Вчорашній візит Віткоффа до Путіна і заяви з Вашингтона, що послідували після нього, не відповіли на головне питання - що відбудеться 8 серпня, після закінчення терміну, відведеного Трампом Москві на «угоду» з Україною? Очевидно, що такої угоди до п'ятниці вже не відбудеться. Навіть чисто з технічних причин. Чи спричинить це реалізацію загроз Трампа про введення нових санкцій проти РФ і вторинних санкцій проти Китаю та Індії, які купують російську нафту? Втім, санкції проти Нью-Делі Трамп запровадив навіть, не чекаючи повернення свого спецпосланця з Москви. Тобто вони були визначені. І нафта з Росії – це привід, а не реальна причина. По суті Трамп сам пояснив це ще тиждень тому, коли тільки анонсував 25% мита. "Пам'ятайте, що хоча Індія є нашим другом, протягом багатьох років ми ведемо з нею відносно мало бізнесу, оскільки її митні тарифи є надто високими, одними з найвищих у світі, а також вона має найсуворіші та найнеприємніші немонетарні торгові бар'єри серед усіх країн", - написав президент. До того ж норовлива реакція Моді на ультиматуми США вивела цей конфлікт особисто для Трампа в емоційну площину. А в його випадку – це важливо. Також удар по Індії є ударом по БРІКС (тиждень тому Трамп також ввів 50% мита на бразильський експорт у США і мотивував це саме участю країни в БРІКС, який загрожує долару як основному міждержавному платіжному засобу). Отже, дії США щодо Індії в даному випадку – не показник намірів Вашингтона щодо Росії. Звісно, втрата третини нафтового експорту боляче вдарить по можливості Путіна платити за війну. Але «пацан дав слово, пацан забрав його назад» - Трамп може скасувати або знизити це мито, якщо Моді зменшить «надто високі, одні з найвищих у світі» митні тарифи, та прибере «суворі та неприємні немонетарні торгові бар'єри». Загалом до нашої війни удар Трампа по Індії має опосередковане відношення. Для нас важливіші його кроки щодо РФ та Китаю (який випереджає Індію щодо обсягів демпінгових закупівель російської нафти). Але заяви з Вашингтона після переговорів Путіна та Віткоффа показують, що радикальних заходів після закінчення терміну «ультиматуму» можна вже не чекати. Зокрема, йдеться про оцінку Трампа: «Ми вирішили, що сьогодні у нас були дуже добрі переговори з Путіним». Після «дуже добрих» переговорів вводити серйозні санкції начебто і не логічно. Ні, якась реакція, як стимул для підштовхування Путіна до миру і сигналу Китаю, напевно буде. Але запровадження мит на російський експорт до США, враховуючи товарообіг між країнами, - це символічний жест. Що ж до Пекіна, - у разі, поки що, може бути запроваджено мінімальні мита (не 25%), розмір яких залежатиме від поточної ситуації на торгових переговорах КНР і США. А швидше за все, рішення щодо Китаю Трамп прийме вже після своєї поїздки до Піднебесної на початку вересня. Тому що, знову ж таки, - з огляду на гігантський (на відміну від Індії та РФ) товарообіг США та КНР, серйозні санкції проти такого гравця можуть обрушити і американські, і світові ринки. А Трамп не зацікавлений у підвищенні цін на нафту та падінні акцій американських транснаціональних корпорацій, які виробляють свою продукцію переважно у Китаї. До того ж, недаремно сам Трамп заявив у вівторок, що його рішення щодо санкцій залежатиме від результатів візиту Віткоффа до Москви. І що він нібито «ніколи не називав конкретний відсоток» тарифів, які можуть бути запроваджені щодо торгових партнерів Росії. Це явний крок назад, оскільки жорстка неправда – Трамп особисто називав розмір тарифів – «100%». Ну і ще одна ознака того, що 47-й президент ще не дозрів до радикальних кроків стосовно Москви та КНР – це слова джерела Financial Times з його оточення: «Все залежить від того, з чим повернеться Віткофф. Якщо Уіткофф повернеться з порожніми руками, абсолютно ні з чим, - Трамп збожеволіє». Якщо переговори оцінені як «дуже хороші», то, мабуть, «щось» Віткофф із Москви до Вашингтона таки привіз. Трамп відчайдушно хоче угоди, а не війни. І в Кремлі це розуміють і використовують, щоб зволікати. У крайньому для Кремля випадку Путін може погодитися навіть на тимчасове перемир'я в повітрі. Не дарма ж ця ідея була вкинута в інформаційний простір. Йомиу головне, щоб ніякі «щось Трампу» не завадили російським військам захопити Донецьку область, записану в росконституцію як «російська». Коли це станеться, він і сам з радістю (з огляду на падіння росекономіки та світові геополітичні тренди) оголосить про переможне закінчення «СВО». Заморозка конфлікту без контролю над усією територією Донбасу буде рівнозначна його особистій поразці, тому він тягтиме час будь-якими способами. І передбачити реакцію Трампа на ці путінські «розводи» дуже складно. Хоча можна аналізувати аналогії. Люди рідко змінюють моделі своєї поведінки, якщо не змінюються кардинально обставини їхнього життя. А. Якщо ви прочитаєте мемуари Джона Болтона – радника президента США з нацбезпеки з квітня 2018 по вересень 2019 р., то побачите, що його бос змінював свої рішення частіше, ніж моргав. Нинішній президент США називав стратегією – відсутність стратегії. Скасовував уже віддані накази (навіть військовим) виходячи із суб'єктивного сприйняття інформації, яку почув останньою. У цій книзі купа прямих аналогій з поведінкою Трампа щодо України та Росії. Тільки тоді вона стосувалася Північної Кореї чи Ірану. Пам'ятайте, як він буквально директивно відправив Зеленського на переговори до Стамбула (при тому, що за день до цього і Зеленський, і Макрон із Мерцем, і сам Трамп погодилися, що переговорів не буде до припинення вогню). Схожа ситуація була, коли Трамп відправив до Тегерану японського прем'єра Абе на переговори про зупинення ядерної програми аятол. Це викликало нервову реакцію в арабському світі, де побачили у цьому слабкість Трампа. «Я даремно намагався пояснити (керівництву ОАЕ – авт.), що Президент Сполучених Штатів має на увазі не більше ніж розмови, і переговори будуть просто балаканиною», - пише Болтон. Тож, провокуючи переговори, а не вживаючи конкретних рішучих заходів, Трамп свідомо затягує час вирішення проблеми. Іран атакував кораблі союзників США та безпосередньо американські безпілотники, а Трамп не робив нічого, намагаючись зробити сценарій переговорів «не образливим» для Тегерана, на угоду з яким він усе ще розраховував. Фактично, він дозволяв Ірану робити будь-що, поки вони не вбивають безпосередньо американців, - пише Болтон. А ми, українці, – не американці. «Трамп, який сумнівався будь-якого дня щодо будь-якого питання…» - характеризує його колишній радник. А як часто він заявляв про свої дії, яких насправді не було? До речі, блеф Трамп також вважав (вважає) прийнятною стратегією. Ось і вір після цього, у «підводні човни» США біля берегів РФ, чи його ультиматуми. Загалом немає сенсу переказувати 600 сторінок тексту спогадів Болтона («Кімната, де це сталося»), щоб дійти висновку, який є очевидним навіть з тих фактів, які 47-й президент створив вже за нинішні півроку свого перебування при владі. Трамп не має стратегії завершення війни в Україні. Він має лише стратегію віджиму світових ресурсів у США. І Трамп розглядає війну Росії проти України виключно як один із інструментів реалізації цієї стратегії. Відповідно, його дії в цьому питанні будуть продиктовані не інтересом припинення війни, а прив'язоним до конкретного момента «коммерційним» інтересом. Наприклад, в українських мінералах, або в угоді з Путіним, або Сі. Поки ж доля цих угод не зрозуміла, Трамп уникатиме різких дій. Тож, стратегічно спрогнозувати дії Трампа щодо війни в Україні – неможливо! Він сам не знає, що зробить завтра. Але тактично можна говорити, що все більше втягування президента США в цей процес прискорює заморожування конфлікту. От чим буде ця пауза - перемогою Путіна (захоплення Донецької області), або його поразкою (збереження контролю Києва над частиною Донбасу) - залежить від того, як Трамп розпорядиться часом: чи погодиться він чекати на перемогу Москви, задовольнившись «хоч чимось», що привіз йому Віткофф, чи змусить її зупинити на позиції «ані вашим, а ні нашим». Путін вже на раз «розчаровував» Трампа, але судячи з того, що Віткофф все ж таки знову полетів до Москви, надія на «угоду» у Трампа вмирає останньою. І заява Ушакова за підсумками поїздки Віткоффа про обговорення питання «стратегічної співпраці РФ та США» – підтверджує це. Загалом, якщо санкцій, які справді стратегічно позбавляють противника економічної можливості вести війну, завтра не буде (а їх не буде!), то Путін знову «розвів» Трампа, перевівши практичне вирішення проблеми у дипломатичне «бла-бла-бла». Йому важливо виграти час та пом'якшити реакцію США. А для цього потрібен діалог із Трампом. І Трамп уже ведеться на це. Ні, на те, що найближчим часом можлива тристороння зустріч президентів – шансів 1% (знижка на диво). Трампу немає сенсу зустрічатися у такому форматі, якщо ця зустріч може закінчитися нічим. А от телефонна розмова з Путіним – можлива. Але це буде серйозною тактичною поразкою Білого дому, оскільки в Москві це розцінять як ознаку якщо не слабкості, то невпевненості адміністрації США у своїй політиці. Відповідно, Кремль намагатиметься цю невпевненість посилити та використати. Але загалом, незалежно від реакцій Трампа, тренд на закінчення бойових дій та заморожування війни протягом 8-10 місяців посилюється. Щоправда, є тренд на консолідацію антиамериканського блоку (РФ, Китай, Індія, Бразилія, Іран, КНДР…). Він проглядається в риториці Моді та Лула да Сілви. А особливо – Путіна та Лукашенка, під час їхньої останньої зустрічі на Валдаї. Пам'ятаєте слова Путіна про «надмірні очікування» Трампа від переговорів із ним? Вони показують, що Кремль уже не робить великої ставки на налагодження відносин із нинішньою адміністрацією США. А отже, на щось розраховує поза США. Підтверджує це і заява Лукашенка, що він сміється над Трампом, повчання «батьки» американському президентові як «робити політику», вказівка, що він «має» робити: «50, 60, 10 днів – так політика не робиться. Якщо він миру хоче, він повинен підключатися акуратно, ґрунтовно. Це військове зіткнення і вказати там не вийде, тим більше ядерній державі. Ну, це просто сміх викликає». Така «борзість», враховуючи стан і без того неповноцінних економік «Союзної держави», викликає відчуття, що герантакрати не просто «нюх втратили», а заручилися чиєюсь сильною підтримкою. Що комусь потрібна ескалація війни та конфлікт із США. Не складно зрозуміти, що таким актором може бути лише Китай. Іншого «джерела сили» у Лукашенка та Путіна просто немає. Та й слова Ван І під час переговорів з ЄС про те, що Пекін не може дозволити Москві програти, оскільки тоді США займуться Китаєм, - роблять хамство Лукашенка та Путіна цілком логічним. Тепер дивимося, чим закінчаться візити індійських чиновників до Москви найближчого тижня. Якщо після них індійці продовжать купувати російську нафту у відповідних нинішнім об'ємах, - значить їм дали якісь гарантії в Москві, відповідно, - Китай робить ставку на конфронтацію. Де-факто це означатиме оформлення вимушеного антиамериканського блоку РФ-КНР-Індії-Бразилії та затягування війни в Україні. Якщо Делі почне згортати обсяги нафтозакупівель із РФ, - значить Путін не зміг пообіцяти індійцям компенсації американських мит, відповідно Китай ще не готовий одноосібно взяти на себе всі витрати чужої війни (навіть проти спільного ворога), і Сі почне шукати компромісні рішення. Чекаємо. Ситуація стане зрозумілою найближчими днями.
