ВПО можуть втратити шанс на власне житло? Чому навколо Держмолодьжитла виник конфлікт

Житло залишається однією з головних проблем для сотень тисяч внутрішньо переміщених осіб в Україні. Після кількох років війни багато родин досі живуть в орендованих квартирах, гуртожитках, модульних містечках чи тимчасових помешканнях, а державні житлові програми не здатні покрити навіть невелику частину реальних потреб. Саме тому історія навколо Держмолодьжитла вийшла далеко за межі бюрократичної дискусії між міністерствами та викликала гостру реакцію правозахисників і громадського сектору.

Причиною стало урядове рішення про можливу передачу Держмолодьжитла зі сфери управління Міністерства розвитку громад до Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України. Формально йдеться лише про зміну управління державною установою, однак критики цієї ідеї вважають, що насправді це може бути першим кроком до створення єдиного оператора державних житлових програм та подальшого об'єднання Держмолодьжитла та Укрфінжитла – прибуткової структури, яка адмініструє програму "єОселя".

"Це начебто адміністративне рішення – щось із чимось об’єднується. Але ми вбачаємо в цьому значні ризики для житлових прав внутрішньо переміщених осіб. Тисячі людей, які зараз стоять у черзі на отримання житла, можуть просто втратити цей шанс через ризики, які створює таке рішення", – заявила адвокаційна директорка Центру прав людини ZMINA Альона Луньова.

Нагадаємо, що Держмолодьжитло – державна установа, яка, зокрема, реалізує програми пільгового житлового кредитування для внутрішньо переміщених осіб. Йдеться про кредити на житло на пільгових умовах, які фінансуються за підтримки міжнародних донорів. Саме через ці програми переселенці можуть отримати доступ до житла на умовах, які часто є доступнішими, ніж стандартні банківські механізми.

Після хвилі критики уряд змушений був взяти паузу. Водночас сама ідея створення "єдиного центру" житлової політики залишається на порядку денному.

"Уже кілька років стою в черзі на програму Держмолодьжитла і чекаю свого шансу отримати кредит. Для мене це була одна з небагатьох реальних можливостей придбати власне житло. Там умови більш доступні, ніж у банках чи іпотечних програмах. Не у всіх переселенців високі зарплати або стабільна робота, щоб відповідати всім вимогам. Тому коли почали говорити про можливі зміни чи реформування, це викликало тривогу. Коли роками чекаєш у черзі, а потім раптом починають змінювати правила – виникає страх, що все доведеться починати заново", – каже переселенець із Луганська Вадим.

Ризики

30 квітня 2026 року Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства направило до Кабміну проєкт постанови щодо передачі єдиного майнового комплексу Держмолодьжитла до своєї сфери управління.

Формально йшлося про зміну органу управління державною установою, однак на  думку правозахисників та громадських організацій зміна підпорядкування може бути не технічним рішенням, а першим кроком до приєднання Держмолодьжитла до Укрфінжитла під управлінням одного відомства як єдиного оператора державних житлових програм.

Додаткові питання викликала ще одна деталь. Після ухвалення постанови уряд планував провести процедуру due diligence – комплексну перевірку діяльності обох установ. У корпоративній практиці така перевірка часто відбувається передує злиттям, поглинанням або масштабній реструктуризації.

"Рішення про поглинання Держмолодьжитла, ухвалене в непрозорий спосіб без участі зацікавлених сторін, матиме низку негативних наслідків", - йдеться у відкритому зверненні понад 50 організацій громадянського суспільства.

Перший ризик, на який звертають увагу правозахисники, стосується самої моделі державної підтримки.

"Коли ми говоримо про житло для ветеранів, внутрішньо переміщених осіб чи молоді, йдеться не лише про фінансовий інструмент. Це частина житлової політики та соціальної підтримки. Тому функціонування Держмолодьжитла під "парасолькою" Мінрозвитку або іншого органу, який реалізує житлову політику саме як соціальну, було б важливо зберегти. Передача до Мінекономіки для нас – це сигнал про те, що житлова політика для ВПО може перейти із соціального блоку до економічного. А це потенційно може призвести до подорожчання кредитування", - сказала Альона Луньова в коментарі "ОстроВу".

Вона пояснює, що Держмолодьжитло створювалося як соціальний інструмент підтримки населення, а не як прибуткова структура. Саме через це, на її думку, його логічніше залишати в системі, яка формує соціальну та житлову політику держави. Саме ця різниця підходів стала головним аргументом критиків урядової ідеї. Якщо Держмолодьжитло працює як механізм підтримки окремих категорій населення, то Укрфінжитло працює за фінансовою моделлю, яка значно більше пов'язана з банківськими інструментами та оцінкою платоспроможності людей.

Багато ВПО сьогодні просто не можуть скористатися програмою "єОселя", оскільки не відповідають банківським вимогам. Для участі потрібно мати стабільний офіційний дохід, підтверджене працевлаштування, відповідати фінансовим критеріям. Для людини, яка втратила житло, пережила евакуацію та кілька переїздів, ці умови можуть виявитися непосильними.

Але питання доступності – лише одна частина проблеми. Не менш важливий ризик стосується міжнародного фінансування. Сьогодні Держмолодьжитло працює не лише з державними коштами. Левова частина програм фінансується міжнародними партнерами та донорами. Якщо правила почнуть змінюватися вже після укладення домовленостей і запуску програм, міжнародні партнери можуть сприйняти це як сигнал про нестабільність державної політики.

"На 2026 рік загальне фінансування житлових програм становило 58 млн євро. Додатково є ще понад 110 млн євро, які планували спрямувати на нові програми, зокрема для ветеранів. І те, що ми чуємо від донорів – вони не мають наміру фінансувати приватне акціонерне товариство, яким є Укрфінжитло. Тому виникає ризик, що частина житлових програм просто може згорнутися", - пояснила Альона Луньова.

Ще один аргумент стосується місцевих програм. Сьогодні Держмолодьжитло реалізує понад 65 програм спільно з громадами, частина яких співфінансується з місцевих бюджетів. Правозахисники побоюються, що будь-які структурні зміни можуть вплинути на стабільність уже запущених механізмів, а також створити невизначеність для громад, які вже взяли на себе фінансові зобов'язання.

Окремо критики звертають увагу й на фінансовий аспект самої реформи. Йдеться про додаткові витрати на аудит, перевірку діяльності структур, юридичні процедури та перереєстрацію установ.

Крім того, у правозахисників викликає запитання і сама логіка створення "єдиного оператора житлових програм". Вони звертають увагу, що житлова підтримка в Україні вже розподілена між різними міністерствами. Наприклад, Міністерство соціальної політики відповідає за субсидії та низку соціальних програм, Міністерство розвитку працює над житлом для ВПО та муніципальними проєктами, а Міністерство у справах ветеранів має власні механізми підтримки військових.

Позиція Кабміна

Під час години запитань до уряду у Верховній Раді прем'єр-міністр України окремо спростувала інформацію про можливе "злиття" двох структур.

"Так, щоб поставити крапки над "і" – ніхто не збирається зливати ці дві установи (Держмолодьжитло та Укрфінжитло, - ред.). Вони абсолютно різні за характером своєї діяльності", – заявила Юлія Свириденко.

За її словами, Держмолодьжитло та Укрфінжитло мають різний функціонал та різні напрямки роботи. Якщо Держмолодьжитло працює з житловими програмами соціальної підтримки та пільговими механізмами, то Укрфінжитло фактично виконує роль головної іпотечної інституції держави.

У Міністерстві економіки заявляють, що одним із практичних кроків має стати визначення Мінекономіки органом управління Держмолодьжитлом. При цьому в уряді наголошують: Держмолодьжитло та Укрфінжитло залишаться окремими юридичними особами й продовжать працювати на чинних умовах. 

Окремо в уряді говорять про «залучення додаткового фінансування у житловий сектор». 

"Держава має різні інструменти підтримки людей у придбанні житла, і важливо, щоб вони працювали в межах спільної логіки. Держмолодьжитло має досвід реалізації цільових житлових програм, Укрфінжитло — досвід масштабування доступної іпотеки через банки. Ми хочемо ефективно поєднати ці можливості та створити основу для залучення додаткового фінансування у житловий сектор", — зазначив заступник міністра економіки, довкілля та сільського господарства України Віталій Петрук.

Саме ідею створення  "єдиного центру" житлових механізмів у владі називають одним із ключових аргументів на користь змін. Однак після хвилі критики процес довелося поставити на паузу. 13 травня уряд відклав на 60 днів рішення щодо подальших змін навколо Держмолодьжитла та Укрфінжитла. Про це за два дні під час пленарного засідання Верховної Ради повідомила народна депутатка від фракції "Слуга народу" Галина Третьякова.

За її словами, таке відтермінування стало результатом реакції громадського сектору, народних депутатів та міжнародних партнерів, які публічно висловили занепокоєння можливими наслідками реформи. Третьякова також звернула увагу на різницю між моделями роботи двох структур та заявила, що вони орієнтовані на різні категорії людей.

"Держмолодьжитло забезпечувало житлом тих людей, які не мають достатніх доходів для того, щоб мати іпотечний кредит. А от Укрфінжитло забезпечує житлом тих, у кого є достатня заробітна плата. Злиття цих установ призведе до антисоціальних наслідків", – заявила Галина Третьякова.

ВПО та житло

На думку правозахисників, дискусія навколо Держмолодьжитла виявила ще одну значно ширшу проблему – в Україні досі бракує комплексної житлової політики для внутрішньо переміщених осіб. Попри наявність окремих програм підтримки, масштаби допомоги досі не відповідають масштабам потреб. Є окремі програми, місцеві ініціативи, міжнародні проєкти, "єОселя", тимчасове житло, але загальної системи поки немає.

"Я виїхала з Криму багато років тому і весь цей час питання власного житла для мене так і залишається невирішеним. Якщо чесно, у багатьох переселенців уже накопичилася втома від постійних обіцянок і нових програм. Ми весь час чуємо, що запускаються якісь механізми підтримки, але коли починаєш розбиратися, виявляється, що ти або не підходиш за критеріями, або роками стоїш у черзі, або просто не можеш виконати всі умови. Складається враження, що частина програм існує більше на папері чи в презентаціях, ніж у реальному житті. Для людини, яка втратила дім, дуже важливо не просто почути про новий проєкт, а розуміти, що він реально працює і ти колись отримаєш результат", – каже переселенка з Криму Світлана.

За словами адвокаційної директорки Центру прав людини ZMINA Альони Луньової, житло залишається головною проблемою для більшості переселенців незалежно від регіону проживання.

"Очевидно, що тих рішень, які існують сьогодні, недостатньо, тому що житло залишається потребою номер один для внутрішньо переміщених осіб", – сказала вона.

Луньова зазначає, що наявних механізмів державної підтримки недостатньо як у частині тимчасового житла, так і щодо довгострокових програм. При цьому навіть ті інструменти, які вже працюють, не здатні покрити реальний масштаб потреб.

"Навіть якщо ми говоримо про Держмолодьжитло та обсяги його фінансування, це може покрити потреби приблизно чотирьох тисяч родин, тоді як реальна потреба – це сотні тисяч сімей", – зазначила вона.

Саме тому, на думку правозахисниці, державі варто не переглядати чи послаблювати вже існуючі механізми, а розширювати систему підтримки та створювати нові інструменти.

Окремо Альона Луньова звертає увагу на те, що різні житлові програми працюють для різних категорій людей і не можуть повністю замінювати одна одну.

"Держмолодьжитло якраз працює з тією категорією ВПО, які мають роботу, але не мають настільки високого доходу, щоб, наприклад, одразу внести значний початковий внесок, як це часто передбачають інші іпотечні механізми. Водночас існує й "єОселя", яка також вирішує певні завдання та працює для окремих категорій, зокрема військовослужбовців і державних службовців. Я не кажу, що "єОселя" не потрібна. Але для різних груп мають бути різні інструменти", – сказала вона.

Правозахисниця також наголошує, що розширення житлової політики неможливе без міжнародної підтримки. Водночас для залучення нових ресурсів державі необхідно забезпечити стабільність і передбачуваність власних рішень.

"Чому міжнародні партнери мають вкладати гроші, якщо вони фінансують програми, а потім установу, яка ці кошти адмініструє, можуть ліквідувати, перепідпорядкувати або об'єднати з іншою структурою? Тому нинішніх рішень недостатньо, потрібно більше. Але для цього потрібні додаткові ресурси, яких у державному бюджеті немає. А для залучення донорів держава має забезпечити стабільність, передбачуваність і прозорість. Саме тому, на мою думку, ті процеси, які зараз відбуваються навколо Держмолодьжитла, можуть негативно вплинути на подальше залучення міжнародних партнерів" – зазначила Альона Луньова.

На її думку,  потрібно працювати над передбачуваністю державної політики, прозорими процедурами та створенням якомога більшої кількості різних інструментів для забезпечення житлових потреб ВПО – і на місцевому, і на національному рівнях.