Іще рік тому я працював директором департаменту і членом Колегії Міністерства вугільної промисловості України, а тому добре знаюся, підтримую ділові контакти з головою Конфедерації незалежних профспілок України, народним депутатом України Михайлом Волинцем. Загалом доброю, чуйною, вельми врівноваженою людиною. Зізнаюся, що мене по-людськи схвилювала його доля, коли вчора ввечері побачив на сайтах окремих видань повідомлення про те, що він постраждав у ході звірячої рукопашної у вищому законодавчому органі держави. А в "Українській правді» навіть було подано світлину, де Михайло Волинець із скривавленою головою, заюшеними руками стоїть після вчорашнього вечірнього погрому у Верховній Раді. Там же, як відомо, відбулося, за словами представників Партії регіонів - "розблокування" парламенту, а ось із точки зору представників фракції БЮТ – "Батьківщина" – безпощадне і немилосердне побиття народних депутатів від опозиції, що називається, "втемну", оскільки нападаючі, як справжні бандюги з широкої дороги, кидаючись в атаку, попередньо вимкнули світло. Це для мене особисто, мабуть, був той особливий, раритетний випадок, коли виборець мав поспішити на допомогу народному депутату. З чисто людських, джентльменських, можливо, громадянських і, зрозуміло ж, журналістських поривів. Телефон Михайла Волинця обізвався о четвертій хвилині на першу годину ночі 17 грудня. Після довгич гудків я нарешті почув здавлений, ледь уловимий голос, попервах здалося навіть, зовсім невідомої мені людини. Коли ж я представився, у відповідь почув шепіт: - Задзвони за десяток хвилин, я у лікаря… Поговорили ми із Михайлом Яковичем за пів години, а за цей час я встиг іще прочитати розтиражоване державним агентством «Укрінформ» повідомлення завжди по-піонерськи розвеселого Михайла Чечетова, який усім, як завжди бравурно заявив, що "регіонали" успішно зняли блокаду Верховної Ради і при цьому нікого не били. У повідомленні державного агентства говориться буквально таке: "Перший заступник голови фракції Партії регіонів Михайло Чечетов заперечує використання фізичної сили депутатів від ПР по відношенню до депутатів фракції "БЮТ-Батьківщина" під час відтиснення останніх від парламентської президії і трибуни…". А далі, зверніть особливу увагу, говориться наступне: "…М.Чечетов нагадав, що саме представники опозиції принесли до Верховної Ради "арматуру". За його словами, це було знаряддя, яким "можна вбити людину". І ось за опівніч розмовляю з Михайлом Волинцем. Утім, "розмовляю" – це занадто благозвучне сказано. Мій візаві ледве ворушить язиком, позаяк у нього як пояснив хтось із там присутніх медиків, взявши на хвилину слухавку, в народного депутата України М. Волинця переламано щелепу і зафіксовано сильний струс мозку. Телефон знову бере Михайло Якович і ми поволеньки з’ясовуємо ситуацію. - Хто ж вас так немилосердно побив? – запитую. - Цюрко із Партії регіонів, - чую у відповідь. При цьому мене насторожує те, що другою літерою, хоч я перепитую Волинця тричі, у його здавленій, нечіткій вимові чується начебто літера "ю". Хоча мені одразу здалося, що такого народного депутата в парламенті нинішньої каденції немає. Ну, не чув ні його виступів, не читав підготовлених законопроектів. Прикинув: є, знаю, Царьков, є, здається, Царьов. Такі імена звучали, а ось Цюрко? Благо, у комп’ютері відкрито список народних депутатів сайту Верховної Ради, і я вже за хвилину чітко зачитую Михайлові Яковичу: - Цюрко Петро Іванович, 28 березня 1966 року народження, проживає в місті Умань Черкаської області, Тел: (044) 255-45-13, електроннаа пошта: Tsiurko.Petro@rada.gov.ua, 208 у списку Партії регіонів, набув депутатських повноважень 27 квітня 2010 року… - Він, - болісно, через силу десь далеко видавлює із себе М. Волинець. - А більше ніхто? - Ні. За кілька хвилин спілкування стає зрозумілою картина нічного «страшного суду» у парламенті. М. Волинець побачив, хоч спочатку світло було й вимкнено, як П. Цюрко начебто накинувся на народного депутата від БЮТ- "Батьківщини" Василя Кравчука. Волинець кілька разів у трубку каже: «Василя бив по-звірячому. Мабуть, убив би, якби не я…" Тому роз'ярений Цюрко з тією ж несамовитою люттю накинувся вже на оборонця В. Кравчука – на М. Волинця, котрий силоміць одірвав його від лежачого, закривавленого народного депутата України з Теофіполя Хмельницької області. Цюрко, з тією ж, що й раніше люттю почав щосили гамселити лідера Конфедерації незалежних профспілок товстою фігурною ніжкою від розбитого парламентського стільця. - Із Кравчука зробили відбивну, - чую ледве вловиме шепотіння серед ночі Михайла Волинця. – На місиво стовкли Женю Суслова… Кажуть, що й інші постраждали, але я не бачив і не знаю… - Бійку вчинили лише народні депутати, чи в сесійному залі зненацька, як кажуть, з’явилися й інші, сторонні особи? – запитую Михайла Яковича. - Я нікого не бачив, окрім озвірілого Цюрка. Я подумав, що він Кравчука убив, бо коли я падав, а тоді якраз уже ввімкнули світло, побачив, що Василь зовсім не подає ознак життя... - Як і чим, власне, будете відповідати, Михайле Яковичу, на це жорстоке свавілля депутатів від провладної більшості - справляюся у Волинця,. – Можливо, напишете заяву про замах на життя до Генеральної прокуратури, будете вимагати детального з’ясування обставин неспровокованої жорстокості, яка практично привела до вашого каліцтва? - Не знаю, - була його відповідь. – Треба дожити до ранку… Олександр Горобець, журналіст, письменник, для «ОстроВ»
