[I]Це буде історія у двох частинах. Як і годиться, спочатку поговоримо про погані новини, а вже потім про хороші.[/I] Політика - брудна річ. Втім, не така вже й це і новина. Скоріше, якраз навпаки: нам про це торочили усі і завжди. Хтось - виправдовуючи свою неефективність, хтось - коментуючи черговий конфлікт між владою та опозицією, а хтось просто аби нагадати, що порядним людям у політиці не місце. Я завжди був послідовним прихильником думки, що все, у тому числі й політика, залежить від самих людей. І зламати систему - не така вже й велика проблема для людей із холодним розумом і гарячим серцем. Юнацький максималізм, чого вже приховувати. Бо коли довелося познайомитися із системою поближче, побачити процес ізсередини, подовгу говорити із мерами, депутатами і міністрами, картинка у мене в голові набула звичних похмурих барв і обросла понурою впевненістю, що одна людина справді нічого не зможе змінити, а з часом підлаштується під владні традиції. Є, наприклад, чудовий хлопчина, Володя Парсюк. Кажуть, сотник, який змінив хід історії. Ніхто уже і не задається запитаннями а) якої ж, власне, сотні був сотником Парасюк? і б) яку історію він змінив, якщо на момент його виступу Янукович уже збирав свої пожитки? Навіщо уточнювати такі деталі? Тим більше, що він же потім взагалі пішов на фронт - однозначно герой! І достойний представляти народ у парламенті. Нас уже мало цікавить його декларація про прибутки, де мільйонерами різко стали його батьки. А чим саме займався Парасюк, будучи у Маріуполі, краще розкажуть ті, хто служив із ним. Але просто згадайте його із мікрофоном, і уявіть - зі зброєю. Видовище не для слабких духом. І точно не для тих, хто Парасюка ідеалізує. Або от іще є олігарх, який врятував країну. Головний жидобандерівець. Гроза всія новоросії. Його зусиллями терористи не проникли далі Донеччини і Луганщини. Молодець? Безперечно! Але, як ми встигли переконатися зовсім недавно, статус народного улюбленця не позбавляє людину від давніх рейдерських звичок і не надає державницького мислення. Поки інтереси держави збігаються з бізнес-інтересами - добре. Як тільки вони розходяться, власні статки важать значно більше за благополуччя країни. У команді цього ж олігарха є інша хороша людина - волелюб і правдоруб, який послідовно підтримував Помаранчеву революцію, опирався режиму Януковича, боровся за свободу слова, показував 5 канал на власному торгівельному центрі і зрештою, як і очікувалося, став народним депутатом. І що ж він робить на цій високій посаді? Продовжує боротися за все хороше, проти всього поганого? Ні, він привласнює собі бренд "УкрОп", перетворюючи його з глобального "українського опору" на містечкову "українську опозицію". І при цьому радить усім, хто із ним не згоден, "закрити є*альники". Такий собі депутат. Така собі відповідальність. Таке собі уявлення про роботу чиновника. Про героїчного комбата Семена взагалі і говорити не хочеться. Так, він зробив надзвичайно важливу справу, увірвавшись в інформаційний простір на початку минулої весни. Але після цього - породив Іловайськ, використовував техніку батальйону для власної передвиборчої кампанії, іще й фейкові світлини в американський сенат припер. У політиці немає, та й не може бути білих. Але і чорних там не так багато, як нам здається. Не говорю про відверте зло у вигляді комуністів чи регіоналів, але серед тих, кого ми звикли вважати негідниками (опціонально - зрадниками), насправді багато якщо не порядних, то принаймні по-чесному патріотичних людей. Взяти, скажімо, Ляшка. Ніхто не сумнівається, що він - проект Льовочкіна-Фірташа. Ніхто не вірить, що його "допити сепаратистів", поїздки на Схід та ще раніше у Крим не були постановочними. Ніхто не вірить у його піар. Але при цьому ніхто не знає, що у гарячому вересні, коли московитські війська зайшли у Новоазовськ і були у 10 км. від Маріуполя, саме Ляшко забезпечив міський шпиталь функціональними ліжками. Та й, зрештою, навіть динаміка стосунків головного радикала із групою "Приват" показує, що в політиці немає нічого вічного - ні світлого, ні темного. Або ВО "Свобода". Всі оцінюють їхню діяльність через призму Фаріон, Михальчишина, мовного закону та побиття голови НТКУ. За всім цим губиться, що свободівці були єдиною політичною силою, яка надавала посильну допомогу артилеристам, які вже майже рік захищають Маріуполь, - хлопцям із 17-ї танкової бригади, коли вони розташовувалися ще вдома, у Кривому Розі. Ні "Батьківщина" (до "Народного фронту" було ще півроку), ні "Удар" (про "Солідарність" Порошенка тільки починали говорити) тоді ніякої активності не проявляли. Але цього ми не помічаємо. І того, що "Свобода" була єдиною парламентською силою, у програмі якої ще у 2012 році була прописана люстрація, і єдина, яка у повному складі проголосувала за відповідний закон, не помічаємо теж. Чи, наприклад, Дмитро Корчинський. Знаний "провокатор", "агент ФСБ" і взагалі втілення путіна в Україні. Хто знає, що його Сотня Ісуса Христа (спочатку в складі батальйону "Шахтарськ", а потім уже у вигляді батальйону "Свята Марія") захищає Маріуполь і була одним із небагатьох підорозділів, які в останніх числах серпня залишились у місті? І так можна продовжувати до нескінченності. На кожного можна знайти компромат - і він буде жахливим. У кожного можна знайти здобутки - і вони будуть видатними. Змішуючись, ці чинники і дають політиці такий звичний для нас сірий колір бруду. Навіть найчесніша людина, якимось дивом потрапивши до системи, змушена буде іти на компроміси з совістю. І це те, що стримує цих чесних людей. Вони не хочуть у це вв'язуватися, наперед знаючи, що політика - це брудна справа. Але більше так не вийде. І про це поговоримо у другій частині.
