З 1 січня Україна офіційно приєдналася до Міжнародного кримінального суду, який займається розслідуванням злочинів проти людяності і воєнних злочинів. МКС вів розслідування російських злочинів в Україні і до цих пір – зокрема, він видав ордери на арешт президента Росії Владіміра Путіна і ще кількох російських високопосадовців. Але відтепер Україна може, крім іншого, мати в МКС своїх суддів. Приєднання до Суду має також політичну вагу, адже йдеться про ще один клуб демократичних держав. Щоб брати повноцінну участь у Міжнародному кримінальному суді, Україні потрібно було ратифікувати Римський статут МКС. Статут – це рамка, за якою країни-учасниці формують свої національні закони про переслідування найтяжчих міжнародних злочинів. В Україні ратифікувати його не могли протягом більше ніж 20 років: спочатку, як вважають, через фобії українських високопосадовців, пізніше – через фобії українських же топ-військових: і ті, й інші вірили, що ратифікація Статуту уможливить власне їхнє переслідування на міжнародному рівні. Побоювання останніх значно підсилили арешт в Італії за абсурдними звинуваченнями Віталія Марківа у 2017 році і затримання в Брюсселі Валерія Залужного у 2019. Імовірно, з тих же причин Україна аж до ратифікації Римського статуту не мала і внутрішніх законів про переслідування воєнних злочинів і злочинів проти людяності. Ще одна з імовірних причин – потреба в обміні полоненими: тих, хто за інших правових обставин мали відповідати за такі злочини як воєнні злочинці, Україні доводилося передавати Росії, щоб повернути додому з російських катівень військовополонених і цивільних заручників. Зрештою, українським правозахисникам вдалося переконати Офіс президента і уряд, що ратифікація Римського статуту ніяк не нашкодить, а тільки допоможе українцям, тим більше, після початку повномасштабної війни. Верховна Рада прийняла закон про ратифікацію у серпні 2024. На рівні національного законодавства, втім, замість довгоочікуваного ладу з кінця 2024 року раптом запанував хаос. Справа зрушила, але не в той бік Працювати над законопроєктами про переслідування воєнних злочинів і злочинів проти людяності в Україні почали правозахисники, які збирали у потерпілих і свідків свідчення про такі злочини і злочинців. За українськими законами, які існували на той час, таких злочинців неможливо було переслідувати і карати так, як вони на те заслуговували. Законопроєкт, який створили правозахисники і який, зрештою, внесло в парламент міністерство юстиції, депутати довго не приймали. У 2018 році вже фактично йшла президентська виборча кампанія, потім були вибори в Раду. В першому читанні законопроєкт прийняли лише за кілька тижнів до виборів Верховної Ради – тобто, на прийняття вже не залишалося часу, його довелося перереєструвати у новому парламенті. Час було знову втрачено, всі парламентські процедури документу довелося проходити знову від самого початку. Прийняли його остаточно тільки у травні 2021 року. Але в дію закон досі не вступив, бо вже четвертий рік його не підписує президент. Якщо президент не підписує, але і не ветує прийнятий Радою закон, його може натомість підписати і оприлюднити спікер ВР, пояснює Володимир Яворський, програмний директор “Центру громадянських свобод”. Але Руслан Стефанчук – з президентської партії і засмучувати Володимира Зеленського, видно, не хоче. Між тим, так-сяк, українські правоохоронні органи ведуть справи, а суди виносять вироки по тому, що є воєнними злочинами і злочинами проти людяності. Але “важливо, якими доказами ми доводимо склад злочину, – зазначає Яворський. – По злочину агресії у нас приблизно 800 підозрюваних. В світі зрозуміло, що відповідальними по таких злочинах може бути тільки верхівка держави, яка приймає рішення про агресію, а у нас відповідають сержанти. Це приклад, коли розслідування йде не туди”. До і скоро після ратифікації Римського статуту в Раді зареєстрували ще кілька законопроєктів про переслідування за воєнні злочини і злочини проти людяності. Один з них, теж поданий урядом, є, як каже Яворський, скороченою версією закону, прийнятого у травні 2021. У жовтні 2024 року Рада, втім, прийняла інший, поданий президентом. Тобто, після ратифікації Статуту справа таки зрушила з місця, але у правників залишилося дуже багато зауважень до президентського закону. Щоб довести справу до кінця, потрібен ще один, каже Володимир Яворський. У грудні 2024 Рада таки проголосувала в першому читанні за ще аж два пов’язаних законопроєкти – але не ті, про який могла би навіть подумати правозахисна спільнота. Конфлікт концепцій Законопроєкт 11538 “Про кримінальну відповідальність за міжнародні злочини” внесли півсотні депутатів, його головний автор – “слуга народу” Олександр Бакумов, колишній проректор Харківського національного університету внутрішніх справ. Над законопроєктом довго працювали, але не обговорювали його ні з представниками генеральної прокуратури, ні з громадскістю, каже Володимир Яворський з “Центру громадянських свобод”. “Ми не сприймали його всерйоз, тому що це було як ввести лівосторонній рух в Україні. Ми почали сприймати його серйозно, коли його прийняли в першому читанні, – коментує Яворський. – В парламенті зараз не так легко назбирати голоси”. Всі законопроєкти і закони про переслідування воєнних злочинів і злочинів проти людяності, які розробляли в Україні з 2015 року, пропонували внесення змін в Кримінальний кодекс. Це один спосіб, зокрема, імплементації Римського статуту. Інший – регулювання розслідування і покарання таких злочинів окремим спеціальним законом. Саме таким шляхом пішли автори 11538 і пов’язаного з ним 11539, відкинувши всі майже десятирічні напрацювання. Найабсурдніше, що Рада, яка протягом років і аж до жовтня 2024 року голосувала за зміни до КК, за два місяці підтримала протилежний підхід, зазначає Яворський. Законопроєкт Бакумова не стільки доповнює Кримінальний кодекс, скільки конфліктує з ним. Наприклад, він пропонує інші види покарання за ті самі злочини, що зазначені в КК після змін від жовтня 2024 року. “Якби це був проєкт внесення змін до КК, його можна було б допрацювати. Цей проєкт неможна допрацювати, тому що у нього інша концепція”, – коментує Яворський. Якщо його приймуть, каже він, 11538 може заблокувати розслідування міжнародних злочинів, тому що буде неясно, який закон застосовувати. До того ж рішення українського суду по міжнародних злочинах буде легко оскаржити і виграти в Європейському суді з прав людини, що стане ганьбою України і подарунком Росії, додає Яворський. “Такої одностайності давно вже не було” 19 грудня дві коаліції правозахисних громадських організацій закликали депутатів не приймати законопроєкти 11538 і 11539. У спільній заяві вони вказали, що в разі їхнього прийняття, існування різних норм у Кримінальному кодексі і окремому законі загальмують і заплутають слідства і призведуть до процесуальних порушень, через які судові рішення буде легко оскаржити. До того ж закон, який вводить кримінальну відповідальність поза Кримінальним кодексом, імовірно, буде визнано неконституційним, зазначили в заяві. За словами Володимира Яворського, “такої одностайності позицій громадських організацій давно вже не було”. Одночасно з заявою, “Центр громадянських свобод” оприлюднив детальний аналіз усіх законів і законопроєктів про кримінальне переслідування за воєнні злочини і злочини проти людяності, які пропонували і приймали після вторгнення Росії в Україну у 2014 році. Автор аналізу, професор кафедри кримінально-правової політики та кримінального права Київського національного університету ім. Шевченка, експерт “Центру громадянських свобод” Костянтин Задоя навів і пояснив зауваження правозахисників і до вже прийнятого президентського закону про внесення змін до КК, і до законопроєкту Бакумова. У висновках до документу на 50 аркушах Задоя зазначав, що “починаючи з 2021 року гармонізація українського кримінального законодавства з міжнародним кримінальним правом впевнено та, схоже, незворотно перетворюється на юридичний карго-культ, де процес остаточно стає важливішим за результат і набуває ознак сумнівного змагання, де суб'єктивне та прагматичне тотально переважає юридичне та де для розв'язання складних проблем пропонуються прості й поверхові рішення”. Можна було б потішитися, що законопроєкт породив дискусію на надважливу тему, але суть того, про що йдеться, настільки складна, що буря оминула і медіа, і тим більше широку громадськість. Сам Олександр Бакумов після голосування прокоментував його лише раз, власне в день прийняття. “Ухвалення цього спеціального кримінального закону повною мірою імплементує положення міжнародного кримінального права, у тому числі Римського статуту Міжнародного кримінального суду в національне законодавство України”, – написав депутат у Facebook твердження, яке правозахисні організації заперечують. Пост Бакумова про законопроєкти 11538 і 11539 набрав вчетверо менше реакцій, ніж його привітання з Новим роком. Володимир Яворський каже, що “Центр громадянських свобод” запрошував Олександра Бакумова на їхні заходи, але той не приходив. “На одній з конференцій два місяці тому Бакумов казав, що наші солдати в окопах сидять, щоб прийняли цей закон. Він абсолютно впевнений, що цей закон – саме те, що потрібно Україні. Проти нього – офіс генпрокурора, офіс президента і мінюст, але публічно ніхто не хоче цього казати, щоб не сваритись, бо Бакумов в керівництві впливового парламентського комітету”, – прокоментував він. Проти висловисловилося також Головне науково-експертне управління Апарату ВР. Зважаючи на це, імовірно, що навіть якщо Рада прийме законопроєкти 11538 і 11539, їх ветує або, як вже повелося, проігнорує президент, але в правозахисному середовищі не вповні вірять у здоровий глузд всіх причетних. У будь-якому разі, Україна продовжує втрачати цінний час, коментує Яворський.
