Золотий вересень – цвітуть каштани та політична реклама. Огляд галицької преси

Вулиці галицьких міст рясно майорять банерами майбутніх кандидатів у президенти України. І хоч офіційно передвиборча кампанія починається 19 жовтня, проте наші політики уже заповнюють собою рекламний простір. Івано-Франківська газета «Репортер» пише:

«Першим рекламні площини «забив» екс-голова Верховної Ради Арсеній Яценюк. Якщо у виборців ще був бодай малесенький шанс пропустити його білборди із «Врятувати країну. Арсеній», то він одразу розчинився після антиреклами. На такому ж фоні кольору хакі нікому не відомий Онаній вимагав обирати президента з 25 років…

Одразу за цим «підтягнулися» щити Бориса Тарасюка «Рух. 20 років з народом і для України», Сергія Тігіпка «Сильний Президент — сильна країна» та Олег Тягнибок «У них влада? У них гроші? Але ж нас більше»…

Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко цьогоріч вирішила вирізнитися… цьогорічний її слоган може увійти до списку незабутніх своєю претензійністю та мінімалізмом. «Вона працює». Більше того, не просто собі тихенько працює, а працює саме в той час, як «Вони балакають», «Вони блокують», «Вони зраджують», «Вони руйнують».

З’явився також і головний опозиціонер країни з обіцянкою, що «Почує кожного». На тому ж таки рекламному щиті Віктора Януковича, як бонус, додається адреса громадської приймальні «Партії регіонів».

Тим часом діючий Президент отримав «гарбуза» від мешканців села Гута, Богородчанського району, де знаходиться його президенська резиденція. Цому передував Указі Президента Віктора Ющенка від 01.12.2008 про створення національного парку довкола резиденції «Синьогора». Газета «Галицький Кореспондент» зокрема повідомляє таке:

«Громада села Гута, яке сусідить з резиденцією Президента України, відмовилася погоджувати створення на території ДО «Резиденція «Синьогора» національного природного парку. Горяни бояться, що їм обмежать доступ до пасовиськ, лісу і ягідників, а ділянки, заплановані під господарську зону парку, «роздерибанять»…

На зборах сільської громади Гути агітувати горян на підтримку національного парку взявся нинішній директор Державної організації «Резиденція «Синьогора» Михайло Кучер. Серед переваг, які обіцяє селянам парк, він назвав створення нових робочих місць, інвестиції, туризм, усіляке сприяння селу - від ремонту дороги до передачі 54 га в землі запасу. У відповідь гутяни нагадали Михайлу Кучеру про досі не виконані обіцянки, якими їх свого часу спокусили погодитися на створення самої резиденції, - газифікацію села, роботу, вільний доступ до лісу тощо.

Село так і залишилося негазифікованим, натомість через близькість до президентської резиденції земля в Гуті стала популярною серед можновладців різного калібру. На околицях села виросли елітні мікрорайони з охороною, пропускними пунктами, конюшнями і вертолітними майданчиками. На території Гути, площею майже 500 га, не залишилося жодної вільної ділянки. Для порівняння: площа президентської резиденції - майже 11 тис. га».

Поки українські політики обіцяють зробити життя українців щасливим і заможнім, багатьом галичанам дошкуляє проблема виїзду до країн, в яких таке життя вже давно налагоджене. Львівська газета «Високий замок» досліджує болюче питання для багатьох галичан – отримання шенгенських віз. Так, згідно дослідженням журналістів цього видання «ціни на шенгенські візи через посередників коливаються від 300 до 1250 євро». Зокрема газета пише таке:

«До стовпотворіння, що відбувається у Львові біля польського консульства на вул. Сміливих, де видають шенгенські візи, уже звикли усі. Про ненормальні черги біля “консуляту” міська влада відгукується якось мляво, мовляв, не їхня це справа… А люди, які вистоюють у чергах по кілька діб (ночують в автівках або на лавках), не поспішають писати скарг до представництва МЗС у Львові. За цей рік зі скаргами офіційно звернулися аж… двоє громадян…

Один з чоловіків у спортивному костюмі показує паспорт синього кольору якоїсь дівчини. – «Їй поставили у консульстві відмову. Хоча вона за кордоном ні разу не була”. “То чому їй не видали візи?”. “Сказали, що вона у списку людей, не бажаних для відвідин Польщі. Ви ж знаєте, що поляки зараз будують нове консульство? - запитує. – Їм гроші потрібні. Тому і відмов стало більше. Люди платять по 35 євро, а віз не отримують”.

На цьому тижні виповнилося 70 років від дати підписання так званого пакту Рібентропа-Молотова, внаслідок чого Галичина була окупована радянськими військами. Галицькі газети описують події з уст живих свідків того «визволення», яке комуністична пропаганда  найменувала «золотим вереснем».

Газета «Галичина» публікує свідчення Михайла Мулика, яке описує типові події тих далеких часів:

«Як нарід зустрічав радянські війська? По різному. Польське керівництво втікало через Галичину до Румунії на автах, літаках, на роверах ( велосипедах – «ОстроВ»), навіть на фірах зі своїм майном. Галичани не перешкоджали їм, дехто навіть допомагав. Появилися нові визволителі. Офіцери – в дерматинових чоботях, рядові бійці – часто в обмотках до колін, засмальцьованих гімнастерках.

Питаю свого тата, чому такі нужденні. Відповідь: селянсько-робітнича армія. Мій тато проти цієї армії воював як січовий стрілець ( в 1914-1919 рр.- «ОстроВ»).  Реквізовані в здеморалізованого польського війська карабіни і патрони до приходу нових окупантів зуміли добре заховати. Містечко Горожанка на той час мало 3 3000 душ населення: українців, поляків і жидів. Жиди належали до комуністичної партії Галичини, тому «визволителів» зустрічали помпезно. В центрі містечка був один газовий ліхтар. На ньому й закріпили червоний прапор. У центрі містечка багато люду ждало нового окупанта. Хтось сказав принести з приміщення «Рідної школи» національний прапор… Прапор повісили поряд з червоним. Увечері появилися танки…після танків у легкових машинах їхали офіцери, які прапорам віддавали честь. Так було два дні. На третій день приїхав енкаведист, підійшов до слупа (стовпа – «ОстроВ») з прапорами і закричав: «хто повісив петлюрівську тряпку? Снять!» Люди почали розходитися. Енкаведист підігнав коня, заліз ногами на сідло, зняв український прапор, потоптав чобітьми і закричав, що так буде з кожним петлюрівцем. У січні 1940 року почалися арешти…»

Тим часом цього року вересень таки видався справді золотим. Надзвичайно тепла погода у Галичині спричинила до того, що подекуди садовина почала зацвітати.

«В Івано-Франківську, Львові та Вінниці ніжно-рожевими «свічками» зарясніли гілочки каштанів, - пише західноукраїнська газета «Експрес». - А на деяких присадибних ділянках зацвіли навіть бузок і малина. Дивина та й годі. Що ж це коїться у природі? Таке враження, що все у ній перевернулося з ніг на голову…

«Найчастіше повторно зацвітають каштани і акації, - розповідає Дмитро Дубина, співробітник відділу геоботаніки Інституту ботаніки НАН України. – а от плодові дерева – якраз найменше. Та якщо таке станеться, то це означає, що наступного троку яблуня лише плодоноситиме… загалом наш клімат за останні десятиріччя потеплів на 0,5-1.5 градуса. І природа на це не може не реагувати».

Василь Хом’як, «ОстроВ»