Черговий раз заборонити Комуністичну партію України спробують на Прикарпатті. Відповідне звернення до Верховної Ради України розглянуть на черговій сесії Івано-Франківської облради 10 червня. Ідею винести це рішення на обговорення депутатів запропонував голова Івано-Франківського обласного товариства «Меморіал» Степан Каспрук на засіданні Громадської ради місцевого самоврядування при голові обласної ради. І отримав підтримку. На цьому засіданні – представники громадських організацій за підтримки голови облради Олександра Сича, зокрема, домовилися винести на сесію питання про оцінку роботи органів внутрішніх справ під час 9-го травня та недопущення вивішування червоного прапора. «Одним із пунктів цього рішення може бути рекомендація до Верховної Ради України про заборонити Комуністичної партії України, представники якої своїм законом спровокували протистояння в Україні під час 9-го травня». – зазначив голова Івано-Франківської облради. «Те, що говорять 22 червня – ми знову прийдемо і вам покажемо – це мені нагадує інформаційну підготовку до 9-го травня. Тому потрібно зробити відповідну оцінку тих подій, щоб не допустити такої ситуації 22 червня» - наголосив Олександр Сич. Присутні проголосували. З 48-ми, 4-ро утрималося. Результат втішний. «Свобода» дістала зелене світло у більшості громадських організацій краю на обговорення рішення про заборону компартії в обласній раді. Депутати, які його проігнорують ризикують. Їх поіменно чи по фракційно можуть оприлюднити. Та вислови про заборону компартії цього року на Прикарпатті вже не поодинокі. Спершу так висловився івано-франківський міський голова Віктор Анушкевичус. «Особисто я за цілковиту заборону діяльності Комуністичної партії України в нашій державі як ідеології, яка принесла мільйони жертв. Якщо така заборона відбудеться, це буде найкращий пам’ятник мільйонам вбитих і закатованих» - заявив Віктор Анушкевичус під час однієї із своїх прес-конференцій. (Щоправда у День перемоги саме під червоним стягом він стояв на урочистостях разом з головою облдержадміністрації Михайлом Вишиванюком). Інтенсивність схожих заяв важко чимось пояснити, оскільки з погляду здорового глузду надмірна увага до компартії є найкращою для неї рекламою. Давайте проаналізуємо події 9-го травня у Львові. Припустимо, що автобуси із «гостями зі Сходу» проігнорували. 100% гарантії, що за відсутності зіткнень іноземні змі поїхали б геть з «пустими руками» і на 22 червня їх туди і медом ніхто б не заманив. Не приїхали б 22 червня і самі провокатори, бо поїздка така коштує чимало (бензин дорогий та й народу треба щось проплатити), а толку ніякого. Представникам опозиції, тієї ж «Свободи», варто було цей цирк зняти на камеру та подати до суду на правоохоронців за невиконання рішення щодо заборони проведення масових заходів. От і все. Інцидент вичерпаний. І не варто говорити, що такого ніхто не очікував. Інформаційна кампанія тривала ще задовго до Дня перемоги, а придумати гідну відсіч не зміг ніхто, або не захотів… Один із основних аргументів, чому проігнорувати таку ситуацію - найкраща реакція. «У неділю, 1 травня, півсотні прихильників компартії під прапорами Радянського Союзу протестували проти світового капіталу й буржуазної влади біля пам'ятника Івану Франку. Ритуально пожалкувавши з приводу "злочинного розвалу СРСР", бабці й дідусі у новеньких червоних вітрівках і блайзерах із зображенням серпа та молота закликали українців "вийти на вулиці" заради покращення життя трудящих. Навіть телескопічні вудилища, на яких майоріли радянські стяги, були правильного партійного кольору». Окрім, невеличкої публікації в одній з газет – ніякої інформації. Жодної реакції. Акція залишилася непоміченою і байдуже, що там прапором помахали. Тим більше, що електорат компартії – це люди похилого віку, які поступово відходять у вічність, а з погляду на провідників комунізму, лідерів партії, їхні будинки, одяг та статки, стає очевидним, що для них самих повернення до СРСР - найгірший сон. Тому не дивно, що до події у Львові народу як до червоного прапору, так і до комуністів було байдуже. Чому і надалі боряться з привидом комунізму? Тільки тому, що якби його не було, то потрібно було б вигадати. Компартія відіграє в Україні дуже потрібну роль для влади. На їх рахунок досі списують всі українські проблеми у галузі мови, культури та економіки. Згідно політичної теорії крайні ліві завжди доповнювали крайні праві рухи. Саме вони сприяють розколу суспільства за історичною складовою. Можна стверджувати, що за 20 років незалежності без комуністів та ультранаціоналістів Україна скоріше за все була б єдиною, монолітною, а в політиків не було б наявного грунту для спекуляцій на теми мови культури чи історії. Працювали б над економікою. Однак, у моделі політичної системи, яка склалася в Україні «Компартія» як і «Свобода» зі своїми гострими амбіціями та часто провокативними заявами зайняли свою нішу і стали потрібні владі для того, щоб громадяни отримували замість реального підвищення зарплат і пенсій – політичне шоу. Саме актуалізація проблем розколу України дозволяє довкола цього творити передвиборчі програми, відкинувши десь на останню сторінку бідні на слова рядки про економічний курс. Зрештою Компартії необхідна «Свобода» і навпаки. На чому будувалася б програма якоїсь із них, якщо б не було іншої. Не було б фашистської чи комуністичної загрози, як її представники часто називають одні-одних. Хто втратив від 9-го травня? Як не дивно, на перший погляд видається, що всі, окрім «Компартії». Партія Регіонів проголосувала законопроект, але Президент попри обіцянку, підписав його з явним запізненням. Та все ж зробив це, повернувши до себе симпатії електорату. Чи втратила «Свобода»? Однозначно так. Вона втратила свого поміркованого виборця, проте міцно прив’язала до себе частину рішуче налаштованих. Компартія в очах виборців виглядала у кращих своїх традиціях, як твердий «борець з фашизмом». Можливо, навіть, відібрала частину голосів у виборців Партії Регіонів. Найбільше ж у майбутньому може втратити, як не дивно, Президент України Віктор Янукович. Після відміни конституційної реформи 2005-го року у нього, як не раз наголошувалося, вся повнота влади. Тому зупинити проанонсовані події йому було заввиграшки з допомогою міліції чи СБУ, як говориться у відомому фільмі «Без лишней пыли и шума». Це добре розуміють виборці, а опозиція, думаю, ще не раз це пригадає. Однозначно, від цього втратила Україна. Чи не основний аспект, якого не побачили аналітики. Почався літній туристично-відпочинковий сезон. Експерти пророкували Україні чималий потік туристів, особливо після недавніх збурень на відомих курортах арабського світу. Туристів, перш за все європейських. Та хто сюди поїде, якщо повсюдно у новинах показали, що тут таке твориться. А в Росії, для прикладу, непоганий курорт Сочі… З погляду геополітичного Україна зробила два кроки назад в європейській інтеграції. До нас тепер знову приглядатимуться чи ми нормальні. На внутрішній політичній кухні ситуація неоднозначна. Як стверджують політологи – це відлік до виборів у Верховну Раду 2012 року. І, якщо до цього в країні всі політичні акції, що проводилися мали відомого організатора (опозицію чи владу), то почерк заворушень до Дня перемоги – від 3-ої особи, буцімто від якоїсь там маловідомої організації «Русское единство», сповна може стати традиційним у цей період. Влада киватиме, що це не її рук справа, а опозиція заявлятиме, що повинна була дати гідну відсіч і тим самим загострюватиме, радикалізуватиме ситуацію. Звичайно, що роль миротворця, якщо Партії Регіонів вдасться закарбувати цей образ в уяві електорату, – є більш приваблива. Та й в історії незалежної України, народ часто голосував не «за», а проти «більшого зла». Тобто вибирав з двох зол менше. Тому, саме образ миротворця може стати тим рятувальним колом для влади, що дозволить втриматися на плаву попри важку економічну ситуацію в державі, яку супроводжує ріст цін і падіння фактичного добробуту населення та зростання олігархізації суспільства. Тим паче, що під приводом масових безпорядків, скажімо 22 червня десь на Західній Україні, влада цілком реально може ввести заборону на проведення мітингів чи інших масових акцій непокори, як це відбувається у Росії чи Білорусії. Це дало б змогу без спротиву громадськості ухвалювати будь-які закони, у тому числі таку розкритиковану пенсійну реформу. Політичні акції на кшталт судових процесів у справі Гонгадзе, а також над представниками попереднього керівництва – це традиційні методи, які використовує українська влада, щоб втримати свій рейтинг, відвернути увагу від гострих соціальних проблем та невідворотних і таких непопулярних реформ. Власне, без останніх, ніяких інших методів утримати владу в Україні немає. Однак, треба пам’ятати, що реформи – це дуже виснажлива і на політичному ринку важкоприбуткова галузь. Навіть, якщо їх все ж провести у правильному руслі та чимшвидше, то економічний ефект від них виникне набагато пізніше, а ніж до парламентських виборів наступного року. У цьому контексті, загострення ситуації 22 червня, виглядає не таким вже й примарним. «Напевне одна з причин, що хочуть просто залякати людей. Тому зараз дуже важливо пережити цей етап. Дуже важливо дати гідну відсіч тим провокаціям, які плануються. Потрібно думати що робити 22-го. Якщо не буде 22-го, то очевидно, що буде якась третя чи четверта дата. Оголошений похід. Похід на національно-свідому Україну» - зазначив голова Львівської обласної ради Олег Панькевич, перебуваючи на зустрічі голів трьох областей у Городенці, де вирішувалася доля видобутку сланцевого газу, а також Дністровського каньйону. З цих рядків зрозуміло, що «Свобода» мобілізовує виборців на боротьбу проти «окупантів». Боротьбу під прапорами «Свободи», адже хто ще в Україні готовий дати гідну відсіч так званим «антиукраїнським силам». Якщо ж Олегу Тягнибоку і його побратимам вдасться схилити ситуацію на свою сторону і перенести протистояння у площину «за українське» і проти «антиукраїнського», то цілком реально, що він зможе привернути на свою сторону значну частину симпатій поміркованого електорату, який до цього підтримував БЮТ, «Нашу Україну» чи інші партії з когорти так званої опозиції. Одна тільки умова – проведення безкровних протистоянь. Якщо ж загине хтось з учасників, то рейтинги підніматиме собі образ миротворця – «Партії Регіонів». «Ми доклали максимум зусиль, щоб не було провокацій на 9-те травня в Івано-Франківській області. Так само докладемо максимум зусиль з боку обласної влади 22 червня, щоб жодних провокацій в області не було. Так, звичайно, ми будемо сумувати за всіма убієнними, хто загинув під час совєтско-німецької війни. Ми схилимо голову в поклоні, але, щоб хтось спекулював на їхній крові, над їхньою жертвою – ми цього не допустимо» - наголосив Олександр Сич. 9 травня, нагадаю, Олександр Сич як він висловився на прес-конференції, не був на жодному з офіційних заходів тому, що керував ситуацією зі свого кабінету. Це ще раз свідчить про те, що акція в Івано-Франківську була організована із представників «Свободи», які чітко виконували інструкції керівництва, а дзвінок з адмінбудинку міг бути командою на відступ чи дати відсіч. Інакше керувати розлюченим натовпом, різношерстним за політичними поглядами та амбіціями було б нереально. А це говорить ще й про те, що пересічні івано-франківці, очевидно, не прийшли на боротьбу з червоним прапором. Як би тоді не було, підписання Президентом України закону про червоний прапор, скоріше за все, додасть ще більше перцю в цю здавалося б занадто гостру страву. І цілком реально, що комусь таки доведеться її спробувати 22 червня. Віктор Глузд спеціально для «ОстроВ»
