Александр Букалов
Службове недорозслідування
12.06.2012 17:48:12.
Просмотрено 7459 раз.
За сегодня — 1 раза.
Працівниками ГУМВС у Донецькій області було проведено службове розслідування обставин випадку та повідомлень про жорстоке поводження.
Маючи певну інформацію про деталі розслідування, вважаю важливим поділитися своїми враженнями від цього розслідування. Але спочатку хотів би зробити застереження: мої враження не мають на меті довести або спростувати невинуватість гр.-на Т. Цього боку справи я не торкаюсь. Мова тут йде тільки про поводження з ним в міліції та про результати перевірки.
Перше. Поза всяким сумнівом, Т. провів у міліції м. Дружківка близько семи годин. Наскільки мені відомо, особу не можна утримувати довше, як три години, якщо її не затримано і не складено відповідний протокол. А якщо протокол складений – особа має право на доступ до адвоката, має право не свідчити проти себе, має право на телефонний дзвінок. Проведене міліцією розслідування ці важливі процедурні моменти затримання «не помічає». Здається, що не цікавить дотримання цих важливих процедур і прокуратуру те ж.
Друге. Т. наполягає, що він по телефону встиг повідомити дружину про неналежне з ним поводження. Розслідування цей факт також ігнорує. І саме тому вельми непереконливо виглядає версія міліції про те, що Т. жив собі, не мав наміру зізнаватися у начебто скоєному злочині, а потім раптом забажав зробити явку з повинною. За межами міліції не хотів – а потрапив у середину - і забажав. Розслідування не містить жодного раціонального пояснення такому раптовому «бажанню» Т. Чисто логічна конструкція міліції про те, що він начебто усвідомив відповідальність – і забажав покаятися, ця логічна конструкція аж ніяк не може пояснити його подальші дії.
Може, міліціонери його переконали зізнатися? Може. Але якими способами? Чому людина у здоровому розумі прийшла каятися, а за день-два стала говорити про її побиття, та ще й у лікарні фіксувати тілесні ушкодження? Де логіка?
Далі. Розслідування абсолютно не містить визначення перебування Т. у різних кабінетах по часу – з якого по який час в якому він перебував. Адже провести дії, для яких його начебто офіційно запросили, та поговорити зі слідчим – на це достатньо години, ну пару годин. Що він там робив сім годин? Де він перебував? В яких саме кабінетах? На яких підставах? До речі, у якості підозрюваного. В який момент він зробив явку з повинною? Коли, в яку хвилину складений протокол? В який момент статус Т. змінився на підозрюваного? Всі ці обставини обов’язково мають бути відображені у результатах розслідування.
Мають, але… не відображені.
І знову – прокуратурі до цього немає діла. Її професійний рівень не сягає рівня, коли ці обставини є важливими. Як і професійний рівень тих керівників у прокуратурі, які спокійно сприймають такий рівень «розслідування» підлеглих.
Наявність запису відеокамери про вихід з міліції Т. о 16-44, який начебто є якимось доказом невинуватості міліції, насправді не може бути доказом того, що з ним не поводилися жорстоко та не примушували підписувати зізнання. Цей запис свідчить тілько про те, що Т. самостійно вийшов з міліції та не був побитий настільки, що не міг сам пересуватись, не стікав кров’ю.
Розслідування обходить мовчанням важливу деталь: чи є свідки крім міліціонерів, що Т. полишив міліцію без будь-яких ушкоджень? Наявність підпису Т. у журналі відвідувачів про відсутність претензій до міліції не має жодного значення.
І нарешті головне.
Т. зафіксував тілесні ушкодження після перебування в міліції. Так, він це зробив не в перші хвилини, а через день-два. Виходячи зі стандартів Європейського Суду з прав людини, це не має суттєвого значення. Чи міг він отримати ушкодження після виходу з міліції? Не виключено. Але якщо міліція висуває таку версію, вона обов’язково має надати розумні пояснення їх походженню та обов’язково докази. Припущення, що їх завдали невідомі особи, може згодитись (і здається, дуже добре згодилося…) хіба що для прокуратури. Якщо відсутні з боку міліції чіткі пояснення та докази походження ушкоджень – відповідальність несе безумовно і без варіантів міліція. Це не побажання Європейського Суду. Це обов’язковий стандарт. Закон. Навіть у випадку, якщо не з’ясовано прізвище особи з числа працівників міліції, яка могла завдати такі ушкодження, відповідальність на державному органі, і «невідомість» осіб не позбавляє цей орган відповідальності.
Такі є стандарти Європейського Суду з прав людини (див. справу «Рібіч проти Австрії»), і вони мають силу на території України. А розслідування не містить жодних пояснень щодо причин ушкоджень у Т. Тому дії державних органів (і міліції, і прокуратури), що ігнорують вимоги Європейської Конвенції з прав людини, яка має чинність на території України, є насправді НЕЗАКОННИМИ. Схоже, навіть, ЗАВІДОМО НЕЗАКОННИМИ.
Пан Т. має великі шанси виграти у Європейському Суді та отримати компенсацію за моральну шкоду. Працівники міліції прокуратури навіть не думають, що у випадку виграша громадянина у Європейському суді держава може стягнути кошти, заплачені за рішенням Суду, з винуватців програшу у Суді. Це може бути через два-три-чотири роки, але може бути. Вже декілька десятків випадків таких регресних стягнень є.
Отже, проведене розслідування не містить опису низки важливих моментів перебування Т. в міліції. Важливі процедурні моменти затримання громадянина та гарантії, які надають Закони та Конституція України, не відображені. І саме через їх відсутність у розслідуванні (а не в реальності) воно є скоріше «не дорозслідуванням», яке містить серйозні загрози для тих, хто проводив це розслідування та на його основі ухвалював рішення. Наприклад, про відмову у порушення кримінальної справи за фактом отримання тілесних ушкоджень громадянином, що робить такі рішення НЕЗАКОННМИ.
Чому ж так ризикують і міліціянти, і прокурори. Висновок один – через своє невігластво. Може у такий спосіб вони хочуть на собі переокнатися, що іноді невігластво дуже дорого коштує?
Олександр Букалов
голова ради правозахисної організації «Донецький Меморіал»