«Різке несприйняття на Гуцульщині, де загалом проживає близько мільйона людей, викликав намір департаменту місцевого самоврядування та адміністративно-територіального реформування Міністерства регіонального розвитку і будівництва… внести до парламенту проект закону «Про розвиток гірських територій в Україні». Розроблений у цьому відомстві законопроект з-поміж іншого передбачає, що з дня його ухвалення має втратити чинність нинішній Закон «Про статус гірських населених пунктів в Україні». А разом з ним поетапно, впродовж чотирьох років, ліквідовуються і мінімальні державні соціальні гарантії гуцулам — доплати до зарплат, пенсій та стипендій тим, хто проживає у високогірних регіонах, а також усі інші види матеріальної допомоги горянам». Так у матеріалі «Гуцули б’ють чолом до Президента, прем’єр-міністра і Мінрегіонбуду України» обласного тижневика «Галичина» коментується київська ініціатива щодо “покращення” життя гуцулів. А поки гуцули «б’ють чолом», їх проблеми від того чомусь тільки збільшуються: «Візьмемо, наприклад, одне з найболючіших питань для гуцулів. Заробити на життя, родини, особливо багатодітні, могли б здавалося, вирощуючи овець, бичків на продаж та ведучи молочне господарство. Тим паче що мають можливість пропонувати екологічно чисту і, відповідно, дорожчу продукцію. Та, на жаль, за нинішніх умов це лише файна байка. Бо в горян закуповують м’ясо по 10—12 гривень за кілограм, баранину — по п’ять— сім гривень. Тоді коли ринкові ціни на ковбасу і м’ясні вироби, як відомо, коливаються десь у межах 40—80 гривень за кілограм» – пише «Галичина». Не краща ситуація у гуцулів і з молоком. Газета «Репортер» пише: «Наразі молоко — єдиний дохід для великої кількості селян. «Я колись здавав молоко, і мав з нього пляшку пива, хліб і кільо макаронів, — розповідає мешканець Кривця Іван Сапіжак. — А тепер навіть пачки солі нема. Я би хотів знати, чи є котрийсь начальник, який би прийшов і хоч три рази ту корову здоїв, і погодував, і попас, і чи після цього продав би це молоко за 1,05 коп. — так, як вони зараз нам платять». Звичайно, що таких начальників немає, а от виробники намагаються доїти здебільшого місцеве населення: «Надвірнянський завод молочних продуктів їм боргує вже понад рік. І не допомагають ані прохання, ані скарги, ані суди…Наразі селяни у всьому винять власника Надвірнянського молокозаводу, болгарина Тодора Талкова. ..Як нині подейкують селяни, Надвірнянський молокозавод заборгував навколишнім селам під мільйон гривень… «Я не знаю, як це так зрозуміти, щоб чужий чоловік прийшов у чужу країну і обікрав людей. Я би хотів знати, що це в нас за влада така, що до такого чоловіка не можна прийняти міри? Я б хотів знати, чи б наш чоловік зміг отак обікрасти Болгарію і щоб йому за це нічого було?», — обурюється Іван Сапіжак». Тим часом наша рідна тричі українська влада обкрадає місцеве населення не гірше від клятого бусурманина, чи то болгарина, але робить це як завжди з благою метою, мовляв, тільки заради дітей. Газета «Репортер» пише: «Депутат Івано-Франківської обласної ради Романія Постолянюк …стверджує, що оздоровчі табори Тисменицького району стають місцем заробляння грошей деякими підприємцями…«Закупили огірки по 15 гривень, завезли зіпсовані сардельки. Привозять недоброякісні продукти по завищених цінах», — каже депутат. ... Заступник губернатора Василь Гладій провів нараду з приводу цих звинувачень… продукти харчування були закуплені за цінами вищими, ніж середні моніторингові ціни у роздрібній торгівлі», — каже заступник губернатора. І наводить декілька прикладів: «Припустімо, борошно вищого ґатунку закуплялося за ціною 3,60 гривень, коли середня моніторингова ціна була 2,97. А це на 17 % вище. Макаронні вироби по 6 гривень за кілограм, а середня моніторингова ціна — 4,41». Поки представники влади з величезним натхненням вишукують неймовірні ціни у невідомих підприємців, нещасні гуцульські селяни змушені подаватися з своєю власною продукцією в обласний центр і продавати прямо з асфальту плоди своєї праці. Газета «Івано-Франківський Оглядач» пише: «Несанкціонована торгівля продуктами харчування – одна з найбільших проблем міста івано-Франківська… По дорозі додому можна придбати не лише молочні продукти, овочі. фрукти, а й домашню консервацію та м’ясні продукти… Продаж біля ратуші тараньки з їдким запахом та мухами навколо неї явно не додають місту привабливості… Проблема стихійних ринків гостро постає у весняно-літній сезон. При збільшенні температури бактерії починають особливо розмножуватися…Працівники санітарної служби …з радістю б ліквідували стихійні ринки та… керівник міліції говорить, що …. бабусю з молоком ніхто виганяти не буде». Добре, що хоч рідна українська міліція змилосерджується над нещасними бабусями, які віддали свої молоді літа та здоров’я на «будівництво комунізму» і ось тепер на старості залишені на самовиживання. Самовиживають і колишні гуцули-нафтовики: «Чому один з найдавніших нафтових промислів на Прикарпатті приносить селянам не прибутки, а клопоти та проблеми?» - пробує з’ясувати ти газета «Галицький Кореспондент». «Нагадують про колишню славу промислу, у горах довкола селища вічними вогнями горять, як тут кажуть, “факлі” на місці старих газових свердловин, які місцеві люди часто використовують тепер як вогнище для шашликів. А у ветхих, збудованих ще за Польщі робітничих гуртожитках (“бараках”), серед руїн минулої епохи на окраїні села живуть покинуті напризволяще нафтові пенсіонери... Попри величезні території, які перебувають у користуванні нафтовиків, особливої вигоди від цього мешканці селища не мають. …плата за використання надр поповнює тільки державний бюджет, а селищу не перепадає ні копійки. Каже, що якби залишили хоча б 10 відсотків тих грошей, що йдуть на Київ, то не треба було б Биткову ніяких дотацій та субвенцій». Цікаво, що ідеї заробляти на колишній славі нафтового містечка не дають спокою окремим мрійникам: «Серед працівників Надвірнянського НГВУ, якому належать тутешні промисли, висловлювалася думка, що в Битків варто привозити на екскурсії нафтовиків із Сумської та Полтавської областей, щоб вони могли на власні очі побачити, що їх чекає через якихось 50-100 років». Тим часом численні підприємливі О. Бендери не цікавляться тим, що на них чекатиме через півстоліття, а вже сьогодні на відміну від гуцулів-романтиків зайнялися більш прагматичним заняттям - видачею дипломів різного зразка. Газета «Галицький Кореспондент» проводить свою розвідку і виясняє, що «Багато батьків будь-який спосіб прагнуть впихнути дитину до будь-якого ВНЗ. Стимулюючи їх продавати дипломи, а не знання. Цього року Міносвіти надало «вишам» право самостійно визначати мінімальний прохідний бал». Далі дізнаємося, що декотрим провінційним «вишам» від цього зірвало «криші» і ось одне з них «звернулося з проханням надати їм право навчити 100 студентів економічній кібернетиці. Ви можете уявити, яких студентів і викладачів вимагає ця наука? Її альма-матер в Україні – столичний КПІ… дозволяє собі навчати цієї професії лише 50 студентів»,- ставить риторичне питання газета. Проте наші «виші» цим особливо не переймаються і крім «кібернетиків» продукують ще й цілу армію «проффесорів». Газета «Вечірній Івано-Франківськ» впродовж року «добиває» усіма можливими способами одного такого «проффесора», головного архітектора Івано-Франківської області Михайла Ходана. «У пересічного громадянина виникає питання: хто ж може отримати, наприклад, вчене звання «почесний професор», - цікавиться газета. «Водночас ми розуміємо, що будь-яка приватна структура – це щось на зразок особистого господарства: все тут… відбувається за волею господаря. Наприклад, хотів Василь свою курку обізвати Красунею, корову Манюнею, а кота Професором, то так воно і буде…» Далі дізнаємося, що вчена рада Івано-Франківського університету імені Короля Данила спочатку присвоїла Ходану « звання професора Івано-Франківського Інституту права економіки та будівництва за значні досягнення у розвитку сучасної архітектури», але після того, як журналісти потратили рік часу, щоб вивчити всі «досягнення» новоспеченого професора і не відшукавши ніяких - підняли шалений галас, вчена рада відмінила своє рішення. Тим часом від державної служби Міністрества Освіти та Науки України надійшла відповідь: «атестат професора Ходана М.М., виданий Івано-Франківським інститутом права, економіки та будівництва не є державним». Щоправда, все це не заважає згаданому Ходану М.М на інтернет-сайті називатися професором і «забути уточнити, якого вузу він є «доктором» і «професором», - пише газета. Поки одні борються за почесні звання докторів-професорів, інші пробують виховувати молодь. Так, Івано-Франківська міська організація ВО «Свобода» в рамках проекту «здорові діти -здорова нація» провели дитяче свято «Козацькі забави». Газета «Західний кур’єр» пише:«За підсумками дитячих змагань найкращим хлоп’ячим куренем стала команда «Бий татар»... Не відомо чи була команда «Бий москалів», але дорослим свято сподобалося: «Великий ажіотаж викликав конкурс для батьків. Дорослі козаки змагалися у швидкому поїданні вареників та питті квасу. Рекордом змагань стала 1 хвилина 9 секунд. Саме стільки часу знадобилося мешканцю Пасічна, щоб з’їсти 15 вареників та запити це великим бокалом квасу. Як нагороду переможець отримав велику козацьку ложку». Цей рекорд напевно не потрапить до книги рекордів Гінесса, оскільки у світі є багато «козаків», що за хвилину можуть поглинути ціле відро вареників чи іншої поживи. Та головне, що велика ложка, отримана в подарунок, може в разі чого бути використана гуцулами як зброя. Тож об’єднавшись в команду «Бий владу» вони зможуть бодай якось зарадити собі. Василь Хом’як, «ОстроВ»
