Четверг, 16 августа 2018, 22:361534448207 Написать нам Реклама на сайте Мобильная версия English

Вверх

Чия імперія сильніша

Незважаючи на те, що все більше українських олігархів купують футбольні клуби, в Україні продовжують існувати дві справжні імперії – Ріната Ахметова та братів Суркісів. Яка із них на сьогодні сильніша, «Главред» і спробував розібратися.

Насамперед, варто задуматися, за рахунок чого київській футбольній імперії за набагато менших фінансових вливань (річний бюджет «Динамо» – $50 млн, проти $85 млн у «Шахтаря») вдається не тільки утримуватися на плаву поряд із потужним конкурентом із Донбасу, а й перемагати його на футбольному полі. Адже не секрет, що на трансферному ринку «Динамо» виглядає доволі кумедно: апетитам можуть позаздрити сильні європейські клуби, а коли справа дійде до конкретики – виходить традиційний пшик (винятком є хіба що придбання гвінейця Ісмаеля Бангури та сенегальця Папе Діакате, та й то лише за умови, що за цих гравців умовна «Севілья» навряд чи заплатила б 7 млн. євро.).

У першу чергу, «Динамо» має перевагу через розгардіяш у клубних структурах донецького клубу. Знаючі люди кажуть, що румунський наставник Мірча Луческу, завоювавши довіру Ріната Ахметова, наповнив клуб своїми людьми з Румунії, Італії та Голландії, однак їхня кваліфікація є досить сумнівною. До того ж іноземці фактично перекреслили все те, що напрацьовувалося в «Шахтарі» роками. Можливо, підходи керівників та адміністраторів совкового зразка й були застарілими та потребували модернізації, але відмовлятися від них повністю можна було лише в тому випадку, якщо б ті, що прийшли на зміну старшому поколінню, були дійсно видатними професіоналами з багаторічним досвідом роботи у клубах калібру «Мілана», «Ювентуса» чи «Барселони». Таких у новітньому менеджменті «Шахтаря» немає.

У «Динамо» ж продовжують довіряти старій адміністративно-керівній групі, підібраній в середині 1990-х Суркісом-старшим. Вона свою роботу виконує чітко, і за рахунок цього київський клуб може похизуватися певною стабільністю. Однак і відсутністю прогресу. Поки у Донецьку триває пошук оптимальних варіантів клубного розвитку, «Динамо» продовжує утримувати перше місце на внутрішній арені. Його справжній рівень показують бездарні виступи у єврокубках. На додачу до факту, що Київ досі живе ортодоксальними ігровими схемами – після того, як Григорій Суркіс повністю поринув у справи Національної федерації, довіривши клуб братові, у «Динамо» останнім часом права рука все частіше не знає, що робить ліва. Недарма ж уболівальники на трибунах називають Ігоря Суркіса головним тренером, а Анатолія Дем’яненка – виконавцем його вказівок.

Якщо це триватиме, а Ахметов нарешті потрапить у хитросплетіння Луческу і спробує їх розірвати, то «Динамо» може відстати від одвічного опонента безнадійно. Адже за фінансовими можливостями Київ навіть поруч із Донецьком не стоїть. Взяти хоча б зарплатню тренерів. За інформацією «Главреда», Мірча Луческу за сезон отримує $3 млн і за цим показником входить до десятки найоплачуваніших футбольних спеціалістів планети. У свою чергу, Анатолій Дем’яненко отримує сміхотворні на цьому фоні 18 тисяч «зелених» окладу, а з преміальними у нього за місяць набігає близько $30 тис. За цим показником наставник киян не другий і не третій – навіть в Україні.

За допомогою Леоніда Кравчука і Валентина Згурського Суркісам на початку 1990-х вдалося дешево скупити фактично всю клубну інфраструктуру, починаючи від стадіону «Динамо» із прилеглими до нього територіями у центрі столиці, закінчуючи навчально-тренувальними базами на Нивках і в Кончі-Заспі. На реконструкцію, а фактично будівництво нової клубної бази у Кончі-Заспі, Суркіс, подейкують, витратив близько $25 млн.

Ахметову схожі об’єкти дісталися від колишнього партнера по бізнесу Ахата Брагіна, якого у 1995 році вбили у приміщенні під трибунами стадіону «Шахтар». Однак саме з приходом до керівництва найбагатшої людини України донецький клуб розпочав шлях угору. Перші кроки нового президента більше скидалися на копіювання того, що зробив у Києві Суркіс, і видавали бажання олігарха з татарським корінням зробити усе краще, ніж майбутній футбольний конкурент. Скажімо, базу у Кіршах Ахметов побудував приблизно за $35 млн.

Коли ж суперництво між «Динамо» і «Шахтарем» наприкінці ХХ– початку ХХІ століття набуло реальних обрисів, боси клубів задумалися про будівництво нових клубних арен. Реконструйовані й окультурені, позбавлені совдепівського інтер’єру старі, по-перше, вміщують недостатню кількість глядацьких місць, по-друге, не відповідають найвищим міжнародним стандартам (скажімо, встановити дашок над трибунами на стадіонах старого зразка важко). Суркіс у Києві ще на початку 2000-х років задекларував тотальну рекон¬струкцію стадіону «Динамо», із розширен ням трибун до 30 тисяч місць. В одному з підтрибунних залів арени є макет стадіону в майбутньому. Однак спливає рік за роком, а очікуваної реконструкції все немає, лише старенький газон торік замінили.

Ігор Суркіс пояснює ситуацію так: «Зробити стадіон, щоб він був сертифікований УЄФА, неможливо. Це 30 тис. місць, парковка, проходи для уболівальників. Цього не дозволяє територія у Маріїнському парку. Тому ми звернулися до влади міста щодо виділення площі для будівництва нового стадіону. А стадіон «Динамо» імені Лобановського повинен стати пам’ятником історії клубу. З урахуванням отримання права на проведення Євро-2012, думаю, на це питання буде позитивна відповідь».

Натомість у Донецьку новий стадіон уже будується. Вартість проекту оцінюють у ЕВРО 180 тис. і називають найкращою футбольною ареною Європи у майбутньому. Ще одне порівняння не на користь «Динамо»: сума витрачених грошей на трансфери футболістів. В останнє міжсезоння кияни витратили на придбання новачків ЕВРО 17 млн, гірники – ЕВРО 58,4 млн.

Звісно, у цьому контексті доречно згадати, що влітку з Донецька поїхали відразу три гравці, які визначали гру команди минулого сезону, – румун Маріка у німецький «Штуттгарт», бразилець Елану в англійський «Манчестер Сіті», а його співвітчизник Матузалем – в іспанську «Сарагосу». До того ж, за останнього гірники не отримали наразі жодної копійки і у суді продовжують доводити свою правоту у трансферних суперечках з екс-капітаном. Утім, нещодавно Ахметов вигідно продав Тимощука (ЕВРО 17 млн), Елану (ЕВРО 13 млн), Маріку (ЕВРО 8 млн). Клуб «Динамо» востаннє вигідно продавав своїх гравців ще наприкінці 1990-х–початку 2000-х років, коли за $25 млн перейшов у «Мілан» Шевченко, Ребров у «Тоттенгем» – за $20 млн, Каладзе у «Мілан» – за $15 млн. А зараз чималими здаються навіть суми, отримані за перехід Олега Лужного у лондонський «Арсенал» (Ј3,5 млн) та Юрія Калитвинцева в турецький «Трабзонспор» ($3 млн).

Зарплата тренерів української вищої ліги (за джерелами «Главреда»)

Найдорожчим із придбаних динамівцями футболістів у липні став сенегалець Папе Діакате, за якого Ігор Суркіс заплатив ЕВРО 7,5 млн. Натомість Ахметов ще три роки тому вразив покупкою ключового гравця клубу італійської Серії А «Перуджа» – Франселіно Матузалема. За нього сплатили ЕВРО 12 млн, що до цього літа було абсолютним рекордом. Однак нещодавно власник «Шахтаря» встановив новий рекорд, сплативши ЕВРО 20 млн за мексиканця Нері Кастільо грецькому «Олімпіакосу». Додайте до цього бразильців Вілліана (ЕВРО 14,4 млн) і Ілсінью (ЕВРО 10 млн), італійця Лукареллі (ЕВРО 8 млн) і отримаєте верхівку трансферних придбань «всія України».

До речі, той факт, що у Донецьк йдуть представники італійської Серії А, говорить про те, що у «Шахтар» їхати вже не бояться. Як-не-як, але у столиці Донбасу працювали авторитетні наставники – італієць Невіо Скала, нинішній тренер «Реалу» німець Бернд Шустер, Мірча Луческу. Це може свідчити одночасно і про авторитет «Шахтаря», і про надмірну щедрість власника клубу. Прикладом є хоча б таке порівняння: знаменитий француз Тьєррі Анрі нещодавно перейшов у «Барселону» всього за ЕВРО 24 млн, а бразилець Роналдо взимку обійшовся «Мілану» всього ЕВРО 6 млн. Авторитет і вміння цих футболістів, м’яко кажучи, не нижчі, ніж у Кастільо чи Лукареллі.

У «Динамо» ж – навпаки – гроші економлять надмірно. Доказ цього – відмови від співпраці з клубом таких тренерів, як Ерікссон, Гітцфельд, Капелло, Ле Гуен, Ульє. Деякі з них навіть приїжджали до Києва на переговори, що підтверджувало серйозність їхніх намірів щодо роботи з «Динамо». Однак потім сторони не знаходили порозуміння в умовах контракту. Втім, придбання Діакате і Бангури свідчать, що Суркіси поступово підіймають планку витрат. Однак чи вдасться їм вийти з тіні Ахметова – це ще невідомо.

Іван Вербицький «Главред»



ПОСЛЕДНИЕ СТАТЬИ

ПОСЛЕДНИЕ ВИДЕО

Погода
Погода в Киеве
Погода в Донецке
Погода во Львове
Погода в Симферополе

влажность:

давл.:

ветер:

влажность:

давл.:

ветер:

влажность:

давл.:

ветер:

влажность:

давл.:

ветер: