"50 днів Трампа". Політолог Ігор Чаленко пояснює, що стоїть за новою стратегією Вашингтону

Погроза митами, посилення військової допомоги Україні та дедлайн у 50 днів для Кремля — президент США Дональд Трамп різко змінив риторику щодо Росії. Після зустрічі з генсеком НАТО Марком Рютте він пригрозив Москві "дуже жорсткими" санкціями, якщо за півтора місяця Путін не погодиться на мирну угоду з Україною. Одночасно Білий дім оголосив про відправку систем ППО Patriot в рамках багатосторонньої оборонної угоди: зброю для України закуповуватимуть європейські союзники США.

Як пише Axios, загальна сума пакета становитиме 10 мільярдів доларів — до нього увійдуть ракети, ППО та артилерійські боєприпаси. The Washington Post також повідомила, що Трамп розглядав можливість надати Україні крилаті ракети Tomahawk, здатні досягати Москви й Санкт-Петербурга, проте в остаточний список постачань вони не увійшли.

У Кремлі нові заяви Трампа не залишили без уваги: прессекретар Путіна Дмитро Пєсков назвав їх "дуже серйозними", додавши, що "потрібен час на аналіз".

Що означають ці сигнали для України? Наскільки послідовною є позиція Трампа — і чи справді він розчарувався в Путіні? Як реагує Москва — і чи вдається їй втручатись у переговорний порядок денний?

Про це та інше "ОстроВ" поговорив із політологом, головою Центру аналізу і стратегій Ігорем Чаленком.

— Перш за все, я хотів би з Вами обговорити останні заяви Трампа. Якщо узагальнити, то як їх слід розцінювати — як тотальний розворот і зміну політики чи щось інше?

— Якщо говорити в комплексі, я тут бачу лінійну еволюцію політики Трампа. Тобто він намагався протягом перших двох кварталів 2025 року все ж таки задобрити російську сторону. Але вийшло якось так, що українська сторона показала максимальну договороздатність: саме ми підтримували всі ініціативи безпосередньо Трампа.

А Росія де-факто блокувала як Стамбульський перемовний трек, так і не демонструвала жодного реального бажання до деескалації. Кожна розмова з Трампом завершувалася рекордними шахедно-ракетними атаками по території України.

Трамп усвідомив: якщо він і далі буде тягнути лінію задобрення Путіна, це не матиме жодного результату. Тому ми зараз і бачимо тактичні зміни. Я не вважаю, що це зміни стратегічного характеру. Бо, знову ж таки, Трамп діє в дуже короткострокових часових межах. Це навіть підкріплюється його заявами — наприклад, про "50 днів", а потім "подивимося, чи піде Путін на перемовини, чи не піде".

Тобто, це все одно намагання нав'язати принцип "мир через силу", змусити Путіна до миру. Єдине, що, звичайно, ми зараз бачимо — це все активніша робота адвокаційних груп, які підтримують проукраїнську політику. Як уже стало відомо, причому з вуст самого Трампа, де-факто однією з таких адвокатів, лобістів України стала перша леді — Меланія Трамп.

Я думаю, що це цікавий поворот подій, зважаючи на всю ту роботу, яку здійснювала російська сторона, щоб навпаки зірвати будь-яке позитивне сприйняття України з боку американської влади — Трампа, і його оточення.

— Чи можна назвати це якимось вікном можливостей для України?

— Це дійсно вікно можливостей у кількох нових площинах. Короткостроково — це розблокування і отримання всієї тієї допомоги, політичне рішення щодо якої було ухвалене ще за часів Байдена.

Другий момент — це відстоювання в оборонному бюджеті Сполучених Штатів видатків на програму USAII. Плюс, звичайно, тема з "Patriot". Очевидно, що ми маємо стратегічні рішення щодо залучення більшої кількості комплексів. Мова зараз не йде про 17 комплексів. Я думаю, треба реалістичніше дивитися — скоріш за все, йдеться десь про чотири комплекси, які можуть бути передані силам оборони України в максимально оперативні терміни.

Хоча я зверну увагу на абсолютно адекватні коментарі німецької сторони, яка вказує на певний часовий лаг навіть після ухвалення політичного рішення. Ми вже бачили це, наприклад, із "Патріотом", який нам подарували румуни. Ми пам’ятаємо, коли це було оголошено — і скільки місяців минуло до фактичної передачі. Тобто питання в прикладній реалізації прийнятих рішень.

Для нас зараз, я думаю, ще актуальнішим є питання передачі ракет — зокрема PAC-3 для тих самих "Петріотів", які вже активно працюють в Україні. Це критично, аби не допустити дефіциту їхнього боєкомплекту. Ну і, звичайно, постачання іншого озброєння — для HIMARS (GMLRS) і ракет для F-16.

Правда, Трамп нібито заявив, що ракети типу JASSM (AGM-158) передавати не буде. Можливо, мова йде про закупівлю — ми ще не знаємо точно, буде це реалізовано чи ні. Але тим не менш, для нас це вікно можливостей, яке дійсно слід підкріпити.

Очевидно, що цьому сприятиме і оновлення штату українського посольства в США. Хоча я вважаю, що пані Маркарова дійсно зробила максимум, однак прийшов час для оновлення. Наскільки я розумію, пан Умєров (міністр оборони України, - ред.) отримає відповідне призначення з боку президента України.

У нинішній ситуації для нас головне — за жодних обставин не зменшувати темп комунікації, а навпаки — його розширювати, щоб тримати українську тему у фокусі американської інформаційної політики.

— Дуже багато запитань викликають ці "50 днів", які Трамп дав Путіну для укладання угоди. Складається доволі тривожне враження, що він, по суті, дав Путіну час на підготовку літнього наступу, про який, зокрема, писали іноземні ЗМІ. Чому, на Вашу думку, це все так співпало?

— Я особисто підтримую позицію верховної представниці ЄС із закордонних справ та безпекової політики Кайї Каллас, яка заявила, що 50 днів — це забагато. І можна було б ухвалити рішення про мита й інші кроки набагато швидше. Це справді так. Це б доповнило той військовий позитив, який ми отримали від передачі нового озброєння силам оборони України, саме додатковою дипломатичною роботою.

Ми ж прекрасно розуміємо: ці мита спрямовані не стільки на Росію, скільки мають вторинний ефект — на партнерів РФ, особливо енергетичних. У першу чергу йдеться про Китай.

Але можливо, Трамп вирішив, що Путіна неможливо зупинити протягом наступних півтора місяців, і що плани щодо наступальних дій все одно будуть реалізовані за будь-яку ціну. І, виходячи з цього, Трамп, на мою особисту думку, зосередився на військовій підтримці.

— Але водночас усе це справляє враження певної конспірології. Адже спочатку з'являється повідомлення про наступ РФ протягом 60 днів, а 14 липня Трамп говорить про 50 днів. Це виглядає як узгоджена риторика…

— Так, дійсно, певна конспірологія тут може і присутня, але те, що зараз було б абсолютно адекватним — це продовжити розгляд законопроєкту Грема-Блюменталя щодо 500% мит у Сенаті США, а потім у Палаті представників.

Запуск цього процесу вже сам по собі був би потужним сигналом Російській Федерації: що в будь-якому разі буде чітка відповідальність за відсутність кроків до деескалації.

На жаль, наразі, наскільки я розумію, тема цього законопроєкту зависла — саме через офіційно озвучену позицію Трампа щодо "50 днів" і потенційних 100% мит проти Китаю та інших країн.

— Як Ви вважаєте, це реальні загрози чи, радше, блеф із боку Трампа?

— Трамп неодноразово протягом останніх місяців анонсував мита. Потім відтерміновував їхнє введення, потім скасовував. Це класичний сценарій Трампа — "помахати пальцем", але не вдарити.

Хоча, звичайно, ми маємо приклади короткострокового введення мит — потім їхнє зменшення, паузи. Цією темою дуже активно граються, використовуючи її як дипломатичний інструмент.

— А що стосується безпосередньо Росії — чи здатні такі мита справді вплинути?

— Росію це точно не налякає по дній простій причині: обсяги двосторонньої торгівлі між США та РФ складає близько 3,5 мільярдів доларів. Це мізерна сума, якщо говорити про безпосередній вплив.

Що стосується Китаю, то тут, звісно, вже включається контрдимпломатія з боку Пекіна. Очевидно, що китайська сторона акцентує на нещодавно підписаній торговельній угоді зі Сполученими Штатами, де зафіксовано конкретні митні показники, натомість США отримують імпорт рідкоземельних матеріалів.

Тому ситуація складна, але не можна недооцінювати Трампа. Він уже показав, що здатен діяти імпульсивно, десь навіть неочікувано — це підтверджує його політичний стиль.

— Трамп чітко дав зрозуміти, що незадоволений Путіним. Про це пишуть іноземні ЗМІ, зазначаючи, що він казав про це й у приватних бесідах. Якщо він уже дійшов до такого висновку — чого ще від нього можна очікувати?

— Я не впевнений, що Трамп повністю зневірився. Навіть демонструючи своє незадоволення, він не наважується назвати Путіна вбивцею. Навпаки — називає його "професіоналом", "сильною людиною". Водночас ми чуємо від нього багато позитивного на адресу Путіна — і все це відбувається саме тоді, коли Україна зазнає рекордних масованих атак, коли триває дуже жорстка кампанія на фронті.

Але ми бачимо, що й росіяни намагаються підійти до Трампа з іншого боку. Варто звернути увагу, хто саме публічно активізувався напередодні заяв Трампа. Зокрема, Кирило Дмитрієв — людина, яка має дружні зв’язки їз Стівом Віткоффом. Тобто йде серйозна спроба впливати на можливу зміну риторики президента США.

У цій ситуації, на мою думку, певна "недоговороздатність" Кремля наразі грає на користь Україні. Але не факт, що це триватиме довго. Росія може змінити тактику затягування і перейти до її форсування. Наприклад, оголосити про готовність "завершити війну", висуваючи при цьому ультимативні вимоги під виглядом "мирних ініціатив". Де-факто це будуть ті самі умови капітуляції, тільки в іншій обгортці.

Кремль може цим скористатись, і тоді весь дипломатичний позитив України може бути нівельований. Не вщент, але значною мірою.

Тому дуже важливо, що ми зараз маємо кумулятивний ефект зусиль української дипломатії: контакти президента Зеленського, участь Джорджі Мелоні, активність Макрона, Столтенберга, Шольца — всі ці кроки формують реальну коаліцію на підтримку України. І це важка, але дуже важлива робота.

— А як ви оцінюєте реакцію Росії на останні заяви Трампа? Вона виглядає трохи млявою?

— Я би так не сказав. Вони якраз дуже точно спрацювали по цільових аудиторіях. У кожного — своя роль. Пєсков каже, що до заяв Трампа треба ставитись серйозно, але спочатку "детально їх вивчити". Лавров, навпаки, іронізує: мовляв, спочатку було "24 години", потім "100 днів", тепер — "50 днів", і нічого не змінюється.

Медведєв — у звичному стилі: агресивна риторика, демонстрація непоступливості. А от Дмитрієв намагається грати "оптиміста", просуваючи ідею перспективних двосторонніх американо-російських відносин.

Це лише свідчить про відсутність у Кремля єдиної лінії поведінки. Але паралельно з цим посилюється інформаційна кампанія проти Трампа в російських медіа. Його політику вже почали називати "байденізованою" — це лунає з вуст Соловйова, Симоньян та інших пропагандистів. Це все транслюється в американський інформаційний простір через соцмережі.

Росія діє багатовекторно: намагається через різні елементи інформаційного, політичного й персонального впливу зібрати єдину картину, яка, як вони сподіваються, справить враження на Трампа. Але водночас видно, що в Кремля немає чіткого розуміння, що саме може переконати Трампа у нинішній ситуації і змусити його повернути прихильність до Путіна.

— Тема припинення вогню вже відійшла на другий план?

— Я не думаю, що вона повністю відійшла на другий план. Про неї постійно натякають. Це лунає з вуст європейських лідерів. Особисто я також сприйняв заяву Трампа про "50 днів" як натяк на припинення вогню. Це був прямий сигнал росіянам: мовляв, давайте домовлятись. Але ми також бачимо, що Росія активізувала репутаційні атаки на українську делегацію, яка бере участь у переговорах у Стамбулі.

— Маєте на увазі заяви про можливу заміну керівника делегації?

— Так. Зараз росіяни просувають наратив, що нібито українська делегація зміниться, зокрема її очолить Шмигаль, якщо він стане міністром оборони. І тут же додають, що Шмигаль — "сіра мишка". Це спроба повністю нівелювати його участь у перемовинному треку.

Разом з тим західні партнери, вочевидь, дійсно тиснуть на тему переговорів. Принаймні намагаються добитись бодай тактичного режиму припинення вогню. Не варто також забувати про ідею зустрічі на найвищому рівні. Її все ще "тримають у полі" в розмовах із Путіним чи його оточенням.

Але ми вже чуємо абсолютно неприйнятні тези — що зустріч із Зеленським можлива лише після капітуляції України. Це лунає з вуст російських медіа. Такі заяви повністю відірвані від реальності та демонструють відсутність у РФ будь-якої готовності до справжнього мирного процесу.

Саме тому я підтримую позицію пані Каї Каллас — вторинні мита треба вводити вже зараз. Бо нащо чекати ще 50 днів? Що зміниться? Путін не зміниться — це всі розуміють. Але у Трампа, схоже, ще є якась надія.

— Якщо дозволите, кілька слів про внутрішню політику. Чому, на вашу думку, саме зараз президент Володимир Зеленський вирішив замінити уряд?

— Тому що виборів не буде. Це вже очевидно. А за відсутності виборів виникла потреба в певній еволюційній трансформації та зміні балансу в управлінні державою. Оновленням уряду, по суті, намагаються зняти частину тиску.

Зрозуміло, що опозиція цим незадоволена. Вони просували ідею уряду національної єдності чи "уряду порятунку". Але за нинішніх умов ми отримаємо не революційне оновлення, а, умовно кажучи, "новий уряд старого Шмигаля". Тобто збережеться технократичний підхід, просто з новими прізвищами й, можливо, зменшеною кількістю міністерств і зміненим балансом усередині Кабміну.

— Це посилення впливу Офісу президента?

— Не обов’язково. Якщо б ми про це говорили два тижні тому, я б сказав: так, Офіс президента готується до повного контролю над урядом. Але зараз ситуація виглядає трохи інакше. Навпаки, ми бачимо зважений підхід. Новий уряд, скоріше за все, можна назвати "урядом Зеленського". Але при цьому зберігається певна система стримувань і противаг між різними групами впливу всередині влади.

— Чи варто очікувати змін у політиці нового уряду?

— Акцент, очевидно, буде зроблено на підтримці підприємництва, посиленні обороноздатності — особливо з точки зору розвитку ВПК, а також на подальшій оптимізації державного апарату. Але це радше еволюційний, ніж революційний курс.

І тут важливо розуміти: для реалізації таких змін потрібні додаткові ресурси. Юлія Свириденко, наприклад, має досить непогану репутацію серед наших американських партнерів. І є надія, що це оновлення допоможе Україні отримати додаткові погодження та фінансові угоди.

Цьогоріч питання зовнішнього фінансування майже вирішене — йдеться про 39,2 млрд доларів, як і планувалося. З них близько 22 млрд уже фактично надійшли у першому півріччі. Але що буде наступного року — поки що велике питання.

Саме тому оновлений уряд, який зараз буде входити в бюджетний процес, має шанс забезпечити Україні кращі позиції у питанні зовнішнього фінансування — вже на наступні бюджетні періоди, зокрема на 2026 рік і далі. Це також випливає з бюджетної декларації, яку нещодавно подали на розгляд Верховної Ради.