РФ не здатна ні на що, окрім спроби захоплення Донбасу та розширення сухопутного коридору – воєнний експерт Роман Світан

Російська армія продовжує готуватися до літньої кампанії, однак її реальні можливості залишаються обмеженими. Основні зусилля РФ, як і раніше, зосереджені на Донецькій області та спробах розширити сухопутний коридор уздовж Азовського узбережжя. Водночас Україна поступово нарощує можливості далекобійних ударів дронами, що вже створює серйозні загрози для російської логістики та тилів.

На цьому тлі в інформаційному просторі дедалі активніше обговорюється ймовірність нового наступу з боку Білорусі. Про ситуацію на фронті, стратегічні завдання РФ, загрозу для сухопутного коридору, "кіл-зону" українських дронів та заяви про можливий наступ із Білорусі воєнний експерт Роман Світан розповів в інтерв’ю "ОстроВу". 

– Як ви оцінюєте нинішню ситуацію на фронті?

– Літня військова кампанія 2025 року у росіян фактично розтягнулася і закінчилася десь у січні-лютому. Вони не змогли виконати жодного стратегічного завдання: не розширили сухопутний коридор, не захопили весь Донбас, хоча Покровськ і Мирноград їм були практично "подаровані" минулорічною кампанією по Курську, коли частину українських військ зняли з Донбасу і перекинули на Курський напрямок. Причому, найімовірніше, саме з цим завданням – послабити цей напрямок і перекинути сили.

Таким чином, головним здобутком росіян минулого року стали Покровськ і Мирноград. На цьому їхня кампанія фактично завершилася.

Зараз у них так звана оперативна пауза. Перед 9 травня було певне загострення, ставилися завдання залишками оперативно-тактичних резервів десь щось максимально захопити, просунутися, зайти, зокрема у напрямку Костянтинівки. Але ця оперативна пауза, найімовірніше, протягнеться десь до середини, а можливо, і до кінця літа. Практично повторюється минулорічний сценарій. 

– Що це означає?

– Бойові дії зараз переважно ведуться оперативно-тактичними резервами, тоді як стратегічні резерви накопичуються. Росіяни виробляють достатню кількість техніки, боєприпасів, накопичують особовий склад. І вже під початок літньої військової кампанії 2026 року через кілька місяців вони виведуть певні стратегічні резерви на ті майданчики, які на той момент будуть створені нинішніми діями.

Тому зараз ми спостерігаємо згасання масштабних наступальних операцій з боку Росії. Натомість триває підготовка плацдармів. Насамперед ідеться про район Покровська і Слов’янська, про Слов’янсько-Краматорський напрямок, а також про Харківську область – це Великобурлуцький, Куп’янсько-Лиманський напрямки, де теж спостерігається певна активізація.

Тобто з боку росіян зараз іде зниження можливостей навіть для проведення масштабних оперативно-тактичних дій. Водночас українські війська, розуміючи ці процеси й прораховуючи дії противника, активізувалися на низці ділянок фронту. Є позитивна динаміка. У районі Великого Бурлука росіян фактично відтиснули з низки позицій, вдалося повернути деякі позиції поблизу Куп’янська. Там у нас з’явилися доволі непогані можливості для знищення російських підрозділів.

Район Лимана утримується, і там теж є позитивна динаміка. Намагаємося витіснити росіян із Костянтинівки. Це дуже важко, але певні операції там проводяться. Також триває підготовка до можливих наступальних дій росіян у районі Покровська і Мирнограда, оскільки вони, ймовірно, рухатимуться у бік Добропілля. Виходячи з цього розуміння, там проводиться відповідна підготовка.

До того ж росіяни поки не здатні до серйозної ескалації у районі Гуляйполя. При цьому є хороша позитивна динаміка на західній ділянці Запорізького фронту, у районі Степногірська, там українські підрозділи практично повністю зачистили цей населений пункт. І загрозу обстрілів Запоріжжя армійською артилерією на цьому етапі знято.

Тобто зараз, використовуючи неможливість росіян проводити масштабні операції, українські сили посилюють свої позиції на низці напрямків. Якщо говорити загалом, то основну увагу і основні зусилля росіяни все ще концентрують на Донецькій області. 

– Які реальні можливості російської армії?

– Якщо дивитися на їхні реальні можливості, а не на фантазії про "захоплення Місяця і Марса" чи "Аляски", то у них залишаються дві основні стратегічні задачі. З урахуванням наявних сил (це приблизно 700 тисяч особового складу) і можливостей поповнювати втрати – у росіян зараз є потенціал максимум для двох напрямків. 

Перше – це розширення сухопутного коридору, тобто Запорізький напрямок. Йдеться про спробу захоплення лівобережної частини Запорізької області. Саме це завдання для них залишатиметься одним із ключових.

– Для чого росіянам потрібно розширення сухопутного коридору?

– Для того щоб знизити ефективність наших дронів оперативного рівня. Розгорнути повноцінну систему ППО на глибину 100–150 кілометрів вони зараз не можуть. До того ж їхнє угруповання фактично притиснуте до моря. Тому з суто військової точки зору росіянам важливо розширити сухопутний коридор до глибини приблизно 150 кілометрів. А це якраз означає спробу захоплення практично всієї лівобережної частини Запорізької області.

Йдеться приблизно про лінію Запоріжжя – Покровськ, можливо, трохи північніше, практично до кордону з Дніпропетровською областю. Це перше завдання – суто військове, під утримання території та захист логістики.

Друге завдання – захоплення Донецької області. Але не просто як територіальне просування, а насамперед як спроба відновити водопостачання Донбасу.

Річ у тім, що Донбас уже другий рік фактично залишається без нормальної води – тієї системи водопостачання, яка існувала раніше і забезпечувалася через Сіверський Донець.

Раніше мільйони тонн води щороку постачалися каналом "Сіверський Донець – Донбас". Вода йшла з району Слов’янська через Часів Яр, Торецьк, Горлівку, Верхньокальміуське водосховище. Працювали чотири станції водопідйому, вода піднімалася більш ніж на 200 метрів і далі розподілялася по всьому Донбасу.

Так от, минулого року росіяни фактично вже підняли залишки води з водосховищ, і зараз у них величезна проблема. Починається літо – і Донбас знову залишиться без води. Тому для них стратегічно важливо повністю контролювати Слов’янсько-Краматорську агломерацію. А щоб контролювати Слов’янськ і Краматорськ, їм необхідно підійти до цих міст із заходу – з боку Добропілля, а до Краматорська ще й з півночі – з боку Ізюма.

А це означає необхідність повного контролю над лівим берегом Осколу: Куп’янськ, Ківшарівка, Лиман, лівий берег Сіверського Дінця, Великий Бурлук, правобережна частина Куп’янська і далі аж до Ізюма. Тобто йдеться фактично про контроль над значною частиною Харківської області.

Це дуже серйозна операція – напівохоплення Слов’янсько-Краматорської агломерації. І виконуватимуть її росіяни поетапно. Вони намагатимуться захопити Куп’янськ, Куп’янськ-Вузловий, Лиман, вийти на Великий Бурлук, рухатися у бік Добропілля, щоб поступово реалізовувати це стратегічне завдання. Нічого принципово нового тут немає. Це проміжні завдання для досягнення масштабнішої мети.

Зрозуміло, що цього року вони її точно не виконають. Навіть за максимально сприятливого для них сценарію йдеться щонайменше про три роки. Потрібно щонайменше три літні кампанії тільки для того, щоб взяти у напівохоплення Слов’янсько-Краматорську агломерацію. А потім ще півтора-два роки піде на спроби її повного захоплення та утримання. 

То есть йдеться щонайменше про 3–5 років війни. Але цього часу у росіян, по великому рахунку, немає. При цьому фронтові завдання у них залишаються незмінними: захоплення Донецької області – під відновлення водопостачання Донбасу, і захоплення Запорізької області – під розширення сухопутного коридору. На щось більше російська армія у її нинішньому стані просто не здатна. Інших реальних завдань їй зараз поставити неможливо.

– Останнім часом багато говорять про розширення так званої "кіл-зони" ударами безпілотників. Наскільки це важливо і як впливає на хід бойових дій?

– Російське угруповання вздовж Азовського узбережжя, фактично притиснуте до моря, апріорі вразливе, якщо у нього немає глибини оборони хоча б у 150 кілометрів. Як тільки у нас з’являється достатня кількість дронів оперативного рівня з FPV-керуванням і дальністю до 150 кілометрів – а такі дрони вже з’явилися, питання лише у масштабах виробництва – тоді "кіл-зона" розширюється фактично до всього Азовського узбережжя і до глибини армійського тилу першого-другого ешелону.

Тоді вже можна говорити про створення повноцінної "кіл-зони" вздовж усього сухопутного коридору – від Ростова до Мелітополя. І росіяни це чудово розуміють. Особливо після того, як українські FPV-дрони почали заходити на дальність близько 100 кілометрів і знищувати російську техніку, яка рухається сухопутним коридором Ростов – Маріуполь – Бердянськ – Мелітополь.

Ми вже дістаємо туди і знищуємо їхню техніку. Саме це і означає розширення "кіл-зони" – причому на дуже великі відстані. Це фактично перерізання сухопутного коридору авіаційними компонентами. Саме цього росіяни дуже бояться, тому що протиставити цьому їм нічого.

Якби замість Азовського моря там була територія Росії, як, наприклад, у напрямку Брянської, Бєлгородської, Воронезької чи Курської областей, тоді ситуація була б іншою. Там за лінією фронту ще тисячі кілометрів тилу. Вони можуть маневрувати, розміщувати системи ППО, резерви, протидронові комплекси.

А у бік Азовського моря – вода, там неможливо розгорнути повноцінну ешелоновану оборону. Тому цей сухопутний коридор, цю "кишку" чи "апендикс", як завгодно можна назвати, дуже легко перерізати далекобійними засобами ураження. Як тільки вони з’являться у достатній кількості – росіяни отримають величезну проблему.

Тому вони чудово розуміють, що протиставити цьому фактично нічого. Зараз підіймається інформаційний шум, але це робиться радше для фіксації самого факту загрози. Реальних механізмів протидії у них практично немає.

Те, що росіяни захопили сухопутний коридор, від початку було частиною військової авантюри. Вони самі загнали себе у вразливе становище. Єдиний механізм, який зараз може забезпечити їм безпеку цього сухопутного коридору, – це капітуляція України і заморожування лінії фронту. Тобто якщо Україна офіційно зобов’яжеться не повертати окуповані території військовим шляхом. Це єдиний для них спосіб убезпечити сухопутний коридор від розширення "кіл-зони" до Азовського моря. 

– Не можу не запитати ще про одну тему, яка активно обговорюється останніми днями. І Володимир Зеленський, і Олександр Сирський говорять про загрозу наступу з боку Білорусі. Як ви оцінюєте ймовірність такого сценарію?

– На мій погляд, це чистої води ідіотизм. Ті, хто генерує подібні ідеї, або не розуміють елементарних військових речей, або вирішують якісь зовсім інші завдання під прикриттям цієї теми. Щоб кудись наступати і створювати реальну загрозу, потрібні сили і засоби.

Ось чому існує загроза у районі Покровська? Тому що там знаходиться стотисячне російське угруповання, насичене технікою, боєприпасами, особовим складом, яке має конкретне завдання – захопити Покровськ і відтіснити українські сили у бік Добропілля. Це реальна загроза. А де таке угруповання у Білорусі?

Його немає. Там є хоча б десять тисяч російських військових? Ні. Що там взагалі є? Білоруська армія, яка, по великому рахунку, максимум здатна займатися обороною Мінська. І то це армія без бойового досвіду, необстріляна. Жодних наступальних дій вона проводити не буде.

Тому виникає питання: хто взагалі просуває тему наступу з Білорусі? Якими силами? Якими засобами? Хто має наступати? Там просто нічим наступати. І тоді виникає друге питання: навіщо взагалі розкручувати цю тему?

Або це роблять неграмотні люди, або переслідується якась інша мета. А враховуючи, що поруч знаходяться генерали, навряд чи йдеться про елементарну некомпетентність. Тому виникає відчуття, що завдання може бути зовсім іншим – створити інформаційний шум навколо нібито загрози наступу з Білорусі. Таких цілей може бути кілька.

Наприклад, минулого року була схожа історія із "загрозою наступу на Київ" з боку Курської області. Тоді теж активно розповідали, що росіяни нібито йдуть на Київ, що столицю потрібно терміново захищати і так далі. Під цю інформаційну кампанію були зняті війська з Донбасу і перекинуті на Курський напрямок. У результаті фактично був втрачений Покровськ, а також частина західного Донбасу.

Тому перша думка, яка зараз спадає на думку: цей інформаційний шум може використовуватися для того, щоб знову послабити Донецький напрямок – уже під загрозою "наступу з Білорусі". І у підсумку створити умови для втрати Слов’янська і Краматорська.

Зараз уже розуміють, що російських військ у Білорусі апріорі бути не може, поки там при владі Олександр Лукашенко. Тому почали змінювати риторику і розповідати вже не про наступ із Білорусі, а про нібито загрозу з Брянського напрямку.

Але Брянський напрямок – це вже територія Росії. Там справді могли б бути російські війська. Проблема лише у тому, що їх там немає. Там немає навіть стотисячного угруповання. І якби таке угруповання існувало, його б давно перекинули або під Покровськ, або під Слов’янськ, або на будь-яку іншу ділянку Східного фронту, де росіянам зараз не вистачає сил і засобів.

Тобто, на мою думку, хтось просто намагається щось прикрити. Це може бути підготовка до здачі частини Донбасу.

Крім того, нещодавно Олександр Лукашенко заявив про готовність зустрічатися з Володимиром Зеленським. І нинішня інформаційна кампанія цілком може бути підготовкою до такої зустрічі. Тому що одразу виникає питання: чому взагалі Зеленський має зустрічатися з Лукашенком? На якій підставі? А якщо заздалегідь розкрутити тему "загрози з боку Білорусі", то потім під цим приводом можна пояснити і контакти, і можливі переговори. Такий варіант теж не можна виключати.

Але проблема в іншому. Усе це вкрай небезпечно для українського суспільства. Люди, особливо у прикордонних регіонах, уже перебувають у важкому психологічному стані. Жителі Чернігівської області постійно чують, що на них нібито ось-ось нападуть – то з Білорусі, то з Брянської області, то ще звідкись. Хоча там об’єктивно нікого немає.

І коли подібні заяви звучать на рівні президента або головнокомандувача, це перетворюється на постійний психологічний тиск на людей. На мій погляд, це просто знущання над власним населенням.