадуть 370 прикарпатським родинам. Умова одна – збільшувати поголів’я і перші три роки все потомство безкоштовно віддавати іншим багатодітним сім’ям.

Ґазда Іван Мойсюк про американський проект ще не чув, та від додаткового фінансування аж ніяк не відмовиться. Запевняє, що байдуже хто даватиме кошти на розвиток вівчарства у Верховині. Адже, нині карпатська довгорунна вівця на межі зникнення. Із державної дотації - 100 грн. за кожну вівцю, господареві потрібно заплатити 60 грн. за отримання індетифікації. Невеликі жовті бірки на вухах у тварини свідчать про ветеринарне обстеження. «Мій батько тридцять років був чабаном, про вівчарство я знаю усе, та колись такого не було, - показує своє господарство Мойсюк. – Зрозумійте, вівці то наше життя».

На Юра (День святого Юрія в травні – найбільше гуцульське свято - прим. «ОстроВ»), гуцули вигнали овець за 50 км від села на полонину Щівник, що під румунським кордоном. У цей день в селі влаштували справжнє свято-проводи. Стадо формували із кількох населених пунктів, збирали до півтисячі тварин з Верховинського та частково Косівського району. Чабанувати у горах важко, звідусіль чатує небезпека. Пастухи відповідають за кожну овечку, найбільше бояться, аби вовки не пригледіли стадо. Трапляється сіроманці за одним разом можуть вполювати кілька тварин. Відвоювати худобу тоді годі. За сезон чабан може заробити до 3 тис. гривень, також запастись бринзою, вурдою на кілька місяців вперед.

Горяни плекають надію на американського інвестора. Якщо проект набере обертів, вирощувати овець знову стане вигідно, незважаючи на світові фінансові потрясіння. Люди незалежно від кризи, хочуть їсти та одягатись.

«Пізніше інвестор планує збудувати у районі завод з переробки м’ясомолочної продукції та овечої шкіри і шерсті», - каже далі про перспективу Петро Кермощук.

Селяни втомились чекати «на перспективу», вони уже сьогодні приторговують овечою маслянкою, бринзою, вурдою та будзом. Це головні різновиди гуцульського сиру. Відрізняються вони за смаком, кількістю «дірок» і, звичайно, технологією приготування.

Сировари набираються терпіння, чекають поки молоко скисне, потім проварюють, утворюються згустки сиру. Їх виймають руками, зліплюючи в кулі і вивішують, щоб продукт процідився від молочної сироватки. Отриману масу ретельно перетирають з сіллю і зберігають у дерев'яних ємкостях. Тому справжня гуцульська бринза розсипчаста і солена, якщо посудина вирізьблена із свіжого дерева, то сир отримує ще духмяний аромат.

Будз - твердий сир, у вигляді людської голови та з дірками. Якщо пармезан називають королем серед сирів, то будз за смаковими якостями не поступається італійському делікатесу. Гуцульський край, так само як італійська провінція, цілком ймовірно може стати сирною столицею центральної Європи. Тут зосереджені великі площі пасовиськ, людський ресурс та автентичні традиції.

До речі, іноземним туристам смакує екологічно чистий продукт, сири із овечого молока вони вважають справжніми ласощами. Продукцію нікуди збувати, тому відпочивальники чи не єдиний споживач у гірських районах Івано-Франківщини.

«Робимо гарячі бутерброди: нарізаємо сир, помідори, ковбасу, кладемо на хліб - і в духовку, - діляться сучасним рецептом горяни. - А якось на подвір’я завітали поляки, то ніяк тим сиром наїстися не могли. Казали, що у них кілограм такого коштує сто злотих».

Захар Станіславський, спеціально для «ОстроВ»

Статьи

Донецк
25.04.2024
10:45

Действовать и жить интересно: Как молодежь из Мирнограда развивает общину у линии фронта

Сейчас в Донецкой области массовые мероприятия запрещены, но люди нуждаются в каком-то моральном утешении. Творческие проекты объединили талантливую молодежь и создали терапевтический эффект для жителей громады, заполнили культурную пустоту.
Страна
24.04.2024
15:26

Когда кровь спасает жизнь: как Днепропетровщина держит донорский фронт

Кровь – это ресурс, который невозможно заменить искусственным веществом. И от этого ресурса зависит жизнь как военных, так и гражданских. Донорство уже более двух лет держит свою линию обороны. И в нашей стране очень принципиально перейти от...
Мир
23.04.2024
17:26

«Брать пример с Ленина и сменить, наконец, внутреннюю политику». Российские СМИ об Украине

...В такой хороший весенний день даже не хочется писать про этот цирк уродцев под названием «конгресс США», но несколько важных тезисов по субботнему голосованию все-таки обозначим...
Все статьи