"Вперше з моменту вторгнення в Україну Путін виглядає так, ніби може перемогти". Західні медіа про Україну

Західні оглядачі все більш песимістичні в оцінках перспектив України, чи воєнних, чи то політичних. Позиції поточних західних урядів, їхні внутрішні проблеми, низка тріумфів проросійських або ізоляціоніських політичних сил і політиків в Європі, сама ситуація в Україні або її оцінка на Заході – нічого не обіцяє сьогодні тих проривів і тріумфів, які українці спостерігали на початку повномасштабного російського вторгнення у 2022 році. Як зазначили у The Washington Post, "рік тому Зеленський був знаменитістю в європейських коридорах влади. Тепер деякі дипломати і чиновники, як видається, охоче обмінюються плітками про розкол у його найближчому оточенні і роблять припущення про внутрішньополітичний хаос, що причаївся під поверхнею. Невизначеність щодо майбутнього американської допомоги додається до цієї нової динаміки". "Америка твердо переконана, що Україна не має програти, – сказав посол однієї з центральноєвропейських країн у Києві на умовах анонімності, щоб обговорити чутливі воєнні питання. – Це відрізняється від країн нашого регіону, які вважають, що Україна має перемогти", – процитували також в американському виданні.

У The Economist написали, що "вперше з моменту вторгнення Владіміра Путіна в Україну 24 лютого 2022 року він виглядає так, ніби може перемогти. Президент Росії поставив свою країну на військові рейки і зміцнив свою владу. Він закуповує військові матеріали за кордоном і допомагає налаштувати Глобальний Південь проти Америки. Найважливіше те, що він підриває переконання Заходу в тому, що Україна може і повинна вийти з війни процвітаючою європейською демократією. Захід міг би зробити набагато більше, щоб розчарувати Путіна. Якби він захотів, він міг би задіяти промислові і фінансові ресурси, які перевершують російські. Однак на заваді стоять фаталізм, самовдоволення і шокуючий брак стратегічного бачення, особливо в Європі".

На думку британського видання, "принаймні у 2024 році Росія матиме сильнішу позицію для ведення бойових дій, тому що у неї буде більше безпілотників і артилерійських снарядів, тому що її армія розробила успішну тактику радіоелектронної боротьби з деякими видами українського озброєння, і тому що Путін буде терпіти жахливі втрати серед своїх власних людей".

"Іноземна підтримка, що зростає, частково пояснює перевагу Росії на полі бою, – йшлося далі в тексті The Economist. – Путін отримав безпілотники з Ірану і снаряди з Північної Кореї. Він доклав зусиль, щоб переконати більшу частину Глобального Півдня в тому, що на нього не надто впливає те, що відбувається з Україною. Туреччина і Казахстан стали каналами для товарів, які живлять російську військову машину. Західна схема обмеження російських доходів від продажу нафти шляхом введення стелі ціни на неї на рівні 60 доларів за барель провалилася, оскільки з'явилася паралельна торговельна структура поза межами досяжності Заходу".

Що не менш симптоматично: більшість росіян надалі підтримують війну проти України, пише The Washington Post, тому про перетворення в самій Росії годі і мріяти: "Більшість росіян переконані, що Росія заплатила таку високу ціну, що не повинна відмовлятися від жодної з територій України, які вона окупувала, а Путін сповнений рішучості примусити Київ змиритися із захопленням Росією територій, йдеться у звіті, який було опубліковано у вівторок. Згідно зі звітом, вражаючі 68 відсотків росіян підтримують продовження війни, яка забрала десятки тисяч життів з обох сторін, а радикальна група 22 відсотків рішуче виступає проти припинення вогню за будь-яких обставин. Ще стільки ж, близько 20 відсотків, рішуче виступають проти війни, і ця цифра не змінилася з моменту вторгнення у лютому 2022 року. Більшість росіян – 72 відсотки – підтримують мирні переговори, але лише 19 відсотків готові піти на поступки Україні заради миру".

Як йшлося далі у тексті, який спирався на дослідження Carnegie Russia Eurasia Center і російського "Левада-Центру", "найбільше війну підтримує вмотивована, активна меншість, багато з якої – старші, мілітарно налаштовані чоловіки, які, як правило, посилаються на російську пропаганду про необхідність "боротьби з українськими нацистами". Менше молодих людей і жінок рішуче підтримували війну. Вирішальним фактором у здатності Кремля контролювати громадську думку і продовжувати війну, незважаючи на масові жертви, є слухняна центристська група, яка не є палкими прихильниками війни, але вважає, що населення повинно підтримувати президента і військових у воєнний час".

"Кремлівська військова пропаганда про те, що Росія веде війну за своє виживання проти українських "нацистів", яких підтримує Захід, часто повторювалася у фокус-групах як рішучими прихильниками війни, так і тими, хто ставився до неї більш неоднозначно, йдеться у звіті, – додали у The Washington Post. – Але високі витрати і відсутність очевидних вигод від війни викликають певне занепокоєння: 41 відсоток росіян вважають, що війна принесла більше шкоди, ніж користі, що трохи більше, ніж 38 відсотків, які вважають навпаки, йдеться у звіті. Більшість росіян ототожнюють політичні інтереси Путіна з інтересами нації в цілому і схильні підтримувати війну, навіть якщо вважають її шкідливою, йдеться у звіті".

"У певному сенсі, це релігійна війна"

Україна все ще має потужну підтримку на Заході, і щотижня західні медіа публікують по кілька колонок тих, хто переконані і переконують інших, що вона має продовжуватися і зростати. Цього разу, зокрема, колумніст The Washington Post  розповів про переслідування росіянами українських євангельських християн – близька і в той же час шокуюча тема для релігійної американської аудиторії.

"У листопаді минулого року лідера української євангельської церкви Анатолія Прокопчука та його 19-річного сина Олександра викрали російські солдати, – починався його текст. – Через чотири дні їхні тіла знайшли у лісі зі свідченнями того, що їх катували і стратили. Російські окупаційні війська закрили три найбільші євангельські протестантські церкви у Мелітополі і церкви в Маріуполі. У серпні президент Української баптистської богословської семінарії Ярослав Пиж підрахував, що близько 400 українських баптистських громад втрачено під час війни в Україні, частково через евакуацію і переміщення, частково через жертви і руйнування".

"Крім звичайної жорстокості російської армії до цивільного населення на окупованих територіях, ця кампанія, схоже, має ще одну рушійну силу: за словами одного зі свідків, коли російські війська арештували Прокопчука, перед тим, як його вбити, солдати особливо наголошували на зв'язках українських євангелістів із Заходом. Враховуючи, наскільки тісно переплетений путінський режим з Російською Православною Церквою, у певному сенсі, це релігійна війна. Жорстокість Росії щодо українських євангелістів підкреслює, наскільки безсоромно неправдивим був кандидат у президенти від Республіканської партії Вівек Рамасвамі під час останніх дебатів Республіканської партії, коли стверджував, що уряд президента України Володимира Зеленського несе відповідальність за "заборону християн". У липні Такер Карлсон, беручи інтерв'ю у колишнього віце-президента Майка Пенса, згадав про "переслідуваних християн в Україні", – наголосив автор тексту.

Він пояснив, що ті спекулятивні заяви стосувалися намагань українського уряду обмежити вплив пов’язаної з Москвою Української православної церкви. "Ми можемо сперечатися про те, чи є запропонований закон належним заходом в ім'я національної безпеки, але йдеться про те, чи співпрацює установа з ворогом під час війни; питанням є не богословські переконання. Запропонована політика не спрямована на обмеження релігійної віри людей, це спроба обмежити дії, які можуть допомогти росіянам виграти війну", – зауважив кореспондент The Washington Post.

"Стівен Мур – колишній співробітник Конгресу США від Республіканської партії, який зараз є президентом Ukraine Freedom Project, організації, яка допомагає надавати допомогу українським громадам поблизу фронту, – продовжувався текст. – В опитуванні, проведеному на початку листопада серед 679 республіканських виборців у 24 виборчих округах, його організація виявила, що коли респонденти, особливо євангельські християни, дізнаються про знущання російських військових над євангельськими християнами в Україні, вони стають набагато більш прихильними до продовження надання допомоги Україні. Коли їм розповідали, що під російською окупацією "християни повідомляють про катування електричним струмом і побиття бейсбольною битою", 70 відсотків євангельських християн заявили, що вони, швидше за все, підтримають Конгрес у наданні додаткового фінансування для підтримки самооборони України. Загалом, 63 відсотки виборців, які взяли участь у голосуванні на первинних виборах від Республіканської партії, після того, як почули цю заяву, сказали, що вони з більшою ймовірністю підтримають додаткову військову допомогу Україні".

"Аргументи проти допомоги Україні – високий дефіцит і борг США; відсутність чіткого плану перемоги; необхідність зміцнення оборони Тайваню; війна, схожа на глухий кут, – не безпідставні, але безкровні. Коли ви читаєте речення про Прокопчука і його сина, в якому йдеться, що "вони були настільки понівечені, що їх було важко впізнати", як повідомило джерело одній з правозахисних організацій в Україні, відмахнутися від війни як від чужої проблеми набагато важче. Українці не просять американців вступити в бій і врятувати їх. Вони просять про постійний доступ до зброї і боєприпасів, які Сполучені Штати можуть легко поставити. Допоможіть українцям, і у них з'явиться шанс на перемогу. Залиште їх, і Путін і його головорізи, імовірно, врешті-решт перемелють їх у війні на виснаження. Це те, про що повинен пам'ятати кожен американець, євангельський чи ні", – підсумував американський оглядач.

"Вже два роки ми не можемо зібрати врожай, а нам потрібно їсти"

Про життя українських громадян на прифронтових територіях розповів Le Monde, кореспондентка якого побувала, зокрема, в Авдіївці на Донеччині. "Після військової ескалації у жовтні навіть ті, хто сподівався на перемогу Москви, почали залишати місто, – написала вона. – "Люди більше не витримують, ми божеволіємо", – каже Віталій Барабаш. Жоден з гуманітарних центрів більше не працює. Запасів їжі та медикаментів вистачить приблизно на три місяці".

Як відзначила французька журналістка, "у військовому плані Авдіївка продовжує триматися завдяки своїй промисловій зоні, яка стала ключовою позицією на українській лінії оборони на Донбасі, всього в декількох кілометрах від Донецька, російського опорного пункту. Завод "Метінвесту", найбільший в Європі коксохімічний завод і місцева гордість, який колись був економічною опорою міста, опинився в епіцентрі бойових дій. Один з останніх мешканців міста, 37-річний Анатолій, колись працював там, і навіть сьогодні він щоранку вдягає свій дбайливо доглянутий робочий комбінезон. Він сумує за заводом. Довгий час він продовжував перетинати руїни, бігти і повзти, аби знову його побачити. Там він іноді стикався віч-на-віч з одним із п'ятнадцяти своїх колег, які залишалися на підтримці, – два привиди в уніформі серед руїн обіймалися, не кажучи ні слова. Анатолій зараз не виходить зі свого підвалу, навіть щоб покурити, каже він. Завдяки дивом спійманому сигналу Starlink він зміг зателефонувати після тижнів відрізаності від усього. Все, що він запитав: "Що ви знаєте про кінець війни?" Останніх цивільних охоронців заводу евакуювали в середині листопада… Ігор, колишній працівник "Метінвесту", залишився в Авдіївці. Коли ми зв'язалися з ним телефоном наприкінці листопада, він розповів про свій страх – не смерті, а забуття, страх бути евакуйованим на інший кінець країни, можливо, навіть у Польщу. Він боїться померти далеко, забутим усіма".

А журналістка The Times  побувала на Миколаївщині, де навіть на деокупованих територіях, вже далеко від фронту, досі потужно відгомінює війна: "Першою ознакою проблеми стало те, що у селян почали вибухати корови. Олександр Корлоль, 54-річний фермер, виносить на подвір'я свого будинку в Євгенівці металево-сіру ракету зі стабілізатором, майже такої ж висоти, як він сам, і великий зелений диск. Російська ракета "Град" і протитанкова міна. "Їх тут постійно всі знаходять", – знизує плечима він. Невеличке село в Миколаївській області на півдні України було окуповане росіянами протягом восьми місяців до 10 листопада минулого року. "Коли я згадую, у мене мурашки по шкірі, – каже він. – Ці орки постійно ходили тут зі своїми кулеметами, могли випадково когось вбити. Вони перетворили це місце на в'язницю, з якої нам не дозволяли виходити". Коли росіяни нарешті відступили і прийшли українські війська, він несамовито святкував. Він показує мені відео на своєму телефоні, де він проклинає "орків" – зневажливий термін, який українці використовують для російських солдатів, що походить від вигаданих монстрів у "Володарі перснів".

"Через рік виявилося, що це ще не кінець, – продовжувався текст британського видання. – Росіяни засіяли фермерські угіддя такою кількістю мін, що підірвалися вісім корів, у тому числі дві з трьох, яких дружина Корлоля використовувала для виробництва йогурту, щоб поповнити свій дохід. Територія також завалена нерозірваними боєприпасами: бомбами, гранатами і ракетами, такими як 122-мм ракети "Град", настільки старими і схильними до збоїв, що їх називають "бабусями". Для Корлоля обробка його 40 гектарів стала небезпечною для життя. "Після звільнення ми вийшли на свої поля, щоб посіяти, і тут сталося близько 45 вибухів", каже він, здебільшого через худобу, кіз і трактори. Незабаром почалися людські жертви. Один з його друзів ледь не втратив руку, підірвавшись на танковій міні, а двоє фермерів у сусідньому селі втратили ноги, каже він. "Ми були дуже налякані. Сапери постійно попереджали нас, що земля забруднена, і ми повинні чекати, поки вони прийдуть, але який у нас вибір? Вже два роки ми не можемо зібрати врожай, а нам потрібно їсти". За даними української влади, за останні 18 місяців понад 260 цивільних осіб по всій Україні загинули, підірвавшись на мінах. Вважається, що понад два мільйони мін розкидані на територіях, які складають третину країни. Це близько 20 мільйонів гектарів – територія, більша за Англію та Уельс разом узяті".

У The Times зазначили, що на розчищення українських земель від мін знадобиться багато років, і не тільки років: "Нещодавно Halo Trust відсвяткував ліквідацію своєї двохмільйонної міни в усьому світі – ту саму кількість, яка, за оцінками, знаходиться в Україні, – але на це пішло 35 років. Завдання, що стоїть попереду, також коштуватиме чималих грошей. Минулого місяця на конференції донорів у Хорватії було зібрано 430 мільйонів фунтів стерлінгів, а також обіцянки надати обладнання, але, за оцінками Світового банку, розмінування українських мінних полів коштуватиме понад 30 мільярдів фунтів стерлінгів".

Втім, як зазначила авторка тексту, нові технології дають надію принаймні на убезпечення і пришвидшення цього процесу. "Деякі країни використовують собак, щурів і навіть бджіл для виявлення мін, – розповіла вона. – Але для того, щоб зробити це в таких масштабах і з такою складністю, як в Україні, потрібно використовувати нові технології. "Якби ми розміновували лише за допомогою людей, це зайняло б сотні років", – каже Софі Робінсон, 37-річна колишня аерокосмічна інженерка (і любителька плавання у відкритій воді), яка працювала над електричним повітряним таксі з вертикальним злетом у Брістолі, перш ніж очолила відділ досліджень і розробок Halo Trust. Вона британка, але її дідусь був українцем. Відділ Робінсон намагається створити нові пристрої, які допоможуть розміновувати територію, а також працює з виробниками над адаптацією існуючого сільськогосподарського обладнання. Наразі вона вивчає, як можна перепрофілювати картоплесортувальну машину, адже картоплини приблизно такого ж розміру, як міни".

"Нам потрібні фундаментальні зміни в нашій армії"

Нарешті, два тексти The Wall Street Journal – про стан справ власне на лінії фронту. "Російські піхотинці, які атакують, переважно погано підготовлені, часто збиваються в купки і стають легкими мішенями, кажуть українські солдати, які воюють тут, – йшлося в одному  з них. – "Вони приходять як зомбі. Деякі у налобних ліхтарях – це щасливий момент для будь-якого кулеметника", – сказав рядовий Богдан Лисенко, який обслуговує 25-мм автоматичну гармату на бойовій машині Bradley американського виробництва у 47-й бригаді. Знімки з безпілотника показують поля, вкриті тілами російської піхоти, в яку влучила артилерія, в тому числі касетні боєприпаси, які надали США. Але росіяни продовжують наступати. "Вони не дурні. Це стратегія, – сказав капрал Михайло Коцюрба, командир Bradley в одній роті з Лисенком. – Вони шукають слабкі місця і йдуть туди. У нас не вистачає боєприпасів, а у них достатньо людей".

"47-ма намагається зупинити просування росіян контратаками, – зазначили у WSJ. – Їхня тактика, подана згори, часто покладається на дорогі лобові атаки. Підрозділу Коцюрби та Лисенка наказали відбити втрачену лінію дерев за допомогою шести Bradley, по шість піхотинців в кожному. Розвідка чисельності росіян була обмежена. Противник також утримував перпендикулярну лісосмугу, тож українська атака потрапляла під вогонь з флангу. "Я сказав генералу, що план нереальний", – сказав Коцюрба. Лисенко знав з досвіду, що атака закінчиться бійнею. Він відмовився брати в ній участь і був оштрафований на місячну зарплату і премію. "Я заплатив 120 тисяч гривень за своє життя", – сказав він про суму, еквівалентну 3300 доларам. Незважаючи на це, штурм продовжився, і Bradley розвантажили свої війська біля лісосмуги під шквальним вогнем. В окопах було набагато більше росіян, ніж очікувалося. Від їхніх кулеметів і гранат загинуло 17 українських піхотинців. Решті вдалося втекти на Bradley, що носили шрами від реактивних гранатометів".

"Рота Коцюрби та Лисенка почала літо зі 120 чоловіків, – розповіли в американському виданні. – Зараз їх залишилося близько 20, включаючи заміну. Решта – вбиті, поранені або переведені зі штурмових завдань. Нові бійці здебільшого старші 40 років, деякі з них мають слабке здоров'я. Багато ветеранів 47-ї бригади звинувачують у цьогорічних проблемах командирів радянського зразка, чия зашкарубла тактика призвела до порідіння їхніх тренованих на Заході рядів. "У нас немає можливостей грати з Росією у війну на виснаження, – сказав Лисенко. – Нам потрібні фундаментальні зміни в нашій армії".

У іншому тексті кореспондент The Wall Street Journal написав, що "обом сторонам важко просуватися по відкритій, сильно замінованій місцевості під небом, яке кишить безпілотниками, що можуть атакувати війська і транспортні засоби або вести прицільний артилерійський вогонь. Росія зосередила свої наявні резерви на сході України, де вона намагається прорватися в кількох місцях, але без особливого успіху. Навіть під Авдіївкою, головною метою Росії цієї осені, її війська просуваються вперед ціною величезних людських і матеріальних втрат".

"На думку українських офіцерів і західних експертів, виснажені українські війська все ще можуть забезпечити ефективну оборону вздовж 600-мильного фронту, якщо мобілізують свої ресурси, обмеживши Росію лише локальними здобутками. Міністерство оборони в Києві планує побудувати нові оборонні укріплення, побачивши, наскільки ефективними були російські укріплення на півдні України цього літа. "Наступний рік може бути використаний з користю як рік будівництва для відновлення української армії", – сказав (старший нацковий співробітник у Carnegie Endowment for International Peace Майкл) Кофман. За його словами, Києву необхідно поліпшити мобілізацію і підготовку військ, відмовитися від великих наступальних операцій і укріпити свої лінії. "Якщо цього не станеться, то наступний рік може стати переломним, після чого Україна опиниться у все більш несприятливому становищі", – процитували у WSJ.

Огляд підготувала Софія Петровська, "ОстроВ"

Статті

Донбас
03.03.2024
19:51

У "ДНР" погрожують українській державності "російським чоботом". Огляд ЗМІ окупованого Донбасу

Минулого тижня в інформаційному полі окупованого Донбасу з'явилося інтерв'ю місцевого українофоба, який щосили намагався бути схожим на російського диктатора Володимира Путіна, що декламує свій монолог американському журналісту Такеру Карлсону. У...
Донецьк
02.03.2024
13:18

Як це, народжувати у прифронтовому місті. Репортаж з Покровського перинатального центру

На початку вторгнення був великий відтік персоналу, але згодом ситуація в центрі покращилась. Наразі штат працівників тут укомплектований на 50%. По два лікаря працюють в акушерському та гінекологічному відділенні. Ще п’ять гінекологів у...
Луганськ
01.03.2024
10:51

Земля в окупації. Війна та сільське господарство Луганщини

Жоден крупний луганський аграрій, який виїхав з області після повномасштабного вторгнення, не може поновити свій бізнес на вільній території України. Насамперед через те, що в інших областях України усі землі давно кимось обробляються, і вільна ніша...
Всі статті