Його голос став провіщення Божої милості та любові для багатостраждального українського народу, що потрапив під жорна радянської системи. Його голос 35 років достукувався до серця кожного українця, вселяючи надію на майбутнє. Його голос став голосом України у Ватикані. Від тоді багато часу минуло, але спокус від яких потерпає християнин не зменшилось. Сьогодні Владика Кир Софрон Мудрий, єпископ-емерит Івано-Франківської єпархії, доктор римського та канонічного права, ректор Івано-Франківської Теологічної Академії, Голос Ватикану 1960-1994р, погодився розповісти, які сумніви огортали його тоді, і які проблеми чигають на християнина сьогодні, особливу на українську молодь. - У радянський час кожного дня своїм голосом з Радіо Ватикану, ви віщували про Боже провидіння та ласку. Що ви відчували, будучи цим голосом християнської віри для мільйонів віруючих в Україні, де проповідь релігії було заборонено? - Завдяки Божому провидінню у 1955 році, я був висланий моїми настоятелями до Риму на студії богослов’я. Я студіювався з 1955 до 1958, і став священиком. І в 1960 році був заангажований до помочі редактора ватиканського радіо, яке транслювало свої передачі по всьому світі, і відповідно слово боже торкалося сердець моїх співвітчизників. Раз у місяць транслювалася Служба Божа з проповідями, та щодня виходила передача на чверть години «Вечірній час». Завдяки радіо я мав змогу серцем долучитися до моїх рідних, близьких та друзів, та до багатостраждальної своєї матері-України. З радіо Господь пов’язав мене 35 років. Ватиканське радіо призначене для поширення Божого слово, і охоплювало 35 держав світу. Тож, його метою було поширення віри Христової. І, як Божого обранця, переді мною також постала ця мета. Мені було доручено викладати віруючим через радіо, історію церкви в Україні, так як у той час, церква сприймалася, як ворог народу. Пояснюючи хто є Христос, хто є Бог, хто є церква свята? Тому потрібно було з тими закидами, з тією брехнею воювати, яку підтримував радянський лад. І ми боролися катехизацією. Ми намагалися давати людям вселити віру у боже провидіння, щоб вони легше зносили ті всі терпіння, і всі наруги цього світу, з надією, що прийде час і люди прозріють. І дуже важливо було, щоб Служба Божа була кожної неділі, а не один раз у місяць. Але прийшов Вселенський Собор 1965 року, до участі якого долучилися і наші підпільні священики, які виразили недовіру нашим діям. Тоді було вирішено поїхати на Україну, і подивитися чи справді український люд не має охоти до божого слова і чи наші підпільні владики не хочуть наших передач. Та ми побачили, що люди прагнуть душевного корму, прагнуть слова Божого, увійшовши у ситуацію в якій перебувала Україна в своєму духовному зростанні, вища церковна інстанція виділила нам для духовної поживи дві щоденні передач та щонеділі Службу Божу з проповіддю. - Чому Ви перебралися у Івано-Франківськ? - Розглянувши пропозицію владики Івано-Франківської єпархії з благословення мого настоятеля радо повернувся на Україну, у Івано-Франківськ. Згодом з милості владики я був назначений ректором духовного інституту. Я почав модернізувати інститут, просив у місцевої влади приміщення. Нам пішли на поступки і духовний інститут отримав приміщення. З часом він перетворився на Теологічну Академію, яку я очолюю і сьогодні. Маємо студентів з Коломийської, Бучацької, Сокальської єпархії, також присилають студентів зі Східної України та Білорусії. Є в мене бажання, щоб була помісна церква в Україні. Вона і мала б бути з зі трьох церков, одна – православна. Але це не здійснить ні один президент та уряд, а тільки Господь, який сказав: «Я їх (овець) мушу привести, і буде одне стадо, і один пастор ». - Яке у вас сьогодні громадянство? - Я відчуваю себе українцем. Я маю українське коріння. Тож, не дивно, що маю українське громадянство, а свій закордонний паспорт використовую для дипломатичних поїздок. - Зустрічаюсь час від часу зі своїми віруючими, з якими проблемами вони найчастіше стикаються та просять у Вас поради? - Корінь проблем полягає у тому, що багато людей на сьогодні ще залишаються нехрещеними. Навіть статистика говорить, що 42% людей в Україні є нехрещеними. А ще дуже багато людей залишаються релігійно неоформленими, а в зв’язку з цим тягнеться цілий ланцюг негативних подій та хвороб. Найбільше наше нещастя, що молодь не є набожною. А виховання дітей лежить на батьківських плечах, адже діти не можуть бути кращими від батьків. Якщо сім’я релігійна – то і дитина буде в сім’ї Божій, а якщо батьки не прищеплювали Боже слово дитині, то вже завчасу обмежили свою дитину в ласці Божій. Якщо батьки не дають виразного прикладу доброго життя, якщо йдуть розлучення за розлученнями, і в культ піднімається поганський звичай, то і діти йдуть їх шляхом. Християнство ввело одне подружжя, тоді будуть здорові діти. Людський егоїзм, себелюбство керує зміною одного з подружжя. Бо родина є міцною, тоді коли вона є разом, а не тоді, коли вона є розбита. Так можуть бути різні причини у сім’ї, такі, як алкоголізм, наркоманія тощо, але над ними слід підноситися і рятувати «впавшого», адже найлегше є просто втекти з сім’ї, і взяти один, другий, третій шлюб. Отож, найбільшою п’явкою на тлі християнської віри є та безрелігійність, яка породжує величезну кількість розлучень, абортів та покинутих напризволяще дітей. Тож місія наша є рятувати родини. Адже, якщо ми не врятуємо здорову духовно родину, не виплекаємо її, то приречені на загибель. У Івано-Франківську щодня робиться 65 абортів, а це все вбивства людини, як Божої істоти. А скільки маємо сект! Я читав, що в Україні є 120 зареєстрованих сект для заповнення духовної порожнечі нашого народу. Сектантство, то якась частинка правди, але не вся правда. Там танцюють, гарно співають, але фальшують слово Боже. Отож, проблемою церкви є те, що мало набожних родин, де батько з матір’ю живуть від початку до кінця та виховують молодь в набожності згідно християнських законів. - Ви у своїй відповіді на попереднє запитання Ви зачепили досить суперечливу тему у нашому суспільстві, яка стосується абортів та відповідно контрацептивних засобів. Що Ви говорите своїм віруючим, які визнають, що користуються контрацептивами? - Віруюча людина не сміє приймати контрацептивні засоби. Застосування контрацептивів – це означає йти проти Закону Божого. Господь дав людині благородну мету – продовження роду. Пригнічувати його свідомо чи не свідомо – це діяти проти Божого Закону. Ми видали книгу спеціально для молоді, що називається «Християнська етика», і хочемо її впровадити у старших класах, де є відповіді на всі питання про життя в чистоті. Дошлюбні відносини є заборонені. Це не є на пробу. Це таїнство подружнього життя. Тому, потрібно вчити нашу молодь чистоті тілесній та моральній. Адже рано чи пізно природа помститься. Це можуть бути хвороби, нервові розлади тощо. І на це слід звертати увагу, бо у дошлюбних стосунках виправдань нема. - Проте у кожному правилі можуть бути свої вийняти. Як бути тоді дискордантним парам, коли в одного з подружжя виявлено Віл-інфекцію, а інший - фізично здоровий? Чи дозволяється їм приймати контрацептиви? - Винятків не може бути. Слід переносити негаразди разом і проявити терпіння. Метод контрацепції в цьому випадку також заборонений. - Коли двоє людей вирішили поєднати у собі подружжя, то чи священик, який веде з парою духовні бесіди та готує їх до сумісного життя, може виступити гарантом їхнього щасливого подружнього життя? - Ніхто гарантії дати не може. Гарантом у стосунках виступає сама людина. Ті, двоє людей, які поєднують себе в подружжя мають мати не тільки почуття, а й взаєморозуміння і довіру. Разом у подружжі до смерті, а не на пробу. Розлучень немає у Церкві Христа. Тільки смерть може розлучити подружжя, і ніщо більше, вони ж складають присягу на вірність один одному, а це не порожні слова. - Чи є в церковному кодексі винятки, коли можна давати розлучення? - На це мають бути серйозні причини, а не те, що ми не терпимо один одного, і кохання минуло. Наприклад, коли одна сторона потерпіла від іншої, як, наприклад, у випадку фіктивного шлюбу. - Що Ви говорити молоді у своїх духовних бесідах про статеві відносини? - Що мусять вважати на себе, контролювати свій сексуальний потяг, виховувати себе. Дівчино, ти дай по зубах, коли на тебе накидається хлопчисько, і ти, хлопче, якщо тебе спокушають, дай гідну відсіч. Якщо злодії тебе обкрадають, ти боронишся, так і ти маєш боронити свою духовну чистоту. Напади спокуси провокує Диявол через нечестивих та нечесних людей. А ти маєш шанувати та берегти себе. Треба вчити поважати себе з малих літ, а не тоді, коли дівчина в чотирнадцять років вже має дитину. Все, що робиться проти Божих законів та його порядку – все помститься. Не виняток і сексуальне життя. - За час Вашого служіння Церква набула більше віртуального, слухового значення, тепер же вона стала більш практичною річчю. Тоді священики на Україні мусили діяти підпільно, і протистояти різним спокусам. Хоч часи змінилися, спокус від цього менше не стало. Які спокуси чигають на сучасних святих отців, і як їм протистоять? - Спокуси почалися, бо прийшла воля. А та воля, то наша недоля. Якщо людина не вміє керуватися розумом, тоді маємо те, що маємо. У той час казали, що церква – опіум для народу, тепер же мали б сказати, що церква – поміч наша проти бездуховності. Ми просили в уряду, щоб у школах запровадили християнську етику, підручник з якої видали, але нам повідомили, що це буде розпалення міжусобних протиріч в церквах. Але хіба то правда? Християнська етика – не зачіпає позицій жодних з конфесій, навпаки, пояснює молоді про Христа, і відповідає на всі хвилюючі ї запитання. Людмила Ходоровська, спеціально для «ОстроВ»
