РФ вийшла на максимальний рівень тиску, але прориву не буде: Роман Світан про ситуацію на фронті та удари по Києву

Російські війська продовжують наступальні дії одразу на кількох напрямках Донецької області. Найбільш інтенсивні бої точаться в районі Покровська, Костянтинівки та Лимана. Російська армія намагається просуватися в бік Дружківки, Краматорська та Слов'янська, одночасно чинячи тиск на українську оборону з південного заходу та північного сходу.

Складною залишається ситуація навколо Костянтинівки. Бої точаться безпосередньо в міській забудові, при цьому російським військам поки не вдалося встановити повний контроль над містом. Паралельно РФ продовжує нарощувати кількість ударів по українських позиціях та активно застосовує безпілотники.

На цьому тлі українське військове керівництво проводить зміни в системі управління обороною Донеччини. 26 серпня Володимир Зеленський оголосив про створення двох оновлених угруповань, які очолять бригадні генерали Денис Прокопенко та Андрій Білецький.

Крім того, Росія вже кілька днів завдає масованих ударів по Києву та інших регіонах України, використовуючи велику кількість ударних і реактивних дронів. Лише за чотири дні Росія запустила по столиці та прилеглих регіонах близько 1500 дронів, понад половина з них були реактивними. Атаки призвели до пошкоджень цивільної інфраструктури та перебоїв у роботі столиці.

В інтерв'ю "ОстроВу" військовий експерт Роман Світан розповів, як оцінює нинішню ситуацію на фронті, наскільки ймовірна подальша втрата Костянтинівки, що може змінити ситуацію на Донеччині, а також навіщо Росія завдає масованих ударів по Києву та яке навантаження вони створюють для української системи ППО.

- Як на сьогодні Ви оцінюєте ситуацію на фронті та які ділянки зараз найскладніші?

- Головний напрямок руху російських військ - з боку Костянтинівки на Слов'янськ та Краматорськ. Росіяни через район Плещіївки нарощують угруповання в бік Костянтинівки. Далі в їхніх планах розширитися в напівохопленні навколо Костянтинівки, підійти до Дружківки, а потім - до Краматорська та Слов'янська. Це основний напрямок розгортання російських військ.

Для того щоб витіснити наші війська з району Слов'янська та Краматорська, вони рухатимуться широкими кліщами, у так званому напівохопленні, з південного заходу.

Покровсько-Мирноградський напрямок, у бік Добропілля і далі на Краматорськ, - це також рух із південного заходу. Зараз Покровський напрямок перебуває приблизно в такій самій активності, як і Костянтинівський. Росіяни на всіх напрямках мають позитивну динаміку, тобто всюди просуваються, хоч і з великими втратами. Ми повільно відходимо від деяких позицій.

Ще один майданчик - Куп'янсько-Лиманський напрямок, на північний схід від Слов'янська. І тут росіяни також намагатимуться рухатися далі. На цьому етапі в районі Лимана російська активність постійно підвищується. Динаміка у них також позитивна: є просування, хоча й із великими втратами.

Таким чином, ми бачимо постійний рух на південно-східній ділянці фронту - від Покровська до Куп'янська. У центрі цієї ділянки знаходиться агломерація Слов'янськ - Краматорськ. Противник намагається вийти на неї безпосередньо, а також обійти з південного заходу та північного сходу. Ця ситуація була прогнозованою. В принципі, було зрозуміло, що основне завдання росіян полягатиме саме в цьому.

- Просування йде рівномірно чи десь є уповільнення/прискорення?

- Усюди приблизно однаково. Якщо говорити про загальну динаміку на ділянці від Покровська до Куп'янська, то всюди йде рівномірне нарощування військ. Відбувається перекидання основних стратегічних резервів. Можна сказати, що літньо-осіння військова кампанія вже почалася: просування є всюди, але воно дуже незначне – 100-200 метрів на день або одна-дві лісосмуги на тиждень. Але воно йде стабільно.

Росіяни приблизно по тисячі людей на добу втрачають на цій ділянці. При цьому ця тисяча людей грубо дає їм близько 100 метрів просування вперед.

- За Вашими прогнозами, чи варто восени очікувати посилення тиску з боку росіян?

- Ні, він уже перебуває на максимальному рівні. Тиск може бути посилений тільки в тому випадку, якщо росіяни десь намацають слабке місце нашого фронту і спробують організувати так званий оперативний прорив.

Однак, враховуючи щільність наших військ і грамотно вибудувані оборонні позиції, навряд чи їм вдасться знайти таку проломину. Ще раз: посилення можливе у випадку, якщо вони прорвуть наш фронт тими частинами, які зараз перебувають на передньому краї. Тоді туди будуть кинуті стратегічні резерви для розвитку оперативного прориву. Ось тоді буде прорив і збільшення динаміки просування. Поки ж на цьому етапі нічого не говорить про те, що у росіян десь щось вийде.

- Чи можна вже говорити про втрату Костянтинівки?

- Сам населений пункт ми повністю не контролюємо, але й росіяни його ще не захопили. Приблизно третина міста під нашим контролем - переважно завдяки роботі дронів. Там залишаються деякі позиції, точаться бої за висоти, які дозволяють утримувати північно-костянтинівський рубіж. Але саме місто ми вже точно не контролюємо в повному обсязі. Тобто місто зараз перехідне, але динаміка позитивна для росіян.

Противник постійно забирає по 100 метрів на день: десь вулицю, десь дві, десь кілька будинків. Виходячи з цієї динаміки, можна припустити, що через певний час, можливо, через півтора-два місяці, ми повністю втратимо Костянтинівку з точки зору перебування там наших військ.

Але місто залишиться під нашим оперативним вогневим контролем за допомогою дронів. Остаточно із зони ураження дронами тактичного рівня воно вийде лише тоді, коли противник підійде ближче до Дружківки - не раніше. Тож це розтягнута в часі втрата, яку можна розрахувати: остаточно місто може бути втрачене, ймовірно, ближче до зими.

- Як Ви оцінюєте призначення Дениса Прокопенка та Андрія Білецького на командні позиції в Донецькій області? Чого очікуєте від цього оновлення командування?

- З точки зору організації управління це позитивний момент. Донецький напрямок є основним, і він уже переріс рівень корпусного управління та потребує армійського або навіть фронтового формату. За правилами військових градацій, кілька корпусів об'єднуються в армію, а кілька армій - у фронт.

Зараз корпусного управління на цьому напрямку вже недостатньо. Його цілком достатньо, наприклад, на Харківському, Сумському, Чернігівському, Запорізькому чи Херсонському напрямках.

А ось на Донецькому напрямку, де зараз зосереджений основний удар росіян та основні сили противника, потрібен інший рівень управління. Якщо дивитися на загальний фронт від Покровська до Куп'янська, там розгорнуто понад півмільйона російських військовослужбовців, у тому числі на глибину другого ешелону. Тобто йдеться про російське з'єднання вже армійського рівня.

Нам також потрібно вибудовувати армійську або фронтову систему управління. Це призначення принесе свої плоди, оскільки і Денис Прокопенко, і Андрій Білецький - командири з успішним бойовим бекграундом щодо виконання бойових завдань, у них достатньо професійний склад базових бойових частин і корпусів. Крім того, у них є так звана "лавка запасних".

- Що Ви маєте на увазі?

- Я маю на увазі командирів нижчого рівня та їхніх підлеглих, які останні три-чотири, а іноді й п'ять років виконують разом із ними бойові завдання. Вони добре знають одне одного, тому ці командири можуть надалі призначатися на посади командирів корпусів або масштабувати управління до армійського чи фронтового рівня.

Це грамотний підхід, коли командирів не спускають згори й не відряджають з боку, а дають їм рости всередині власної вертикалі управління, де вони проростали від комбатів до командирів частин. Їм не потрібно створювати нові команди з нуля - вони в них уже сформовані.

Наприклад, командир батальйону стає командиром полку, потім - командиром усієї частини і далі росте, розширюючи управління та підтягуючи за собою успішних командирів, з якими він уже воював. Йому не потрібно створювати нову групу управління чи нову команду - вона в нього вже є.

І у Прокопенка, і у Білецького є успішні команди, з якими вони воюють кілька років. Вони просто зростатимуть службовими сходами. Це дуже грамотний підхід.

- Які ваші головні очікування від їхньої роботи?

- По-перше, скорочення втрат - як особового складу, так і території. По-друге, підвищення ефективності оборонних операцій. На цьому етапі наше основне завдання останні півтора-два роки - це саме оборона: утримувати позиції та перемелювати російські війська. У них це виходило досить ефективно.

Знання місцевості - також дуже важливий фактор. Той самий Білецький і Прокопенко останнім часом займаються переважно Донбасом і дуже добре знають географічні особливості місцевості, на якій ведуться бойові дії. Це також є позитивним моментом.

- Як Ви вважаєте, ці призначення можуть бути сигналом Путіну та міжнародній спільноті про те, що про здачу Донбасу не може бути й мови?

- Пов'язувати нові призначення з якимись зовнішньополітичними сигналами - це все одно що пов'язувати їх із тим, що вранці на сході зійшло сонце. Воно зійшло б у будь-якому разі.

Наші завдання абсолютно не залежать від того, що думає чи планує Путін. Головна мета сторони, що обороняється, - а це прописано в усіх підручниках військового мистецтва за останню тисячу років - полягає у знищенні та перемелюванні сил противника, який наступає. Будь-яка армія, що наступає, краще оснащена і переважає за чисельністю, інакше вона просто не наступала б. Відповідно, наше ключове завдання на поточному етапі - виснажувати та перемелювати ресурси ворога. Ми зараз якраз перебуваємо в цьому часовому діапазоні.

- Все більше повідомлень надходить про можливий наступ Росії на Чернігівсько-Київському напрямку. Про це говорить і Зеленський, і військове командування. Наскільки реалістичний такий сценарій, на Ваш погляд?

- Давайте говорити прямо: коли виникає необхідність змістити фокус уваги з корупційних скандалів у президентському оточенні та Офісі президента, запускається умовна "шумова граната". Цей прийом уже заїжджений. Нагадаю, тема наступу з боку Білорусі на Київ і Чернігів вперше активізувалася акурат тоді, коли почалися арешти та розслідування щодо чиновників.

Єдина мета подібних вкидів - налякати киян і відвернути пресу від теми корупції. І це працює, адже зараз ви питаєте мене не про чергові викриття в Офісі президента, а про гіпотетичний наступ.

Дивіться, у когось може бути план щодо окупації Марса. Він здійсненний на цьому етапі? Ні.

У росіян є плани щодо окупації Європи, Великої Британії або повернення Аляски. Але чи є сенс обговорювати ці плани, якщо для їх реалізації немає жодних технічних можливостей і підготовчих дій?

Поки не побудована ракета, розмови про політ на Марс - це просто безглуздя або спроба відвернути увагу від розкрадання коштів на її будівництво.

Тут спостерігається аналогічна картина. Щоб змістити акценти з корупційних процесів усередині влади, запускається чергова байка про плани РФ захопити Київ. Звісно, такі плани у них є - вони існують ще з 1991 року. Але чи є у них зараз угруповання для наступу на Київ? Ні. Чи проводяться хоч якісь підготовчі заходи? Ні. Отже, і предмета для розмови тут поки немає.

- У чому мета безперервних і масованих атак Росії по Києву? На Вашу думку, яку мету переслідує Москва?

- Мета терористичних ударів лежить на поверхні. Київ обраний не випадково: це місце з найвищою щільністю населення в країні, тим більше столичного. Відповідно, психоемоційний і соціальний ефект від ракетно-дронових ударів тут максимальний.

- А для чого ставиться саме таке завдання?

- Основна мета противника - схилити українське суспільство до капітуляції. Тому що зараз знову виникло питання про якісь переговори, і з цією ідеєю знову почали носитися. Найцікавіше, що ідеєю переговорів і контактів із російською стороною займається Кирило Буданов - це його тема. Він усюди намагається, принаймні, знайти якийсь контакт і зупинити бойові дії, сказати: припиняємо боротьбу за окуповані території.

Для посилення цього тиску та зламу опору всередині країни створюється такий інформаційно-психологічний контекст.

- З точки зору застосування великої кількості реактивних дронів, чи виконується ще й завдання з виснаження нашої системи ППО?

- Так, йдеться також і про суто військову тему. Застосування великої кількості саме реактивних дронів спрямоване на виснаження нашої системи ППО середнього та великого радіуса дії.

Тобто нам доводиться використовувати ракети проти реактивних безпілотників, а вони потрібні для протидії крилатим ракетам противника.

Росіяни розуміють, що максимальна кількість наших ЗРК розташована саме в районі Києва. Вони зараз намагаються виснажити наші запаси, щоб ми всі ці дорогі ракети, які нам передають, випустили по реактивних дронах.

- Чому нам доводиться витрачати дорогі ракети?

- Швидкість у таких дронів висока, перехоплювати їх за допомогою звичайної стрілецької мобільної вогневої групи або перехоплювачів складно - доводиться задіювати ракетне озброєння.

Свого часу у нас пішли хибним шляхом, зробивши ставку виключно на виробництво легких дронів-перехоплювачів. Це помилкова концепція, в результаті якої ми втратили час.

Росіяни в цьому відношенні вчинили інакше. Вони модернізували свої комплекси до рівня ЗРК малої дальності з дешевими ракетами на радіокомандному управлінні (на кшталт мікроракет ТКБ-1055 для "Панцирь-СМ"). Вартість такої ракети неспівмірно нижча за ціну будь-якого БПЛА. Це дозволило їм вибудувати ешелоновану лінію оборони навколо Москви та ефективно перехоплювати щільні хвилі наших БПЛА.

Це серйозний прорахунок профільного керівництва України. Поки росіяни створили хорошу систему переважно за рахунок цих ракет, наші керівники в цей час заробляли на виробництві дронів-перехоплювачів, які зараз можуть горами лежати незатребуваними і взагалі не знадобитися. Тому що потрібні саме ЗРК малої дальності - типу "Панцирь-СМ" або, для розуміння, типу французького комплексу Crotale, який нам передають.

Нам необхідно вибудовувати систему на базі радіолокаційних комплексів із радіокомандним наведенням та оснащувати їх власними дешевими ракетами малої дальності. Поки ми до цього не прийшли, нам доводиться витрачати дорогі зенітні ракети (для систем NASAMS та IRIS-T), які життєво необхідні для відбиття атак крилатих і балістичних ракет противника.