Нові заклики про мир: чому в Україні знову заговорили про переговори з РФ та хто за цим стоїть

В українському політичному просторі знову загострилася дискусія про те, як і на яких умовах може завершитися війна з Росією. Цього разу приводом стали заяви народного депутата від "Європейської солідарності" Олексія Гончаренка, який 2 жовтня закликав "домовлятися про все на світі", виходячи з того, що Україна, на його думку, програє війну на виснаження.

Пізніше депутат оприлюднив розгорнутий "мирний план", у якому деталізував свою логіку. Ідея викликала різку реакцію навіть усередині "Європейської солідарності". Водночас практично паралельно про необхідність шукати шлях до миру заговорили мер Харкова Ігор Терехов та нардеп від "Слуги народу" Данило Гетманцев.

"В Офісі президента відверто здивовані різкістю заяви Гончаренка. Не самим фактом того, що депутат заговорив про переговори і завершення війни, а тим, наскільки далеко він зайшов у питаннях можливих поступок. Є побоювання, що такі заяви можуть запустити значно ширшу політичну дискусію, яку буде дуже складно контролювати. Сьогодні це розмова про переговори, завтра може йтися вже про території, нейтралітет, санкції та умови, на яких Україна має завершувати війну. І тут важливо, щоб політична дискусія не перетворилася на змагання в тому, хто запропонує більше поступок Росії", - зазначило джерело "ОстроВа" в команді президента.

Що пропонує Гончаренко

Нардеп від "ЄС" Олексій Гончаренко починає з оцінки ситуації, яка і є фундаментом усього запропонованого ним плану. Він вважає, що Україна та Росія не можуть перемогти одна одну у війні, але в затяжному протистоянні на виснаження Київ поступово опиняється у гіршому становищі. Серед причин депутат називає людські втрати, руйнування економіки, залежність від зовнішнього фінансування та скорочення населення. На його думку, продовження війни без зміни підходу означає щомісяця втрачати нові ресурси, людей та підприємства.

"Якщо жодна сторона не може виграти, лишається домовлятися", - формулює він свою логіку.

При цьому Гончаренко принципово відділяє переговори від капітуляції. Його аргумент полягає в тому, що домовленість передбачає поступки обох сторін, тоді як капітуляція - односторонню відмову від власних інтересів.

Наступний елемент плану - відмова від ідеї одного всеосяжного мирного договору. На думку депутата, сьогодні між Україною та РФ немає достатньої довіри, щоб одразу домовитися про території, безпеку, санкції, полонених та гарантії. Тому він пропонує розділити переговори на багато вузьких треків.

Першими такими напрямами мають стати безпека Чорного моря, енергетика, цивільна інфраструктура та поступове звуження бойових дій. Наприклад, Гончаренко пропонує починати з домовленостей про незавдання ударів по школах, лікарнях, мостах, залізниці та житлових будинках. Кожна виконана домовленість, за його задумом, створюватиме досвід виконання, після чого можна буде переходити до складніших питань.

У цьому полягає одна з головних особливостей його концепції: не вимагати від Москви одразу припинити всю війну, а створювати систему часткових домовленостей, які поступово зменшуватимуть інтенсивність бойових дій.

Другий важливий елемент - так званий "трикутник миру". Крім України та Росії, до кожної домовленості має залучатися третя сторона - держава або міжнародна організація, яка має реальні важелі впливу на Москву, користується довірою Києва і сама зацікавлена у виконанні домовленості.

Для Чорного моря Гончаренко бачить потенційним гарантом Туреччину. Для продовольчого треку - Єгипет та Саудівську Аравію. У питаннях ядерної безпеки - МАГАТЕ та низку великих держав. Для повітряних ударів - США, ЄС і Китай. Для можливого розведення військ на землі він відводить ключову роль Китаю. Окремі гуманітарні питання можуть, на його думку, супроводжувати Ватикан, ОАЕ, Катар та МКЧХ.

Окремо депутат пропонує переглянути підхід до санкцій. Його ідея полягає у поетапному знятті частини обмежень із російських енергоресурсів в обмін на конкретні кроки Москви: припинення далекобійних ударів, розблокування Чорного моря та обмеження бойових дій. Якщо Росія порушує домовленість, санкції мають автоматично повертатися.

Найбільш політично чутлива частина пропозицій стосується нейтрального статусу України. Олексій Гончаренко пропонує почати говорити про можливість відмови від перспективи вступу до НАТО, але одночасно зберегти співпрацю з Альянсом, переозброєння української армії та створити європейський механізм її фінансування.

До переговорного порядку денного він також пропонує включити мовне питання, діяльність церков, пов'язаних із Москвою, та переосмислення окремих об'єктів історичної пам'яті.

Найскладнішим питанням депутат називає Донбас. Але і тут він пропонує не починати з територій.

"Помилка попередніх спроб у тому, що з нього починали. Якщо розмова з першої хвилини впирається в найболючіше, вона закінчується, так і не почавшись. Про Донбас треба говорити тоді, коли ми вже домовимося про багато інших речей", - зазначає нардеп.

Серед можливих варіантів Гончаренко називає припинення бойових дій по фактичній лінії контролю, створення нейтральної зони, відведення українських і російських військ або створення території під міжнародним контролем ООН. При цьому він окремо наголошує: фіксація фактичної лінії контролю не повинна означати юридичного визнання окупації українських територій.

Таким чином, план нардепа від "ЄС" фактично будується на трьох послідовних принципах: не намагатися одразу вирішити все, створити систему взаємозалежних міжнародних гарантів і поступово обмінювати конкретні кроки Росії на конкретні поступки з боку України та її партнерів.

Він формулює кінцеву мету максимально просто: "Тисяча маленьких домовленостей приведуть до великої мирної угоди".

Де в ОП бачать головні ризики

Водночас у команді президента вважають, що головна проблема запропонованої моделі полягає не стільки в самій ідеї поетапних переговорів, скільки в тому, що вона передбачає готовність Росії дотримуватися логіки взаємних домовленостей.

"Ми можемо придумати хоч тисячу домовленостей, але питання в тому, хто змусить Росію їх виконувати. Якщо після кожної домовленості Москва отримує можливість взяти паузу, перегрупуватися, відновити ресурси і потім висунути нові вимоги, то це вже не шлях до миру, а інший формат продовження війни", - сказало джерело "ОстроВа" в команді президента.

Співрозмовник визнає, що сама ідея поступової деескалації не є чимось неприйнятним для Києва. Навпаки, окремі гуманітарні домовленості, обміни полоненими, гарантії безпеки судноплавства чи обмеження ударів по критичній інфраструктурі можуть бути предметом переговорів. Але, за його словами, принциповим залишається питання послідовності.

"Росія повинна спочатку продемонструвати, що готова реально змінювати свою поведінку. Не словами, а конкретними діями. І тільки після цього можна говорити про те, які стимули або поступки може отримати Москва. А зараз у них гарне вікно можливостей кошмарити Київ, заморозити великі міста. Яка мотивація у Путіна зараз зупинитися? З точки зору тилу (не фронту) у Москви зараз є перевага.

З іншого боку, в команді президента є розуміння, що все може змінитися наприкінці зими наступного року, коли стане зрозуміло, що Україна знайшла спосіб протидіяти реактивним дронам (а це станеться), вистояла зиму, зробила власну балістику, продовжила виносити російські НПЗ та іншу інфраструктуру", - пояснює інший співрозмовник.

Окремі питання викликає і запропонована Гончаренком система міжнародних гарантів. У теорії вона має зробити порушення домовленостей невигідним для Росії. На практиці ж незрозуміло, чи готові Китай, Туреччина, Саудівська Аравія або інші держави взяти на себе політичну та економічну відповідальність за примушення Москви до виконання угод.

"А хто сказав, що Китай буде нам допомагати? Пекін справді не зацікавлений у великій ескалації, а тим більше у перемозі Росії, яка різко посилила б її позиції. Але з цього зовсім не випливає, що Пекін зацікавлений у швидкому припиненні війни. Для Китаю нинішня ситуація має свої геополітичні та економічні переваги: Росія дедалі більше залежить від Китаю, а США та Європа змушені витрачати значні ресурси на підтримку України. Тому очікувати, що Пекін автоматично стане гарантом миру і буде готовий тиснути на Москву заради завершення війни, було б надто оптимістично", - зазначило джерело "ОстроВа" в монобільшості.

У монобільшості при цьому визнають, що суспільний запит на припинення війни не можна ігнорувати. За словами співрозмовника "ОстроВа" у Верховній Раді, проблема полягає в тому, що політична дискусія про мир легко може перетворитися на дискусію про поступки.

"Люди хочуть миру - це очевидно. Але це не означає, що вони готові прийняти будь-які умови заради того, щоб перестали стріляти. Між цими двома речами величезна різниця", - сказав депутат.

Публічна позиція президента виявилася жорсткішою за дипломатичну риторику про необхідність пошуку компромісів. 4 жовтня Зеленський, коментуючи заклики окремих депутатів до припинення бойових дій та переговорів із РФ, заявив: "Як би нам складно не було, не можна прогинатися під Путіна і під Росію, тому що Україну зламають".

Не тільки Гончаренко: заговорили й інші

Показово, що майже одночасно із заявами Олексія Гончаренка про необхідність шукати шлях до завершення війни схожий за тональністю порядок денний почали формувати політики, які не належать до його політичного табору.

Зокрема, про необхідність говорити про мир заявив мер Харкова Ігор Терехов. За його словами, війну не можна сприймати як безальтернативне майбутнє України. Водночас, на його думку, необхідно шукати реальний шлях до припинення війни, а майбутній мир має бути підкріплений гарантіями безпеки та здатністю України захистити себе у разі нової агресії.

"Мир має спиратися на нашу оборонну спроможність і конкретні зобов'язання партнерів. Гарантії мають визначати, яку військову допомогу отримає Україна і як партнери діятимуть у разі нового нападу. Таких умов потрібно домагатися, використовуючи військові, економічні та дипломатичні важелі. Нашу здатність витримувати війну не можна сприймати як згоду жити в ній. Ми прагнемо миру і добробуту", - зазначив Терехов у Telegram.

Ще один показовий сигнал надійшов із середовища монобільшості. Нардеп від "Слуги народу" Данило Гетманцев у своїх публічних дописах також говорить про необхідність завершення війни та повернення до умов, за яких Україна зможе відновлювати економіку.

"Поки триває війна, люди, бізнес та інвестори не можуть нормально планувати навіть найближче майбутнє. А без цього немає ані інвестицій, ані розвитку, ані повноцінного відновлення. Саме тому активізація переговорів та мир мають бути нашим головним пріоритетом", - написав депутат у Facebook.

В іншому своєму дописі Гетманцев прямо пов'язав завершення війни з можливістю перенаправити державні ресурси з воєнних витрат на відновлення.

"Війна - це найдорожче, що може бути для держави. Тому те, що наші видатки на оборону та безпеку зростають рік від року, - об'єктивна даність. І якщо ми хочемо, аби держава перестала витрачати величезні кошти на війну, відповідь одна. Треба, щоб війна закінчилася. Щоб врешті настав мир у нашій країні", - зазначив він.

У новій заяві Гетманцев пішов далі й прямо заперечив ототожнення переговорів із капітуляцією.

"І переконаний у тому, що перемовини – це не капітуляція, адже капітуляція – це те, що відбувається без перемовин. І сталий мир за умови збереження незалежності і людей – це не капітуляція, це перемога. Яка буде розвинутою тоді, коли ми відновимося економічно, станемо членами ЄС і обовʼязково повернемо своє собі", - написав він.

При цьому депутат свідомо не визначає наперед остаточні параметри можливої угоди.

"І я умисно уникаю суперечок навколо остаточних параметрів угоди. Умови – предмет перемовин. Кожен пункт має свою ціну, і щодо нього повинна вестися жорстка дискусія. Так може виникнути компроміс, а не "капітуляція"", - зазначив Гетманцев.

Більше того, він виступає за те, щоб досягнуті переговорною групою домовленості були винесені на референдум.

Таким чином, позиції Терехова та Гетманцева відрізняються від запропонованої Гончаренком детальної переговорної конструкції, але в одному вони перетинаються: обидва вважають, що сама розмова про завершення війни більше не може бути винесена за межі українського політичного порядку денного.

При цьому в парламенті звертають увагу не лише на зміст цих заяв, а й на їхню синхронність. На думку співрозмовника "ОстроВа" у Верховній Раді, політики дедалі більше розуміють, що запит на завершення війни стає окремою частиною суспільного та політичного порядку денного.

"Зараз ми бачимо, що багато хто хоче зайняти нішу миротворця. Мир стає окремим політичним порядком денним, і політики розуміють, що мовчати про нього вже складно. Тому кожен намагається сформулювати власну позицію: хтось говорить про переговори, хтось - про гарантії безпеки, хтось - про економічну ціну війни. Поки що це не означає, що між ними є якась координація або спільний план. Але очевидно, що формується конкуренція за право говорити від імені тих, хто хоче завершення війни", - сказало джерело "ОстроВа" у Верховній Раді.

Критика

Водночас дискусія навколо плану Гончаренка виявилася настільки гострою, що призвела вже не лише до публічної суперечки, а й до політичного розриву.

5 жовтня "Європейська солідарність" оголосила про виключення Гончаренка з парламентської фракції. Це пояснили ідеологічними розбіжностями: публічні позиції депутата щодо завершення війни та майбутньої архітектури безпеки, за їхніми словами, розійшлися з позицією фракції.

Водночас у "ЄС" не заперечують самої необхідності дискусії про завершення війни. Там наголошують, що Україні потрібна розмова про припинення бойових дій, гарантії безпеки та справедливий мир, але незалежність України, її європейське майбутнє, питання національної ідентичності та право самостійно визначати систему безпеки не можуть бути предметом компромісу.

Реакція всередині "ЄС" також була неоднорідною. Володимир В'ятрович назвав пропозиції Гончаренка "благанням пощади". Водночас Микола Княжицький визнав, що сама дискусія про те, як закінчити війну, потрібна. Тобто навіть критика конкретного плану не означає відмови від розмови про завершення війни як такої.

Цю проблему окремо порушив дипломат Валерій Чалий. Він закликав політиків не робити далекосяжних висновків із закритих соціологічних досліджень та не сприймати втому українців від війни як готовність суспільства прийняти будь-які умови її завершення. На його думку, Росія використовує військовий та психологічний тиск не лише для досягнення результатів на фронті, а й для внутрішньої дестабілізації України.

"Всі втомилися від війни. Тільки от кажіть правду - ворог вимагає не піти на справедливий мир, а стати на коліна", - написав Чалий у Facebook, закликавши українських політиків "не бігти перелякано поперед потяга" та проявляти лідерство.

Політолог Ігор Чаленко пропонує не приєднуватися автоматично до версії, що поява пропозицій Гончаренка є лише результатом російського інформаційного впливу.

"Я не буду приєднуватися до мейнстримної версії, що це спеціально зроблений російський злив. Я запропоную дещо іншу точку зору. Нардеп Гончаренко має досить активні зв'язки зі Сполученими Штатами, і це видно з тих тез та рамок, які він озвучує, зокрема в контексті взаємодії з нинішньою адміністрацією Трампа", - сказав він у коментарі "ОстроВу".

На його думку, запропонована Гончаренком рамка може мати ще один сенс - показати, що в українському істеблішменті є політики, на яких можна спертися під час переговорного процесу, а Росію готові залучати до нього хоча б на технічному рівні.

"Значна частина запропонованого Гончаренком справді відповідає американській логіці переговорів. Такий підхід використовувався і під час обговорення мирного плану Трампа. За низкою позицій сторони просунулися досить далеко: з 20 пунктів було погоджено 18. На військовій підгрупі навіть домовилися про те, що Сполучені Штати стануть стороною моніторингу режиму припинення вогню. Але на ключових питаннях домовитися не вдалося", - зазначив політолог.

Водночас Ігор Чаленко вважає проблемним формування політичного поділу, за якого одні політики нібито виступають за мир, а інші - за продовження війни.

"Хочу сказати, що мені шкода, що своїми пропозиціями низка політиків, зокрема Гончаренко, фактично протиставляє себе значній частині суспільства. Створюється враження, ніби є окрема когорта політиків, які виступають за мир, а всі інші - за війну", - сказав він.

За його словами, з політтехнологічної точки зору така конструкція може мати сенс у контексті потенційної майбутньої виборчої кампанії. Але до виборів, наголошує Чаленко, ще потрібно дожити - спочатку має завершитися війна, а самі вибори мають бути оголошені.

"Безумовно, переважна більшість українців виступає за завершення війни. У нас немає адептів вічної війни. Проблема в іншому: тривалість війни не визначають українські громадяни. Вона безпосередньо залежить від тривалості агресії РФ. Ось і все. Це аксіома, яку, на мою думку, не потрібно доводити", - вважає Чаленко.

У президентській команді, за словами джерела "ОстроВа", бачать у цій дискусії ще один ризик - суспільство може отримати багато різних рецептів миру, але не отримати відповіді на питання, який із них реально здатний змусити РФ припинити війну.

"Найбільша проблема зараз навіть не в тому, що політики заговорили про мир. Проблема в тому, що кожен вкладає в це слово різний зміст. Для одних мир - це припинення вогню, для інших - переговори, для третіх - замороження фронту, для четвертих - повноцінна угода з гарантіями. І якщо суспільству почнуть продавати ці речі як одне й те саме, ні до чого хорошого це не призведе", - сказало джерело "ОстроВа" в команді президента.

Водночас у парламенті визнають, що ігнорувати цей запит влада вже не зможе. За словами співрозмовника "ОстроВа" у Верховній Раді, політична конкуренція навколо "мирної" теми лише набиратиме обертів.

"Поки що немає партії миру як організованої політичної сили. Є конкуренція за формулювання самого запиту. Хто першим переконає людей, що саме його варіант може привести до припинення війни без катастрофічних наслідків для країни, той і отримає політичну перевагу. Думаю, найближчим часом ми побачимо умовний план війни чи перемоги від президента, натяки на це вже є", - вважає джерело.