Справа не в територіях! Або без соплів про те, чому не можна здавати Донбас

Віткофф допустив зустріч Зеленського і Путіна впродовж найближчих трьох тижнів, вважаючи, що там може бути вирішено питання територій. «Ми дуже віримо в цю зустріч, вважаємо, що частково ми намагалися вирішити всі інші питання, а потім залишити лідерам питання про території. Так, у нас багато роботи щодо територій, нам потрібно розглянути всі різні концепції, є багато різних варіантів для роздумів», — заявив він 24 лютого в ході онлайн-участі у зустрічі YES.

Трамп, вторячи своєму спецпредставнику, 25 лютого сказав Зеленському, що хотів би закінчити війну вже через місяць. Тобто, за логікою, через тиждень після очікуваного Білим домом саміту Пу і Зе. Виходить, Трамп допускає не лише саму зустріч лідерів воюючих країн, але й те, що вони підуть на взаємні компроміси…

Своєю чергою, у Москві та Києві роблять заяви протилежні за своєю логікою. Зеленський каже, що питання територій може бути вирішено лише на особистій зустрічі з Путіним. Відповідно, він не очікує вирішення проблеми Донбасу на переговорах делегацій. А Кремль стверджує, що така зустріч має сенс лише в тому разі, якщо делегації домовляться з цього питання і президентам залишиться лише закріпити досягнуту угоду. При цьому очевидно, що вирішення питання території, яку кожна сторона вважає своєю, можливе не просто за наявності політичної волі, а за готовності взяти на себе політичну відповідальність за «втрату» «своєї» території. А для Путіна піти на такий крок — зовсім не те саме, що для Зеленського.

При цьому і Київ, і Москва нарощують військові ресурси та виявляють дедалі меншу чутливість до Трампа. Зеленський публічно заявив про несправедливий тиск на нього з боку Білого Дому. А Москва відправила танкер з «гуманітарним» дизельним паливом до берегів Куби, кидаючи виклик санкціям США та запровадженій ними енергетичній блокаді острова.

Загалом, перспектива реально домовитися по Донбасу поки що дуже примарна. І немає жодних передумов для того, щоб вона матеріалізувалась. Для цього потрібно, щоб як мінімум в однієї зі сторін сталося щось, що змусить її піти на крок, який зараз вона вважає для себе неприйнятним. Але нічого такого ми не спостерігаємо. Тоді звідки взявся максималістський оптимізм Трампа? Після його «24 годин для завершення війни» це питання є риторичним. Схоже, американський президент досі не розуміє, що насправді ультимативна вимога Кремля про виведення ЗСУ з територій Донецької та Луганської областей і категорична відмова від цього президента Зеленського — це питання аж ніяк не територій!

Ще не час

Путін навмисно висуває абсолютно неприйнятну для Києва вимогу щодо Донбасу, бо поки не бачить необхідності йти на компроміси. Поки що завдання Кремля полягає у продовженні самих переговорів, а не в досягненні реалістичного результату на них. Переговори Москві потрібні, щоб уникнути нових санкцій США та продовжувати «купувати» адміністрацію Трампа бізнес-казками про «12 трильйонів». За цей час Москва сподівається збільшити територію окупації, посилити тиск Трампа на Зеленського та зменшити внутрішні ресурси України (енергетичні та психологічні). Тобто, в розумінні Москви, час для поступок з її боку ще не настав, «а може й не настане».

Об'єктивно, для РФ вже склалися негативні тренди щодо ресурсного забезпечення воєнних дій. Це і рівень людських втрат, і стан економіки, і зростання геополітичних ризиків. Однак вони ще не критичні. Кремль може зволікати з реальними переговорами до літа, коли виникне загроза втрати його супер-зброї — одноосібної влади Трампа в США. Вже з початком виборчої кампанії до Конгресу господарю Білого дому доведеться робити не те, що він хоче або обіцяв Путіну в Анкориджі, а те, що потрібно його партії для збільшення електоральних балів. І тоді вже тиснути доведеться не на Зеленського, а на Москву. Якщо ж в листопаді Трамп втратить контроль республіканців хоча б над однією з палат Конгресу, то його «миротворча» участь у війні України та Росії, швидше за все, перейде у стадію суто поставок Києву озброєнь, закуплених на гроші європейців. Тобто шанси Москви на примус Києва до миру на її умовах,  з позиції переможця, — суттєво впадуть, як і шанси «досягти цілей СВО». Але поки що є надія на Трампа і «весняно-літню кампанію».

У України зараз теж немає об'єктивних причин іти на неприйнятні для себе поступки. І військова, і геополітична ситуація складаються у позитивні для Києва тренди і теж дають йому час і можливість для дипломатичної гри. Зеленський також зацікавлений зволікати із «сдєлкою», щоб негативні тренди в РФ посилилися і послабили її переговорні позиції. Прискорені темпи мобілізації в Україні, та опублікований у четверту річницю російської агресії «План війни» міністра оборони Федорова  це підтверджують. У Києві розуміють, що стратегічно час працює вже не проти України, а проти Путіна.

Утім, ситуація може змінитися, якщо, наприклад, припиниться європейське фінансування. Або потоки зброї, яку продають США, будуть перенаправлені в інші регіони. Але поки що Європа зацікавлена в тому, щоб Україна продовжувала проливати свою кров, послаблюючи РФ, а американські зброярі зацікавлені у збуті саме європейцям, щоб ті не поспішали з реанімацією власного ВПК.

Донбас роздору. Мова не про території

Тому Києву просто немає сенсу іти на здачу Донбасу. Навпаки, утримання ЗСУ Донбасу є одним із головних чинників схиляння РФ до реальних переговорів на компромісній основі.  Якщо ж Зеленський погодиться зараз добровільно вивести ЗСУ з Донбасу, то це будуть вже не переговори, а просто підписання капітуляції. Оскільки мир на умовах однієї сторони — це і є капітуляція. Тобто в такому разі Київ де-факто визнає свою поразку у війні та перемогу Москви. Але об'єктивних причин іти на таке у Зеленського немає.

Більше того, на Банковій розуміють, що отримавши перемир'я на своїх умовах, вже ніщо не стримуватиме Москву-переможницю від висунення ще жорсткіших вимог, а у «переможених» вже не буде можливостей і ресурсів протистояти їй. Як не буде у України і підтримки західних партнерів. Який їм сенс підтримувати переможених? Якщо українці перестануть прикривати Європу собою, то європейці почнуть витрачати гроші на власну оборону.

Більше того, перемога РФ зміцнить режим Путіна та геополітичні амбіції імперії. Що стратегічно смертельно для України. Після «капітулянтського миру» на нас чекає лише «горе переможеним». Оскільки Київ сам закріпить, таким чином, своє перебування у сфері впливу РФ. Тому вибір у нас невеликий: або мир на умовах компромісу (для цього потрібен час, щоб виконати план Федорова), або поразка у війні. Всі сценарії на сьогодні зводяться лише до цих двох варіантів.

Отже, здача Донбасу стане політичною смертю України як суб'єкта геополітики. І справа, як бачимо, не в територіях, а в тому, що мир на умовах однієї сторони — це капітуляція з усіма політичними наслідками, які з цього випливають. Шкода, що Трамп цього не розуміє. А може, навпаки, — розуміє, втім дуже хоче «12 трильйонів»?