Ждуни. Луганський щоденник

Назад, в СРСР Назад, в СРСР

Все, що я роблю зараз – чекаю. Чекаю у чергах, щоб стати у чергу. Слухаю, запам'ятовую і чекаю, боячись забути. А потім, доки не забула, ділюся з подружками, які потрібні документи, щоб подати щось кудись, і з жахом розумію, що в моїй голові повна каша: що? куди? які документи?

У черговій черзі суцільно чоловіки. Ми стоїмо в черзі у МРЕО, щоб записатися на чергу для зміни номерів та прав на російські.

Чоловік поруч просто знімає з губ мою думку: колись я розповім онукам, як жив із п'ятьма паспортами.

Адже я теж думаю про це. Я платила та шукала знайомства, щоб зареєструвати машину на ЛНРівські номери. Після цього пройшла ще один шлях із ЛНРівськими правами. Гроші в папках, пошук знайомих, щоб вирішити питання одним днем. А тепер я вирішила пройти цей шлях сама, щоб не платити ще один раз.

Тому я стою в черзі з чоловіками та слухаю їхні історії. Історії не злі, і черга сама позитивна. Кожен дивиться на все що відбувається з іронією. Виявляється, треба було зберегти українські номери, адже ніхто цього не казав. А тепер їх треба здати... Потрібен російський паспорт. Ми перемовляємося, не критикуючи систему, а приймаючи все як неминучість: треба ж, що поробиш.

У наступній черзі – бабусі. Ми стоїмо за страховкою. Потрібен СНІЛС (страховий номер індивідуального особового рахунку – ред.), а я не знала. Можна збігати за ним додому, але є ризик пропустити свою чергу. Я вагаюсь. Ніхто не може дати відповіді, навіщо це потрібно. Можливо, заради безкоштовних ліків? Або просто щоб було? Я стою з цими стійкими бабусями, які, здається, просто живуть у цій черзі, і розумію, що зараз у чергах проходить все моє життя.

Випадково зустріла подружку. Жартує: "А коли ж працювати, якщо я весь час стою в чергах?".  І вона має рацію. Під паспортним столом мені кажуть, що треба приходити відзначатись о сьомій ранку, якщо я хочу отримати штамп із пропискою у своєму російському паспорті. І о 7 ранку я вже 600-та у цьому рукописному списку. О котрій же годині приходять ті, хто до мене? Це загадка. Але треба приходити відзначатися вранці.

Я стою в чергах, звично виймаючи паспорт та СНІЛС. "А я ношу всі документи", - каже мені подруга. Я теж ходжу з папкою і постійно боюся її загубити. Якщо я втрачу ці безцінні документи, то всі їх доведеться робити заново. Черги, черги. Безумство. «Я простояла цілий день під паспортним столом, щоби взяти довідку. Хотіла плюнути, але вистояла», – розповідає подруга.

Вона сильна, я б так не змогла. Я взагалі не з тих, хто може щось робити так довго. Мені холодно в чергах, я мерзну, я хочу їсти і не можу терпіти. Але я теж стою, розуміючи абсурд усього, що відбувається.

Моїй знайомій 81 рік і виявилось, що її немає у списку на подання документів на паспорт. Охоронець відправив її по якусь довідку через дві зупинки, і, тільки прибігши, захекана, вона зрозуміла, скільки це. Вона бігла, розуміючи, що в її роки це може закінчитися погано, але її гнав страх не здати документи на паспорт. Найголовніший страх зараз у всіх. Бо без паспорта – не буде російської пенсії. А на лнрівську зараз не проживеш.

Я подаю документи на «ІНН». Я не знаю що це. Російський код? Або що? Але я подаю документи, не розуміючи, для чого це.

«У вас тут помилка. Не в тому рядку написали. Виправляти не можна». І мене посилають по нові бланки через зупинку. Усіх посилають. Це нова форма посилання на три літери – на сусідню вулицю або на ксерокс, або дзвонити на 505. Усі біжать за бланками, старі та молоді. Добре, що не літо. Бігти далеко, а є ще й обідня перерва. І ми чортихаємося від безпорадності: вони не мають ксероксу і не продають бланки. Як це так? Адже це податкова!

Але найдовше стою під банком, щоб заплатити комуналку. Шоста година! Мене тут не існує, я розчинилася у цій людській масі ненависті. Мене вже немає як особистості за цими бланками, «не там написали», «потрібна довідка»... Тут я зрозуміла значення слова «осатанеть».

За цей час я вислуховую безліч історій. Про минуле, щасливе минуле, про ностальгію, кохання, врожай, дітей, померлу дружину, яка не дає розігнатися на трасі. Про котів та сусідів. Погане насіння і розсаду ... Коли я потрапляю в банк, - це екстаз. Це щастя до тремтіння в колінах. Я готова цілувати руки охоронцеві, який пустив мене в цій шістці ждунів перед закриттям.

Я падаю на стілець і мовчу - тут не можна говорити, інакше виженуть. У голові повна каша. Я не згадаю, чого я чекала і де, які брала документи і як працюють усі ці контори. А надвечір у мене вже 38.2. І все сплуталося у голові – люди, черги, тисняви, крики, історії…. Є легке почуття перемоги: змогла! Не має значення, якою ціною. Адже здоров'я не те, чим зараз варто дорожити.

Статті

Світ
12.07.2024
11:02

НАТО: успіхи і невдачі Північноатлантичного альянсу

Парадокс полягає в тому, що під час «холодної війни» об’єднана коаліція жодного разу відкрито не втручалась у внутрішні справи держав і офіційно не брала участь у жодному міжнародному конфлікті.
Луганськ
10.07.2024
17:05

Хаос і система в роботі первинної ланки луганської медицини в реаліях релокації

Спрощено кажучи, первинна ланка медицини – це той етап, на якому пацієнт укладає  декларацію з сімейним лікарем або терапевтом та користується їхніми послугами.
Країна
10.07.2024
14:22

Енергокриза: не лише тарифи

Найбільша приватна енергокомпанія ДТЕК у червні підрахувала, що за найгіршого розкладу українці сидітимуть без світла по 20 год. на добу під час опалювального сезону. Що з кожним днем ​​все ближче.
Всі статті