Один з лідерів ОУН Євген Стахів закликає патріотичні сили приділяти більше уваги східним регіонам У січні в Україні відзначають 99-річчя з дня народження голови проводу Організації українських націоналістів (ОУН) Степана Бандери. Подібні святкування традиційно вороже сприймають політики на Сході країни. Зараз важко собі уявити, що були часи, коли українські націоналісти активно діяли, приміром, на Донеччині і користувалися там неабиякою підтримкою. Дізнатися з перших вуст про білі сторінки української історії „Новинареві” вдалося в соратника Бандери, Євгена Стахіва, який впродовж 1941-1943 рр. очолював українське націоналістичне підпілля на Донбасі . Крім цього Євген Стахів відомий тим, що став прототипом «зрадника» Стаховича з міфу радянської пропаганди – книги „Молода гвардія” Олександра Фадєєва. Сьогодні 89-річний Стахів живе в США, куди емігрував після війни, та де довгий час очолював Українську головну визвольну раду. Нещодавно президент Віктор Ющенко нагородив борця за незалежність України Орденом Ярослава Мудрого. - Пане Євгене, відомо, що Ваш брат був міністром закордонних справ Української Республіки? Це він привів Вас в ОУН? Наша родина з Перемишля. Батько був офіцером Української Галицької Армії. Тож сам час і виховання визначили долю всіх членів нашої сім’ї. Нас було шестеро дітей, і всі ми входили до ОУН. Після поразки визвольних змагань батькам довилося емігрувати до Чехословаччини. Повернувшись до України, яка на той час була окупована Польщею, я став палким прихильником ідей Дмитра Донцова і зрештою вступив до лав Організації. Безперечно такому вибору сприяло і те, що мій старший брат Володимир вже був активним учасником ОУН. Він став міністром закордонних справ Української Республіки. Він власне стояв поряд з іншими провідниками ОУН на тому балкончику, з якого у Львові у 1941 році було проголошено про відновлення Української держави. - Яке завдання поставило перед вами керівництво ОУН, коли відсилало вас на Донбас, та як планували реалізовувати його? Саме після проголошення створення Української Республіки, німці арештували основне керівництво ОУН. Тому було прийняте рішення провести пропагандистко-просвітницьку акцію за незалежну Україну. Тоді, у 1942 році я отримав завдання від Леміша(Василя Кука, згодом Головного Командира УПА, який нещодавно помер в Києві) разом з похідними групами ОУН розвернути підпільну мережу в Донбасі. Тож я поїхав до Горлівки, де й розпочав свою діяльність на сході України. А вже згодом розвернув мережу підпільних організацій ОУН в Констянтинівці, Краматорську, Маріуполі, Слов’янську, Красноармійську і Луганську. Ми вели пропагандистку діяльність, поширювали антинімецькі та антисовєцькі листівки з написами «Геть Гітлера, геть Сталіна!» - Як Вас зустрів Донбас? Яку ситуацію застали, коли прибули туди? Які настрої панували серед населення? Ми були зовсім не підготовленими до діяльності на тих теренах. Справа в тому, що Програма ОУН на той час проповідувала український тоталітарний режим, а це значило - однопартійна система, влада лише в руках людей з ОУН. Окупанти дуже дошкуляли населенню, тому частина людей одразу сприйняла наші ідеї. Немало донеччан були готові жити в незалежній Україні, але, з іншого боку, їх цікавило — якою саме вона буде? Ми відповідали, що спочатку потрібно побудувати дім, а тоді вже розставляти меблі в ньому. Я зрозумів, що не можу сказати правду. Я знав, що ми хочемо таку ж державу, як гітлерівська чи муссолінська. Люди обурювалися: « Та ви ж фашисти! Ми не хочемо такої України!» Не слід замінювати одну диктатуру на іншу». Не зважаючи на те, що два десятиліття жили під більшовиками, люди залишилися демократами! На Донбасі нас переконали, що має бути соціальна справедливість, безкоштовна освіта, медицина. І ми стали пояснювати, що ми за радянську Україну без більшовиків і без Сталіна. Бо більшовики – то КДБ, Сталін, диктатура. І люди розуміли, що ми хочемо того ж , що й вони. Таким чином, відчувши настрої народу, ми почали відкидати донцовщину. Тоді до нас почали йти молодь, робітництво, росіяни, татари, греки. Про такий стан речей ми доповідали нашим провідникам. Лебідь [до 1943 року Микола Лебідь очолював ОУН на західноукраїнських землях і зіграв важливу роль у формуванні УПА] не сприйняв цього, а ось [Роман]Шухевич уважно прислухався, робив висновки. - Як стояло національне питання, адже схід України дуже неоднорідний в цьому плані? Я дуже вдячний мешканцям Донбасу. Два роки нас ховали та годували, ризикуючи життям. Ще раз повторюю, що це були не лише українці. Український підпільник на Донбасі потребував допомоги греків, євреїв, росіян, татар. Для чого нам було відштовхувати, наприклад, руських? Адже вони також були настроєні проти німців. Траплялося й таке: коли гестапо шукало мене по українських сім’ях, а я переховувався у росіян. Дуже сміливі підпільниці були серед росіянок! Одна з них, до того ж родом з Ленінграду, казала мені, що її чоловік був українцем і згинув в боротьбі за рідний край, то ж вона тепер готова працювати в ім’я України замість нього! А ще пам’ятаю, як обурювався тоді, коли мова заходила про взаємовідносини галичан і східняків. Нам неодноразово говорили, що ми, галичани, повинні змінитися. Говорили, що ми гарні організатори, а от керувати країною нас не пустять, бо Україна — це не лише Галичина, це щось значно ширше, а ми занадто вузько мислимо… Але якщо зараз подивитися на те, хто при владі, то й справді, де там галичани? - Наскільки мені відомо, Ви жодного разу не попали в полон. Як вам вдавалося „вислизати” з рук німців та „більшовиків”? Було безліч арештів та вбивств наших хлопців й дівчат, особливо у Маріуполі та Краматорську. Та не зважаючи на це люди продовжували відважно боролися за Вітчизну. Я два роки був там, аж мене не зрадив наш, галичанин, який працював перекладачем у німців. Від арешту врятували українські патріоти з Рутченково [дочка підпільника Черкащинка]. У неї три дні в хаті гестапівці сиділи. Вона як тільки мене побачила, вибігла – «Тікай, бо батька з братом вже забрали!». До речі 50 років після цього зустрів її у Львові. Ну і напевно знання німецької мови теж рятувало. Мав також німецького плаща, купленого заздалегідь в одного поляка у Львові. За нього мені був справжній респект. - Наскільки було сильним окрім національно-визвольного, комуністичне підпілля? Краснодонська молодь діяла на власний розсуд, і ніякого організованого підпілля, керованого партією, там не було. Я об’їхав весь Донбас і , якщо воно було б, то з ним зіткнувся б! Були невеликі групи активної молоді, які групувалися довкола навчених розвідників НКВС. Так в 1942 р. до Луганська ОУН було надіслано нових людей для організації ширшого підпілля. Десь у грудні до мене прийшла звістка, що оунівці з Луганська надибали молодих людей, які записували знаки на німецьких воєнних машинах, збираючи дані для розвідниці Любові Шевцової. - Чи зіштовхнулися ви з Молодою Гвардією? Я категорично заперечую існування Молодої Гвардії! По-перше те підпілля, яке описав у своєму романі Фадєєв, буквально змалювали з національо-визвольного руху. Фадєєв просто «перефарбував» його в червоний колір та додав провідну роль партії. Ось, будь ласка, в мене є розсекречена Докладна записка Зам.начальника Управления НКВД Марковського та замначальника СПО УНКВС Чернявського Секретарю Ворошиловградского обкому КП/б/У Гаевому, датована 26 квітня 1943 р. (№116063/3, Луганська станиця). В документі зазначається, що у Ворошилівграді було зареєстровано 750 комуністів та 350 комсомольців, які проживали при німцях. Проте ніяких намагань створити підпілля зі сторонни членів партії не було. В Докладній записці вказано, що в жовтні 1942 року з ініціативи «комсомольської та іншої молоді»було сформовано підпільну організацію «Молот», яка нараховувала більше 100 людей. Діяльність її не була широкою. Лише відомо, що члени цієї організації відбили в німців автомашину, гружену посилками для німецьких солдатів та офіцерів. Награбоване роздали місцевому населенню. Кількох членів організації німці схопили, коли ті збували награбоване добро на місцевому базарі. Де тут «Молода Гвардія»? - Чому Ви вважаєте, що саме Ви слугували прототипом зрадника Молодої Гвардії Стаховича в романі Фдєєва? Після війни я імігрував до Америки. Поряд з будинком, в якому я жив, був розташований невеликий кінотеатр. Там частенько показували радянські фільми. Саме там у 1953 я вперше побачив фільм «Молода гвардія». Гірше того, моїм ім’ям назвали зрадника молодогвардійців - Євгенія Стаховича. Я був злий, як чорт. Я знав, що ім’я перекрутили. Більшовики як прийшли, то хапала всі німецькі документи. А в тих документах значився такий чоловік, як Євгеній Стахів. Адже німці шукали мене цілий рік. Ці документи й були надані Фадєєву, коли той писав свій роман. Тому правдивими особами того роману є лише Шевцов, Тюленін, Туркенич і Кошовий, який насправді ніяким керівником не був. А три четвертих роману - то сфабриковані факти, перекручені біографії, придумані події. - Як виглядає ваша діяльність в українській діаспорі сьогодні? Сьогодні я живу у своїй квартирі в Нью-Йорку. Працював інженером. До речі, в мене син та онук, теж інженери. Намагаюся донести до всіх правдиву історію українських націоналістів. Коли приїжджаю до України, то намагаюся зустрічатися з політичними лідерами незалежно від того, в якому вони таборі. Зараз ми повинні бути всі разом. Ми можемо мати різні погляди, але якщо хочемо мати демократичну міцну Україну – треба об’єднуватися! - Ви уважно слідкуєте за всім тим, що відбувається в Україні? Як характеризуєте особисто Ви та українська діаспора теперішню політичну ситуацію в Україні (вибір Яценюка спікером та Тимошенко – прем’єр міністром)? Хочу привітати Україну з тим, що ви нарешті отримали демократичний уряд! Діаспора схвально поставилася до обрання Яценюка і Тимошенко. Олеся Єдинак, журнал: Новинар №1(20) 12-18 січня 2008 «Меморіал»
