Вверх

Email друга*:
Ваше имя*:
Ваш email*:



Неоголошена війна триває в Україні вже третій рік поспіль. Цей час, наче лакмусовий папірець, показав, «who is who» у нашій країні: хто жертвує останнє на потреби армії, а хто отримує прибуток від фабрик, що знаходяться на території країни агресора; хто декларує мільярди гривень готівки, а хто іде на фронт, та віддає власне життя.

За ці роки всі в Україні ще раз добре засвоїли гіркий урок, що війна із внутрішнім ворогом – подекуди набагато цинічніша та жорстокіша, ніж бої на лінії фронту.

Про цинічну боротьбу із корумпованою машиною української армії не з чужих слів знає сім’я Петриків. Їхнього сина, Сергія Петрика, що був мобілізований у першій хвилі, сьогодні немає в живих. Та помер він не від рук зовнішнього ворога. Його звинуватили у алкоголізмі та самовбивстві.

Син за батька

Віктору Петрику – 60 років. У нього страшенно змарніле обличчя та очі, які видають втому. «Зачекайте, я таблетку вип’ю, і мені треба трохи віддихатись», - каже Віктор, прийшовши на зустріч. « Здоров’я я собі підірвав за останніх півтора року», - із сумом констатує чоловік, та розповідає, що після смерті сина встиг оббити вже всі владні пороги. Однак, поки що безрезультатно.

За словами батька, його син – Сергій пішов на фронт у першій хвилі мобілізації. Варіант з тим, щоб «відкосити» він відкинув одразу. На фронті займався тим ж, що і вдома – ремонтом автомобілів. Проходив службу у першій окремій танкові бригаді, де зарекомендував себе хорошим механіком. Спершу їхня бригада базувалась у Станиці Луганській, потім переїхала в село Златоустівка Волноваського району, де і трапились трагічні події.

«Він неодноразово розповідав, що вони там все робили просто , як то кажуть, «на коліні». Умов майже ніяких не було, але хлопці старались, щоб на фронт потрапляла хороша техніка », - зазначає Віктор.

На своїй малій батьківщині, у селі Червоний Колодязь, що на Чернігівщині, 27 річний Сергій залишив будинок, який самотужки збудував. На повернення додому чекали не лише батьки, а і дружина та двоє синів. «Саме заради них він і пішов на фронт», - каже Віктор.

22 лютого ­­­­­2015 року Віктор , як зазвичай , ввечері почав телефонувати до свого сина. Та у відповідь він почув лише гудки. «Я розхвилювався, але списав все на те, що там може просто зникнути мережа», - розповідає він. У підсумку, телефон батька подзвонив лише зранку, та замість голосу сина він почув офіцера. Той безапеляційно повідомив – «ваш син мертвий, він застрелився».

Вже ввечері батько був у Волновасі. Його зустрів юрист військової частини, який одразу ж сказав: « Ваш син алкоголік та самогубець, тому на гроші навіть не сподівайтесь».

Суперечливе самогубство

Умови, за яких Сергій нібито вчинив самогубство достатньо суперечливі. До демобілізації хлопця залишились лічені тижні, а за декілька днів до смерті він був вдома, у відпустці. Тоді, за словами батька, він був у прекрасному настрої. «Часто повторював, що вже після того, як повернеться з війни – то відпочине. Так і не відпочив», - згадує батько.

У службовій характеристиці командир ремонтної роти описує Петрика, як такого , «що зарекомендував себе з позитивної сторони».

Втім, варто зазначити, що служба у хлопця проходила не гладко. Під час останньої поїздки додому батько почув , що син на підвищених тонах розмовляє з офіцером.

«Ви хоч і мій офіцер, мій командир, але так відноситись не маєте права», - а закінчив розмову словами « Я приїду , розберемось» , - казав Сергій.

За словами батька, Сергій неохоче, але все ж розповідав, що конфлікти з керівництвом були. Про дедалі завжди мовчав.

У військовій частині, батькові розповіли, що син застрелився з автомату, сидячи в кабіні КАМАЗу, а його тіло зараз знаходиться у морзі. Безпосередньо на місці вбивства Віктор вперше отримав підґрунтя для сумнівів у самогубстві сина.

«Коли я приїхав, і побачив місце, нібито самогубства, я був шокований. Поруч з КАМАЗом була величезна калюжа крові втоптана в бруд. Також кров було видно на колесах машини. Себто, було зрозуміло, що кров просто витирали», - емоційно зазначає Віктор.

Важливим також є той факт, що у кабіні грузовика, де за словами військових і вчинив самогубство Сергій, слідів крові, майже не було. Абсолютно нелогічно, як для ситуації, коли людина робить постріл у голову з автомату, чи не так?

Та далі – цікавіше. Поліцію повідомили про ситуацію лише 23 лютого близько 13:00. А смерть констатували орієнтовно о 20:20 днем раніше. «Що з тілом мого сина відбувалось протягом ночі та половини дня невідомо і до сьогодні», - каже Віктор.

Також батька насторожило те, що він побачив у морзі.

«У нього був проламаний лоб всередину. Така собі рубана рана від удару. Від кульового поранення таких наслідків не буває», - розповідає Віктор, та зазначає, що це було більше схоже на сліди від удару.

За словами батька, після смерті жодна експертиза не була проведена нормально. Особистих речей у морзі не було. Їхню відсутність, традиційно, ніяк не пояснили. Єдине, що залишилось з речей сина – його бронежилет. Батько віддав його на експертизу, та вже протягом 6 місяців чекає на результат.

«Ми десятками надсилали запити на фото, і на свідків. Та я не отримав нічого», - розповідає батько.

Також загадкова історія відбулась і з авто, в якому, за словами військових, було вчинене самогубство. За 4 місяці батьку не вдавалось домовитись з керівництвом військової частини про слідчий експеримент в грузовику. «Машини зараз немає; немає відповідальних», - говорили військові. Та допоміг випадок. Віктор приїхав на військову базу із журналісткою одного із найбільших телеканалів України. « Там ми і встигли зафільмувати, що той КАМАЗ є на базі», - ділиться Віктор.

Та поки батько чекав на можливість провести незалежний слідчий експеримент, його найбільше ображало те, що брехня була надзвичайно цинічною. Адже сина звинуватили не лише у самогубстві, а і у алкоголізмі.

За свідченнями колеги Сергія, за 10 хвилин до смерті хлопці грали між собою у шахи. Колега визначив стан Сергія як повністю адекватний. Та в довідці про смерть було написано, що в Сергія в крові було 2,3 проміле алкоголю.

«Це орієнтовно 750г горілки. Постає питання, як можна за такий короткий проміжок часу так надудлитись?», - дивується батько. «У такому стані , після такої кількості випитого , будучи в бронежилеті, не те що застрелити себе, а просто залізти в кабіну КАМАЗу важко», - продовжує Віктор. Слова підтверджені фактами: разом із незалежним експертом вони проводили численні досліди. Один з них – на алкоголь. «Піддослідний», якого одягнули у бронежилет змусили випити 750 г горілки за 10 хвилин. У підсумку, він зміг потрапити в кабіну автомобіля лише з 4 разу.

Повертаючись до теми автомобіля. За словами батька, «ніхто не проводив нормальної експертизи в авто, навіть кулю не шукали». Та через 4 місяці, коли Віктора допустили до авто разом із незалежним експертом, батько ще раз переконався, що сина вбили. В офіційних документах вказано, що Сергій при рості у 172 см в документах вказано, що постріл проводився на висоті 169,5 см зліва на право та зверху у низ.

«Коли ми провели всі експертизи, та намагались визначити рух кулі, версії слідства просто розлетілись. Експерт в очі сказав мені, що застрелитись з автомата у тісній кабіні було неможливо. Експерт зазначив, що стріляли з відстані 5-7 метрів. За його словами хтось стояв за машиною».

Судмедекспертиза

Ще одним підтвердженням того, що справу Петрика «шиють білими нитками» стали рішення судмедекспертизи.

У документі, що був складений за 5 днів після смерті зазначається, що Сергій вбив себе «пострілом в ліве око з особистої зброї». Втім, як вже зазначалось вище, батько на свої очі бачив, що очі сина цілі, а причиною смерті став проламаний лоб.

«Також в документах вказано, що син застрелив себе «майже впритул». Та в мене виникає питання, як з автомата можна себе розстріляти майже впритул?», - небезпідставно дивується батько солдата.

Перший раз йому вдалось побачити результати судмедекспертизи орієнтовно за 40 днів після смерті. Та документ він зміг прочитати не повністю, і лише з монітору комп’ютера. Остаточний документ він отримав лише через рік після смерті сина.

«Я отримав документ лише після смерті паталогоанатома, який і займався справою мого сина. Тобто, по суті, цей документ не дійсний, та ніким не завірений, і там написані зовсім інші висновки. По суті, вони просто написали те, що їм було вигідно, щоб замести власні сліди», - розповідає батько.

Провести ексгумацію тіла на сьогодні не дозволяють. Причини схожі на відмовки лінивого учня, якому потрібно зробити домашнє завдання: то живіт болить, то голова. У випадку воєнної прокуратури відповіді схожі: «справа на розгляді», або ж «провадження вже закрите».

Кому вигідно?

Всі дані свідчать про те, що справу затягують і до сьогодні. Встановити однозначні висновки про вбивство, або ж самогубство солдата важко. Втім, батько поділився своїми версіями та причинами вбивства сина.

У Сергія в телефоні було дві сім-картки. Телефон є, втім, одну з карток, за словами батька, просто викинили і поставили іншу. «Син завжди просив не телефонувати на один із номерів, адже по ньому він вів переговори лише з керівництвом частини», - зазначає Віктор. Звісно ж, у підсумку, саме ця, переговорна картка і зникла.

На думку батька конфлікт з керівництвом міг виникнути через незаконний продаж паливно-мастильних матеріалів.

«Я знав, де син має схованку, там я знайшов його зошит, де було чітко розписано назва населеного пункту та кількість солярки, яку продавали», - ділиться Петрик. У підсумку, батько нарахував у списку майже 6 тон солярки.

«Зекономити таку кількість пального сам мій син не міг. Тому я майже впевнений, що накази по продажу йому давало саме керівництво», - впевнено розповідає Віктор.

Те, що таке припущення цілком має підстави підтверджується і свідченнями бійців інших підрозділів. Виявляється, торгівля паливним матеріалами – поширена практика збагачення військових командирів. Ось наприклад, що розповіли про це бійці 34 батальйону 57 бригади Сергій Чайка, Олексій Волчик, Анатолій Ястремський.

Ці ж бійці розповіли і про поширену практику "самогубств" серед тих, хто не погоджується з начальством.

Цікавим є той факт, що керівництво частини, в якій служив Петрик, після ніби то самогубства було змінено. До прикладу, підполковник Грицков , який працював у Златоустівці був переведений в Одеську область, і отримав підвищення – тепер він полковник.

« Я б дуже хотів його запитати в очі, цього полковника, чому він так ненавидить всіх наших дітей, і чи в Одесі він буде продовжувати доводити до «самогубств» наших солдатів?», - емоційно розповідає Віктор.

Замість епілогу

У ході розслідування загадкової смерті сина, батько зрозумів, що його випадок не поодинокий. На сьогодні йому вдалось зібрати ще сорок випадків, де солдати вчинили «самогубство» при аналогічних обставинах. Розповідати про всі випадки Віктор поки що не хоче, аргументуючи тим, що зараз іде збір документальних підтверджень.

Надалі, за словами батька вони не планують зупинятись, і планують розслідувати кожну із справ до логічного кінця.

«Та не буду лукавити, я втомився, бувають моменти, коли хочеться взяти зброю до рук та самому розправитись із кривдниками мого сина. Зупиняє лиш бажання залишатись чесною людино, та довести, що мій син не самогубець», - ділиться батько Сергія Петрика.

За час підготовки матеріалу, «ОстроВу» вдалось знайти ще одну схожу історію.

Роман Огороднік, проживав у Торецьку . З 2014 року приймав активну участь у війні на Сході. Спершу був волонтером , а 29 квітня 2016 року підписав контракт з ЗСУ. Він продовжив свою службу в 57 бригаді 34 батальйону. Та вже 13 серпня Торецький воєнкомат повідомив, що Роман помер. Причина смерті – "самогубство". Детальніше – на відео.

Петро Пилат, «ОстроВ»



Последние видео-новости

Погода
Погода в Киеве
Погода в Донецке
Погода во Львове
Погода в Симферополе

влажность:

давл.:

ветер:

влажность:

давл.:

ветер:

влажность:

давл.:

ветер:

влажность:

давл.:

ветер: