"Це не документ, це - авантюра. Але є позитивні моменти": Сергій Гармаш про новий "мирний план" США

Поява в західних ЗМІ нового плану врегулювання війни, який приписують спецпредставнику президента США Стіву Уіткоффу та російському бізнесмену Кирилу Дмитрієву, викликала помітний резонанс як в Україні, так і в Сполучених Штатах.

Політичний експерт та колишній член української делегації у Мінській ТКГ Сергій Гармаш вважає, що цей документ не є «планом», але сам факт його зливу  у ЗМІ та нечіткість формулювань цих 28 пунктів, - на думку Гармаша, - дають можливість перевести ініціативу Трампа у прийнятний для України формат.

— Днями з'явився новий план щодо припинення війни в Україні. Як Ви можете його прокоментувати?

— Перше, що я хочу сказати: не треба сприймати цей «план» емоційно. Це вже не перший план адміністрації Трампа, і ми вже не пам'ятаємо, де ті, колишні, плани. Друге, - під час розгляду будь-якого плану дій, перед тим як давати йому оцінки, потрібно дивитися наскільки взагалі реалістичне його виконання. Тобто, якби, наприклад, 29 пунктом було підписання цього плану на Марсі, то не було б сенсу сперечатися про те, чи віддасть Україна свої території, чи ні, адже всім очевидно, що план все одно неможливо реалізувати. В такому разі важливим є вже не зміст нереалістичного документу, а те, як і для чого він з'явився.

Давайте проаналізуємо, наскільки реалістичним є цей «план». Якщо таке слово взагалі можна застосувати до цього тексту. Щиро кажучи, стиль, багатозначність формулювань, юридична безграмотність – не дозволяють його навіть документом назвати.

Отже, перший пункт – «Буде підтверджено суверенітет України». – Це як? Що таке «підтверджено»? Нас в ООН знову приймуть? Чи США скасують своє офіційне визнання незалежності та суверенітету України від 25 грудня 1991 року і визнають нас знову? Та й Росія де-юре не заперечує існування суверенної держави Україна… Крім цього, постає питання ким, коли і у якій формі буде «підтверджено наш суверенітет»? - Це лише перший пункт! Зміст якого відразу спростовується наступними пунктами. Наприклад, про обмеження чисельності наших військ, зобов'язаннями щодо нашої внутрішньої та зовнішньої політики. Тому що слово «суверенітет» має на увазі, що всі ці питання є внутрішніми і не можуть визначатись міждержавними договорами.

Другий пункт: «Між Україною, РФ та Європою буде укладено всеосяжну угоду про ненапад. Усі неоднозначності останніх 30 років вважатимуться вирішеними». По-перше,-  що таке «Європа»? Можливо, мається на увазі Європейський Союз. Але не всі європейські країни до нього входять. Як бути із Великобританією, наприклад? Потім, яка необхідність Україні укладати угоду про ненапад із Європейським союзом? Ну і головне питання – а «Європу» спитали, чи має намір вона укладати таку угоду з Україною та РФ? Чи США та Київ (якщо він погодиться на такий «план»), силою змусять «Європу» підписати цю угоду? Я вже не кажу про те, що Євросоюз не має своїх збройних сил, щоб на когось напасти. ЄС – не військовий союз і аналогів угод «про ненапад» у його історії немає. Тобто цей пункт просто абсурдний. Як абсурдні і зобов'язання для НАТО, не узгоджені з НАТО.

Далі, візьмемо п'ятий пункт: «Україна отримає надійні гарантії безпеки». Що таке «надійні»? Які критерії їхньої надійності? Будапештський меморандум теж колись вважався надійним… Як ми можемо погоджуватися, не знаючи, що нам пропонують?

У тексті також йдуть зобов'язання України щодо зміни своєї Конституції. Але як президент, чи взагалі будь хто, у Києві чи Вашингтоні, може взяти на себе зобов'язання змусити чи переконати чотириста депутатів проголосувати так, як записано в цьому «плані»? Причому змінювати Конституцію під час воєнного стану Конституція нам прямо забороняє. Взагалі, більша частина цього плану суперечить Конституції, відповідно він нелегітимний до її зміни. Але її зміна можлива лише після встановлення миру, тобто реалізації цього плану…

Тепер про території. "Крим, Луганськ і Донецьк будуть визнані де-факто російськими, зокрема Сполученими Штатами". Як це «визнано де-факто»? Тобто Трамп і Віткофф їх вважатимуть російськими, а де-юре США вважатимуть їх українськими? Тоді якою є доля цих угод через півтора роки, коли Трампа не стане?

Далі – «Українські війська виведуть із частини Донецької області, яку вони зараз контролюють, і ця зона відведення буде вважатися нейтральною демілітаризованою буферною зоною, що належить Російській Федерації». Юридичного механізму виведення військ та передачі території іншій державі в Україні не існує. Будь-хто, хто віддасть такий наказ рано чи пізно, буде засуджений за держзраду. Більше того – такий наказ є незаконним і згідно з Конституцією ніхто не зобов'язаний його виконувати…

І що означає «ця зона відведення вважатиметься нейтральною демілітаризованою буферною зоною, що належить Російській Федерації» – «належить» – це де-юре, чи де-факто? І якщо де-факто, то де-юре, виходить, – ці території залишаються територією України? Звідси питання щодо іншого пункту: «Якщо Україна вторгнеться до Росії, вона втратить гарантії» - до Росії де-юре чи де-факто? «Вторгнення» України на свою територію вважатиметься за вторгнення? І як взагалі поєднати з міжнародним правом це де-факто, якщо воно суперечить де-юре?

А це шедевральне формулювання: «Якщо Україна безпідставно запустить ракету по Москві чи Санкт-Петербургу, гарантію безпеки буде визнано недійсною»! «Безпідставно» – це як? Які критерії «підставності»? І чому тільки по Москві та Пітеру? А по Ростову та Нижньому – можна?

Ну і практично все - в такому ж ключі. Тобто, це не план, - це перелік хотєлок Путіна записаних Віткоффом на серветці зі слів Кирила Дмитрієва, доповнений хотєлками Трампа поімєть з нас 50 мільярдів. Причому (навіть без урахування наслідків його ухвалення для України),  цей текст настільки абсурдний, що очевидно - виконати його в якійсь упорядкованій формі неможливе. Цей текст ще безглуздіший і суперечливіший ніж Мінські угоди. Він просто нереалістичний. Так само, як його підписання на Марсі.

- Але навіщо тоді він з'явився?

- Спочатку треба сказати, що з тексту плану чітко видно, ДЕ він з'явився. Пункт «Вся нацистська ідеологія та діяльність мають бути відкинуті та заборонені» явно не міг спасти на думку американцю. Це чистий, дослівний наратив Путіна. І в мене складається враження, що у Кремлі чудово розуміють, що план не робочий. Реальна мета Москви лише одна - щоб ми під тиском американців здали їй Донбас. А потім Путін діятиме за ситуацією - чи то відразу, чи через якийсь час після зняття з РФ санкцій, нас звинуватить у невиконанні домовленостей (так само, як це було з Мінськими угодами) і продовжать агресію. При цьому ми ще й втратимо підтримку США. Це для Кремля – план максимум. План мінімум – затягнути час, відстрочити запровадження нових санкцій, звинуватити нас уже зараз у небажанні миру, та викликати гнів Трампа проти України. Плюс – у РФ, яка, найімовірніше, і злила «план» у ЗМІ, побачили ослаблення Зеленського після корупційного скандалу і вирішили ще більше підірвати довіру до нього самим фактом обговорення такого «плану». Але навряд чи там всерйоз сподіваються на його ухвалення та виконання Україною.

– У Вашингтоні цього не розуміють?

- Зважаючи на те, як аврально, і через злив у ЗМІ, цей «план» з'явився в публічному просторі, у Вашингтоні ще не встигли його осмислити. Таке враження, що після голосування в Конгресі за публікацію документів щодо педофільського скандалу, до якого може бути причетний Трамп, Білий дім різко вирішив відвернути увагу громадськості якимось іншим скандалом. І тут під руку підвернувся Віткофф з його серветкою після обіду з Дмитрієвим. Трамп її не вдумуючись схвалив, як пожежний захід, - і закрутилося. І за висловлюваннями Рубіо, і з реакцій самого Трампа було видно, що практично всі актори цих подій поводяться реактивно, а не проактивно. Схоже, що сценарію немає, сюжет розвивається за ситуацією і просто на наших очах. Я впевнений, що після залучення наших європейських партнерів дедлайн ухвалення «плану» для Києва відсунеться на невизначений термін.

- Багато хто вважає, що план злили самі американці.

- Я більше бачу у цьому звичну тактику Москви. Росіяни і на Мінських переговорах часто зливали якісь домовленості Нормандської четвірки, якщо вони виглядали провокативними для України, і в Москві розуміли, що Київ навряд чи їх реалізує, через внутрішньополітичні чинники. Метою зливів тоді було дестабілізувати ситуацію всередині України, плюс показати нормандським партнерам, що це саме Київ зриває домовленості та мирне врегулювання. Насправді Москва просто не була зацікавлена ​​у врегулюванні конфлікту на паритетній основі.

Але! Якщо «план» справді злили американці, то це ще позитивніше для нас. Отже, у Білому домі цим зливом навмисно дали можливість Україні, Європі та своїй громадськості викинути з «плану» найбільш одіозні хотєлки РФ. При цьому, якщо Трамп щось обіцяв Путіну раніше, він створив собі можливість сказати: я зробив усе, що міг, але це танго танцюємо не тільки ми двоє.

- За вашими словами, ситуація не така критична, як виглядає. Але у п'ятницю ввечері ми бачили дуже драматичне звернення Зеленського до народу.

- Не хочеться бути цинічним, але коли з'явився цей «план», я подумав: як вчасно для Банкової. Ситуація нагадує лютий цього року. Рейтинг Зеленського падає, а потім Трамп виганяє президента України з Білого дому, національне приниження, і народ одразу гуртується навколо свого президента. Зараз схожий ефект: хрін із нею з корупцією, - якщо йдеться про загрозу втрати національної гідності, то Міндіч відсувається на другий план.

Отже, драматизація моменту вигідна нашій владі, і Зеленський, – давайте не забувати, – хороший актор.

- Які позиції цього «плану», якщо це справді план Трампа, є найбільш критичними, на Вашу думку?

- На перше місце я поставив би скасування санкцій проти РФ та її реінтеграцію у світову економіку. Я вважаю, що для української держави головною стратегічною метою є ослаблення імперії настільки, щоб вона просто не могла воювати з нами. Інакше війни у ​​майбутньому неминучі. Заради цього можна пожертвувати навіть територіями. Скасування санкцій б'є по цій головній стратегічній меті.

На друге місце за ступенем критичності я ставлю вимогу про відведення військ із Донбасу. Так, ми можемо втратити Донбас у результаті військової поразки, але це буде просто поразка. А добровільний вихід – це і поразка, і ганьба, і визнання де-факто, що Донбас – територія Росії. Це дуже підвищить для нас ціну його повернення у майбутньому. Ті ж американці, та й європейці, згодом, при спробі звільнити Донбас, скажуть: "Ви ж самі звідти пішли, - значить, ви від нього відмовилися». У «Мінську» було саме так - відіграти назад помилку, зроблену одного разу, нам уже не давали, - «щоб не було ескалації».

На третьому місці – спроба з боку США фактично запровадити у нас колоніальне управління – там це чітко проглядається. І на четвертому – обмеження нас за видами озброєнь, які безумовно послаблять нас перед майбутньою агресією. Можна говорити про чисельність армії, але не про види озброєнь.

– А головні позитиви цього плану?

- Те, що розпочалася публічна дискусія щодо плану конкретних заходів. І з огляду на її публічність, - на неї можуть впливати і наші європейські партнери, і українське та американське суспільства. А також те, що в ньому йдеться про гарантії США. Фактично це означає, що США згодні дати якісь гарантії, залишилося сформулювати їх, щоб це не було Будапештським меморандумом.

- З огляду на наявність таких плюсів та мінусів, як Україна має реагувати на цей план?

-Давайте говорити чесно: якщо це «план», - то це план капітуляції. І Україна не може ухвалити його. Але, водночас, ми не можемо просто відмовитися від плану Трампа. Тому на основі цього тексту потрібно починати працювати над реальним планом, і в цій роботі трансформувати його настільки, щоб він став хоча б прийнятним для нас.

Нині цей документ – не план. Але крім усього лушпиння, яким він переповнений, він все ж таки позначив коло питань, які так чи інакше Україні доведеться вирішувати. Подобаються вони нам, чи не подобаються, питання поставлені, вони об'єктивно існують у геополітичному просторі, який впливає на нас - нам потрібно відповідати на них. І при цьому відстоювати наші варіанти відповідей перед нашими партнерами та противниками.

А ще – ця історія показала, що робота над конкретним планом уже розпочалася. Це об'єктивний процес. Він також від нас уже не залежить. Тому треба «осідлати цю хвилю» - не обурюватися, а, відкинувши емоції, шукати точки, по яких справді можна розмовляти з американцями. Нагадаю – поки що ми розмовляємо саме з ними. Наше завдання – показати готовність до компромісів. Вони теж не можуть прийти до Путіна з якимось рішенням, якщо в ньому немає пряників для Москви. Ми повинні переконати їх, що ми даємо ці «пряники».

- Наприклад, які точки дотику ви бачите?

- Я назвав би це – точки діалогу. Знаєте, я завжди кажу: Росія не може використати проти нас сам факт того, що частина наших громадян говорить руською, чи хтось молиться не в помісній церкві. Росія використовує проти нас лише проблему, конфлікт, який ми самі створюємо навколо російської мови чи УПЦ, коли намагаємось заборонити своїм співгромадянам говорити рідною мовою, або молитися у тій церкві, яку вони визнають. Нам самим вигідно перестати робити із цього проблеми. Тому що вони розколюють наше суспільство. Ці питання можна вирішувати без примусу, без політизації. Не так швидко, як деяким хотілося б, але, натомість, не створюючи проблем, які ворог використовує проти нас.

Тому точки є, просто треба прибирати емоції та шукати в цьому плані те, з чим можна працювати. І працювати. Стільки часу, скільки можливо. Зрозуміло, що такі речі протягом тижня не робляться.

А ще, добре було б на час переговорів, - якщо вже ми кажемо про мирні переговори, - отримати від США гарантії того, Росія не обстрілюватиме хоча б цивільні об'єкти. Тобто, грубо кажучи, бойові дії по лінії фронту продовжуються, але таких речей, як у Тернополі, не повинно бути,-  інакше це ніякий не мирний процес, а абсолютна профанація. Я думаю, що це логічно, і США під силу домовитися про це з Путіним.

Якщо ми не можемо просто відмовитись від цього «плану», потрібно витягнути з нього максимум плюсів.

— Коли можуть виникнути передумови для реальних переговорів про припинення чи заморожування війни, на вашу думку?

— Вони можуть виникнути у двох випадках. Або Росія повністю захопить Донецьку область - тоді вона зможе реально зупинитися і буде зацікавлена ​​в цьому, враховуючи її економічну ситуацію. Або коли її змусять зупинитися економічними санкціями та економічним ослабленням, плюс нашими ударами по РФ. Третій варіант - зупинити її на полі бою, - зважаючи на все, поки мало ймовірний. На жаль.

— Чому Путін такий зациклений на захопленні всієї території Донецької області?

— Путін хоче все, звісно. Але на все в нього не вистачає ресурсів. Тому йому необхідно красиво вийти з бойових дій, щоб отримати паузу і накопичити сили. Однак він  не може зупинитися, доки не захопить Донецьку область, яка вже записана до російської конституції як територія Росії в українських адміністративних кордонах. Інакше він не тільки «народ Донбасу» не «звільнив», а ще й «територію РФ» втратив.

Щодо Херсонської та Запорізької областей у документах немає чіткої вказівки, що вони увійшли до складу Росії в українських адміністративних кордонах. А на Донеччині це сформульовано саме так. І Путіну тут нема куди подітися: він не може зупинитися, поки не "звільнить" цю «територію Росії». Він тому й хоче продавити через США вимогу про виведення наших військ із Донбасу. Час уже грає проти РФ. Ресурсів стає менше. Ще рік-два і РФ сама не зможе воювати. Тому в цьому «американському» «плані» він навіть погоджується на демілітаризовану зону там, аби оголосити цю територію своєю та реінтегруватися у світовий економічний простір, позбутися санкцій.

— Ви колись говорили, що можлива угода може бути напередодні російських виборів до Держдуми РФ. Ви і зараз так думаєте?

— Я, як і раніше, вважаю, що найімовірніший сценарій — це зупинка воєнних дій десь влітку наступного року. Тобто якраз напередодні виборів до Держдуми та Конгресу США.

Але все залежатиме від багатьох чинників. Якщо Трамп підпише нові санкції проти РФ, то це може навіть прискорити процес. Якщо не підпише - все може затягнутися. Насамперед, усе залежить від економічної спроможності Росії продовжувати війну та нашої стійкості.