Які закордонні вибори у 2026 році вплинуть на Україну

2026, в електоральному плані, очевидно, стане відлунням, року минулого. Продовжиться посилення партій лівого та правого краю та ослаблення партій традиційного центру. Наприклад, сьогодні в Європі лідерами електоральних симпатій дедалі частіше стають відверто популістські сили, красиві обіцянки яких змушують виборця відмовляти у довірі старим демократичним партіям.

Ця тенденція прямо впливає на Україну, яка веде війну на виснаження з Росією, і дедалі більше залежить від військової та фінансової підтримки Старого континенту.

США – фактор № 1

Найбільш критичними для України будуть проміжні вибори до Конгресу США, які відбудуться у листопаді 2026 року. Саме Конгрес визначає три важливі для Києва параметри: гроші, зброю та умови допомоги. Тому він здатний вплинути на обсяг допомоги, її швидкість, стабільність та передбачуваність. Сьогодні Республіканська партія президента Дональда Трампа контролює обидві палати. У неї більшість із маленькою перевагою в Сенаті (53-47) та в Палаті представників (219 - 213). Але фактично, як зауважила екс-спікер нижньої палати відома демократка Ненсі Пелосі, республіканці всю владу в Конгресі віддали Дональду Трампу.

Його прихід до Білого дому змінив підходи США не лише до надання Україні допомоги, а й узагалі ставлення американської адміністрації до російсько-української війни. Військові постачання Україні перетворилися на своєрідний «маятник Трампа». Так після лютневого скандалу в Овальному кабінеті з президентом України Володимиром Зеленським військову допомогу Україні призупинили. Через невеликий проміжок часу постачання озброєнь та розвіданих знову було відновлено. У жовтні минулого року «охолоднівши» до Путіна і назвавши Росію «паперовим тигром» Трамп заговорив про можливу перемогу України у війні та надання їй крилатих ракет великої дальності «Томагавк». Однак після телефонної розмови з президентом РФ він знову передумав, заявивши, що країна не може виснажувати свої запаси, і США «Томагавки» також потрібні. «Американські гірки», влаштовані Трампом щодо військових поставок, дозволяють йому отримувати політичні дивіденди, заявляючи своєму виборцю, що США нічого не витрачають на Україну, ще й заробляють.

Втім, поки що це мало допомагає йому та Республіканській партії. Рейтинг схвалення президента США впав до 39%, наблизившись до найнижчого рівня за його другий президентський термін. Головною причиною падіння підтримки стало розчарування виборців у його економічній політиці. Наслідком цього стали відчутні поразки республіканців у низці важливих місцевих виборів. Демократи не просто виграли ці перегони, але зробили це із двозначною перевагою. Але найголовніше – демократи відібрали у Трампа його головний наратив про те, що тільки він може забезпечити американцям гідний рівень життя. Питання доступності цін на бензин, газ, електроенергію, комунальні послуги – були основою риторики, яка допомогла демократам здобути перемогу.

У відповідь Трамп та республіканці готують свої вагомі докази. Наприкінці 2025 року у них з'явилися «хороші карти» у вигляді сприятливих показників ВВП – зростання 4,3% у річному вирахуванні у третьому кварталі, від чого, за словами Трампа, у демократів «голови вибухали». Крім того, згідно з останнім звітом Міністерства праці про індекс споживчих цін, інфляція у листопаді знизилася до 2,7%, що стало найменшим показником з червня. Сподівається Трамп внести до виборчої «скарбнички» республіканців і закінчення війни в Україні. А «маленька переможна війна» у Венесуелі чи на Кубі не лише відверне увагу виборців від внутрішніх проблем, а й принесе економічну вигоду.

Тож демократам поки що рано відкривати шампанське. Їхні локальні успіхи, безперечно, важливі. Але загальнонаціональні вибори – це дещо інша історія.

Для України найбільш виграшним сценарієм була б звичайно перемога демократів, яка повернула б у відносини між країнами передбачуваність та перевела фінансову допомогу з кризового режиму до планового та системного. Втім, очікувати, що для Києва настануть «золоті» часи Байдена – не варто. Схоже, що й самі демократи позбулися «байденізму», як політичного явища, наголошуючи на прагматичному підході, який диктується передусім внутрішніми проблемами. Тож сьогодні вони вже не готові видавати Україні «безумовний чек», ставлячи скоріше на стабільне партнерство.

«Головний біль» для України…

Парламентські вибори в Угорщині, які відбудуться у квітні, також матимуть для України велике значення. Сьогодні офіційний Будапешт – головний біль і Євросоюзу, і України. Використовуючи право вето, Угорщина блокує на рівні ЄС пакети фінансової та військової допомоги Києву, виступає проти антиросійських санкцій. Прем'єр-міністр Віктор Орбан усіляко перешкоджає вступу України до Євросоюзу, аргументуючи це ударом по угорських фермерах та економіці, а також можливою війною між ЄС та Росією.

«Антиукраїнська карта» стала важливою складовою виборчої кампанії партії ФІДЕС. Орбан мріє стати вшосте прем'єр-міністром Угорщини. На його боці адміністративний ресурс та підтримка Дональда Трампа. Проти грає електоральна втома виборця від його двадцятирічного правління, криза вартості життя та повсюдна корупція. Останні незалежні опитування громадської думки показують, що партія ТІСА опозиційного політика Петера Мадьяра поки що на 13% випереджає правлячу партію ФІДЕС.

Втім, на легку перемогу Мадьяру чекати не варто. Орбан усіма силами «чіплятиметься» за владу. І навіть у разі можливої ​​поразки він готує запасні варіанти. У партії ФІДЕС активно обговорюється перетворення церемоніальної посади президента на найвпливовішу посаду в країні.

Треба сказати, що питання про посилення президентської влади Віктор Орбан підняв одразу після повернення з Вашингтона, де він зустрічався з Дональдом Трампом. Поки у ФІДЕС переважна більшість у парламенті, вони змогли б провернути цю комбінацію. Спочатку ухвалити необхідні поправки до законодавства, а потім, відправивши у відставку чинного президента Томаша Шуйока, термін повноважень якого спливає у 2029 році, обрати Віктора Орбана президентом у парламенті. Це був би екстрений план щодо порятунку системи Орбану та свідчення того, що зберегти владу Орбана неможливо шляхом голосування. Це ризиковано з погляду демократичних процедур, але виключати такий поворот не можна.

Для України сприятливим результатом виборів була б перемога опозиційної партії ТІСА Петера Мадьяра. Це, звісно, ​​не «проукраїнський розворот». Про війну в Україні він висловлюється обережно. У наданні військової допомоги Києву його позиція також є неоднозначною: він закликає підтримати Україну, але мирним шляхом і через дипломатичні зусилля. Щодо вступу України до ЄС, то Петер Мадьяр також проти її прискореної інтеграції. Проте Мадьяр на посаді прем'єра, виконуючи свою передвиборчу обіцянку про повернення в Угорщину заморожених при Орбані грошей від ЄС, буде однозначно орієнтований на Брюссель. А значить ймовірність того, що Будапешт перестане блокувати рішення ЄС, пакети військової та економічної допомоги Україні дуже висока.

Вибори до Держдуми РФ: "великий шум - обмежений масштаб" ...

Вибори до Держдуми Російської Федерації відбудуться у вересні поточного року. Перемога прокремлівського пулу політичних сил (інших там просто немає) на чолі з «Єдиною Росією» гарантовано збереже курс на продовження війни проти України, надаючи їй ще й «народну» легітимацію. Крім того, вибори стануть гарним майданчиком для пропаганди війни, посилення «патріотичної» мобілізації, пов'язуючи безпосередньо участь у виборах з «підтримкою фронту та перемоги». Така кампанія лише зміцнюватиме соціальну базу прихильників війни, зменшуючи без того слабку ймовірність суспільного тиску на припинення бойових дій.

Вже сьогодні «Єдина Росія» формує «народну програму» на вибори, де превалює військовий наратив. За словами лідера партії Дмитра Медведєва, у виборчому списку Єдиної Росії будуть широко представлені кандидати, які брали участь в агресії проти України. Про те, що ці «персонажі» мають бути інтегровані у владу та стати новою «елітою» Росії, часто говорить і сам Путін. На думку незалежних експертів, за підсумками голосування до Держдуми у вересні 2026 року кількість учасників війни проти України російському парламенті складе близько 100 депутатів із 450. Тому вибори до Держдуми РФ не стануть платформою для громадського обговорення припинення війни. Якщо економічно до цього часу Росія не буде повністю виснажена, то вибори до Держдуми можуть лише посилити конфронтацію на українському треку, оскільки історично авторитарні режими в активні електоральні періоди задля політичного ефекту люблять грати м'язами і заявляти про свої перемоги. Втім, найімовірнішим сценарієм для Росії у виборний період буде так звана «керована ескалація», яка полягатиме у посиленні ракетних та дронових ударів, активізації на окремих ділянках фронту та агресивної риторики. Одне слово, великий шум, але обмежений масштаб.

Скандинавська підтримка – незмінна…

З інших країн Європи-партнерів України парламентські кампанії відбудуться у Данії та Швеції. І хоча Копенгаген не «гігант ЄС», він, проте, входить до ядра проукраїнської коаліції та стабільно підтримує жорстку лінію щодо Росії. Прем'єр-міністр країни Метте Фредріксен є однією з найпослідовніших європейських лідерів у підтримці України. Під її керівництвом Данія однією з перших перейшла від разових поставок зброї до фінансування її виробництва для України, у тому числі на її території. Данія оголосила про виділення майже 11 млрд. доларів на допомогу Україні з 2022 року – як уже наданої, так і тієї, яка надаватиметься у майбутньому.

Вибори до 179-місного Ріксдагу Данії не несуть Україні екзистенційних загроз. Навіть якщо правляча лівоцентристська партія «Соціал-демократи» на чолі з Метт Фредріксен і програє вибори. Прихід до влади лівої опозиції лише підтвердить загальну тенденцію зниження популярності центристських партій, але ніяк не вплине на міжпартійний консенсус підтримки України. За будь-яких партійних розкладів Данія не стане «другою Угорщиною», збереже військову допомогу і залишиться одним із найнадійніших і найпередбачуваніших партнерів Києва в ЄС.

Подібна ситуація і у Швеції. Там парламентські вибори, призначені на 13 вересня, також не мають для України стратегічних ризиків. Жодна із шведських партій не виступає за зближення з Росією і не потребує припинення військової допомоги Україні.

З початку повномасштабного вторгнення Стокгольм виділив Києву понад 10 млрд євро, а наприкінці грудня надав Україні додатково 100 млн євро «зимової підтримки» на потреби енергетики та відновлення пошкодженої інфраструктури. Навіть вкрай праві «Шведські демократи» перебувають у зоні консенсусу щодо підтримки України. Імовірним переможцем парламентських виборів Швеції, найімовірніше, стане Соціал-демократична партія на чолі з Магдаленої Андерссон. Соціал-демократи без сумніву збережуть нинішній курс, бо цілком і повністю виступають із твердою підтримкою суверенітету та територіальної цілісності України та надання Києву необхідної військової допомоги.

Болгарія – європейський символ політичної нестабільності

Під тиском тривалих антиурядових протестів у відставку пішов Кабінет міністрів на чолі з Росеном Желязковим. Причиною масового народного гніву став проект бюджету на 2026 рік. Передбачалося, що з січня зростуть соціальні внески та податки на дивіденди. Протестувальники побачили у цьому загрозу економіці та особистим доходам, а також спробу замаскувати корупційні схеми.

Консультації президента Болгарії Румена Радєва з основними політичними гравцями показали, що вони готуються до «чергових» дострокових парламентських виборів, які пройдуть у Болгарії вже восьмого разу, починаючи з 2021 року.

Чому нові вибори в Болгарії важливі для України? По-перше, Болгарія є «непомітним», але надійним партнером України, яка з початком повномасштабної агресії Росії, буквально рятувала її поставкою артилерійських снарядів радянського зразка, передавши Києву в лютому 2024 року третину загального обсягу озброєння, поставленого Європейським Союзом. І це точно була найбільша частка, порівняно з допомогою всіх інших країн. На сьогодні Софія реалізувала вже 10 пакетів військової допомоги для Києва.

По-друге, через історичні причини і колишню енергетичну залежність від РФ там ще сильний вплив проросійських сил. Головний союзник Кремля правопопулістська партія «Відродження» незмінно входить до трійки провідних політичних сил і виступає проти надання військової допомоги Україні, повернення до болгарського лева, поступового виходу з ЄС та НАТО та зближення з Росією та БРІКС. Феномен «Відродження» багато хто пов'язує з тим, що надія на політичну стабільність у країні згасає з кожними новими виборами, а явка, що падає, призводить лише до посилення впливу радикальних рухів, оскільки їхні виборці намагаються не пропускати вибори. Втім, ця тенденція скоріше не так болгарська, як загальноєвропейська.

Відразу скажемо, що навіть за зростання прихильників «Відродження» розвороту Болгарії у бік Росії не буде. Жодна велика партія Болгарії не готова входити з ними до коаліції, а позиція анти-ЄС та анти-НАТО роблять їх токсичними для взаємодії.

До проєвропейського флангу відносять правоцентристський блок «ГЕРБ та Союз демократичних сил» (СДС), який дотримується прозахідної позиції щодо активної підтримки України та санкцій проти Росії. Ще одним серйозним гравцем на електоральному полі Болгарії є євроатлантична коаліція "Продовжуємо зміни - Демократична Болгарія" (ПЗ-ДБ). На останніх парламентських виборах вона посіла друге місце. «ПЗ-ДБ» стоїть на твердих проукраїнських позиціях та виступає за посилення обороноздатності України та політичного тиску на Москву.

Імовірним результатом виборів, швидше за все, буде співіснування у парламенті трьох ворожих таборів: коаліції «Продовжуємо зміни – Демократична Болгарія», блоку «ГЕРБ»-СДС та проросійського «Відродження». Навряд чи проєвропейські партії матимуть змогу сформувати коаліцію. Для України – це поганий знак, бо безпосередньо пов'язаний зі зниженням або навіть заморозкою прийняття рішень про військову допомогу. А коли парламент слабкий, посилюються радикальні сили, які виступають із «нейтралістською» риторикою на кшталт: «Болгарія має думати про себе, а не про Україну». Для самої Болгарії – це теж поганий знак та шлях до зони політичної турбулентності. Вона і так стала для Софії фірмовим знаком, змушуючи політологів, які аналізують «політичні глухі кути» у тій чи іншій країні Євросоюзу вдаватися до словесного штампу – «ситуація піде за болгарським сценарієм».

«Спецоперація» Трампа у Венесуелі, протести в Ірані, афера Путіна з «бомбардуванням» його резиденції показують, що 2026-й буде політично нестабільним і ще не раз здивує нас. Позапланові вибори цілком можуть пройти в Іспанії, де чинний уряд соціаліста Педро Санчеса «занурився» у корупційних та «сексуальних» скандалах і перебуває за крок від відставки. У зоні ризику і Франція, де рейтинг президента Макрона встановив історичний антирекорд – 11%, а його протеже – чинному прем'єр-міністру Себастьяну Лекорню, загрожує вотум недовіри. Тоді у президента Франції більше не буде аргументів, щоб не розпустити парламент.

Ну і «вишнею на торті» у новому році можуть стати президентські вибори у самій Україні. І хоча сьогодні вони здаються малоймовірними через воєнний стан, відсутність законодавчих та фінансових передумов, життя показує, що в політиці часто трапляються «чудеса».

Ігор Алєксєєнко, для «ОстроВа»