Ігор Чаленко: Візит Зеленського до США закріпив тенденцію до поступового зміщення політики Білого дому на користь України

Візит президента Володимира Зеленського до США став однією з ключових міжнародних подій останніх тижнів. Після переговорів у Вашингтоні дедалі частіше звучать оцінки, що адміністрація Дональда Трампа змінила тон у відносинах із Кремлем. Сам президент США та представники його команди стали жорсткіше висловлюватися на адресу Росії, водночас у дипломатичних колах дедалі більше говорять про кризу переговорного процесу та відсутність реального прогресу в діалозі щодо завершення війни.

На цьому тлі виникає низка запитань: чи справді Білий дім почав втрачати ілюзії щодо готовності Москви до компромісів, чи може нова риторика Вашингтона перерости у конкретні кроки тиску на Кремль та коли варто очікувати нового етапу переговорів.

Водночас не менш активно обговорюються й внутрішньополітичні процеси в Україні. Зокрема, увага прикута до політичного майбутнього Михайла Федорова, його відносин із Банковою та можливих сценаріїв повернення до влади.

Про те, як візит Володимира Зеленського до США вплинув на позицію адміністрації Дональда Трампа, коли можуть відновитися реальні переговори щодо завершення війни та що сьогодні відбувається навколо Михайла Федорова, в інтерв'ю "ОстроВу" розповів політолог, голова Центру аналізу і стратегій Ігор Чаленко.

- Як ви оцінюєте підсумки візиту Володимира Зеленського до Сполучених Штатів?

- Незважаючи на те, що приводом для візиту стала трагічна подія - смерть великого друга України, американського сенатора Ліндсі Грема, сама поїздка Володимира Зеленського до США мала позитивні політичні наслідки. Передусім це стосується його зустрічі з Дональдом Трампом, яка тривала понад годину. По суті, вона закріпила тенденцію до поступового зміщення політики Білого дому в бік України.

Ми почали спостерігати цю тенденцію ще після саміту "Великої сімки". Вона продовжилася під час зустрічі Зеленського і Трампа в Анкарі на полях саміту НАТО, а нинішній візит фактично зафіксував цей курс.

Також є позитивні сигнали щодо продовження діалогу з питань оборонної співпраці, зокрема стосовно ліцензування виробництва ракет для комплексів Patriot. Так, сьогодні Дональд Трамп заявив, що остаточного рішення ще не ухвалено, однак загальний прогрес у цьому напрямку очевидний.

Крім того, тривають консультації безпосередньо з американськими виробниками озброєння. Зокрема, є інформація, що Boeing поки не готовий надавати ліцензію на виробництво головок самонаведення. Водночас це питання подальших переговорів і дипломатичної роботи, тому робити остаточні висновки зарано.

Загалом позитивний результат цього візиту є очевидним. Важливо й те, що він відбувся після тривалої роботи з представниками MAGA-спільноти. Зокрема, йдеться про візит до України блогерки Лори Лумер, яка має багатомільйонну аудиторію серед прихильників Дональда Трампа. Її поїздка допомогла продемонструвати, що багато попередніх токсичних закидів на адресу України не відповідають дійсності, а сама Україна заслуговує на подальшу підтримку Сполучених Штатів.

Тому, попри трагічний привід, загалом цей візит Володимира Зеленського до США можна оцінити позитивно.

Не менш важливим є й те, що фактично розпочався розгляд законопроєкту Грема-Блюменталя. Уже відбулося перше процедурне голосування, що свідчить про просування документа.

Якщо ситуація й надалі розвиватиметься так, як зараз, цілком реально очікувати ухвалення цього закону вже у вересні, якщо не виникне додаткових ускладнень. Наразі в американському політикумі лунає критика на адресу Білого дому та Дональда Трампа через те, що санкційні питання, пов'язані з Іраном і "Хезболлою", можуть використовуватися для затягування процесу.

Втім, на мою думку, це насамперед елемент внутрішньополітичної дискусії у США. Ба більше, такі доповнення можуть навіть сприяти тому, щоб українське питання не відійшло на другий план, попри високу актуальність для Вашингтона близькосхідної тематики.

- Що стосується особисто Дональда Трампа, чи можна сказати, що він знову змінив свою позицію на користь України? Чи це надто оптимістична оцінка? Адже зараз його позиція суттєво відрізняється від тієї, яку він займав минулого року.

- Я думаю, що так. Передусім це пов'язано з відчутними результатами дій Сил оборони України як на тимчасово окупованих територіях, так і безпосередньо на території Росії. Дональд Трамп завжди тяжіє до сильних і тих, кого вважає переможцями. Саме тому він любить демонстративно зустрічатися з відомими спортсменами, чемпіонами світу та іншими людьми, які асоціюються з успіхом.

У цьому контексті варто згадати його зустріч із Олександром Усиком, а також контакти з іншими світовими знаменитостями. Для Трампа важливо демонструвати, що він перебуває поруч із переможцями і певною мірою сам є частиною їхнього успіху. Якщо дещо гіперболізувати, то саме так можна пояснити його стиль поведінки.

Водночас є ще один важливий аспект. Складається враження, що Трамп свідомо почав певною мірою дражнити Володимира Путіна. Саме дражнити. Річ у тім, що за півтора року другої президентської каденції Трампа його дипломатичні результати складно назвати успішними. Багато з того, що, ймовірно, обіцяла РФ, так і не було виконано, а війна не наблизилася до завершення.

До того ж напередодні виборів до Конгресу республіканцям неминуче нагадають одну з головних передвиборчих обіцянок Трампа - завершити російсько-українську війну за 24 години.

Саме тому нинішня поведінка Трампа виглядає як спроба продемонструвати Кремлю своє невдоволення. Один із показових моментів - відсутність телефонних розмов із Путіним після зустрічей із президентом Володимиром Зеленським.

Якщо раніше такі дзвінки фактично стали традицією і викликали критику серед прихильників України, оскільки створювали враження, що Путін певною мірою впливає на подальші кроки Трампа, то зараз ситуація змінилася. Після зустрічі в Анкарі, коли Трамп публічно обіцяв зателефонувати Путіну, цього так і не сталося. Не було такого дзвінка і після нещодавнього візиту Зеленського до Вашингтона.

Фактично все, що залишилося російській стороні, - це публічно пояснювати, чому цієї розмови так і не відбулося. Це можна розглядати як сигнал Москві: якщо Росія не демонструватиме готовності рухатися до миру, навіть адміністрація Трампа буде змушена переглянути окремі підходи до відносин із Кремлем.

Нагадаю, що раніше звучали навіть абсолютно фантастичні ідеї на кшталт будівництва тунелю під Беринговою протокою між Росією та Аляскою вартістю близько 14 трильйонів доларів, а також інші масштабні проєкти, які сьогодні виглядають дедалі менш реалістичними.

Усе це відбувається на тлі продовження українських ударів по російській цивільній інфраструктурі та об'єктах подвійного призначення. Таким чином Москва отримує сигнал, що стратегія війни на виснаження не працює, а спроби затягнути переговорний процес уже не дають бажаного результату.

- Останнім часом дедалі частіше лунають заяви про те, що переговорний процес між Україною та Росією фактично зайшов у глухий кут. Зокрема, про це говорили і в США, і в Росії, а в медіа навіть почали вживати вислів "смерть духу Анкориджа". Чи справді переговори опинилися в кризі? І коли можна очікувати їхньої нової активізації?

- Активізації переговорів очікувати можна. Інше питання - наскільки вони будуть результативними, адже це насамперед залежатиме від позиції Росії.

Водночас уже зараз можна побачити пожвавлення одразу двох переговорних форматів. Перший - тристоронній за посередництва Сполучених Штатів. Саме тому ми очікуємо на візит Кушнера та Віткоффа орієнтовно протягом найближчого місяця. Є сигнали, що вони можуть прибути до Києва ще до Дня Незалежності. Водночас цілком логічно припустити, що після цього вони відвідають і Москву, щоб підготувати саме тристоронню зустріч, а не обмежитися лише човниковою дипломатією.

Другий формат більше пов'язаний із безпековою ситуацією в Чорному морі. Усі чули заяву президента Казахстану Касима-Жомарта Токаєва, який фактично в присутності Володимира Путіна заявив про необхідність заморожування війни. Водночас він окреслив ідею "Стамбула 2.0". Поки невідомо, кому саме належала ця ініціатива - Вашингтону чи Пекіну, однак це не є принциповим.

Головне, що зараз не йдеться про повернення до змісту Стамбульських переговорів 2022 чи 2025 року. Йдеться саме про формат - прямі переговори між Україною та Росією за посередництва Туреччини, яка надає майданчик для діалогу. З огляду на критичну безпекову ситуацію в Чорному морі такий варіант сьогодні цілком може отримати новий імпульс.

Тепер питання полягає в тому, який із цих форматів швидше дасть практичний результат. Ми бачимо, що зараз обговорюються нові російські пропозиції щодо можливого припинення вогню. Знову актуалізувалася тема повітряного перемир'я.

Особисто я вважаю, що цього недостатньо. Як мінімум, має йтися про два компоненти: припинення ударів у повітрі та режим припинення вогню на морі. Це необхідно насамперед для відновлення повноцінної роботи транспортного коридору з портів Одеси.

Варто також нагадати, що Україна публічно, у листі Володимира Зеленського до Володимира Путіна, закликала перейти до режиму припинення вогню. У відповідь Путін фактично звернувся до російських військ із закликом "работайте, братья".

Тому головне питання зараз полягає в тому, на який саме формат припинення вогню зрештою погодиться Росія.

На мою думку, шанси на досягнення хоча б часткового припинення вогню зростають після кожної успішної операції Сил оборони України. Йдеться не лише про удари по авіабазах, а й про систематичне ураження російських нафтопереробних заводів, науково-дослідних інститутів та інших об'єктів оборонно-промислового комплексу. Саме такий тиск поступово змушує Росію дедалі серйозніше розглядати дипломатичний шлях.

- Ситуація навколо екс-міністра оборони Михайла Федорова останнім часом викликає чимало дискусій. Як ви її оцінюєте? Чи можна говорити, що він уже не є активним членом команди Володимира Зеленського і починає будувати власну політичну кар'єру?

- Саме такого розвитку подій, думаю, хотіли б представники ліберального політичного середовища - люди, які свого часу стояли біля витоків таких політичних сил, як "Самопоміч" і "Голос". Зараз вони фактично перебувають у пошуку нового лідера, який міг би знову актуалізувати цю політичну нішу, посилити молодіжний і реформаторський порядок денний.

З погляду можливої підготовки до майбутньої виборчої кампанії, дата якої поки що невідома й повністю залежить від безпекової ситуації, різні політичні гравці вже починають активізуватися.

Втім, якщо говорити безпосередньо про Михайла Федорова, то моє особисте враження після його інтерв'ю "Українській правді" зовсім інше. На мій погляд, він, навпаки, зробив крок назад у політичному сенсі.

Передусім він суттєво вирівняв свою риторику і фактично підтвердив, що залишається частиною команди президента. До цього Володимир Зеленський також заявляв, що Федоров нікуди не йде з його команди. Отже, можна зробити висновок, що формат їхньої подальшої співпраці досі обговорюється.

Так, Офіс президента вже дав зрозуміти, що питання призначення Федорова міністром оборони наразі закрите йому можуть запропонувати інші варіанти роботи. Сам Федоров займає іншу позицію. Водночас я не вважаю, що в нинішніх умовах існують якісь остаточні рішення. Під час війни політична ситуація може досить швидко змінюватися. Єдине, що зараз залишається незмінним, - це президент України та чинний склад Верховної Ради до завершення воєнного стану. Усі інші кадрові рішення можуть переглядатися.

Тому питання полягає лише в тому, яке рішення врешті ухвалить сам Володимир Зеленський щодо можливого повернення або неповернення Федорова до уряду. Це виключно політична відповідальність президента.

- Коли, на вашу думку, ця історія може отримати остаточну розв'язку?

- Я думаю, що переговори між сторонами триватимуть. Водночас протестна активність поступово зменшується і трансформується. Якщо раніше люди збиралися на площі Франка, то зараз організатори вже говорять про проведення ходи. Одним із публічних облич протесту залишається Козятинський, який виконував таку саму роль і під час акцій 2025 року.

Водночас припускаю, що питання майбутнього Федорова може бути остаточно врегульоване приблизно до середини або другої половини серпня. Саме тоді Верховна Рада повернеться до повноцінної роботи, і президенту доведеться вносити подання щодо призначення міністра закордонних справ та міністра оборони. Це автоматично активізує і переговори щодо подальшої ролі самого Федорова.

- Чи бачите ви зараз якісь ознаки того, що між Банковою та Федоровим уже шукають певний компроміс?

- Так, є кілька непрямих сигналів. Зокрема, я звернув увагу на призначення Любові Галан заступницею міністра оборони. Це саме та кандидатура, яку Федоров тривалий час хотів бачити своєю заступницею, однак тоді це призначення не погодили. Тепер же вона працюватиме в команді виконувача обов'язків міністра оборони Євгенія Хмари.

На мою думку, це може свідчити про певні політичні домовленості. Не обов'язково, що сам Федоров повернеться на посаду міністра оборони. Проте він може отримати можливість сформувати команду з людей, яким довіряє, щоб вони продовжили реалізацію окремих реформ, зокрема у сфері оборонних закупівель, розвитку оборонної промисловості та інших напрямів.

Водночас звертає на себе увагу ще одна зміна. Ані сам Федоров, ані його оточення вже не роблять акцент на конфлікті між колишнім керівництвом Міністерства оборони та головнокомандувачем ЗСУ. Натомість вони переводять дискусію в площину боротьби з корупцією в оборонних закупівлях.

Саме цим, на мою думку, пояснюється і вибір "Української правди" як майданчика для інтерв'ю. Логіка команди Федорова полягає в тому, щоб перевести увагу з особистісного конфлікту на системну проблему боротьби з корупцією.  Зважаючи на те, що українці називають корупцію однією з найбільших проблем держави поряд із російською агресією, очевидно, команда Михайла Федорова прагне перевести дискусію саме в цю площину. Така стратегія може забезпечити їй більш довгостроковий політичний порядок денний.

Тобто, з одного боку, Федоров не дистанціюється від команди Володимира Зеленського. З іншого - через акцент на боротьбі з корупцією він намагається посилити свої переговорні позиції та збільшити можливості для просування тих рішень, які вважає правильними.