Влада і грип: кто кого?

У квітні, коли в Мексиці та США лютував свинячий грип, греко-католицькі власті на Прикарпатті винайшли спосіб боротися з ним. Окрім традиційних народних методів - горілка, перець, цибуля та часник поставили ще й спеціальну ікону богородиці, яка мала властивості спасати від грипу. Причому тоді галичани грип називали виключно «свинячим», і якось навіть кепкували собі з тих мексиканців та гамериканців, що не могли додуматися до таких простих методів профілактики та лікування.

І ось раптом в самісінькій Галичині, яка так впевнено «перемагала» новітню хворобу, спалахнула пожежа епідемії. Наша влада, для якої випадання снігу восени та жовтневі приморозки вже є надзвичайною ситуацією, звичайно не могла адекватно зреагувати на такі складні обставини. Але, оскільки, щось таки треба робити, то чиновники всіх рівнів кинулися боротися на цей раз із захворюванням невідомого походження.

Перше, що зробила наша влада - вилучила із увжитку слово «свинячий грип», і залишила тільки одну дозволену назву «каліфорнійський», або ж просто абревіатуру H1N1, H1N2 чи H3N3. З огляду на те, що ставлення українців до свинячого роду неоднозначне, тож влада, дбаючи про свій рейтинг та престиж, прагне боротися саме з «каліфорнійським» грипом, а не з "свинячим". По-перше, це не красиво звучить, навіть провокаційно - не годиться нашій владі підсувати свиню. По –друге, непристойно, щоб якась свиняча зараза чинила всеперемагаючій владі перепони. А по-третє, не дай бог, хтось в кабміні доколупається до наших кабанчиків, тим паче, що невдовзі наші різдвяні свята.

Ще заборонила влада обговорювати питання та можливі версії про якісь інші види захворювань, як от чуму, тиф, тощо. І хоча достеменно невідомо про причини виникнення епідемії, і від чого ж таки вмирають десятки галичан, але влада таки вперто вимагає не говорити і навіть не думати про щось інше, а ніж H1N1, H1N2 чи H3N3, через що спричинює до існування тисяч альтернативних версій, які мусуються серед простого народу. Так, в Тернополі, в епіцентрі епідемії, існує версія про те, що захворювання пішло від того, що буцімто бізнесмени розкопали фундамент під будівництво багатоквартирного будинку, на місці колишнього тернопільського цвинтаря, де ховали померлих від тифу перед першою світовою війною. І ось тепер то він і кинувся на народ. Поруч з цією версією також люди говорять про тернопільське сміття, яке стало причиною численних повідомлень у пресі, про арабських диверсантів, які начебто закинули вірус в гуртожитки галичанам, щирим прихильникам НАТО та ЄС. А ще говорять про вибори і пробують второпати як би це могло стосуватися президентської кампанії. Тим часом владні мужі вперто відстоюють версію каліфорнійського грипу. Це щоб ми таким чином приєдналися до всієї світової спільноти і разом з ними в одній шерензі боролися таки із тим їхнім грипом. Може тоді на заході нас оцінять?

Захід ще достеменно не оцінив і не второпав, що тут відбувається і продовжує слідкувати за кроками нашої влади. І ось наші урядники проводять наради, засідання, брифінги, летючки, «п’яти-» чи то «багато-хвилинки» і кожного разу наказують:шити марлеві пов’язки. Причому за такої активності влади пов’язки в аптеках чомусь не з’являються. Але це владу не спиняє і накази лунають все сердитіше і строгіше: шити пов’язки і продавити їх за встановленою тією ж владою тут же (по телевізору) ціною до 2 грн. 50 копійок. Влада сподівається, що їх наказ сприймуть у кожному селі і там, за прикладом китайських комуністичних мануфактур, постануть ремісничі цехи з пошиття масок.  Попри те, як твердять фахівці, державних підприємств, готових взятися за випуск такої продукції, в Галичині вже нема. А приватні ательє, яких повиживали за роки незалежності  з приміщень в центрі міст, навряд чи освоять такий малоприбутковий бізнес, тим паче, що запасів марлі, яка виявляється потрібна для цього виробництва, не вистарчає.  

В час, коли галицьке село спостерігає за наказами влади з екранів своїх телевізорів і ніяк не здогадається, що замість ліжників, вишиванок та рушників треба продукувати прості і, головне, дешеві марлеві пов’язки, влада не втрачає надії і традиційно підсилює свій голос в напрямку на Захід. Саме там наші сусіди, яким поталанило відгородитися від нас новим європейським парканом, нарешті спохватилися і починають слати нам гуманітарку у вигляді тих же масок та респіраторів. Тут якось спадає на думку епізод з фільму «На Дерибасовской хорошая погода, на Брайтон-біч идут дожди», де головний герой картини на всі виграні в американських казино гроші наказує закуповувати одноразові шприци та надсилати їх в Одесу. Так от, рано чи пізно епідемія у нас таки вщухне, а марлеві пов’язки в Галичину будуть надходити мільйонним потоком впродовж кількох років.

Тепер про інші накази влади. Влада, отримавши безкоштовний доступ в ЗМІ, прямо з екранів телевізорві наказує аптекам що продавати, як продавати і за якою ціною. При цьому в Івано-Франківську, наприклад, немає жодної державної чи муніципальної аптеки, подібно також у всіх галицьких областях. До кого ж тоді спрямовані всі «страшні» накази і погрози - тяжко зрозуміти, оскільки приватники окупували увесь аптечний простір і навіть всі аптечні кіоски в лікарнях та поліклініках.

Оскільки накази влади щодо аптек не зовсім дієві (ліків немає, маски давно закінчилися), то наші чиновники заговорили про… змову аптекарів. Зокрема губернатор Прикарпаття Микола Палійчук вбачає зговір фармацевтів проти галичан. Щоправда самі аптекарі мало переймаються такими тавруваннями як от, «змова», «зрада», «спекуляція», «саботаж», бо так чи інакше вони відкривають свої аптечні заклади не за безкоштовно і не за державними розцінками, а крім того, аптекарі постійно платять різного роду побори чиновникам чи головним лікарям, на автентичній території яких вони розташувалися. Тому більшість фармацевтів навряд чи розділить бодай моральну відповідальність за все те, що сталося на ринку медикаментів.

Інша проблема - самі медики. Декотрі з тих, що віддані клятві Гіппократа, ще продовжують працювати на свій страх і ризик, надаючи допомогу хворим. А от ті, що складали клятву українського лікаря вже більш прагматичні і вимагають гарантій та надзвичайних заходів щодо свого захисту. І, зрештою, мають на це право. А влада раптом згадала студентів-медиків, які ще не складали ніякої присяги і намагається кинути саме їх у вогнище епідемії. До речі в галицьких медичних вузах добра половина студентів іноземці. Так ось, кажуть, араби ще до оголошення карантину покинули заняття в Івано-Франківському медичному університеті. Зрештою, самі ці студенти не особливо відзначаються медичними знаннями, оцінки за які купують у викладачів наче кебаб та баструму на своїх східних базарах. Тому навіть якби вони і зголосилися стати в стрій з українськими медиками  то допомоги від них було б мало.

Інша проблема, про яку влада вже починає думати – куди розміщувати всіх хворих, які поступають в лікарні з підозрами на грип чи ГРВІ. Задіяли всі ресурси: коридори, холи і навіть лікарняні їдальні. Тут вже виникають проблеми у поточних хворих: щоб їм вчасно лікувати свої виразки, аденоми, панкреатити тощо. Зрештою, в аптеках їм не позаздриш – багато з них не можуть придбати своїх звичайних ліків через черги та ажіотаж.

Попередити паніку – завдання влади. І це зрозуміло. У нас це також відбувається, але як завжди - в особливий спосіб. Нашій владі треба викрутитися таким чином, щоб і населення ізолювати з одного боку, а з другого - забезпечити безперебійний потік доходів від того бізнесу, який після економічної кризи ще якось працює. Тож у нас додумалися до унікального рішення: з неймовірною регулярністю розпускаються чутки, буцімто над галицькими містами з літаків посипають якісь речовини: чи то антибіотики, чи то хлор, чи ще щось. При тому люди з реакцією адресатів «листів щастя», які треба розтиражувати в кількості десять штук і розіслати іншим, дзвонять всім своїм знайомим і радять закривати вікна, двері, не виходити на вулицю і не випускати дітей. Такі дзвінки поступають кожну годину. Хоча зрозуміло, що все що може розкидати наша влада з наших  літаків - це хіба що листівки.

Галичани ніяк не второпають, чому саме епідемія випала на них, чому саме їм доводиться протистояти невідомому досі захворюванню. І відповіді на ці запитання ніхто не дає. Зрештою нема коли, адже наша влада продовжує боротьбу проти грипу у формі все нових і нових директив та управлінських наказів. Єдине, що наперед відомо, через рік, а може й скоріше, наприклад, перед місцевими виборами, на спомин про померлих від грипу будуть встановлювати спеціальні пам’ятні хрести, каплички та скульптури матері божої і відправляти численні релігійні церемонії. Це в же в дусі галичан і в дусі нашої влади. Тому, чим би не закінчилася епідемія - наша влада таки переможе і обов’язково увіковічнить все це в численних малих архітектурних формах.

Андрій Микитин, «ОстроВ»