Професор В.Сергійчук: С.Петлюра не причетний до єврейських погромів…

В Івано-Франківську відбулася презентація книжки відомого історика Володимира Сергійчука «Симон Петлюра».

Доктор історичних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка  директор Центру українознавства Київського національного університету ім.Т.Шевченка Володимир Сергійчук докладно розповів присутнім про постать Симона Петлюри та значення його творчої спадщини для майбутніх поколінь. Також автор зупинився на багатьох нині суперечливих моментах історії учасником яких був Петлюра.

 «Прикарапаття одна з тих українських територій, яка пам’ятає Симона Петлюру. Саме на станції Хриплин під Станіславовом (Івано-Франківськ) у 1919 році стояв штабний поїзд в одному з вагонів якого жив і працював Симон Петлюра. Петлюра багато разів бував на Галичині, ще починаючи з початку 20 століття, коли він був слухачем лекцій у Львівському університеті. Крім того С.Петлюра, проживаючи на Кубані, багато друкувався у львівських друкованих виданнях», - розпочав свою презентацію автор монографії «Симон Петлюра».

Також В.Сергійчук відмітив, що «С.Петлюра - це людина, яка і словом, і ділом була за Україну. За яку Україну? - За самостійну і соборну. Це людина, яка своїм розумом, серцем, (що відзеркалено у документах, що ми знайшли), і сьогодні кличе українців за собою».

В.Сергійчук сказав, що «без усвідомлення постаті Петлюри, без усвідомлення його державницького чину тієї України, про яку мріяли наші предки, не буде. Я вважаю, що в багатьох моментах наша затримка з розбудовою української держави пов’язана в тому числі і тим, що наші вищі урядові чільники не зверталися своєчасно, з перших днів незалежності, до творчої спадщини Симона Петлюри. До тієї творчої спадщини, яка до речі розкидана по наших секретних архівах, до тієї спадщини, яка розкидана по всьому світові. Тому у цій книжці є багато посилань на канадські, американські, польські, французькі та інші архіви. Симон Петлюра як видатний публіцист, а саме таким ми його знаємо з початку 20 століття, зумів увібрати у свою творчість, у своє слово все те, що напрацювали попередники. Його публіцистична діяльність, його ораторська майстерність були на стільки потужними, що саме він, простий рядовий, не офіцер, не генерал, яких було десятки, (а всього на першому Всеукраїнському  військовому з’їзді у травні 1917 року було десь 1000 делегатів) був обраний головою Українського Військового Генерального Комітету, того органу, якому доручалося творити національне українське військо. Це був новий провідник за яким пішли народні маси, ім’ям якого протягом тривалого часу, принаймні до Другої світової війни, називали українців самостійників, а називали українських патріотів тоді, як ви знаєте, не інакше як петлюрівцями».

В цій книжці вперше публікуються документи про те, як Симон Петлюра вів революційну діяльність на Кубані. В.Сергійчук повідомив про те, що «саме Петлюра, вже починаючи з 1902 року, піднімав національну свідомість кубанських українців. За переписом населення 1926 року на Кубані українці становили близько 75% населення, тому його виступи тоді знаходили благодатний ґрунт. (До речі тепер, внаслідок того, що людей насильно у 30-ті роки 20 століття, у період після Голодомору, який на Кубані був також, заставили змінити національність з «українець» на «росіянин», українців на Кубані майже не залишилося. Так ось, нині на Кубані «по паспорту» налічується близько 3% українців, це станом на 2002 рік, згідно даних Російського перепису населення). Петлюра виступав там як націонал-соціаліст, як український соціаліст. До речі в нього під час обшуку в Катеринодарі (Краснодар) знайшли книжку «Маніфест Комуністичної партії». Він пройшов етапи трансформації своєї свідомості, з часом Петлюра з соціаліста став націоналістом, українським патріотом.

С.Петлюра  зрозумів, що національне, - це найвище в житті народу, бо без національного не може бути розвитку власної нації, створення своєї держави.. Отож починав він з Кубані, а закінчував Актом Злуки всіх українських земель до якого він був причетний безпосередньо. Вже будучи Головою Українського Державного Центру в екзилі (у вигнанні) Петлюра турбувався не тільки про матірне тіло України, а і про всіх етнічних українців, зокрема про українців Далекого Сходу. Ви мабуть знаєте, що там у 1919 році була прийнята конституція українців Далекого Сходу. Зрештою, цьому не потрібно дивуватися, бо тоді українці становили абсолютну більшість населення Забайкалля і Далекого Сходу (Зелений Клин). Петлюра вже тоді думав, як там, на такій віддалі від України зберегти український дух».

Оскільки ім’я Петлюри часто пов’язують з антисемітизмом, - історик більш детально зупинився на «єврейському питанні». Професор Сергійчук зокрема сказав: «Хочеться відзначити такий цікавий момент, що С.Петлюра, перебуваючи закордоном, виступав своєрідним меценатом євреїв-біженців, які не захотіли залишитися під більшовицькою владою. Для їх матеріальної підтримки Петлюра віддавав свої останні копійки, і про це є конкретні документи. Чому я про це кажу, бо сьогодні ви з вуст недругів України можете почути, що Петлюра антисеміт, погромник і т.д. Це все неправда, це все інсинуації.

Петлюра, в повному розумінні цього слова, був великим інтернаціоналістом. Він вважав, що всі хто живе в Україні мають поважати право корінного народу, але і не мають бути ущемлені, а мають допомагати українцям будувати українську державу. Навпаки він жорстоко аж до розстрілів карав тих хто брав участь в переслідуванні євреїв. І такі факти ми знаємо, зокрема з історії тодішньої Станіславщини. Що ж стосується масштабних погромів євреїв в Україні, то він до них не мав ніякого відношення, їх було перекладено на нього ворогами. Це було зроблено тоді, коли українці, будучи бездержавними, не могли захищатися.

Тепер прийшов час розказати правду, прийшов час щоб Петлюрі подякували і євреї, бо тоді, в 20-ті роки його сучасники євреї йому справді дякували. Ми в цій книжці публікуємо дані про те, як Петлюру зустрічають євреї Фастова, зустрічають зі згортками своєї Тори. А це у євреїв ознака найбільшої пошани. Можу стверджувати, що погроми над поляками і євреями були здійснені денікінцями, і ніякими документами не підтверджуються причетність до них Петлюри. У нашому розпорядженні є лист А.Денікіна до свого генерала Драгомірова, про те що в нього побувала делегація фастівських євреїв після погрому вчиненого частинами його Добровольчої армії. І Денікін пише, що треба подати все так, що нібито погром зробили петлюрівські частини. Є і копія листа євреїв про те, хто їх погромив, до речі оригінал цього листа зберігається в Інституті єврейської історії в Нью-Йорку. Чому цей лист, як і багато інших оригінальних документів єврейськими дослідниками не використовується, - не відомо… Скажімо, в нашому архіві у Києві лежить копія звіту про зустріч С.Петлюри з євреями Кам’янця-Подільського у липні 1919 року, де євреї також піднесли йому Тору, де вони йому дякують, його шанують. Є стенограма цієї зустрічі. Але у нас знову ж таки є копія, а оригінал в Нью-Йорку.

Ви знаєте, що Паризький суд виправдав вбивцю Петлюри єврея Самуїла-Шльому Шварцбарда. Але у нас є документи про те, як більшовики готували цей процес, як вони допомагали збирати лжесвідчення у євреїв усього світу. Тому я вважаю, що наше правосуддя, наші правоохоронні органи могли б звернутися до французької юстиції з проханням повернутися до цієї справи і переглянути те рішення. Тому, що коли виправдовують вбивцю невинної людини, це щось не те. Це виправдання не робить честі французькому правосуддю 1927 року. Це було не правове рішення. Шварцбард вбив людину, яка захищала євреїв.

Це велика проблема, бо і по нинішній час українців представляють усьому світові як погромників. Нам треба про це говорити, піднімати це питання на міждержавному рівні, бо звинувачують в погромах не конкретних людей, злочинців, а звинувачують в погромах цілу націю, - українців. Та ви і нині в цьому багато разів можете переконатися, наприклад, по судовому процесу над Іваном Дем’янюком. Бо коли в Ізраїлі судили Дем’янюка, то його тримали в залізній клітці, приводили екскурсії і казали: «Це українець». Казали не Іван Дем’янюк, не злочинець, а саме акцентували, на його національній приналежності, - українець. В підсумку Ізраїльський суд  визнав Дем’янюка не винним, бо докази виявилися надуманими… Тому справа вбивства Петлюри, справа звинувачень його у антисемітизмі, - це справа української честі.

Так само складається справа про нібито винищення поляків на Волині. Тут також піднято великий шум і лунають звинувачення в нашу адресу. Та нині вже є доступними поіменні списки, які уклало в 1944 році НКВД, про те хто кого і коли вбив. То на основі розсекречених радянських архівів можна зробити висновок, що навпаки, на Волині вистрілювали і виморювали українців. А нас знову ж таки, десятки років представляли як погромників і різунів».

Історик повідомив, що та серія презентацій, яку він проводить на заході України стала можлива завдяки тому, що «прем’єр-міністр України Ю.Тимошенко зрозуміла хто такий Петлюра, що вона зрозуміла, що цю книжку треба донести до широких мас і саме вона допомогла видати цю книжку».

Професор зазначив, що «ми починаємо переосмислювати історію, намагаємося знати творчу спадщину тих, хто будував, можливо в інший час і в інших умовах, незалежну Україну. І те що 2009 року у Києві з’явилася вулиця С.Петлюри, це теж не без участі, а вірніше завдяки БЮТ. Бо спочатку вулицю Комінтерну планували назвати ім’ям М.Костомарова. Я наполіг щоб все-таки це було ім’я Петлюри, бо саме цією вулицею Петлюра входив в Київ, як визволитель Києва, а вулиця Костомарова в Києві вже є.  Київська міська Рада проголосувала за дане питання, хоча хочу відзначити, що тоді не проголосували фракції Литвина і Кличка. Вже по цьому голосуванню, по ставленню до людини, яка до останніх днів свого життя була вірна Україні, яка залишалася твердим послідовним українським самостійником і соборником, ми з вами можемо робити певні оцінки політичних сил…»

Сергій Стефанко «ОстроВ»