Вибори міського голови Львова у 2006 році стали демонстрацією того, як і які PR-технології працюють у Львові. Водночас, перегони за крісло мера стали індикатором проблем міста. Ще задовго до березневих виборів трьохрічної давності розпочав свою діяльність проект нинішнього міського голови Львова Андрія Садового під назвою «Самопоміч». Рутинна робота цієї організації протягом декількох років дала свій результат. Впізнаваність і відомість нинішнього мера тоді виросла у рази, а діяльність «Самопомочі» довела, що є шляхи вирішення проблем львів’ян не оббиваючи пороги кабінетів міських чиновників. Самі ж вибори мера у 2006 році були змаганням між двома принципово різними кандидатами – це була битва традицій, досвіду Василя Куйбіди та енергійності, опозиційності Андрія Садового. Решта 14 кандидатів, відверто кажучи, відігравали роль статистів та спробували для себе з’ясувати свою «репутацію», якою вони користуються у львів’ян. Таке собі соціологічне дослідження методом всенародного референдуму в межах Львова. Задоволення не з дешевих, але все ж задоволення. Протягом усієї кампанії 2006 року соціологи в один голос твердили, що різниця у рейтингах між обома кандидатами-лідерами коливається в межах похибки, хоча вибори засвідчили близько 10%-ову перевагу Садового. Наступні вибори міського голови згідно чинного законодавства повинні відбутись у 2010 році, тобто незадовго до феєрично-спортивної події, на яку так очікують футбольні фани – Євро – 2012. Не факт, що європейський футбольний чемпіонат буде приймати Львів, однак і не факт, що цього не станеться. Не заглиблюючись в масив інформації пов’язаної із діяльністю чи бездіяльністю Андрія Садового на посаді міського голови Львова можна зробити один простий умовивід: попри всі інформаційні війни спрямовані проти Садового, нині жодного альтернативного кандидата на посаду міського голови Львова немає. Під прикметником „альтернативний”, маю на увазі людину, яка станом на сьогодні чи протягом найближчого року мала би змогу виграти умовні вибори мера у нинішнього голови міста. Згідно даних нещодавніх соціологічних опитувань львів’ян, близько 25-27% довіряють Садовому. Це менше ніж третина мешканців міста, але водночас це відносна більшість, яка дає перспективу діючому меру на другий термін. Саме тому, попри шквал критики спрямованої проти мера, його позиції залишаються непохитними. До місцевих виборів залишилось не надто багато часу, а львівський бомонд, який яро критикує владу міста, не має кого протиставити їй. Сьогодні потенційними кандидатами на посаду міського голови Львова є ряд політиків, які у цьому напрямку навіть ще не почали працювати. Їх самовпевненість у своїх силах та переоцінка можливостей піар-технологій перший і головний недолік кожного з них. В свою чергу піар команда Садового працює в повну потужність з першого дня його канденції. Не останню роль у цій комунікаційній мережі відіграють ЗМІ контрольовані самим мером – ТРК „Люкс”, інформаційна агенція „ЗахідНЕТ” та ряд інших медіа-структур. Якщо ж говорити про партійну приналежність кандидата у мери, то у 2006 році вона не зіграла вирішальної ролі, хоча битва на цьому фронті між Садовим і Куйбідою була не на життя, а на знищення. Львівська обласна організація „Наша Україна” ледь не розкололась підтримуючи одночасно двох різних кандидатів. Схоже що цього разу львів’яни теж не надто звертатимуть увагу на партійний квиток, адже помаранчеві дискредитували себе в очах виборців, левова частка яких припадала на Західну Україну, зокрема, львівщину. Перейдемо до персоналій. Першим хто може опонувати Садовому – це Олег Тягнибок. Перший з точки зору рейтингу, але далеко не перший з погляду конкретних справ для Львова. Сильними сторонами ВО «Свобода» є те, що представники цієї політичної сили ніколи не мали реальної влади в своїх руках, а відтак не мали змоги показати своє справжнє обличчя, скомпроментувати себе, чи навпаки продемонструвати свій професіоналізм і патріотизм в дії. Критикувати, як кажуть в народі, не мішки носити, а звідси ж випливає слабка сторона лідера націоналістів – жодної конкретної справи. Перевести мерські перегони в політичну площину – безвідповідально, оскільки львів’ян мало цікавитиме урок української мови від Тягнибока чи його команди, а більше питань буде пов’язана із водопостачанням, газозабезпеченням – господаркою міста. Знову ж таки мінус кандидата від «Свободи», оскільки у господарських справах його політична сила не надто відзначилась. Іншим кандидатом, хто може позмагатись за місце у головному кабінеті міської ради є Василь Куйбіда, нинішній міністр регіонального розвитку та будівництва. Його плюси полягають у тому, що він уже мав змогу керувати містом і частина львів’ян буде підтримувати екс-мера апріорі. Але з моменту призначення його на посаду міністра для Львова він не зробив нічого. Це свідчить про те, що Василю Куйбіді байдужа доля нашого міста. Жодних спроб розвинути житлове будівництво у Львові, для здешевлення житла не було навіть заплановано. В той час, як Київ, Одеса, Харків та й інші мегаполіси шаленими темпами займались житловим будівництвом у Львові цей процес обмежився декількома будівельними проектами. Про будівництво нових доріг чи інших промислових об’єктів і мови нема. Якщо б Куйбіда подарував львів’янам разом із колегою міністром транспорту трамвайну колію на Сихів і розширену дорогу на Рясне 40% голосів йому на виборах 2011 забезпечено. Можна спихнути все на економічну кризу, але навіть ініціативи чи думки такої не виникало у екс-львів’янина. Решту гіпотетично-потенційних кандидатів можна з легкістю віднести до категорії другорядних. Це Петро Писарчук, Зеновій Сірик, Олекса Гудима, Андрій Шкіль, Степан Курпіль, Андрій Парубій, Володимир Гірняк, Тарас Стецьків, Володимир Квурт. Для жодного із них виграти мерську кампанію 2011 року не є реальним, станом на сьогодні. Для регіонала Петра Писарчука участь у виборах міського голови є уже традицією. Бізнесмен, людина прагматична, чітко і прозоро бачить ситуацію у Львові і ясно усвідомлює, що посісти крісло міського голови для нього поки не можливо. Участь у виборах для Писарчука це, швидше, підтвердження його особитої політичної активності та доказ лідеру Партії регіонів Віктору Януковичу, що Львівську обласну організацію Партії регіонів у Львові очолює досить впливова людина. Його виважена кампанія у 2006 році була побудована у двох площинах. Перша – це критика проблем міста, його управління, господарських питань. Друга, суто політична, зводилась до агітації за Партію регіонів, критику помаранчевих політичних сил. Адже вибори до місцевих органів влади у 2006 році проводились, зрештою як завжди, одночасно із парламентськими виборами. Це дозволило Писарчуку широко агітувати за ПР і одночасно за себе. Цього ж разу на виборах у 2011 ситуація докорінно інша. Вибори до місцевих рад вперше відбуватимуться окремо від парламентських, а відтак багато хто із представників політичних сил, зокрема, Петро Писарчук можуть втратити мотивацію балотуватись в мери. Адже цього разу одночасно виступати в двох іпостасях буде неможливо, а будувати дві кампанії з двома різними бюджетами – невдячна справа у часи кризи. Можливі кандидати від Блоку Юлії Тимошенко Андрій Шкіль та Степан Курпіль в образі міського голови Львова персони, м’яко кажучи не чіткі і навряд чи такими стануть протягом двох найближчих років. І Курпіль, і Шкіль, і будь-хто, маючи стосунок до БЮТу завжди залишатимуться в тіні свого лідера. Їм заздалегідь заготовано роль таких собі представників «королеви-мами» на місцях, які не уповноважені проявляти ініціативу чи діяти від свого імені. Навіть львів’яни, які ще остаточно не розвінчали образ Тимошенко, навряд чи готові будуть голосувати за Курпіля чи Шкіля тільки тому, що вони представники БЮТ. Крім того, фінансово-організаційний ресурс, як в самостійних політиків, в обох відсутній. Із депутатів-львів’ян-нашоукраїнців у парламенті ніхто не проявляє особливої уваги до посади міського голови Львова. Із падінням рейтигу «Нашої України», її роздробленістю навряд чи у когось будудь спроби зазіхнути на крісло міського голови. Та й Андрій Садовий до сьогодні залишається хоча й формальним, ображеним, але все ж членом НСНУ. Одним із кандидатів на посаду міського голови в майбутньому вважають депутата Львівської обласної ради Володимира Гірняка. Молодий, перспективний, опозиційний до Садового політик є добре відомий для львів’ян. Активно працюючи з журналістським середовищем він є одим із небагатьох молодих, впізнаваних львівських політиків. Однак, цього недостатньо аби в’язатись у бій із Андрієм Садовим на виборах у 2011 році. Не та фінансові категорія у Гірняка. Фінансування ж зовні зробить його уразливим у кандидуванні, адже це дозволить опонентам говорити про те, що Володимир Гірняк є ручним політиком того чи іншого олігарха. Крім того, жодних натяків на існування команди у молодого депутата немає. Тому швидше за все, його участь у виборах 2011 буде лише технічна, з метою засвітити себе, а до 2016 року, набравши політичної і фінансово-структурної ваги виступити серйозним кандидатом на крісло мера Львова. Нинішній секретар Львівської міської ради Володимир Квурт може бути оцінений як можливий кандидат тільки у якості аналогії 2005-2006 років, коли Зеновій Сірик обіймаючи цю ж посаду вирушив у похід за булавою міського голови. Але жодних шансів для того, аби створити серйозну конкуренцію в мерських перегонах у нього немає. Непоправної шкоди його іміджу в очах львів’ян завдав скандал, з яким Квурт потрапив на посаду. Йдеться про проблеми із тютюновою фабрикою, яку Квурт очолював до роботи у міській раді. Екс-міський голова Любомир Буняк? Можна охарактеризувати його кандидатство однією цифрою – рейтинг станом на травень-червень 2009 – 1,3 % згідно соціологічних опитувань. Андрій Садовий очоливши міську раду зумів зосередити усі процеси в своїх руках. Його команда розставлена на шахматній дошці посад з максимальною точністю і працює без збоїв. Він зумів стати сильним мером, людиною, яка контролює процеси в місті. Крім банальної роботи, яку повинен робити кожен мер – вуличне освітлення, дороги, квіти на площі Ринок, розважальні програми, розвиток туристичної привабливості міста Садовий не забуває піаритись і розказувати «Це зробив я!». Отже, попри усі роздуті інформаційні бульбашки щодо неефективного мера Андрія Садового саме він сьогодні володіє найбільшим потенціалом аби кандидувати на другий термін. Схоже проблеми з Євро-2012 мало хвилюють тих 27% львів’ян, які готові і далі підтримувати діючого мера. А критика зрозуміло звідки. 65% львів’ян проти Садового, але кандидатури, яка б об’єднала усі ці голоси в один масив немає. Дисперсія голосів настільки сильна, що велика кількість кандидатів лише додасть впевненості у перемозі Садовому. Багато львівські міські депутати говорили про відставку мера, але досвід позачергових виборів у Києві у травні 2008 року стримує їх від радикальних кроків сьогодні. Вони розуміють, що єдиним способом вдарити по Андрію Івановичу є завалити проведення матчів Євро – 2012 у Львові, тому всіляко цей процес «стимулюють». Розуміючи це мер пішов вабанк, взяв ініціативу та відповідальність на себе. Хто переможе - покаже час... Андрій Панін, Львів, спеціально для "ОстроВ"
